Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба.

Городище Пліснеська

1998 р. Давній Пліснеськ

Тепер Пліснесько – хутір у кілометрі на південь від Підгірців, а майже тисячу років тому там знаходилося місто Пліснеськ, яке згадується двічі у Лаврентіївському та Іпатіївському списках Літопису Руського і один раз в “Слові о полку Ігоревім”. Перша згадка відноситься до 1188 року. Тоді, говориться у літописі, волинський князь Роман Мстиславович (батько Данила Галицького) вислав у Пліснеськ військо, шоб вигнати звідти галицьких бояр і їх союзників – угорських феодалів. Спроба захоплення Пліснеська закінчилася невдало.

Друга згадка про Пліснеськ міститься у Галицько-Волинському літописі під 1233 роком: “А як з’явилась трава, то Данило (Галицький) пішов із братом (Васильком) і з Олександром (Всеволодовичем) до Пліснеська. І прийшовши, він узяв його від (бояр) Ярбузовичів, велику здобич узяв, і вернувся у Володимир”. З цього повідомлення видно, шо князь Данило Галицький у квітні (як з’явилася трава) 1233 року здобув Пліснеськ і прогнав звідси бояр Ярбузовичів.

У “Слові о полку Ігоревім” повідомляється, шо перед невдалим походом руських князів на половців великому князю київському Святославу приснився лиховісний сон. Переказуючи цей сон боярам, князь закінчує його такими словами: “Всю ніч з вечора бісові ворони злітали коло Пліснеська на Оболоні, де була дебр Кисані і неслися до синього моря”. Крім Пліснеська, автор “Слова” називає його урочища “Оболонь” і “дебр Кисані”. “Оболонь” мало два значення – це вільний простір між оборонними валами міста, а також “заболочені луки”. Слово “дебр” означає яр, улоговина, зарослий густим чагарником ліс, “Кисані” – очевидно назва самої дебрі. Ще й тепер коло Пліснеська є місця, які повністю відповідають визначенню “оболонь” і “дебра”. З цього можна зробити висновок, шо автор “Слова о полку Ігоревім” добре знав Пліснеськ і навколишню місцевість, інакше він би не міг вказати окремих урочиш, а тим більше, їх назв. Отже, автор “Слова” мусив побувати і в Пліснеську.

Академік Василь Григорович Щурат у пору своєї праці в Бродівській гімназії (1903-1907 рр.) досліджуючи сторінки місцевої історії, написав працю “Вид Пліснеська в “Слові о полку Ігоревім”, у якій навів цікаве спостереження:

“Коли їхати з Заболотець до Кадлубиш шляхом, шо згадану рівнину перетинає більш-менш у тому місці, де ліворуч слід повертати на Висоцько, видно праворуч від шляху, ген-ген аж під Чехи, особливо в осінній час, неначе величезне чорне покривало, без упину, мов легеньким вітром, раз біля разу блискотливе під промінням полудневого сонця. Зразу тому, хто такого ще не бачив, навіть важко зміркувати, шо воно. Треба аж ближче під’їхати шляхом. Тоді раптом перед вами частина дивного покривала відривається від землі, з шумом піднімається вгору та розсипується малими, живими шматками у повітрі, лопотячи крилами й каркаючи. Ви пізнаєте, шо це ворони. Бачите перед собою їх тисячі, хмари ворон, шо, як бісове насіння, висипаються на поля, жирують, колотяться, тут схоплюються до льоту, знову сідають, вкриваючи собою кожну частинку землі. І лише десь-колись зніметься якась дружня стая і несеться далі в напрямі Підгорець, Пліснеська і дальше на південь до гір Вороняків, туди, де їх безліч гніздиться. Це незвичайний вид. З першого разу він кожного мусить сильно вразити, і перше враження жаху залишиться в нього надовго.

Мені цей вид, визнаю, мимохідь і відразу нагадав вид Пліснеська із нашого “Слова”, змальований так пластично простими словами: “Всю нощь сь вечера босуви врани вьзграяху у Плесньска на болони, бьша дебри Кисаню и несошася кь синему морю…” Це був уже й ключ до розуміння старовинного поетичного образу…

Ті ворони, шо їх поет змалював у сонному виді Пліснеська, злітались на його болоннях і дебрах, ближчих і дальших, у давню давнину, напевно, так само, як сьогодні, знаходячи тоді – довкола воєнної кріпості – поживи не раз, може, і більше, ніж сьогодні. Ue були криваві побоїща – для ворон принада. І тут основа для дальшої асоціації поета, для порівняння зловіщих ворон з половцями”.

