2003 р. Звід пам’яток Києва

Станіслав Смолінський

Розмір зображення: 936:497 піксел

297.2. Архітектурно-етнографічний комплекс «Карпати», 17 – поч. 20 ст. (архіт.).

У північно-східній частині музею. Експозиція включає 46 оригінальних пам’яток народного будівництва з гірських та рівнинних районів Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької та Закарпатської областей.

Комплекс складається з розділів, що представляють самобутні школи народної архітектури історико-етнографічного регіону «Карпати»: Бойківщину, Буковину і Покуття, Гуцульщину, Закарпаття і Лемківщину, Львівщину. В кожному з них у ландшафтних умовах, наближених до природних, показано особливості планування поселень, садиб, типи житлових, господарських і виробничих споруд, малих архітектурних форм. В інтер’єрах житлових та господарських будівель представлені народні художні промисли (різьблення по дереву, гончарство, ткацтво, вишивка), хатнє начиння та знаряддя праці.

Народна архітектура Карпат відображає не тільки місцеві, але й загальноукраїнські будівельні традиції, коріння яких сягає доби Київської Русі, та міжетнічні взаємовпливи сусідніх народів Карпатського регіону: поляків, словаків, румунів, угорців, молдаван.

Карпатська природа, її неповторні ландшафти з високими горами і просторими полонинами, швидкоплинними річками, потоками та водоспадами, хвойними та листяними лісами визначила своєрідність типів поселень, садиб, житла, сакральної архітектури регіону. На південних схилах гір та на пагорбах були вільно розпорошені окремі садиби. Іноді забудова утворювала хвилясті вулиці вздовж доріг, річок та потічків. Якщо для розміщення селянських садиб були придатні обидва береги неширокого гірського потоку, то через нього перекидали в кількох місцях кладки або містки.

Зводили житло цілковито з деревини: стіни, дахи; огорожі виводили з колод чи пластин. У покритті дахів використовувалась і солома. Характерна для регіону стрімкість дахів – необхідний засіб задля швидкого відведення води в умовах рясних опадів.

Пропорційне співвідношення видимої висоти стін до висоти даху у бойків коливалося в межах 1:2,5 – 1:3,5, у гуцулів: 1,5 – 1:2.

Складні кліматичні умови спонукали верховинців захищатися від негоди шляхом створення замкнених по периметру дворів-гражд, однорядних дворів, таких житлових структур, в яких власне хата була максимально утеплена прилеглими до неї господарськими приміщеннями.

В гірських районах Карпат, як і на Поліссі, збереглися архаїчні засоби зведення житла, планувальні схеми, окремі елементи та конструкції.

В експозиції представлені кращі витвори народних майстрів-теслів. В них втілені будівельний досвід багатьох поколінь, висока майстерність виконання, бездоганне володіння деревом як основним матеріалом, досконале відчуття пропорцій, високий естетичний смак в обробці деталей і застосуванні декору.

Автори тематичного та генерального планів – Л. Коваль, С. Смолінський.

Література:

Бойківщина. – К., 1989; Гуцульщина. – К., 1987; Драган М. Українські дерев’яні церкви. – Львів, 1927; Логвин Г. Н. По Україні. – К., 1968; Макушенко П. И. Народная деревянная архитектура Закарпатья (XVIII – начало ХХ века). – М., 1971; Нариси історії архітектури Української РСР (дожовтневий період). – К., 1957; Народна архітектура Українських Карпат (XV–XX ст.). – К., 1987; Петрова З. А. Сельские жилые дома в Карпатах. – Ужгород, 1972; Самойлович В. П. Народна творчість в архітектурі сільського житла. – К., 1961; Стельмах Г. Ю. Історичний розвиток сільських поселень на Україні. – К., 1971; Юрченко П. Г. Дерев’яна архітектура України. – К., 1970; Шухевич В. Гуцульщина. – Львів, 1902. – Т. 1; Тukowski J. Huculszczyzna. – Warszawa, 1934–1935.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 756 – 757.