2003 р. Звід пам’яток Києва

Юрій Бєличко, Василь Галайба, Юрій Нельговський, Тетяна Трегубова

Розмір зображення: 999:625 піксел

Генеральний план:

1. Меморіал Вічної Слави.

2. Паркова скульптура військовим льотчикам в образі капітана Титаренка – героя кінофільму «В бій ідуть тільки “старики”».

423. Парк вічної слави, кін. 19–20 ст. (містобуд.).

Вул. Січневого повстання. На верхній та середній наддніпровських терасах, між вул. Січневого повстання та Дніпровським узвозом. З півдня обмежений валами Старої Києво-Печерської фортеці (цитаделі). Включає Меморіал Вічної Слави з пам’ятником на могилі Невідомого солдата. Головний вхід з пл. Слави. Пл. – 18,37 га.

У період Давньої Русі верхня частина парку належала до великокнязівського селища Берестового, у 16–17 ст. – до печерського містечка, що склалося коло Лаври. Після побудови на поч. 18 ст. земляної фортеці (цитаделі) була зайнята її гласісом та еспланадою. Нижня частина парку прилягає до історичної місцевості Аскольдова могила.

В кін. 19 ст. на верхній терасі був огороджений парканом пустир, що входив до великої пл. Еспланадної (займала непарний бік нинішньої вул. Суворова).

1894 з ініціативи і за безпосередньою участю коменданта Київської фортеці генерал-лейтенанта артилерії О. Аносова розпочалися роботи з упорядкування та благоустрою цієї ділянки. Було висаджено дерева і чагарники різних порід, прокладено пішохідні доріжки, споруджено дерев’яні містки та павільйони, встановлено лави для відпочинку, на краю урвища побудовано веранду з буфетом, перед нею влаштовано невеликий фонтан з дерев’яним басейном (первісне розпланування не збереглося).

Кошти на створення й утримання саду виділило місто, було зібрано гроші також серед військовослужбовців київського гарнізону та заможних киян (зокрема, купець Л. Бродський пожертвував 500 крб., О. Аносов власним коштом обладнав у саду спортивний майданчик, де були жердини, канати, щогли, драбини, колоди, трапеції, кільця, гірки для катання, трамплін, гойдалки, величезні кроки, кеглі тощо). Сад, відомий серед киян як сад ім. О. Аносова, або Аносівський сад, став надзвичайно популярним. Офіційно ж він значився як фортечний Комендантський дитячий сад.

Після від’їзду в 1899 генерала О. Аносова до Санкт-Петербурга сад поступово занепав. На поч. 20 ст. його трохи упорядкували, оскільки він був обраний скаутами місцем проведення їхнього щорічного традиційного свята – дня пам’яті св. Георгія (24 квітня). 1916 військове відомство зобов’язало всі частини місцевого гарнізону, які мали оркестри, почергово влаштовувати у саду в теплу пору року щоденні музичні тригодинні концерти.

У травні 1919 Київський губвиконком вирішив відвести під цвинтар «жертв контрреволюції» місце на схилах Аносівського саду. 29 грудня 1919 тут у братській могилі поховано 42 загиблих, серед яких – письменники Г. Михайличенко і В. Чумак. Поховання зруйновані 1933 через зсув гори.

1951 територію парку збільшили до 7,3 га. 1956 ухвалено постанову Ради Міністрів УРСР і ЦК КПУ про спорудження тут парку Вічної Слави воїнам Великої Вітчизняної війни 1941–45, згідно з якою було збільшено територію, здійснено реконструкцію та благоустрій. 1957 урочисто відкрито Меморіал Вічної Слави (архітектори В. Бакланов, А. Милецький, Л. Новиков, ск. І. Першудчев), до якого на Алею героїв перенесено 35 військових поховань з Байкового та Лук’янівського цвинтарів, Аскольдової могили, з деяких парків та майданів міста (у т. ч. одне – Невідомого солдата з Лютізького плацдарму біля с. Нові Петрівці Київської обл.).

Різні за званням військові – від старшини до генерал-полковника – воювали з ворогом на території України, більшість відзначилась у боях за Київ.

Серед них – 12 Героїв Радянського Союзу. До 30-річчя перемоги над нацистською Німеччиною сформовано Алею міст-героїв, що веде від вул. Січневого повстання до пам’ятника на могилі Невідомого солдата. Стовбури висаджених тоді ялин оточено бордюром з полірованого граніту, на якому накладними бронзовими літерами викладено назви міст-героїв і текст посвяти.