Думки В.Г.Щурата посилює народний переказ про урочише “Поруби”, яке знаходиться перед крайнім валом північної частини Пліснеського городища. Місцеві жителі назву “Поруби” виводять від того, шо перед валом точилися вперті бої і тому тут часто лежали “поруби” – порубані люди. Підтвердженням служать численні курганні поховання княжих дружинників і грунтові могильники – очевидно, поховання вбитих ворогів. Обидві групи поховань тепер охороняються державою як пам’ятки археології республіканського значення.

Зі стародавньою історією Пліснеська пов’язується і народна легенда про княжну Олену – дочку белзького князя Всеволода, засновниию монастиря в Пліснеську, руїни його ше в 1689 ропі бачив польський король Ян III Собеський. На місці давньоруського монастиря у 1706 році збудовано церкву монахів-василіанів. Текст мармурової таблиці в інтер’єрі храму повторює народний переказ про заснування монастиря у 1180 році княгинею Оленою Всеволодівною.

Живе й переказ, шо княжна загинула героїчною смертю під час нападу на Пліснеськ половців. Мальовничу частину Пліснеська, де ніби-то вона любила відпочивати і де вона загинула, місцеві жителі ше й тепер називають Олениним парком.

Овіяний народними легендами і переказами Пліснеськ здавна привертав увагу подорожніх, дослідників і просто шукачів скарбів. Розкопки стародавнього Пліснеська розпочались ше у 1810 році і спорадично провадились до початку XX ст. В цей час основна увага приділялась могильникам, де було розкопано біля 80 курганів. Значна їх частина припадала на долю різних аматорів і скарбошукачів, які не мали потрібної наукової підготовки і навіть не ставили перед собою дослідницьких завдань, тому розкопки XIX ст. призвели до масового нишення курганів і втрати важливих матеріалів для наукового пізнання.

У 1940 році на Пліснеському городиші були проведені розвідкові розкопки силами кафедри археології Львівського державного університету. У 1946-1949 рр. дослідження городиша проводилися Львівським відділом Інституту археології АН УРСР під керівництвом І .А. Старчука. Ними розкопками виявлено основний археологічний матеріал для характеристики пам’яток давнього Пліснеська.

V 1953 році розкопки на Пліснеську були відновлені Інститутом археології АН УРСР під керівництвом В.К.Гончарова, а наступного року їх продовжив М.П.Кучера. Останній в 1960 році захистив кандидатську дисертацію на тему: “Стародавній Пліснеськ”. На початку 1970-х років археологічні дослідження городища проводив Львівський історичний музей, в 1983 – Львівська картинна галерея, в 1980-90 рр. – Інститут суспільних наук (тепер Інститут українознавства НАН України).

У ході археологічних досліджень Пліснеська вивчено топографію стародавнього городиша, систему його укріплень, відкрито понад 70 житлових і господарських споруд і здобуто значний речовий матеріал. Наукові дослідження довели, шо стародавній Пліснеськ існував довгий час – з VIII до XIII ст. В його історії виділяються чотири періоди.

Перший період датується VII-VIII ст. і припадає на початкову історію Пліснеська. Саме тоді на вершині високого плато і виникло поселення; воно було рідко забудоване, а його загальна плоша становила 10-12 гектарів. У напівземлянках проживали сім’ї селян-общинників. В той час розвиваються домашні промисли, виникають окремі ремесла – залізообробне, гончарне.

Другий період припадає на IX-X ст. Тоді спостерігається зростання Пліснеська за рахунок заселення найбільш зручних для ведення сільського господарства навколишніх ділянок, плоша міста зросла до 150 гектарів. Головним заняттям мешканців надалі залишається землеробство та скотарство, розвиваються промисли і різні види ремесел.

Третій період – це кінець X – початок XI ст. V зв’язку з частими війнами у Пліснеську будується замок, біля якого скупчуються будинки місцевого населення. Плоша міста зменшується, але збільшується густота його забудови. Значно зростають масштаби і різновидність ремесел, проте головним залишається землеробство.

