Муроване церковне будівництво в період Царства Польського (1815 - 1914 рр. )

Третій поділ Польської держави у 1795 р. зліквідував на карті Європи одну з найбільших держав її середньовіччя. Українські етнічні землі, які входили до Речі Посполитої, опинилися у складі Російської та Австрійської імперій, зокрема, Холмщина і Південне Підляшшя, про які буде мова, ввійшли як Нова Галичина в склад Австрійської імперії Габсбурґів. Але політичні події в тодішній Европі дуже скоро призвели до відновлення на обмеженій території герцогства Варшавського, в склад якого у 1809 р. вони були включені. У 1815 р. герцогство на Віденському конґресі було віддано на правах автономії Російській імперії Романових.

У внутрішньому житті Царство Польське, таку назву отримало герцогство Варшавське в Російській імперії, користувалось великою автономією. Тому тут довше, ніж в інших землях Росії, перетривала греко-католицька церква, звана в офіційній мові греко-уніатською. До 1830 р. Холмська єпархія належала до Галицької митрополії, відновленої у 1807 р., а з 1830 р. – підпорядковувалась безпосередньо ватиканській адміністрації.

На перших порах влада Російської імперії не втручалась у внутрішнє життя Холмської єпархії. Навіть при ліквідації греко-католицької церкви в імперії у 1839 р. тут все залишилось по старому. Парафії і надалі перебували у коляторстві переважно польських магнатів, які фінансово підтримували їх, часто виступали ініціаторами і ктиторами будівництва нових храмів.

У 1810 р. єпархію очолив єпископ Фердинанд Ціхановський, поляк за походженням, який повів політику на посилену полонізацію населення та латинізацію обряду. Його навіть ввели в склад Сенату Царства Польського, що перед тим ніколи не робилось для єпископів східного обряду.

Латинізація зовнішнього і внутрішнього устрою церкви, яка посилилась після Замойського Синоду 1720 р., дуже розвинулась в цей час на території Холмської єпархії. Вже в другій половині XVIII ст. муровані церкви тут будувались майже виключно за зразками латинських костелів. Форми однонавових костелів отримують і нові муровані церкви, зведені в першій половині XIX ст. Так, на кошти ордината Томи Замойського збудовано у 1835 р. класицизуючу однонавову церкву в с. Сопот [Историко-статистическое описание церкви и прихода в селе Сопот // Холмско-Варшавский єпархиальный вестник. 1892, № 14. – С. 260-262] (тепер – костел), а у 1848 р. – класицизуючу церкву в с. Косопуди [Słownik geograficzny królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. – Warszawa, 1883. Х4. – S. 471] (тепер – костел). На кошти графа Костянтина Чарторийського у 1835 р. збудовано класицистичну споруду в с. Дрелів Радинського повіту [Центральний Державний історичний архів України у Львові (далі ЦДІА), фонд 693, опис 1, справа 263, аркуш 26] (тепер – костел). Ці церкви мають дуже латинізовані форми і є, практично, зразками застосування форм тогочасних польських сільських костелів до спорудження церков. Так, зокрема, церква в Дрелеві – однонавова споруда з гранчастою східною стіною, вкрита двосхилим дахом з дахівки, над східною частиною – трисхилим. Тиньковані стіни членовані пілястрами без капітелей. Чільний західний фасад вінчає східчастий фронтон, завершений вежечкою з сиґнатуркою. В інтер’єрі вівтарна тригранна частина відділена стіною і в ній влаштована захристія у південній частині, а у північній – сходи до ризниці на другому ярусі. Перекрита церква пласкою стелею. При західній стіні влаштовані хори, оперті на дві колони.

