Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань

Богдан Хмельницький

?

1992 р. Реставратор Барановський

Юрій Асєєв

Захоплива й романтична професія архітектора-реставратора. Велику радість відчуває він, коли після копіткої, іноді й виснажливої праці оживають, здавалося, назавжди втрачені форми чудових споруд. Про такого майстра, котрий нічим на світі, окрім своєї праці, не цікавиться і вкладає в неї душу, іноді кажуть: „Ти, друже, стаєш схожий на Барановського”.

14 лютого 1992 року виповнилося 100 років від дня народження заслуженого діяча мистецтв Російської Федерації Петра Барановського, одного з основоположників теорії і практики сучасної науки про реставрацію пам’яток архітектури. Його ім’я – борця за збереження архітектурної спадщини – оповите легендою. Десятки шедеврів минулого він урятував од руйнування і знищення.

За гарячий протест проти наміру знести собор Василія Блаженного в Москві відбув кілька років на засланні. Понад півстоліття був провідником радянської школи реставрації.

Народився П.Барановський у селі Шуйському на Смоленщині в родині тесляра-механіка, що спеціалізувався на будівництві млинів.

У дитячі роки він освоїв будівельну справу, навчався в Московському будівельно-технічному училищі, згодом – в Археологічному інституті. Його вчитель та наставник – відомий учений і реставратор П.Покришкін. У 1919 році П.Барановський керує відбудовою чисельних пам’яток Ярославля, зруйнованих під час відомого заколоту есерів. Від 1923 року створює перший у країні музей народної архітектури просто неба в селі Коломенському під Москвою. Розробляє методику перевезення споруд, сам із величезними труднощами рятує від зруйнування шедеври дерев’яної архітектури Сибіру та Далекої Півночі, такі як башта і стіни Миколо-Карельського монастиря, будинок XVIII століття з Архангельська та інші. Його методикою послуговувалися при будівництві музеїв народної архітектури в Україні – Києві, Переяславі-Хмельницькому, Львові, Ужгороді.

Чимало років фахівець вивчав та реставрував давньоруські пам’ятки Смоленська. Велике значення для історії архітектури мають його дослідження Михайлівської та Петропавлівської церков. Реставруючи останню, П.Барановський розробив методику відтворення пам’ятки в первісних формах. За нею ми і відбудовуватимемо храм Богородиці Пирогощої в Києві.

Багато важить для реставраційної справи методика так званої „розкладки цегли”, згідно з якою за залишками збитої цегли відтворюється первісна пластика фасадів. Так було відновлено фасади палаців Голицина й Троекурова в Москві та ряд інших споруд. Цей метод застосували київські реставратори в будинку Петра І на Подолі.

П.Барановський працює у Вірменії, Азербайджані та Грузії, відкриває та досліджує ротондональний храм у Лякиді.

Вершина творчого злету – відтворена в первісних формах П’ятницька церква в Чернігові, пам’ятка архітектури України-Русі всесвітнього значення. В грудні 1943 року фахівець приїздить як член Надзвичайної державної комісії по розслідуванню злочинів фашистських загарбників у супроводі автора цієї статті до Чернігова. Пригадую, як увечері, пробравшись через руїни середмістя, ми підійшли до П’ятницької церкви. Фашистська бомба зруйнувала її наполовину. Збереглася східна частина перекриття з трьома виступами арок – невідома в давньоруській архітектурі конструкція. Проте і цегла-плінфа, і вапняний розчин із домішкою битої цегли-цем’янки були доказом того, що ці мури давньоруських часів.

У наступні дні, коли обмірювали руїни споруди, стало зрозуміло, що пам’ятка з чисельними нашаруваннями належить до невідомого ще тоді стильового етапу давньоруської архітектури. П.Барановський упродовж восьми років відроджував її. Приїжджаючи до Чернігова, працював у жахливих умовах, жив у неопалюваній дзвіниці. Неодноразово захищав пам’ятку від спроб знищити її. Іноді справа доходила мало не до бійки. Складаючи цеглину до цеглини, точно розраховуючи траєкторію падіння блоків під час вибуху, П.Барановський із граничною науковою точністю відтворив форми будівлі, її стрункі пропорції, підкреслені профільованими пілястрами, баштова композиція з динамічно завершеними фасадами та склепіннями, багата, орнаментована цеглою пластика стін – все це рішуче відрізняє П’ятницьку церкву від споруд попередніх часів, зокрема середини XII століття, близьких формами до романської архітектури. П’ятницька церква – не „тяжке мовчання”, як говорив про стиль романського зодчества О.Роден, а прекрасна пісня, в котрій надзвичайно майстерно втілилася так звана „національна композиційна ідея”, розвинута впродовж усієї історії української архітектури.

П.Барановський висловив думку, що П’ятницьку церкву на замовлення князя Рюрика Ростиславича будував на початку XIII століття славетний будівничий Петро Милоніг, „художник, майстер не прост”, як про нього пише літопис. Перед тим, у 1199 – 1200 роках, Петро Милоніг спорудив велику підпорну стіну під Михайлівським собором Видубицького монастиря в Києві. 1190 року, можливо, саме він звів храм Василія в Овручі, а 1197-го – собор Апостолів у Білгороді під Києвом, 1197-го церкву Василія на Новому дворі в Києві. Від більшості споруд тих часів лишилися самі підмурки. Перебудовані, збереглися лише церкви Михайлівська в Смоленську й П’ятницька в Новгороді.

Ще на початку XX століття О.Щусєв з руїн відтворив у первісному вигляді Василівську церкву в Овручі, але тоді рис нового стилю виразно не уявляли. Тільки подвижницька праця П.Барановського – відтворення ним П’ятницької церкви в Чернігові – відкрила нову чудову сторінку про архітектурний стиль епохи „Слова о полку Ігоревім”.

Джерело: Пам’ятки України, 1992 р., № 2-3, с. 52 – 54.