Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

1998 р. Храми Чернігова

Біля входу до Антонієвих печер стоїть мурована церква Іллі Пророка. У письмових джерелах часів Київської Русі про рік її побудови немає жодної згадки. Традиційно вважалося, що Іллінська церква була побудована за князя Святослава Ярославича. Так, митрополит Димитрій Ростовський стверджував: «Церква святого славного пророка змурована благочестивим князем чернігівським Святославом, а при ній і монастир близько богоспасаемого града Чернігова, від якого стоїть за версту» [Ефимов А. Черниговский Свято-Троицкий Ильинский монастырь. – Чернигов: Тип. губерн. правления, 1911, с. 7]. Найбільш вірогідно, що та первісна церква була дерев’яною. Коли побудували кам’яну, можна тільки здогадуватися.

Існує народний переказ, за яким під час захоплення Чернігова монголами давня мурована церква сховалася під землю, а потім, коли Чернігівська земля звільнилася від загарбників, церква вийшла з-під землі. Сталося це в день Іллі Пророка, тому й названо її Іллінською [Иловайский П. И. Черниговская старина по преданиям и легендам. – Чернигов: Тип. Губерн. правления, 1898].

Більшість сучасних істориків архітектури вважають, що кам’яна церква Іллі побудована наприкінці XII ст. як храм біля входу до печерного комплексу або як хрестильня, хоча відомий дослідник давньоруського будівництва П. О. Раппопорт, виходячи з розмірів та інших характеристик цегли, відносить будівництво цієї церкви, так само як і Успенського та Борисоглібського соборів, до першої чверті XII ст. [Раппопорт П. А. О датировке памятников киево-черниговского зодчества // Чернигов и его округа в ІХ – ХІІІ вв. – К.: Наук, думка, 1988. – С. 86 – 92].

Просторово-планувальне рішення Іллінської церкви унікальне для будівництва Київської Русі – це однонавна безстовпна церква (рис. 18). Можливо, це була перша така мурована церква, побудована на нашій землі. Храм збудований із плінфи розмірами приблизно 30×24×4 см на білому вапняному розчині без домішки цем’янки. Головне приміщення – нава – має розміри у плані 4,8×5 м, із західного боку до нього примикав такої самої ширини притвор довжиною 2 м; зі сходу – абсида радіусом 1,55 м. Барабан єдиної бані церкви спирається через паруси безпосередньо на стіни, уверху стін зроблені несучі підпружні арки. Над притвором розміщувалися маленькі хори, вхід до яких був із площинки на відкосі гори. Входів до церкви було два – із заходу і з півдня; треті двері, розташовані з північного боку, вели до печер [Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: В 4 т. – К.: Будівельник, 1986. – Т. 4; Памятники искусства Советского Союза: Украина и Молдавия. – М.: Искусство, 1982].

Зовнішні поверхні стін покриті тиньком із розбивкою на квадри, що імітувало мурування з великих блоків каменю. На поверхнях стін зроблені з цегли вертикальні плоскі виступи – лопатки. Дуже гарним був інтер’єр, в якому домінував великий світлий підкупольний простір. У Київській Русі всі відомі нам муровані храми, що побудовані до цієї церкви, навіть мініатюрні храмики-хрестильні біля великих соборів або каплиці на посадах, мали внутрішні несучі стовпи. Ця церква, можливо, започаткувала наступне будівництво безстовпних кам’яних храмів у ХІV – ХVІ ст. [Асеев Ю.С. Стилистические особенности черниговского зодчества ХІІ – ХІІІ вв. // Чернигов и его округа в ІХ – ХІІІ вв. – К.: Наук, думка, 1988. – С. 135 – 143.]. Зодчі Іллінської церкви виконали в кам’яних конструкціях структуру дерев’яних церков, що будувалися безстовпними по всій Давній Русі у великій кількості. Можна ще зробити таке припущення: якщо перша на цьому місці дерев’яна церква побудована ще за життя преподобного Антонія Печерського, то, коли вона спорохнявіла, будівничі, намагаючись зберегти пам’ять про засновника монастиря, кам’яну церкву збудували, повторюючи попередню дерев’яну.

Знайдені відомості про те, що в кінці XVI ст. церква ремонтувалася. При цьому стіни основного приміщення надбудували – вирівняли по верху закомар – і завершили карнизом складного профілю, також надбудували абсиду. Над притвором і абсидою зроблено два додаткових верхи. Крім того, були змінені обриси вікон абсиди.

Про подальшу долю церкви написав у книзі «Руно орошене» Димитрій Ростовський:

«… року 7157 [1649 р.] Божу церкву Святого Пророка Іллі, при ній же і монастир, старанням і коштом благочестивого ктитора пана Стефана Подобайло, колишнього полковника чернігівського, реставрував всечесний ієромонах Зосим Тишевич, ігумен того ж монастиря» [Ефимов А. Черниговский Свято-Троицкий Ильинский монастырь. – Чернигов: Тип. губерн. правления, 1911, с. 9].

Під час перебудови в XVII ст. частково розібрали західну стіну і прибудували з цього боку п’ятибічне в плані приміщення, що збільшило площу бабинця, при цьому хори над притвором розібрали, а над новим великим бабинцем побудували баню на барабані з вікнами, на центральній бані надбудували другий ярус – залом. Стіни храму оштукатурили. Вікна прибудови із західного боку оформили сандриками; так само сандрик зробили і над порталом головного входу. Іллінська церква після цього набула зовнішнього вигляду, характерного для тридільних українських храмів із трьома багатозаломними верхами, що в період бароко були поширені по всій Україні, як у мурованому, так і в рубленому варіанті (рис. 19).