Зразком застосування неоґотичних форм, характерних для тодішнього костельного будівництва Царства Польського, які сприймалися як національний польський стиль, різко відмінний від російського будівництва, для церковного будівництва є зведена у 1824 р. церква св. арх. Михайла в с. М’ячин коштом дідича Яна Венґлинського, міністра уряду Царства Польського [Katalog zabytków sztuki w Polsce. XVIII. Wojewódzstwo Lubelskie, Z. 6. Powiat Hrubieszowski, 1964. – S. 26] (тепер – костел). Це мурована з цегли, тинькована, орієнтована споруда. Прямокутна в плані, з дещо вужчою східною частиною, в якій влаштовані захристія і ризниця. Нава двопряслова, вівтар однопрясловий, відділений півциркульною аркою. В західній частині нави під мурованими хорами розташований присінок і два приміщення. Ззовні чільний фасад, легко висунені західні частини бокових фасадів і захристії рустовані. Окрім того бокові фасади членовані пілястрами, з яких наріжні ширші і канельовані. Між ними розташовані гостролукові вікна в обрамуванях. Західний фасад прикрашений високою гостролуковою нішею, в якій розташований вхід. Східний фасад захристії двоярусний, триосевий, поділений двома граничними ґзимсами, понад вінцевим ґзимсом – трикутний причілок. Віконні отвори – гостролукові, прямокутні, круглі і півциркульні в обрамуваннях. Дахи двосхилі, бляшані, над вівтарем – дещо нижчий. Всередині стіни нави розчленовані гостролуковими нішами, завершені ґзимсом з перелками. При хорах- пара ніш з арковим завершенням, що охоплюють вікна. Псевдосклепіння циліндричне, у вівтарі – двопряслове парусне склепіння. В решті приміщень – стелі. В декоративному офоромленні церкви відчутні риси неоґотики.

В простіших ґотизуючих формах збудована парафіяльна церква в Замху у 1842-1843 рр. коштом ордината Костянтина Замойського [Katalog zabytków sztuki w Polsce. XVIII. Wojewódzstwo Lubelskie, Z. 6. Powiat Hrubieszowski, 1964. – S. 26]. Зовні вона нагадує невеликі сільські костели. Складається з витягненої прямокутної нави, до якої з тильної сторони прилягає вужчий прямокутний вівтар з невеликою захристією при південній стіні. Нава вкрита двосхилим причілковим дахом, а вівтар – трисхилим. Гребінь даху нави вінчає невелика восьмибічна сиґнатурка, вкрита ґотизуючим стіжком. Гладко тиньковані стіни завершені профільованим ґзимсом. Віконні прорізи завершені Готичними стрільчастими арками. На чільному західному фасаді вхід в церкву обрамований стрільчастим перспективним порталом.

Інший тип споруд, класицистичних у своїх формах, але з більшим дотриманням вимог власне церковного будівництва, презентують однобанні церкви. Так, у 1838-1840 рр. за проектом варшавського архітектора ґолонського під наглядом протоієрея Новицького зведено головну церкву єдиного на той час в Холмській єпархії православного Яблочинського монастиря [Материалы. Яблочинский св. Онуфриевский монастырь // Холмский греко-униатский месяцеслов на 1870 год. – Варшава, 1870. – С. 95-121] (тепер – церква діючого православного монастиря). Це класицистична, мурована на плані грецького хреста споруда з куполом на циліндричному барабані середхрестя і дорійським колонним портиком на чільному фасаді.

Дещо інших форм є церква Покрови Пр. Богородиці в с. Люхів, збудована у 1842 р. коштом власника села генерала Сойманова за проектом архітектора Людвіка Радзішевського [Историко-статистическое описание церкви и прихода в селе Люхов // Холмско-Варшавский єпархиальный вестник. 1892, № 11. – С. 202-204] (тепер – костел). Треба зазначити, що у 1841 р. парафія, як одна з перших на Холмщині, перейшла в православ’я [Kołbuk W. Duchowieństwo unickie w Królestwie Polskim 1835-1875. – Lublin, 1992. – S. 14]. Споруда нової церкви збудована в класицистичних формах. Це хрещата в плані будівля зі всіма прямокутними раменами, середхрестя якої вінчає шоломова баня на восьмибічному дерев’яному світловому восьмерику. Тиньковані стіни, членовані на чільному фасаді пілястрами, завершені антаблементом з метопами і тригліфами зі слізниками.

Класицистична однобанна церква з 1807-1827 рр. в с. Переспа під Тишівцями, збудована на кошти дідича Рафала Городиського [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 444, аркуш 77] (тепер – костел). Це мурована тридільна однобанна споруда класицистичного стилю. Ширшу, квадратову в плані, навуїї вінчає шоломова баня зі сліпим ліхтарем і маківкою, встановлена на високому світловому восьмибічному барабані. Тиньковані стіни прикрашені пристінними тосканськими пілястрами, що підтримують антаблемент, і завершені профільованим ґзимсом. Бабинець і вівтар вкриті двосхилими дахами, які утворюють на фасадах трикутні фронтони. Трикутні фронтони на південному і північному фасадах нави створюють враження хрещатої споруди. Прямокутні з півциркульним завершенням віконні прорізи мають профільовані обрамування з тиньку з замковим каменем. Кути восьмерика теж оформлені пристінними пілястрами. Всередині наріжники нави зрізані, стіни оживлені арками-нішами, в бокових – віконні отвори. Арки, відкриті до вівтаря і бабинця, оперті на парні пілястри і зміцнені парами гуртів. Простір нави розкритий до зеніту куполу, в бабинці, вівтарі і північній захристії – хрестові склепіння. Хори влаштовані в наві над аркою.

