2017 р. Звід пам’яток України
Роман Офіцинський
Розмір зображення: 652:466 піксел
Мукачево – місто обласного підпорядкування (1946), районний центр – входить у Список історичних населених місць України з датою заснування – 10 ст. Розташоване на рівнинних берегах р. Латориця, на відстані 40 км від обласного центру. Через місто проходить залізниця Чоп–Львів, шосе Ужгород–Київ.
Площа міста – 27,9 кв. км, населення – 85,4 тис. осіб (2013).
З півночі та з північного заходу Мукачево прикрите невисокими горами Галиш, Ловачка, Павлова, Сороча, Червона, Чернеча. У межах міста виявлено чотири стоянки раннього палеоліту (150-40 тис. років тому), три стоянки пізнього палеоліту (40-12 тис років до н.е.), три стоянки мезоліту (ХІ-ІХ тис. до н.е.), поселення бронзового віку (ІІІ – ІІ тис. до н.е.), городища ранньозалізного віку (VІІІ-VІІ ст. до н.е.), кельтське городище ІІІ-І ст. до н.е., ряд поселень першої половини І тис. н.е. та раннього середньовіччя.
Розрізнені давньослов’янські поселення об’єдналися навколо городища, розташованого на горі вулканічного походження. Про давніх слов’ян у межах сучасного Мукачева згадано в угорській хроніці кінця 12 ст. «Діяння угорців».
Назву міста виводять від слів «мука» (важка праця з насипання Замкової гори), «мука» (під Замковою горою водяний млин молов муку – борошно). На основі звукової подібності назву також пов’язують з угорським словом «мункo» (праця), тобто з труднощами, з якими мадярські племена перейшли Карпати і здобули це місто. До приходу мадяр карпатські хорвати утворили на Закарпатті чотири князівства: Земплинсько-Ужанське, Боржавське, Верхньотисянське, Нижньотисянське. Остаточно приєднання цих земель (Marchіa Rutenorum) завершено 1030. Тут жили русини – прямі нащадки карпатських хорватів, які заселяли й Галицьку землю Київської Русі.
Археологічно не підтверджено проходження давніх угорців наприкінці 9 ст. н.е. через Верецький перевал і Мукачево. Імовірний маршрут – коридор між Південними Карпатами і Дунаєм, який номади використовували споконвіків. Знайдені на Закарпатті артефакти належали печенігам, які наприкінці Х ст. н.е. втікали з Причорномор’я через незручний для кочовиків гірський перевал.
У 1031 угорський король Стефан І подарував домен у Верхньому Потиссі сину Імре. У 1086 половці хана Кутеска розорили Мукачево. Найбільшого пограбування місто зазнало від монголів 1241. За князя Лева Даниловича Мукачево від 1281 входило до Галицько-Волинської держави. Жупан Березького комітату Григорій 1299 р. звався «урядником Льва, князя руського». 1352 татарів хана Атламоша зупинили воїни Мукачівського замку і розбили біля села Підгоряни, а хана стратили.
Король Людовик Великий (1342-1384) зміцнив замок, а домінію перетворив у крупне володіння. Про мукачівські ярмарки вперше письмово згадано 1348 р. Угорська королева Єлизавети 22 травня 1376 вперше назвала Мукачево містом, надала печатку із зображенням св. Мартина Важливу роль в історії Мукачева зіграв литовсько-подільський князь Федір Корятович, родич угорського короля Сигизмунда, що правив у 1387–1437-х рр.
Втративши 1394 Поділля, Ф. Корятович отримав у володіння Мукачево і Березький комітат. Тут поселилися вихідці з Поділля. Із давніми подолянами пов’язані сучасні говірки басейну Латориці та Боржави. Князь звів монастирську церкву на Чернечій горі у Мукачеві в честь святого Миколи.