У 1984, з нагоди 40-річчя визволення Києва від нацистських загарбників, парк реконструйовано (головний архітектор проекту А. Милецький): оновлено оформлення входів, замінено огорожу, паркові лави, світильники, покриття алей та доріжок тощо. Рівень Алеї героїв піднято на 40 см, на могилах встановлено нові плити. 1988 частково реставровано звернені до парку вали й бастіони Києво-Печерської цитаделі (архітектори Д. Воронов, О. Колесников): відновлено трав’яні ескарпи, на валганг Спаського бастіону прокладено прямі гранітні сходи. Виконано ландшафтне упорядкування території з розчисткою від дикої рослинності дніпровських схилів та з організацією оглядових зон і майданчиків.

До 2000 здійснено упорядкування приєднаної до парку середньої наддніпровської тераси, де прокладено прогулянкову дорогу від Аскольдової могили до стін Лаври; перед головним входом до парку з боку пл. Слави зроблено нове замощення круглої аванплощі; верхню та нижню тераси парку з’єднано гранітними сходами. Навпроти Аскольдової могили коштом Громадського фонду св. Андрія Первозванного споруджено каплицю на честь 2000-річчя Різдва Христового (арх. М. Жариков, худ.-монументаліст Л. Мєшкова). 2001 неподалік встановлено паркову скульптуру, присвячену військовим льотчикам.

Парк складається з двох контрасних за характером й майстерно поєднаних між собою частин: верхнього плато з деревними і чагарниковими насадженнями, з окрайки якого розкриваються панорама Дніпра й Лівобережжя, та широкого партеру з трав’яними газонами на дніпровських схилах, розкреслених звивистими сходами, що ведуть до нижньої прогулянкової дороги, прокладеної за горизонталлю рельєфу й відокремленою від Дніпровського узвозу кулісою з дерев. Влаштування партеру забезпечило розкриття ансамблю Києво-Печерської лаври з боку узвозу. Парк на верхньому плато поділяється на меморіальну (північну) частину і зону прогулянок та відпочинку (південну).

Меморіальна частина має променевий характер планування зі сходженням трьох алей до головного входу на пл. Слави, південна, що позначена незначними перепадами рівнів рельєфу (залишки насипу кол. гласіса), – хрещату композицію плану з круглою галявиною та клумбою у центрі. Регулярна планувальна мережа доповнена криволінійними доріжками, зокрема – видовою з трьома заокругленими оглядовими майданчиками на краю плато. Обидві частини засаджені й впорядковані: у меморіальній – зелені огорожі з стриженого граба й ритмічно висаджені ялини вздовж Алеї міст-героїв та брукування плитами сірого граніту, у південній – вільне розміщення дерев і чагарників та покриття алей і доріжок сучасними фігурними елементами брукування (т. зв. ФЕМ-ами). Низьку огорожу парку складено з гранітних блоків з бучардованою поверхнею. Вздовж алеї, паралельній вул. Січневого повстання, та на південній галявині споруджено напівкруглі у плані лави для відпочинку (цегляна основа з дерев’яними рейками для сидіння). Ліхтарі освітлення виконані у вигляді невисоких вертикальних циліндрів з металу та органічного скла (у верхній частині). Біля підніжжя Спаського бастіону Києво-Печерської цитаделі та неподалік від Аскольдової могили облаштовано дитячі майданчики.

Ландшафти парку відзначаються мальовничістю. Тут ростуть клен гостролистий, сріблястий явір, липа, береза, берест, тополя, ялина, верба, дуб пірамідальний, інші породи дерев; чагарники – амфора, жасмин, бузок, спірея, тамариск, форзиція тощо.

Належить до кращих нагірних парків Києва.

Література:

В памяти народной. – К., 1985; Зайцев А. К. Мемориальные ансамбли в городах-героях. – М., 1985; Історія українського мистецтва. – К., 1968. – Т. 6; Катернога Г. Т. У монументах довічної слави. – К., 1976; Киевлянин. – 1895. – 8 июня; 1899. – 26 авг.; 1900. – 28 апр.; 1906. – 15 апр.; 1916. – 1 мая; Культурне будівництво в Українській РСР: Зб. документів: У 2 т. – К., 1961. – Т. 2; Пам’ятники і монументи України. 1811–1982. – К., 1982; Парк Вічної Слави у Києві. – К., 1974; Проценко Л. А. Історія Київського некрополя. – К., 1996; Шулькевич М. М., Дмитренко Т. Д. Киев. – К., 1982.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 884 – 886.