До класицистичних споруд можна віднести і першу православну церкву св. Івана Богослова у Холмі, збудовану для розквартированих тут російських військ у 1846-1852 рр. [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 349, аркуш 1; справа 446, аркуш 1] (тепер – церква). Зведена вона за так званим типовим проектом N 6, затвердженим Синодом 22 серпня 1846 р. і була розрахована на 225 осіб [Атлас планов и фасадов церквей, иконостасов к ним и часовень, одобренных для руководства при церковных постройках в селениях. – Издание светейшаго Синода, Москва, 1899]. Авторами цих типових проектів церков у класицистичних формах були член Будівельного комітету при департаменті Державного господарства і публічних будівель, колежський асесор Шарлеман і санкт-петербурзький губернський архітектор, колежський радник Михайлов. Мурована візантійсько-класицистична споруда, центрична, в плані грецького хреста. Увінчана чотирма меншими барабанами з куполами, які фланкують по кутах центральний світловий барабан, вкритий більшою банею. По боках вівтаря розташовані внутрішньо виділені захристії. Ззовні всі фасади виконані подібно – у формі трикутних пристінних портиків на цоколі, обрамованих парними тосканськими пілястрами, і завершених трикутними фронтонами. Бані завершені ліхтарями. Центральний барабан членований пілястрами і прорізаний арковими вікнами, теж обрамованими пілястрами. Вікна бокових барабанів мають аналогічні обрамування. Ліхтарі завершені цибулястими маківками. Бокові рамена прикриті двосхилими дахами. В інтер’єрі бокові рамена перекриті циліндричними склепіннями, відкриті в центральну наву, перекриту куполом на циліндричному барабані, опертому на вітрила, арками на парах гуртів, що опираються на парні тосканські пілястри.

Ще одним типом мурованої церкви, середнім між костельним безверхим варіантом і варіантом храму з банею, є церкви в Княжполі 1858 р. [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 431, С. 9] (тепер – костел) та Обші 1860 р. [Историко-статистическое описание церкви и прихода в селе Обша // Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1892, № 12. – С. 214-215] (тепер – костел), збудовані коштом ордината Замойського. В цих храмах витримані засади тридільної української церкви, з ширшою навою посередині та вужчим гранчастим вівтарем і прямокутним бабинцем. Наву в обох випадках вкрито пірамідальним чотирибічним дахом, завершеним маківкою. В обшанській церкві над бабинцем здіймається невисокий ярус вежі. Декор стін дуже скромний, класицизуючого характеру.

Окремим типом була церква в містечку Савин, збудована коштом уряду у 1867-1872 рр. [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 585] (зруйнована у 1938 р. ). Ця неокласицистична тридільна будівля, подібна в загальній брилі до попередніх, відрізнялася від них тим, що ширша центральна нава була в плані восьмибічна (квадрат зі зрізаними гранями), до якої з заходу і сходу прилягали прямокутні бабинець та вівтар. До боків нави і з заходу до бабинця прилягали відкриті портики на колонах, завершені півциркульними фронтонами і дахами. Наву вкривав восьмигранний намет, завершений світловим ліхтарем з цибулястою маківкою. Західний фасад мав півциркульний фронтон. Всі кути споруди прикрашали пілястри. Півциркульно завершені вікна в бабинці і вівтарі мали півциркульні сандрики, а у наві – обрамування [Фотографія церкви 1912 р. збереглася в ЦДІА, фонд 408, опис 1, справа 1327, аркуш 32].