Четвертий період був останнім в історії Пліснеська, він датується XII – першою половиною XIII ст. Тоді місто входило до складу Галицького князівства. До об’єднання Романом Мстиславовичем у 1199 році Галицького та Волинського князівства Пліснеськ лежав у галицькій землі на кордоні з Волинню і відігравав роль прикордонної фортеці (таке ж значення мали Броди з боку Волинського князівства). Тому Пліснеськ був важливим стратегічним пунктом, значення якого посилювалося тією обставиною, шо місто лежало на важливому шляху Перемиль-Броди- Пліснеськ-Галич. Саме для контролю за цим шляхом у Пліснеську XII – першій половині XIII ст. будується складна оборонна система. Пліснеськ перетворюється на велике важкоприступне місто.

Житла тепер будували, в основному, наземні, у них з’являються глинобитні печі з димарями. Рільництво відійшло на другий план, бо основним заняттям мешканців стали ремесла, широкий розвиток яких був розрахований на задоволення потреб населения навколишніх сіл. Матеріали археологічних досліджень показують, що найпоширенішими ремеслами в Пліснеську були ковальство, гончарство, обробка кістки, дерева і каменю, золотарство. Матеріальна культура Пліснеська набирає рис, спільних для всієї Київської Русі.

Подальший розвиток Пліснеська припинила монголо-татарська навала. В 1241 році військо хана Батия. зруйнувало Броди, Пліснеськ і безліч інших міст і сіл Галииько-Волинської Русі. Після монголо-татарського нашестя життя у місті припинилося не відразу. Судячи з матеріалів розкопок, якась його частина лишалася заселеною ше і в XIV ст. Проте кількість мешканців різко зменшилась.

Монголо-татарська навала привела до занепаду ремесел, шо спонукало мешканців Пліснеська розійтися по навколишніх селах. Життя на території колись могутнього міста припинилося повністю. Очевидно, причиною цьому була небезпека періодичних нападів татарів, оскільки Пліснеськ лежав на шляху, яким вони вдерлися у галицьку землю. У пошуках більш безпечного притулку жителі Пліснеська переселилися в глухіші місця.

У центральній частині Пліснеська археологи розкопали цвинтар другої половини XIII-XIV ст. Можливо, це є поховання тих жителів, які хоч і вимушено переселились деінде, проте на вічний спочинок лягли в рідній батьківській землі.

Археологічними дослідженнями встановлено, шо стародавній Пліснеськ складався з двох майже однакових частин: верхнього і нижнього міст. Верхнє місто, розташоване на вершині плато, мало рівну поверхню. До верхнього міста з півдня, південного заходу і заходу прилягало нижнє місто. Воно займало схили гори і долину, через шо його поверхня була луже нерівна. Тут протікав невеликий потік – притока Західного Бугу і било багато джерел. Рівень нижнього міста був на 60-80 метрів нижче верхнього.

Тепер на теренах колишнього нижнього міста розкинувся невеликий хутір Пліснесько, а на верхньому місті життя припинилося ще у XIV ст. і його терени з цього часу залишилися незаселеними. Саме тому, шо протягом семисот років люди не проживали у верхньому місті, тут відносно добре збереглася складна оборонна система Пліснеська, основою якої були природні особливості високого плато, посилені земляними валами і ровами.

На верхньому місті знаходився дитинець – адміністративний і політичний центр Пліснеська, а посад, де мешкали ремісники і торговці, охоплював частину верхнього та все нижнє місто. V західній частині нижнього міста в XII ст. було засновано монастир, руїни якого простояли до 1706 року. Стародавній Пліснеськ у плані мав овальну форму, плоша його становила близько 160 гектарів. За розмірами території Пліснеськ був одним з найбільших міст Київської Русі.

Надзвичайно складною і потужною у Пліснеську виявилася оборонна система. Вона складалася із зовнішньої і внутрішньої оборонних ліній. Зовнішня захищала верхнє і нижнє місто, вона складалася з валу, рову і природних ярів. Внутрішня будувалася для захисту лише верхнього міста. Оскільки у ньому головним був дитинець, то його обороні приділялося найбільше уваги.

