Забіла Віктор Миколайович
Розмір зображення: 728:978 піксел
В.Штернберг. Портрет В.Забіли. Олівець. 1838 р.
Джерело: Українська графіка 11 – початку 20 ст. – К.: Мистецтво, 1994 р., с. 275 (№ 547).
Творчість Віктора Миколайовича Забіли (1808-1869 рр.) припадає на кінець 30-х – початок 40-х років 19 ст. З його літературного доробку, який нараховує близько сорока творів, переважно романтичних, за життя поета було надруковано тільки п’ять («Голуб», «Пісня», «Повіяли вітри буйні» – альманах «Ластівка», 1841 р.; «До батька», «Не щебечи, соловейку» – «Черниговские губернские ведомости», 1857 г., № 16). Окрема збірка поезій В.Забіли, яка вийшла друком десь на початку 40-х років, з невідомих причин до читача не дійшла, про неї не знали навіть бібліографи. Єдиний її примірник, без титульної сторінки й обкладинки, випадково був виявлений в 1936 р. Є. П. Кирилюком. Вона складалася з 19 творів, окремі з яких («Голуб», «Пісня» («Повз двір, де мила живе…»), «Повіяли вітри буйні…») вперше були опубліковані в альманасі «Ластівка» (1841). Тривалий час залишаючись невідомими в літературі, твори В.Забіли завдяки рукописним спискам ще за його життя були широко відомі й популярні як серед освічених читачів, так і серед трудового народу, зокрема на лівобережній Україні. П.Куліш у передмові до збірки «Хуторна поезія» згадував, що В.Забіла писав «українські пісні взором звичайних жіночих та й козачих, і в інші з них улив стільки душі, що співались вони або читались у рукописі геть широко во Вкраїні між панами, а деякі чував я й між простацтвом» (Куліш П. А. Хуторна поезія. – Львів, 1882 р., с. 19). Поширенню творів В.Забіли в рукописних списках і в усній передачі сприяло й те, що деякі з них сам поет поклав на музику і співав їх під бандуру, а до кількох його поезій підібрав мелодію Т.Шевченко, і завдяки цьому вони стали відомі як пісні.
Джерело: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с.534.
Забіла Віктор Миколайович (криптонім – Ол-др.; 1808 р., х.Кукуріківщина, тепер с.Забілівщина Борзнянського р-ну Чернігівської обл. – листопад 1869 р., м.Борзна тієї ж обл.) – український поет. Народився в сім’ї дрібного поміщика, нащадка старовинного козацько-старшинського роду. Навчався в 1822 – 1825 рр. в Ніжинській гімназії вищих наук. В 1825 – 1834 рр. служив у війську. Вийшов у відставку в чині поручика, решту життя провів на своєму хуторі поблизу Борзни.
Дружив з Т.Шевченком, зустрічався з ним під час приїздів поета на Україну – в Качанівці, Мойсівці, Києві. Взимку 1847 р. Т.Шевченко деякий час жив на х.Кукуріківщині, намалював портрет Забіли. У повісті «Капитанша» Т.Шевченко з симпатією зобразив Забілу під іменем Віктора Олександровича. Вірші Забіли, відібрані жандармами у Т.Шевченка при арешті в 1847 р., в протоколі допиту названо пасквільними. Забіла брав участь у похороні Т.Шевченка і впорядкуванні його могили. Дружба з Т.Шевченком, його революційно-демократичні погляди позначилися на світогляді Забіли.
Вірші почав писати в середині [18]30-х рр., але тільки деякі з них надруковані за життя. Три вірші Забіли опублікував Є.Гребінка в 1841 р. в альманасі «Ластівка». Видрукована на початку [18]40-х рр. збірка з невідомих причин не дійшла до читача (єдиний примірник, без титульної сторінки, виявив в 1936 р. літературознавець Є.Кирилюк). Прижиттєвими публікаціями Забіли є два вірші, надруковані в 1857 р. в «Черниговских губернских ведомостях».
Повну збірку творів – «Співи крізь сльози» видано в 1906 р. у Львові заходами І.Франка. Тим часом вірші Забіли були добре відомі в народі, поширювались у рукописних збірках, виконувались як народні пісні, наприклад, «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку», покладені на музику М.Глинкою. До своїх віршів «Не плач, дівчино», «Голуб», «Човник» та інших Забіла створив мелодії.
Джерелом глибокого ліризму поезії Забіли є народна пісня з її образним і мовним багатством. Ця риса віршів Забіли, а також мотиви любовної туги, самотності (великою мірою зумовлені обставинами особистого життя), розчарування світом, нарікання на гірку долю зближують його творчість з романтизмом. Але, на відміну від інших українських поетів-романтиків, Забіла у багатьох віршах («Зовсім світ перевернувся», «Маруся», «Сирота» та інших) порушував тему соціальної нерівності, сваволі багатіїв і царських чиновників. Забілі належать також гумористичні вірші, що є обробкою народних оповідань у бурлескному стилі («Остап і чорт», «Весілля»), твори на побутову та історичну тематику, послання знайомим. І.Франко відзначав помітний внесок Забіли у розвиток української поезії і ставив його в ряд найталановитіших сучасників Т.Шевченка.
Твори:
[Вірші]. – В кн.: Забіла В.. Петренко М. Поезії. – К.: 1960 р.
[Вірші]. – В кн.: Антологія української поезії, т. 2. К.: 1984 р.
[Вірші]. – В кн.: Українські поети-романтики. – К.: 1987 р.
Література:
Франко І. Поезії Віктора Забіли. – До біографії та характеристики В.Забіли. – В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 37. К., 1982 р.
Полтавка Наталка. [Кибальчич Н. М.]. Роман Віктора Забіли. (З оповідань моєї матері]. – «3оря», 1894 р., ч. 18.
Оніпко О.П. Віктор Забіла (до 90-річчя з дня смерті). – «Наукові записки Ніжинського педінституту», 1960 р., т. 11, в. 1.
Деко О. До біографії Віктора Забіли. – «Радянське літературознавство», 1969 р., № 6.
Кирилюк Є.П. Невідома збірка творів Віктора Забіли. – В кн.: Кирилюк Є.П. Слово, віддане народові. – К.: 1972 р.
Деко О. Солов’ї співають на світанні. – К.: 1988 р.
В.П.Іванисенко.
Джерело: Українська літературна енциклопедія. – К.: 1990 р., т. 2, с. 221 – 222.