Могила архімандрита Василія Проніна

Василь Пагиря

Поховання архімандрита Проніна Василія (іст.). На кладовищі Мукачівського жіночого монастиря.

Отець Василій Пронін [при хрещенні Володимир] (08.09.1911, м. Київ – 05.01.1997, м. Мукачево, Закарпатська обл.) – видатний богослов православної церкви, науковець, історик, залишив помітний слід в історії Закарпаття.

Народився у дворянській родині, яка, рятуючись від більшовицького свавілля, виїхала в Румунію (1917). Закінчив Кишинівську гімназію (1929) і вступив до Сербської православної семінарії св. Апостола Іоанна Богослова в м. Бітоль. 1937 закінчив богословський факультет Бєлградського університету, через два роки прийняв чернечий сан з іменем Василій і був рукоположений священиком. Служив у різних приходах Закарпаття. Був настоятелем Покровського храму в Ужгороді, духівником Домбоцького монастиря, а з 1951 і до смерті – архімандритом Мукачівського монастиря на Чернечій горі.

1954 Пронін знайшов на Чернечій горі печери, які вважав поселенням монахів 10-11 ст. Як археолог є автором дослідження «Палеоліт Чернечої гори» (понад 400 машинописних сторінок і 100 рисунків, знайдених на Чернечій горі артефактів).

Невтомно вивчаючи історичну літературу, філософію, написав праці «Монаший статут», «Обряди Мукачівського монастиря», «Біблія і математика», «Гравітація і відродження», «Лінгвістика Закарпаття», Акафист Преподобному Моисею Угрину».

Пронін також чудово малював, свідченням чого є картина «Явлення Ангела на ріці Латориці князю Федору Корятовичу», ікони для монастирської церкви, портрети Олександра Духновича та Івана Раковсьвого.

1958 за працю «Історія Мукачівської єпархії» у Московській Духовній Академії йому був присуджений науковий ступінь кандидата богословських наук. Володів 14 мовами, зокрема, латинською і грецькою, вільно розмовляв англійською, французькою, німецькою та всіма слов’янськими мовами. «Історія Мукачівської єпархії», написана російською мовою, кілька разів перероблялася, її остаточний варіант вийшов друком 2005 під назвою «История Православной церкви на Закарпатье».

Архімандрит о. Василій Пронін був відомий далеко за межами краю, мав особливу повагу серед духовних осіб, інтелігенції краю і простих мирян. Його часто відвідували вчені, письменники. Постать Проніна оповита легендами про його дар провидця і зцілителя. В останні роки життя занедужав і два роки був прикутий до ліжка, але приймав до сповіді духівництво і сестер монастиря. У ніч з 4 на 5 січня 1997 о. Василій відійшов у вічність. Після смерті на його могилі багато людей засвідчувало своє зцілення, і тому з благословення Блаженнішого Володимира, митрополита Київського і всієї України, мощі о. Василія було перенесено і перепоховано в мармурову гробницю у Верхньому храмі монастиря для майбутньої його канонізації. У м. Мукачеві вул. Північна в мікрорайоні Росвигова була перейменована на вул. Василія Проніна.

Джерела і література

Поп Иван. Василий архімандрит (Владимир Пронин). Энциклопедия Подкарпатской Руси / Историко-аналитическое издание. – Ужгород: ПП «Повч Р.М.», 2006. – С. 130; Пагиря Василь. Архімандрит о. Василій Пронін. – Ужгород: Карпатська вежа, 2008. – С. 34-56; Пагиря Василь. Архімандрит Василій (Пронін) /100-річчя від дня народження богослова, науковця, історика (1911-1997). – Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2011 рік. – Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2010. – С. 315-318; Нейметі Мар’яна. «Цю людину супроводжували фатальні випадки і загадкові обставини». – Новини Закарпаття. – 2009. – 26 грудня.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 301 – 302.