Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

Від Катерининської церкви наш шлях лежить до ансамблю Єлецького монастиря, який заснував, за переказами, в 1060 р. Святослав Ярославич. Однак, хоч факт заснування монастиря не викликає сумніву, сам храм навряд чи був побудований ще за життя Святослава (вмер у 1073 р.). Очевидно, він збудований пізніше – в другій половині або середині XII ст.

Храм своєрідний, тринефний шестистовповий з трьома великими критими ганками з заходу, півдня і півночі. В правому куті бабинця є маленька хрещальня, а над нею, на другому поверсі – каплиця ігумена. В будівлі бездоганно здійснено розбивку плану та архітектурно-конструктивний розрахунок. У всьому відчувається рука зрілого майстра, що володіє всіма секретами будівельного мистецтва. Тут вражає якась особлива урочистість, створена лише композицією простих мас, розчленованих тільки пів-колонами, накладеними на плоскі пілястри південного і північного фасадів та двохуступчастими пілястрами на західному. Сувора правдивість і ясність архітектурних форм і є головною художньою цінністю споруди.

Всередині храм такий же. Центральний підбанний простір добре виділяється. В ньому немає ні різких контрастів, ні похмурості. Зір вільно лине за лініями струнких опорних стовпів до підпружних арок, а далі вгору, до осяяної світлом легкої центральної бані.

Від високохудожніх оздоб інтер’єра фресками лишилися тільки рештки «Страшного суду», чоловіча та жіноча постаті невідомих святих (можливо, Костянтина і Олени) та «трьох «отроків у печі огненній». На фрагменті, мабуть, «Страшного суду» намальовано кілька постатей, але не фронтально, а в легкому повороті направо. їхні цілком слов’янські широкі обличчя, з крутими опуклими лобами та м’ясистими носами і великими устами обрисовані енергійно. Вражають точність і економність пензля. З такою ж майстерністю написана і постать Олени (?). її стрункий стан загорнутий в одежу, що нагадує українські плахти, оздоблені невеликими діагонально розташованими ромбоподібними клітками, заповненими складними узорними кліточками, кружечками і стилізованими хрестиками. Пишне багатобарвне вбрання з різноманітними візерунками й кольоровими поєднаннями підсилює піднесений лад образу. Нам здається, що тут відобразився новий етап в розвитку мистецтва, який почав на світанку XII ст. геніальний Алім-пій і який характеризується подоланням гіпнозу візантійського мистецтва. Відкрились широкі обрії для формування самостійних національних мистецьких шкіл.

У 1668 – 1670 рр. храм був відбудований і в ньому зроблено новий п’ятиярусний іконостас, дуже схожий на старий іконостас (XVI ст.) Успенського собору Києво-Печерської лаври. Основою композиції українського іконостаса є ордерна сітка, що поділяє його на вертикальні й горизонтальні поля. Єлецький іконостас належав до найбільших на Україні. Він займав ширину всіх трьох нефів. Бічні поля його трохи нижчі від центральної частини з царськими вратами та «Молінням» посередині. Вся велетенська площина іконастаса, переткана ажурною позолоченою різьбою, здавалася золототканою завісою. Все на ньому пройняте героїчним пафосом, урочистістю. З живопису іконостаса збереглась ікона «Єлецької богоматері» – «Нев’янучий цвіт». її ласкавий погляд і довершена пластична краса відповідали народним ідеалам прекрасного, що виявились у назві «Нев’янучий цвіт». Цю ікону виконав, очевидно, Григорій Дубенський, який раніше написав ікону «Іллінської богоматері».

В Єлецькій церкві був портрет чернігівського полковника, а потім генерального обозного Василя Дуніна-Борковського. Він намальований в інтер’єрі кімнати за столом, накритим килимом, в дорогому жупані і з булавою в руці – знак високого становища. Художник своєрідно поєднує правдивість у передачі образу портретованого з певною ідеалізацією.

Біля південної стіни собору в 90-х роках XVII ст. була збудована каплиця Лизогубів. Праворуч від порталу зберігся «епітафіон» полковника Лизогуба:

Зде Яков Лизогуб воин росский славний

Полковник Черниговский храбрый бодрий давний.

Благоразумний сего града оградитель,

Азова и многих мест крепкий победитель.

В тисяча шістьсот осьмий год надевят десятий

Августа в девятий день в небесний град взятий.

Храма ж сего над ним прещедрейший здатель.

Евфим от тих цнот честнейший подражатель

Єгда зде молитися кончить слова тими

Христе душу Якова впокой со святими

Все в каплиці присадкувате – і довгий основний об’єм, і невеликі бані, що виростають прямо з покрівлі, й низенький широкий портал, і такі ж низенькі вікна з «ушастими» наличниками; завдяки цьому увесь її вигляд є втіленням затишності й ліризму. З протилежного боку собору розміщений північний корпус, Н-подібний у плані, утворений поєднанням трьох корпусів; ще далі за ним розташована восьмигранна в плані чотириярусна дзвіниця, збудована в 1670 – 1675 рр. Поставлена над проїздом, вона була і брамою, і дзвіницею. Із східного боку собору зберігся корпус келій, поділений п’ятьма сіньми на шість великих кімнат. Одноманітний ритм приміщень виявлений на фасаді кроком пілястр, а п’ять однотипних порталів та п’ять строєних вікон підсилюють довжину низенького, розпластаного корпусу. Своєрідність ансамблю полягає в тому, що пізніше збудовані низенькі корпуси, які «стеляться» по землі, підкреслюють імпозантність і велич головного храму. Займаючи одну з високих чернігівських гір, ансамбль стоїть ніби на п’єдесталі й доповнює собою розлогу панораму стародавнього міста.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 95 – 96.