Цю реконструкцію виконано на гроші полковника С. Подобайла. Під час визвольної війни українського народу 1654 р. він виявив велику мужність і хоробрість. Військо під його проводом звільнило від поляків Гомель, Пропойськ, Новий Бихов, а в бою під Старим Биховом полковника було вбито. Тіло його привезли до Чернігова і поховали біля Іллінської церкви.

У пам’ятках архітектури, як ні в одному іншому виді мистецтв, відбивається особистість замовника, тому варто трохи розповісти про того, завдяки чиїм клопотанням створювалась ця дивовижна церква. Зосим Тишкевич був настоятелем Іллінського монастиря в 1649 – 1682 рр. Це був справжній господар, далекий від витонченої польсько-української духовної культури. Проста людмна, він привносив притаманну йому народну ментальність у монастирські справи. Так, у листі з приводу продажу монастирських земельних маєтностей він писав до настоятеля рихловського Миколаївського монастиря, відчуваючи себе за повновласного представника пророка Іллі на Чернігівщині: “Старий – старому, святий пророк Ілля – святому Миколаю і нікому іншому не бажає поступитися цими грунтами” [Модзалевский В. Л., Савицкий П. Н. Очерки истории старой Украины // Чернігівська старовина. – Чернігів: 1992, с. 108]. Простим і народним є й те, що він побудував, – без оздоблення і візерунків. Тридцять три роки З. Тишевич присвятив розбудові Іллінського монастиря во славу Господа Бога і на благо рідної України. Він виправив зроблене “злочестивим” Батиєм, продовжував традиції Київської Русі і Візантії на противагу пануючій тоді на наших землях польській культурі. Смаки й уподобання З. Тишевича збігалися з народними. Це бачимо з його будівельної діяльності – він надав старовинній церкві вигляду зрозумілого і близького українцям свого часу.

У кінці XVIII ст. Іллінський монастир згідно з указом Синоду від 23 червня 1787 р. Було ліквідовано. За розпорядженням імператриці Всеросійської Катерини ІІ по всій величезній імперії, а особливо на Україні, закрито велику кількість монастирів, а їх майно забрано до казни. Іллінську церкву перет ворено на парафільну, але більшість оточуючого населення була старообрядцями (як їх тоді називали – розкольниками), до церкви майже ніхто не ходив, івона зовсім занепала.

У 90-х рр. XVIII ст. архієпископ Віктор Садковський наказав розпочати збір коштів на ремонт старовинного храму, бо держава на це грошей не давала. У відозві з приводу збору коштів він написав:

“Церква ця заслуговує особливої уваги всіх православних християн, найбільше мешканців міста, бо церква ця становить найпершу честь і славу найголовнішого в Малоросійській губернії граду – Чернігова” [Ефимов А. Черниговский Свято-Троицкий Ильинский монастырь. – Чернигов: Тип. губерн. правления, 1911, с. 54].

Зібрано було по Чернігівській єпархії 3793 руб 64 коп., на ці гроші зроблено внутрішній ремонт і оштукатурено зовнішні поверхні стін. Практично протягом усього XIX ст. богослужіння в цекві проводили тільки один раз на рік, а саме – у храмове сято – день Іллі Пророка.

У 1890 р. (майже через 100 років) храм знову відремонтували. На мідній дошці, прикріпленій біля входу, написано, що церква відремонтована стараннями преосвященного Веніаміна – єпископа Чернігівської єпархії – на відзнаку чудесного порятунку імператора Олександра ІІІ з родиною під час катастрофи імператорського потяга на Курсько-Харківсько-Азовській залізниці біля станції Борки на Харківщині.

На початку XX ст. Іллінська церква була парафіяльною. До її приходу входили 61 садиба передмістя Лісковиця., 19 садиб села Гущин і 40 садиб села Жолвинка. У 1908 р., коли в Чернігові проходив XIV археологічний з’їзд, учасники його звернули увагу на архітектуру цієї церкви, довколо чого точилась жвава дискусія. Присутні на з’їзді мистецтвознавці Д.В. Айналов, М.В. Покровський, Ф.Ф. Горностаєв, рпідтвердили домонгольське походження середньої частини церкви і абсиди, але відносили час її спорудження до XI ст.

Інтер’єр Іллінської церкви зберігся до нашого часу на диво в длброму стані з іконостасом 1774 р., зробленим у стилі пізнього бароко – рококо. Для того щоб збільшити поверхню і краще розмістити ікони, іконостас у плані має зигзагоподібну форму, поверхня його розділена золоченими плоскими колонками корінфського ордеру, ікони розміщені на червоному фоні в обрампенні дуже гарних витончених рокайлевих рам, так само золочених. Маленькі царські врата різьблені з дерева і золочені. Усі елементи іконостаса чудово гармонують зі світлим, високо розкритим догори багатоуступчастим простором храму.

Маленький храм, що ніби притулився до гори, має напрочуд гарний вигляд: його багатоярусний силует, білі стіни чудово гармонують з оточуючим ландшафтом – невисокими деснянськими горами, віковічними дубами, ніжними берізками; чудово витримане масштабне співвідношення будівель із горами і з людиною, яка зі своїми болями приходить сюди до Бога. Ансамбль Іллінського монастиря, що створювався протягом восьми століть, справляє незабутнє враження на людей, котрі хочуть і вміють бачити красу і вічну славу рідного краю.

Джерело: Віроцький В.Д. Храми Чернігова. – К.: Техніка, 1998 р., с. 140 – 145.