Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Євгенія Горбенко, Михайло Дегтярьов, Ніна Коваленко

Китаївська пустинь, 16 – 20 ст.

(архіт., іст.).

Вул. Китаївська, 15 – 32.

Вниз за течією Дніпра, за 9 км від центру Києва, в урочищі Китаєве, на підвищеному березі ставка, оточеного пагорбами, порослими лісом. Китаївська пустинь, підпорядкована Києво-Печерській лаврі, заснована у 16 ст. Наприкінці 1716 р. генерал-губернатор Києва Д. Голіцин збудував дерев’яну церкву в ім’я Сергія Радонезького, трапезну і келії, які 1757 р. згоріли. У 1759 р. Синод дав дозвіл на спорудження нової, цегляної церкви. Троїцьку церкву збудовано арх. С. Ковніром, закінчено і освячено 1767 р. У 1829 – 37 рр. арх. І. Богдановим (імовірно, за проектом арх. А. Меленського) зведено надбрамну цегляну дзвіницю на відстані 50 м від західного входу до храму. Являла собою чотириярусну, завершену високим шпилем споруду, в якій перший ярус було вирішено у вигляді прямокутного двоповерхового об’єму, прикрашеного з заходу і сходу чотириколонними портиками доричного ордера з трикутними фронтонами. Два верхніх, у плані круглих, яруси оздоблювали колони корінфського і композитного ордерів. Дзвіниця завершувалася цибулястою позолоченою банею, увінчаною високим шпилем (розібрана 1932 р.).

У 1830-х pp. вздовж північно-західного краю подвір’я разом із дзвіницею зведено прилеглі один до одного одноповерхові цегляні корпуси братської трапезної з теплою церквою Дванадцяти апостолів, хлібні, кухні й кількох келій, на схід від Троїцької церкви – окремий одноповерховий дерев’яно-цегляний будинок настоятеля пустині з дерев’яною галереєю на фасаді (перебудований). За проектами арх. П. Спарро у 1843 – 44 рр. на південь від Троїцької церкви споруджено двоповерховий цегляний братський корпус («старий дім»), у 1851 – 52 рр. – цегляну огорожу комплексу з північно-західною економічною брамою у вигляді арки (не збереглася). У 1870-і pp. північно-східний бік подвір’я замкнено ланцюгом одноповерхових споруд – лазні та трьох келійних корпусів (перебудовані). Навпроти південно-західного боку Троїцької церкви за проектом інж. О. Середи у 1894 р. зведено двоповерховий цегляний «новий дім», що призначався для помешкання старих священнослужителів. Внаслідок цього забудоване з усіх боків головне подвір’я пустині отримало форму неправильного шестикутника. З 2-ї пол. 19 ст. до складу пустині увійшло засноване у монастирському саду окреме господарське подвір’я.

Пустинь створювалась як оселя для усамітнення ченців. У Китаєві проживало чимало старців-ченців, які відзначалися подвижництвом. Одні з них обирали юродство – добровільну відмову від загальноприйнятих норм поведінки, інші – затворництво. Тому ще з 18 ст. Китаївська пустинь зажила слави київського Афону, стала місцем паломництва, дозвіл на відвідання якого видавала Києво-Печерська лавра. Влітку число прочан досягало 3 тис. осіб. Кожен старець був духівником, мав багато «духовних чад» з мирян та духовних осіб, які відвідували його тут без перешкод. Найвідомішими з китаївських старців були Досифей і Феофіл, могили яких містяться поряд з Троїцькою церквою. Відновлено традицію їх шанування – тут здійснюються відправи-панахиди, до могил святих стікаються численні прочани. На північ від церкви збереглася також частина цвинтаря (ліквідований у 1960-х pp.), де поховано лаврських ченців, світських осіб. Серед них – могили відомого діяча Свято-Володимирського братства Г. Бредіхіна; княгині Т. Горчакової, черниці Києво-Флорівського монастиря (у чернецтві – Анастасія) та ін. У числі втрачених могил – склеп з двох камер, де покоїлися ієросхимомонах, книгопродавець Києво-Печерської лаври Іларіон та відомий лаврський юродивий Ковалевський Іван Григорович (1807 – 55), що мав прізвисько «Босий»; поховання Веніаміна (справж. – Базилевич Дмитро Ілліч; 1787 – 1873 рр.) – друкаря та архітектора Києво-Печерської лаври, архімандрита Києво-Видубицького монастиря (1856 – 67), автора повного «Київського місяцеслова»; Єпифанія (1770 – 1828) – філософа, богослова, проповідника, ієромонаха, керівника лаврської друкарні (1814 – 22). Кількох осіб було поховано у Троїцькій церкві. У 1970-х pp. [так у тексті] біля с. Круглик було влаштовано новий цвинтар Китаївської пустині, поруч з яким виник скит Преображенська пустинь.

У 1920-х pp. в пустині містилася дитяча колонія, частина споруд використовувалася сільськогосподарськими закладами. У 1930 р. територію та будівлі передано заснованому в цей час Всесоюзному дослідному інституту плодового та ягідного господарства (з 1954 р. – Український НДІ садівництва).

Під час Великої Вітчизняної війни всі будівлі дуже постраждали. Пізніше тут розміщувалися Республіканський навчально-виробничий комбінат бджільництва і Український науково-дослідний інститут захисту рослин (з 1956 р.). Після реставрації Троїцької церкви (1992) і ремонту трапезної з келіями ці будівлі передано Українській православній церкві Московського патріархату.

ДАКО, ф. 1542, оп. 1, спр. 227;

ІР НБУ, ф. X, № 4212, 7595;

ЦДІАУ, ф. 59, оп. 1, спр. 7594; ф. 128, оп. 1 (заг.), спр. 1941, 2244;

Болховитинов Е. Описание Киево-Печерской лавры. – К., 1826;

Дачник (дачные окрестности вблизи Киева). – К., 1909;

Зноско В. Христа ради юродивый странник Иван Григорьевич, по прозвищу «Босый». – К., 1911;

Киевская мысль. – 1911. – 17 мая;

Киевские епархиальные ведомости. – 1867. – № 15; 1876. – № 15; 1911. – № 21;

Крицький Б. О. Архітектурно-будівельна діяльність Степана Ковніра // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. – К., 1959;

Кубишев А. І. Стародавній Київ // Археологія. – 1964. – Т. XVII;

Кудрявцева Є. Б. Київські старці 18 – 19 ст. // Культура України: Історія і сучасність: Тези доповідей. – X., 1992;

Лашкарев П. Киево-Печерская лавра в её прошедшем и нынешнем состоянии. – К., 1894;

Проценко Л. Київський некрополь. – К., 1994.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 463 – 464.