Дитинець Пліснеська містився на південному мисі плато, яке зі сходу, півдня і заходу мало дуже круті, а, отже, вигідні для оборони схили. З півночі плато мало рівну, а тому легкоприступ-ну місцевість. Щоб забезпечити надійну оборону верхнього міста на північній стороні плато було влаштовано вісім рядів земляних валів з ровами. Ці дугоподібні оборонні лінії перетинали верхнє місто зі сходу на захід і членували його на декілька частин. Вони будувались не однакової висоти. Крайній вал був найнижчим – його висота, мабуть, становила 2-3 метри, а ширина 4-5 метрів. В міру наближення до дитинця вали ставали вищими, їх висота доходила до 6-10 метрів. Досить оригінальною була оборонна лінія, яка захищала дитинець з півночі. Тут було насипано високий вал, перед яким знаходився глибокий рів. Ще глибший рів знаходився між цим валом і самим дитинцем. Глибина цього рову ще й зараз становить біля 10 метрів. На високих валах будувалися дерев’яні вежі і криті оборонні галереї з бійницями-заборолами, а менші вали кріпилися частоколами. Зовнішні схили деяких валів облицьовувались кам’яними плитами.

Відстані між оборонними лініями становили 70-120 метрів. Плоші верхнього міста між цими лініями, очевидно, і були тими оболонями, про які згадує автор “Слова о полку Ігоревім”.

На південно-східному крутому схилі мису знаходилась в’їзна брама, яка системою добре укріплених під’їздів сполучалася з нижнім містом і шляхом, шо вів з Бродів у Галицьку землю. Величава в’їзна брама була мурована, перед нею знаходився підйомний міст.

І тепер, дивлячись на залишки старовинного Пліснеська, важко уявити, яким чином майже тисячу років тому люди змогли виконати такий величезний обсяг земляних і будівельних робіт. Проте, Пліснеське городище викликає подив не лише у рядових мандрівників, але й визнаних фахівців. Так, провідний спеціаліст з проблем оборонного будівництва доби Київської Русі, автор кількох фундаментальних монографій, присвячених цій темі, П.Раппопорт у 1965 році писав, шо оборонна система Пліснеська “не має собі рівних по складності і могутності… по кількості оборонних ліній вона переважає всі відомі пам’ятки епохи середньовіччя”. Пліснеське городише, яке тепер охороняється як пам’ятка археології державного значення, вражає і своїми розмірами: його плоша, яка становила 160 гектарів, була більшою, ніж плоша таких давньоруських міст, як Галич і Чернігів – вона поступалася лише плоші Києва. Якшо брати до уваги тільки верхнє місто плошею 52 гектари, то воно для тих часів все одно було дуже великим. Дослідники підрахували, що густота населення в укріпленій частині тогочасних міст становила 1 тисячу мешканців на 1 гектар забудови. Якшо цей коефіцієнт зменшити навіть в десять разів, то і в такому разі це дає 5 тисяч населення лише у верхньому місті, не рахуючи нижнього площею 110 га. За найскромнішими підрахунками чисельність населення Пліснеська становила не менше 10 тисяч чоловік, що на ті часи було дуже багато.

Згадані више особливості різко виділяють Пліснеськ з-поміж інших міст Київської Русі і вимагають продовження археологічних розкопок та нових досліджень давньоруського городиша біля села Підгірці.

Джерело: Чобіт Д. Підгірці: історико-архітектурна перлина України.- Броди: Просвіта, 1998 р., c. 9 – 19.

Вкладені елементи

1 – вали, 	2 – сліди валів, 	3 – могильники. 	Джерело: Чобіт Д. Підгірці: історико-архітектурна перлина України.- Броди: Просвіта, 1998 р., c. 12.
План-схема Пліснеського городиша за М. Кучерою
Джерело: Чобіт Д. Підгірці: історико-архітектурна перлина України.- Броди: Просвіта, 1998 р., c. 8.
Вал городища
Джерело: Чобіт Д. Підгірці: історико-архітектурна перлина України.- Броди: Просвіта, 1998 р., c. 10.
На місці в’їзної брами
Джерело: Чобіт Д. Підгірці: історико-архітектурна перлина України.- Броди: Просвіта, 1998 р., c. 11.
Дитинець – головна частина давнього Пліснеська
Джерело: Чобіт Д. Підгірці: історико-архітектурна перлина України.- Броди: Просвіта, 1998 р., c. 13.
Курган XI-XII ст.
Джерело: Чобіт Д. Підгірці: історико-архітектурна перлина України.- Броди: Просвіта, 1998 р., c. 18.
Археологічні матеріали з давнього Пліснеська

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 1552

Модифіковано : 26.11.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.