Після придушення січневого польського повстання 1861р. керівництво Російської держави почало активніше втручатися у життя греко-уніатської Холмської єпархії, останньої в той час в межах Російської імперії. У 1863 р. було ліквідовано інститут коляторства, а у 1864 р. – василиянський орден, чотири монастирі якого в Білій Підляській, Замості, Холмі і Люблині ще діяли на той час на території єпархії. У 1866 р. проведено реорганізацію парафіяльної сітки і деканального поділу, що з цього часу звався поділом на благочинії. Справами будівництва нових храмів займалась держава. Було створено спеціальне будівельне управління для будови греко-уніатських церков у Привіслянському краї, на чолі якого став генерал Москвін, та розроблено декілька спеціальних проектів для нових дерев’яних чи мурованих храмів [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Rząd Gubernialny Lubelski, sygn. l870:22]. Одночасно розпочалась кампанія по відлатиненню обряду, наближенню його до православного в російському варіанті, яку проводив керуючий єпархією отець Йосиф Войціцький. Ці дії викликали бурхливу реакцію населення, особливо на теренах Підляшшя, де владі довелось застосувати військову силу для ліквідації опору 1867-1868 рр. і де були численні людські жертви [Pruszkowski J. Martyrologium czyli męczeństwo Unji Świentej na Podlasiu. Lublin, 1921. ; Maliszewski M., Welik G. Unici Podlascy. Przewodnik Historyczny. – Siedlce, 1992. ; Matwiejczuk K., kś. Pratulin. Narodziny dla nieba sług Bożych Wincentego Lewoniuka i XII towarzyszy. – Warszawa-Siedłce, 1995].

Будівництво нових храмів в цей час велося здебільшого коштом держави. Треба відзначити, що в XIX ст. греко-католицькі церкви Холмщини в більшості були ще дерев’яними і вже доволі старими, а догляд за ним зі сторони коляторів не був незадовільним. Тому, стараючись привернути віруючих до обновлення обряду з переходом в майбутньому на православ’я, уряд вкладав значні кошти в будівництво нових храмів.

Одним з типових проектів для греко-католицьких церков був проект, втілений в церквах сіл і містечок:

Чесники 1867 р. [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 444, аркуш 134] (тепер – костел),

Тарногород 1868-1872 рр. [Историко-статистическое описание церкви и прихода в посаде Тарногород // Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1892, № 16, – С. 294-296] (тепер- церква),

Вишничі 1870-1872 рр. [Katalog zabytków sztuki w Polsce. T. VIII. Wojewódzstwo Lubelskie, Z. 18. Powiat Włodawski, 1975. – S. 52] (тепер – костел),

Черничин 1870-1873 рр. [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 585] (тепер – костел),

Сіль 1872 р. [Историко-статистическое описание церкви и прихода в селе Соль // Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1892, № 15 – С. 276-278] (тепер – костел),

Отроч 1872-1873 рр. [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 431, аркуш 33] (тепер – костел) та ін.

Це хрещаті в плані будівлі з квадратовою навою посередині і прямокутними раменами хреста. Наву у всіх випадках вкриває низький чотирисхилий пірамідальний дах, завершений ліхтарем з маківкою, а бічні рамена вкриті двосхилими дахами. При вівтарі по обох боках розташовані низькі приміщення ризниць. Над бабинцями здіймались вежі-дзвіниці різних форм (зараз в більшості перебудовані, зокрема, в Солі, Чесниках). Над бабинцем церкви в Тарногороді здіймається ярус восьмибічної в плані вежі-дзвіниці, вкритий восьмибічним наметом, завершеним сліпим ліхтарем з типовою російською главкою. Така ж вежа-дзвіниця, декорована закомарами і кокошниками в російському стилі, здіймається над присінком церкви в Черничині.

Декор всіх цих церков витриманий в неокласицистичному стилі – членування стін пристінними пілястрами, обрамування вікон архівольтами, інколи з замковим каменем, профільовані ґзимси і таке інше. В залежності від розташування церкви в місті (Тарногород, Вишничі) чи селі (Сіль, Чесники) декор був багатшим чи біднішим.

Інший проект був використаний при будівництві нових греко-католицьких церков в Стужиці, 1870 р. [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 585] (тепер – костел) та Кульно, 1872 р. [Историко-статистическое описание церкви и прихода в селе Кульно // Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1892, № 18 . – С. 330-332; № 19. – С. 349-351] (тепер – єдина в Польщі православна церква і костел одночасно). Це тридільні (у Кульно – невеликі бічні рамена) споруди з великою квадратовою в плані навою та вужчим прямокутним вівтарем і невеликим прямокутним бабинцем, до якого з заходу прилягає вежа-дзвіниця. Наву вкриває чотирибічний пірамідальний наметовий дах зі сліпим ліхтарем і маківкою, а вівтар і бабинець вкриті двосхилими дахами. Двоярусні вежі-дзвіниці вкриті восьмибічними високими пірамідальними наметами, теж увінчаними сліпими ліхтарями з “цибульками”. В декорі церкви в Стужиці використані класицистичні елементи півколових арок, а в Кульно – аркатурні пояси.

