Оксана Забужко про Народний дім у Перемишлі

А давайте-но про щось хороше). Наприклад, про цю прегарну сецесійну кам’яницю в мене за спиною (там ще й інтер’єри в стилі арт-нуво!): це Український Народний Дім у Перемишлі, збудований 115 рр. тому спільнокоштом української громади міста (коли третину населення складали українці. третину поляки, третину євреї – і так споконвіку). Тут виступав Франко, співала Крушельницька, грав Курбас, точилися дебати й складалися присяги, вирувало бурхливе громадське й політичне життя, – а потім, по війні й по акції «Вісла», коли місто зробилося спершу Judenfrei, а відтак і «oczyszczone z Ukraińców», Український Дім сконфіскувала держава, ПНР (один час тут навіть містилася була «безпека», тобто польське НКВД, і кажуть, що в тому крилі – як у всіх таких місцях – водяться привиди). Від самої «відлиги» почавши (від 1956 р., тобто як тільки стало можна), громада українців Польщі домагалась від уряду повернення своєї власности. І аж у 2011 р. їй це нарешті вдалося.

Сьогодні це один з найамбіційніших і найуспішніших стартапів, які мені доводилось бачити в «українському виконанні». Тут працює молодь – діти і внуки депортованих потроху повертаються на землю предків, засукують рукави, знов по копійці збирають кошти, роблять ремонт, а головне – мають дуже правильну, далекосяжну і непровінційну стратегію, яка, думаю, й допомогла їм всього за 7 років зробити Український Дім популярним культурним центром, куди приходять не тільки українці, а й поляки, і не тільки приходять, а й з’їжджаються з цілого воєводства (на наш «Польсько-український палімпсест» з Ольгою Токарчук з’їхалися глядачі вже просто-таки з «Галичини без кордонів», від Ряшева до Стрия!)). І оця незнищенна, як у казках, здатність «геніїв місця» заряджати своєю енергією нові покоління там, де вже, здавалось, усе мало бути «зачищене» (чужина, пустка і «Кримнаш»), – це те, що ніколи не перестане мене захоплювати – і чого я ніколи не перестану подивляти в українській історії.

Це був пост оптимізму, авжеж). Я вірю в «геніїв місця». Україна справді вічна, переживемо й нові «темні часи» – тим більше, що цим разом вони триватимуть недовго.

Підготував Іван Парнікоза, НІАМ «Київська фортеця»