Будинок Перемиcького магістрату
Перемиська капітульна друкарня заснована і спочатку належала єпсикопу Івану Снігурському. Знаходилася спочатку в будинку капітули на першому поверсі з боку вулиці (тобто в комплексі колишнього кармелітського кляштору), а потім в будинку магістратуна розі Ринку та вул. Собінського (суч. Мостової).
"З 1800 р. працює друкарня Яна Голембовського. Цю останню друкарню 1829 р. набув собі гр.-кат. єпископ Іван Снігурський, а з 1840 р. записав її гр.-кат. капитулі. Ось ця друкарня Снігурського першою почала українське друкарство в Перемишлі. На жаль, про перемиське друкарство не маємо якогось окремого досліду" (Огієнко, доповнення).
"Из Самбора. Бл. п. епископ Снїгурскій заложив між иншими фундаціями також друкарню в Перемишли, а властителькою єї єсть до нинїшного дня капітула перемиска. Бл. п. епископ-патріот, закладаючи тую друкарню, хотїв, щоби в нїй друкували ся книжки рускі — церковні і світского змісту. Тимчасом послїдними роками друкують ся в тій друкарни переважно жидівскі біблії і талмуди. Друкарня тая стала школою для малих жидиків, що хотять посвятити ся фахови друкарскому. Як зачуваю від друкарів самбірских — контракт заключений межи жидом а капітулою перемискою що-до найму друкарні бл. п. єпископа Снїгурского кончить ся з упливом року 1893-ого. Незадовго має ся відбути перенесенє мощей бл. п. Снїгурского з давного кладовища на нове. Отже капітула перемиска найкрасше почтила би память того великого патріота-владики, коли-б єго дїла повела в напрямі покійником указанім, — коли-б друкарню віддала в руки христіянина-Русина. Може бути, що Русин подасть за наєм меншу суму нїж жид, але-ж у такої поважної корпорації, як капітула, сума кількох сот зр. річного доходу білше не повинна рішати, а міродайною повинна бути цїль вказана фундатором друкарнї та й интерес всего руского народу, котрому много на тім залежить, щоби в рускій друкарни рускі дїти учили ся штуки друкарскої".
В Самборі д. 2 цвітня 1893.
Д-р Кopнило Чайківскій
08.04.1893
6 жовтня 1895 року в залі міської ратуші Перемишля відбулась важлива подія в історії Русько-Української Радикальної Партії. Тут, на пропозицію голови виборчого комітету С. Новаківського та секретаря В. Павлуцького, Івана Франка було висунуто кандидатом в депутати до парламенту, від IV виборчої курії Перемишль-Добромиль-Мостиська. Присутній в залі Франко, який раніше відмовлявся від виборчих перегонів, на цей раз погодився. Москвофіл Антоневич зняв свою кандидатуру на його користь. Не дивлячись на це, однак, перемогу, в суто українському за населенням окрузі, здобув граф П. Тишковський (такі були реалії "куріальної демократії"). 8 січня 1896 року в перемиській ратуші знову відбулись збори РУРП за участю Франка. Близько 500 учасників намагались знайти вихід із замкненого кола правління польської меншості в українському краї. В подальшому Франко не одноразово брав участь у багатолюдних перемиських вічах РУРП, допомагав звільняти із ув'язнень українських політичних діячів. Більша частина нащадків виборців IV виборчої курії побачили втілення мрій, що витали у 1895 стінами перемиської ратуші, лише у 1991 році, менша частина стали свідками руйнації і забуття свого світу.
Як повідомляля газета «Діло» (4 (16) березня 1897: 1-2), Йосиф Кебузинський з Негрибки, був затриманий під час парламентських виборів 1897 року, коли він мирно прямував до виборчої дільниці, за те, що не повідомив представника влади, за кого голосуватиме. Звільнений за п'ятнадцять хвилин перед закриттям виборчої дільниці, він таки встиг вкинути бюлетеня, однак голова виборчої комісії, такий собі отець Єлінек, витягнув і прочитав його. Побачивши, що голос віддано за кандидата Української радикальної партії Івана Франка, Єлінек відмовився прийняти бюлетень, сказавши, що вже запізно.
Джерела:
Грицак Є. Перемишль тому сто літ. Накладом товариства прихильників мистецтва «Стривігор». Перемишль, 1936 р. – 32 с.
Підготував Іван Парнікоза, НІАМ «Київська фортеця».