У 1875 р., тобто з часу ліквідації греко-католицької Холмської єпархії і приєднання її до Варшавсько- Холмської єпархії російської православної церкви, змінюється характер мурованих споруд. Вони будуються за типовими зразками, так як у всій Російській імперії.

В цей час в російській церковній архітектурі запанував російський національний стиль, будівлі якого нав’язували своєю архітектурою до сакральних споруд Північної Росії XVI-XVII ст. У 1878-1881 рр. в с. Бабичі за проектом губернського архітектора Людвика Шамоти під наглядом білгорайського повітового архітектора Добромислова зведено нову муровану церкву (тепер костел) [Историко-статистическое описание церкви и прихода в селе Бабичи // Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1892, № 3. – С. 41-43. ; Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespyi Zespół Rząd Gubernialny Lubelski, sygn. l870:6] за так званим “нормальним проектом”. Подібні до неї були споруджені у 1879-1881 рр. в с. Бончі [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmsko-Warszawski Duchowny Konsystorz Prawosławny, sygn. 164; З огляду на агітацію, яку проводив російський уряд цікавим є опис освячення церкви священика-благочинного II Холмського округу Антонія Гісовського, що зберігається в цій справі. Він завершує свою оповідь заявою одного старика: “Прошу отця Благочинного – чи не можна би зробити картину з цієї колишньої церкви на пам’ять, а то, можливо, наші правнуки не захотять повірити розповідям, які то храми Божі були у нас за унії”] (тепер церква),

у 1880-1883 рр. – в с. Гнійно (тепер – костел),

у 1883-1884 рр. – в с. Телятин [Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1884, № 14. – С. 215] (зруйнована після другої світової війни)

та у 1880-1883 рр. в с. Тератин [Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1883, № 14. – С. 250] (тепер – костел). Це тридільні однобанні споруди з високою вежею-дзвіницею на чільному фасаді над присінком. Баня на світловому восьмерику вінчає наву, а другий восьмибічний ярус дзвіниці вкритий високим восьмигранним наметом, завершеним ліхтарем з маківкою. Стіни церков багато декоровані елементами, взятими з російської архітектури XVI-XVII ст. – порталами на специфічно російських півколонах, віконними обрамуваннями, закомарами, кокошниками, сандриками і т. ін.

На відміну від цих скромних сільських церков, споруджена у 1873-1876 рр. церква Успения Пр. Богородиці в Грубешові вражає своєю багатою декорацією. Перший проект церкви, поданий до затвердження губернським будівельним урядом, був відхилений в січні 1868 р. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Rząd Gubernialny Lubelski, sygn. l868:8]. Кошторис на будову мурованої споруди з тринадцятьма банями в жовтні 1869 р. склав інженер-архітектор грубешівського повіту Плищинський. У 1871 р. його знову повернули повітовому архітекторові на переробку [Там само]. Дозвіл на роботи по будові церкви був виданий щойно у 1873 р. Будову мав вести повітовий грубешівський архітектор [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Rząd Gubernialny Lubelski, sygn. l873:12]. Церкву в Грубешеві завершили будувати у 1876 р. [Там само]. Це мурована споруда в російському національному стилі. Ширший і вищий куб центрального об’єму оточують з півдня і півночі менші і нижчі прямокутні рамена, зі сходу вищий, півциркульно в плані завершений вівтар з двома симетричними, теж півциркульно завершеними в плані ризницями, а з заходу низький присінок (трапеза), через який церква з’єднується з прибудованою з заходу триярусною дзвіницею. В центрі основного об’єму здіймається невеликий четверик з вузьким світловим восьмериком, вкритим великою цибулястою банею. Подібні сліпі восьмерики з цибулястими банями встановлені по кутах основного об’єму. Над вівтарем на вузькому сліпому восьмерику здіймається подібна баня. Ще по три аналогічні бані встановлено на бічних раменах. В багатому оздобленні стін, дахів і восьмериків використано елементи російської архітектури – закомари, кокошники, сандрики вікон, карнизи та інші елементи. Дзвіниця, прибудована з заходу, триярусна, вкрита характерним для російських церков високим восьмибічним шатром коломенського типу, завершеним маківкою.

