1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Іллінська церква в Чернігові. 12 ст. Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 106.
З Єлецького монастиря треба спуститися в долину і піднятися на Болдині гори з безліччю великих і малих могил IX – X ст.; на першому плані – найбільша з них – «Гульбище». З неї відкриваються чарівні краєвиди Задесення і Болдиних гір.
Коло підніжжя Болдиних гір, біля входу в печери, приліпилася мініатюрна церковка Іллі, збудована, мабуть, у XII – початку XIII ст. на території стародавнього Іллінського монастиря, заснованого в 1069 році. Храм майже повністю зберігся, але з пізнішими добудовами і переробками. В 1649 р. до нього з заходу прибудували гранчасте приміщення, завершене банею, а для симетрії зробили також баню над апсидою, завдяки чому храм став трибанним. Поставлена на невеличкому майданчику біля підніжжя пагорба під розлогими дубами, церква наче виростає з землі й утворює разом з пейзажем один з чарівних куточків Чернігова. Подібний тип тридільного храму став вихідним пунктом в розвитку одно- і трибанних тридільних храмів в українській архітектурі XV – XVII ст.
З Іллінською церквою зв’язана визначна датована пам’ятка українського живопису – ікона «Іллінської богоматері», написана в 1658 р. маляром Григорієм Дубенським. Під впливом гуманістичних ідей в мистецтві почали малювати святих не зречених всього світського, а схожих на звичайних людей. Тому Лубенський намалював богоматір як красиву, молоду матір з дитиною на руках. Надзвичайно високі мистецькі якості ікони вражали сучасників, які зв’язували з нею свої сподівання на краще життя, складали про неї пісні й легенди. Після смерті Хмельницького починається довга, кривава боротьба між окремими старшинськими угрупованнями. Народ знемагав від братовбивчих воєн і назвав цей час «руїною». «У зв’язку з цими подіями в 1662 р. виникла легенда про «Іллінську богоматір», записана в літопису Величка.
«Плакашеся тоді пресвятая діва жалующи православних християн малоросіянов… яко через незгоду, роздвоєніє і міждуусобіє єдині уже смертоносним оружієм докончишася, другіє з отчизни бідні в полон отведошася, треті мають отведені бити, а четвертим предлежаша в отчизні глави положити, предводительством неістовивашихся тогда властолюбивих і к междуособью гордившихся вождов своїх».
Від первісних оздоб в інтер’єрі нічого не збереглося. А сучасного вигляду він набрав після ремонту, коли в 1774 р. було виготовлено новий іконостас.
Щоб розмістити всі необхідні сюжети в іконостасі маленького храму, майстер зробив його в зигзагоподібному плані. В ньому провідним є не різьба у вигляді суцільного килиму, а ордер, що становить закономірний перехід у кінці XVIII ст. до стилю класицизму.
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 96 – 99.