Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Маріонілла Говденко, Михайло Дегтярьов

2011 р. Звід пам’яток Києва

Розмір зображення: 800:238 піксел

Фрагмент західного муру з баштою Івана Кущника

489.1.33. Мури оборонні верхньої території Лаври, 1698 – 1701, 19 ст. (архіт.).

Корпус № 92. За літописом, на початку існування (2-а пол. 11 ст.) монастир був обнесений дерев’яним частоколом, який у 12 ст. замінено оборонними мурами, спорудженими з плінфи та каменю на вапняно-цем’янковому розчині. Залишки цих мурів виявлено під час археологічних розкопок у 1940-х рр. (археолог В. Богусевич, арх. Ю. Асеєв) у митрополичому саду, біля Свято-Троїцької надбрамної церкви, а також під час реставрації церкви св. Миколи Свято-Троїцького лікарняного монастиря (арх. Є. Пламеницька).

Товщина стін сягала 2,0 м, вис. – 5,0 – 6,0 м. Під час монголо-татарської навали 1240 мури зруйновано. Час їх остаточної втрати невідомий. У 17 ст. монастир і частина розташованого на північному заході від нього печерського посаду були оточені дерев’яною огорожею. В 1670 – 80-х рр. силами козаків гетьмана І. Самойловича навколо монастиря зведено земляні вали з частоколом.

З ініціативи і коштом гетьмана І. Мазепи та за згодою російського царя Петра І замість них побудовано цегляні монастирські мури з вежами і брамами, що збереглися дотепер. На верхньому ярусі містилися дерев’яні бойові галереї на консольних балках, заведених у мурування на рівні бойових майданчиків. У місцях прилягання мурів до веж на рівні бойових ярусів було влаштовано виходи на консольні галереї, що оперізували вежі з напільного боку. Масштабні будівельні роботи здійснено переважно українськими козаками під наглядом надісланих у Київ Петром І російських «майстрів кам’яних справ». Основний обсяг будівництва завершено 1701, коли ще не було зведено східні прясла. Ймовірно, автор проекту оборонних мурів і пов’язаних з ними споруд – арх. Д. Аксамитов, який працював у Лаврі в кін. 17 – на поч. 18 ст.

У 1-й чв. 18 ст. оточену мурами територію Лаври включено до складу укріплень Києво-Печерської фортеці як її внутрішню цитадель.

У кін. 18 ст. мури втратили своє оборонне значення, було розібрано бойові галереї, зроблено вінцеві карнизи. Частину бійниць замуровано. В 19 ст. над більшістю бойових майданчиків мурів зведено цегляні докладки з ухилом у бік двору, покрито, як і верх мурів, бляхою по дерев’яних кобилках і латах.

Як і всі споруди Лаври, мури пошкоджено в роки Великої Вітчизняної війни. 1959 на ділянці західного прясла оборонного муру між корпусами № 25 і 27 утворилися тріщини, мур почав просідати. Шурфом на глибині 7,0 м було виявлено розгалужену підземну галерею (див. ст. 489.1.41). Дослідження та укріплювальні роботи здійснено під наглядом головного геолога «Київпідзембуду» О. Голованя. 1969 проведено консерваційно-реставраційні роботи на окремих ділянках мурів (архітекториреставратори М. Говденко – головний архітектор проекту, Р. Бикова, О. Годованюк, О. Давиденко, Г. Данилова, А. Петрова, Л. Цяук, Л. Чекурда).

Монастирські мури у 18 ст. являли надійну оборонну споруду, що захищала монастир, територія якого має форму неправильного багатокутника. До системи оборони Лаври входили також мури навколо нижньої території (зведені у 19 ст.), брами і надбрамні храми, бойові вежі, комплекс підземних комунікацій зі сховищами, тайниками, «слухами» та пастками (вивчені частково). Головною є західна Свята брама зі Свято-Троїцькою церквою над нею (див. ст. 489.1.54).

Прилеглі до наріжних частин її західного фасаду прясла стін (поч. 18 ст.) утворюють перед брамою невеликий у плані трапецієподібний курдонер, парадна значимість якого підкреслена монументальним живописом, виконаним на поч. 20 ст. Над північною – Економічною (господарською) брамою – церква Всіх Святих (див. ст. 489.1.52), на північно-східному наріжжі – Північна вежа (див. ст. 489.1.33.4), на східному – Онуфріївська вежа (див. ст. 489.1.33.2), на південному – Південна (Годинникова) вежа (див.ст. 489.1.33.3), на південно-західному розі – вежа Іоанна Кущника (див. ст. 489.1.33.1). Не збереглися північно-західна (розібрана в кін. 19 ст.) та південно-східна вежі. На місці останньої 1792 – 95 споруджено нижню браму (див. ст. 489.1.6). У кін. 19 ст. влаштовано північну і східну брами (див. ст. 489.1.5, 489.1.7).

Загальна довжина мурів – 1190 м. Споруджені з цегли (30 – 31 × 15 – 16 × 5 та 28 × 15 × 5,5 см) на фундаментах неглибокого закладання з цегли і величезних валунів. Мають тришарову конструкцію: зовнішні площини викладено порядовою цегляною кладкою, внутрішній шар – кам’яна забутовка. Товщина стін унизу – 2,5 – 3,0 м, на рівні бійниць – 1,0 – 1,5 м. Висота – до 7,0 м.

Вкриті двосхилим дахом з бляшаною покрівлею. У нижній потовщеній частині мурів – ряд розвантажувальних арок, які утворюють глибокі ніші на тильних фасадах. Своєрідно вирішено двоярусні бійниці, включені до спільних ніш – верхні півкруглі – для стрільби стоячи і для варти; нижні, маленькі квадратні – для стрільби з коліна. Особливої монументальності мурам надає нахил усередину напільних фасадних площин з цегляним валом на рівні переходу до вертикального бійничного ярусу. Напільні фасади тиньковано, побілено.

Оборонні мури – пам’ятка фортифікаційної архітектури кін. 17 – 19 ст. зі своєрідно вирішеними архітектурними формами та конструкціями.

Література:

Архів «УкрНДІпроектреставрація», арх. № 6 (матеріали обмірів, досліджень, проекти реставрації); ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 1109, 1870, 1899, 2489, 3119; оп. 2 заг., спр. 370; Берлинский М. История города Киева от основания его до настоящего времени. – К., 1972; Богусевич В. А. Воєнно-оборонні стіни ХІІ віку в Києво-Печерській лаврі // Вісник Академії архітектури УРСР. – 1951. – № 4; Дегтярьов М. Г. Про одну фортифікаційну споруду // Нар. творчість та етнографія. – 1989. – № 4; Каргер М. К. Древний Киев. – М.; Л., 1961. – Т. ІІ; Київ: Історичний огляд. – К., 1982; Київ: Провідник. – К., 1930; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 1.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1292 – 1293.