Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

Надгробок М.П.Кирпоноса

Лариса Добрийвечір

Надгробок М.П.Кирпоноса

Розмір зображення: 800:600 піксел

7 листопада 2008 р. Фото М.І.Жарких.

423.1.11. Могила Кирпоноса М. П. (іст.).

Ліворуч від головного входу, сімнадцята у ряді.

Кирпонос Михайло Петрович (21.01.1892, с. Вертіївка, Ніжинський пов., Чернігівська губ. – 20.09.1941) – Герой Радянського Союзу (1940), генерал-полковник. Закінчив два класи початкової школи. З 1915 на військовій службі, учасник 1-ї світової війни. В Червоній армії з 1918, учасник громадянської війни. Закінчив Київську школу червоних старшин (1922) і Військову академію ім. М. Фрунзе (1927).

Учасник радянсько-фінляндської війни 1939–40, командир 70-ї стрілецької дивізії 7-ї армії. Завдяки оригінальному та сміливому плану комдива дивізія здійснила марш-маневр по кризі Виборзької затоки, вийшла у тил виборзького угруповання противника і ударом із заходу сприяла його розгрому.

З червня 1940 – командувач військ Ленінградського військового округу.

З лютого 1941 – командувач військ Київського особливого військового округу. З початком Великої Вітчизняної війни округ було перетворено на Південно-Західний фронт, воїни якого вели бої в Правобережній Україні. Глобальні прорахунки радянського керівництва визначили долю Київської оборонної операції, яка розпочалася вночі проти 11 липня, коли німецькі війська прорвалися до р. Ірпінь. Протягом 72 діб оборонці Києва на чолі з командувачем фронту М. Кирпоносом відбивали масовані атаки ворога, зірвали плани нацистського командування з ходу оволодіти столицею України. Противник був змушений перекинути на південь частину військ з групи армій «Центр», що наступала на Москву.

Опинившись перед загрозою оточення, 11 вересня М. Кирпонос звернувся до Ставки Верховного Головнокомандувача з пропозицією відвести війська Південно-Західного фронту з Дніпра на тиловий рубіж до р. Псел, але дозвіл надійшов лише 18 вересня, коли вороже кільце зімкнулося. В оточення потрапили 5-а, 37-а, 26-а армії, частина 38-ї та 21-ї армій. 19 вересня радянські війська залишили Київ. Наступного дня у районі урочища Шумейкове біля с. Дрюківщина Лохвицького р-ну на Полтавщині, виводячи з оточення колону штабу Південно-Західного фронту, загинули командувач фронту М. Кирпонос, начальник штабу В. Тупиков і член Військради М. Бурмистенко.

Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни 1-го ступеня (посмертно). 1943 прах М. Кирпоноса перенесено до Києва і поховано у Ботанічному саду ім. академіка О. Фоміна, 1947 перепоховано на Аскольдовій могилі, 1957 прах перенесено до Парку Вічної Слави.

Література:

Національний музей історії Великої Вітчизняної війни, спр. 395; Баграмян И. Х. Город-воин на Днепре. – М., 1965; Вануров И. Д., Андреев Г. И. Генерал Кирпонос. – К., 1976; Герои Советского Союза. – М., 1987. – Т. 1; Гречко А. А. Годы войны. – М., 1976; Жуков Г. К. Воспоминания и размышления. – М., 1968; История Кразнознаменного Киевского Военного округа. – К., 1979; Лемещук М., Скаловский И. Герои сорок первого: Очерки о героях Советского Союза, которые обороняли столицу Украины в 1941 г. – К., 1973; Пашко Я. Е. Город-герой на Днепре. – К., 1969; Родимцев А. И. Гвардейцы стояли насмерть. – М., 1973; Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза 1941–1945 гг. – К., 1967. – Т. 1.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 888.