Регент Угорщини Янош Гуняді 14 квітня 1445 дарував місту Мукачеву магдебурзьке право. Виникли цехи кравців і гончарів, а пізніше – слюсарів, ковалів, гончарів, зброярів, сідлярів, столярів, чинбарів. Під час війни Дьєрдя Дожі 1514 р. повстанці заволоділи замком. Опісля Мукачево виплатило значну контрибуцію.
1526 Угорщину поділили на три частини: турецьку, трансильванську, австрійську. Боротьба за Мукачівський замок і домінію точилася між Австрією та Трансільванією півстоліття. 21 лютого 1577 місто і замок захопили австрійці, а 1595 – трансільванці.
У 1635–1711-х рр. Мукачево з невеликими перервами було столицею Трансильванського князівства. У 1648, 1649, 1656-х рр. місто відвідали посли Б. Хмельницького з метою спільних дій проти Польщі. У відповідь 1657 польське військо князя Любомирського пограбувало Мукачівську домінію. Після трирічної облоги та капітуляції бунтівної княгині Ілони Зріньї 15 січня 1688 замок і місто взяли австрійці.
Під час війни Ференца ІІ Ракоці 1703-1711 рр. проти Габсбургів Мукачево стало ареною військових дій. Тут виготовляли мідні, срібні, золоті монети з написом «За свободу». Будівля монетного двору стояла на лівому березі Латориці, північніше замку, її в середині 19 ст. знесла повінь. 1711 місто знову ввійшло до монархії Габсбургів. У 1726 Мукачівську домінію отримав граф Шенборн. 1728 в місті споруджено пивоварний завод, а пізніше й цегельний. Першого професійного лікаря в Мукачеві згадано 1740, а 1758 відкрили першу аптеку. У другій половині 18 ст. у місті 6 разів на рік проводили ярмарки.
Перша початкова школа (протестантська) з’явилася 1552, друга (католицька) – 1627. У 1782 Мукачівський замок перетворили на в’язницю, де до 1848 загинуло 2 тис. осіб. Відомими в’язнями були грек Олександр Іпсиланті, угорець Ференц Казінці, росіянин Михайло Бакунін, чех Іржі Ружичка. Під час революції 2 травня 1848 звідси звільнили політичних в’язнів.
1817 в Мукачеві проживало 3,1 тис. осіб, 1848 – 6,6 тис., 1910 – 17,3 тис., 1930 –26,1 тис. осіб.
У 1886 залізниця зв’язала Мукачево з Будапештом, Віднем, Кошицями, Львовом. У місті працювало кілька меблевих фабрик, від 1898 – і тютюнова, а також 4 цегельні, паровий млин, фабрика бочок. У 1907 діяли 384 торгові заклади, в т. ч. 92 корчми, працювала гімназія, заснована 1867 (25 вчителів, 458 учнів), горожанська школа, учительська семінарія, господарська і промислові школи, 4 початкові школи. 1880 відкрито першу лікарню на 30 ліжок.
21 березня 1919 в Будапешті, а того ж вечора у Мукачеві проголошено радянську владу. Місто стало столицею «Руської Крайни». 28 квітня 1919 Мукачево захопили румунські війська, а через два місяці – чехословацькі. Відтак у місті не тільки розміщалися штаби і казарми трьох полків (артилерійського, кавалерійського, піхотного), а й виросли модерні багатоповерхові будинки, забрукували вулиці та тротуари. Відкрили торговельну академію, учительську семінарію, 2 гімназії, Земський історико-археологічний музей (4,2 тис. знахідок), бібліотеку (6 тис. книг). У 1938 спорудили нову лікарню. Діяли єдина в Чехословаччині ферма з розведення болотних черепах та єдиний у краї нафтопереробний завод.
Згідно з Віденським арбітражем від 2 листопада 1938, Мукачево відійшло до Угорщини. Через тюрму «Ковнер» пройшли сотні патріотів. 26 жовтня 1944 підрозділи 4-го Українського фронту ввійшли в Мукачево. Тут 26 листопада 1944 Перший з’їзд Народних Комітетів Закарпатської України (603 делегати) схвалив Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною.
