1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

Долина Латориці чим далі на південь стає все ширшою. Незабаром в густому серпанку починає вимальовуватися Мукачеве з великим курганом над містом. Згодом він стає виднішим і можна розпізнати, що то велика сопка заввишки близько 70 метрів, а на ній – замок. У народі зберігся переказ, за яким назва Мукачеве походить від того, що ця гора насипана руками народу, який терпів на тяжкій роботі великі муки. Насправді гора природна, але переказ свідчить, що в народі збереглась пам’ять про нелюдські страждання, яких доводилося зазнавати від феодалів. Виникло Мукачеве давно: про нього згадується вже в 1321 році. У 1393 р. в Закарпаття переселився з Поділля князь Федір Коріатович, якому король віддав Мукачеве з великою територією на правах домена.

Невеликі укріплення, що тоді існували, Коріатович перебудував, розширивши двір і звівши кам’яні стіни та башти, з яких досі збереглося три. В одній з них було вибито колодязь завглибшки близько 90 метрів. Після смерті Коріатовича в 1414 р. укріплення продовжували розширяти і перебудовувати. Найдавніша частина їх – верхній замок, де були палац, рицарський зал і церква. На терасі, що лежить на 6 метрів нижче, до нього був прибудований середній дворик, оточений житловими будівлями та баштами. Згодом збудовано останню частину замка з надбрамною баштою. Ці роботи були закінчені тільки на початку XVIII ст. На жаль, пізніші переробки затерли первісну архітектуру, величезні башти і стіни втратили свій грізний вигляд. Однак у внутрішньому дворику збереглася збудована у XVII ст. відкрита аркада, що надає дворикові затишного і привітного вигляду.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 384.