У лютому 1946 до складу Мукачева включили п’ять сіл – Росвигово, Підгоряни, Підмонастир, Паланок, Підгород. Воно виглядало як «агромісто», йому належали 6,3 тис. га орної землі, 1,3 тис. га садів і виноградників. Тут з’явився один із перших колгоспів на Закарпатті – ім. Г. Димитрова.
У 1950–1970-х рр. питома вага промислової продукції Мукачева складала 15 % обласного обсягу. Найбільшими підприємствами були тютюнова фабрика і пивоварня. 1960 на базі тютюнової фабрики відкрили приладобудівний завод «Мукачівприлад», що став найбільшим у місті. Тут понад 4 тис. працівників випускали для 46 країн прилади контролю і регулювання технологічних процесів, електровимірювальні та обчислювальні пристрої та системи.
Нині діє півсотні підприємств, близько 60 освітніх закладів, зокрема Мукачівський державний університет (від 1997), музей замку «Паланок», картинна галерея, драматичний театр. Триває масштабне церковне будівництво, тільки греко-католики звели 6 церков.
У місті жили і працювали живописець Ілля Бродлакович (друга половина 17 ст.), прозаїк Юрій Мейгеш (1925-1999), тут народилися полеміст Михайло Андрелла (1637-1710), художник-реаліст Мігаль Мункачі (1844-1900).
У Мукачеві взято під охорону держави 6 пам’яток архітектури 14-18 ст., що ввійшли до Державного реєстру національного культурного надбання України, 24 пам’ятки архітектури місцевого значення 1795-1935-х рр., 39 пам’яток історії місцевого значення 19-20 ст. ( 4 військові поховання, 16 могил визначних діячів, 16 будівель, де відбулися відомі події та проживали визначні діячі, 2 меморіальні дошки, 1 обеліск), 9 пам’яток монументального мистецтва 1969-2002 рр. Як пам’ятка культурної спадщини національного значення, пам’ятка археології – опідум (городище) кельтів IX ст. до н.е. – IV ст. занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
Джерела і література
Волошин О. Мукачево у старовинній листівці. – Ужгород: Карпати, 2006. – 168 c.; Делеган М., Филиппов А., Бартош Й. История Мукачевского замка. – Ужгород: Ліра, 2010. – 128 c.; Достал Я. Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької Республіки. 1919-1939 рр.). – Ужгород: Карпати, 2014. – С. 93-95; Історія Мукачева / Кер. автор. кол. Г. Павленко. – Ужгород: Патент, 1998. – 264 с.; Легоцький Т. Історичні колоски: Визначні пам’ятки природи та історії. – Ужгород: Карпати, 1997. – С. 35-36, 40-44, 50-51; Пагиря В., Ціцак В. Мукачево. Історія міста над Латорицею. – Ужгород: Карпати, 1996. – 254 с.; Троян М., Пашкуй З. Мукачево // История городов и сел Украинской ССР. Закарпатская область. – Киев: УСЭ, 1982. – C. 311- 326; Філіппов О. Історії Мукачева чехословацької доби. – Ужгород: Ліра, 2012. – 136 с.; Філіппов О. Кельти на берегах Латориці. – Ужгород: Ліра, 2012. – 48 с.; Филиппов А. Мункач (Мукачево) в XIV-XVI веках и раньше. – Ужгород: Ліра, 2013. – 40 с.; Филиппов А. Мункач (Мукачево) в XVIII веке. – Ужгород: Ліра, 2013. – 36 с.; Филиппов А. Мункач (Мукачево) в ХІХ веке. – Ужгород: Ліра, 2013. – 32 с.; Филиппов А. Мукачево в ХХ веке. – Ужгород: Ліра, 2013. – 36 с.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 284 – 288.