В цей час для Варшавсько- Холмської єпархії багато церков проектує синодальний архітектор академік В. Сичуґов. За його проектами були збудовані церкви в

Дратові у 1887 р. [Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1889, № 24. – С. 465-467] (тепер – церква),

Косині 1888 р. [Историко-статистическое описание церкви и прихода в селе Коссынь // Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1891, № 22. – С. 373-375] (тепер – костел),

Острові 1888 р. [Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1890, № 24. – С. 441] (зруйнована у 1928 р. ),

Тарноватці 1889 р. [Там само] (тепер – костел),

Хлопкові (1890 р. ),

Шістці 1890 р. [Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1890, № 23. – С. 421] (тепер – костел),

а також, ймовірно, в Радчі 1892 р. [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 585. Думку про те, що ця церква, а також церква в Сосновиці збудовані за проектом В. Сичуґова, підказав п. Броніслав Сенюк, за що автор висловлює йому подяку],

Гостинному 1889-1890 рр. [Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1890, № 24. – С. 441] (будівничий Еттінґер [Памятная книжка Люблинской губернии на 1890 год. Люблин 1890. – Приложение. На думку, що проект міг би бути В. Сичуґова, автора наводить порівняння довоенного фото церкви з приватної колекції п. Олега Матвійчука (Львів) з іншими церквами, відомими з авторства архітектора], тепер- костел),

Сосновиці 1890-1895 рр. [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 433, аркуш 50. Див. також п. 38],

та Володаві 1893-1895 рр. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmsko-Warszawski Duchowny Konsystorz Prawosławny, sygn. 629. Багато істориків і дослідників датують володавську церкву 1840-1842 рр., але в цій архівній справі є документи, які свідчать, що стара церква була повністю розібрана у 1893 р., коли заклали нові фундаменти. Авторство проекту нової церкви В. Сичуґову автор приписує, виходячи з аналізу інших його споруд. Ймовірно, повітовий архітектор Г. Валінський тільки прив’язав проект В. Сичуґова і вів нагляд за його втіленням] (будівничий П. Ксєнек [Там само], тепер – церква).

Споруди Віктора Сичуґова відзначаються подрібненням елементів декору фасадів, але в загальному заложенні – це ті ж типи російських церков, тільки запроектовані в неоросійському стилі. Ширшу навуїх вкривала баня з ліхтарем і маківкою, що була лише зовнішньою формою, бо в інтер’єрі наву перекривало парусне або купольне склепіння. Зі всіх споруд розмірами своєї псевдобані виділяється церква в Шістці. Укорочені, вужчі від нави бічні рамена були вкриті двосхилими дахами. Але церква в Тарноватці не мала бічних рамен. Захристії розташовувалися або по боках вівтаря (як в Гостинному, Тарноватці, Косині чи Володаві) або прилягали до східної стіни вівтаря (Дратів, Радче). Над присінком здіймалася вежа-дзвіниця, вкрита пірамідальним восьмибічним дахом, завершена ліхтарем з маківкою-цибулькою. По боках присінку розташовувались додаткові об’єми, вкриті трисхилим криволінійними дахами (Радче, Дратів), або, як у Володаві, зі своїми окремими маківками. Церкви в Тарноватці, Гостинному, Сосновиці не мали цих бічних приміщень. В цих об’ємах розміщувалися сходи на дзвіницю та хори. Деякі споруди проектувались з відкритим цегляним муруванням (Радче, Дратів), інші – тинькованими (Гостинне, Володава, Шістка, Сосновиця, Косинь). З елементів декору характерні ґзимси з сухариками або аркатурними поясками, віконні сандрики, наріжні рустовані пілястри, рустований цоколь споруд і ін.

Зводились в цей час нові церкви і за типовими проектами. Так, у 1889-1890 рр. підрядчиком Еттінґером [Памятная книжка Люблинской губернии на 1890 год. Люблин 1890. – Приложение] під наглядом архітектора-будівничого К. Дроздовського [Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1890, № 24. – С. 441] зведено в Томашеві нову муровану церкву за типовим проектом храму на 700 осіб N 8 з атласу планів, затвердженим 22 жовтня 1846 р. [Атлас планов и фасадов церквей, иконостасов к ним и часовень, одобренных для руководства при церковных постройках в селениях. – Издание светейшаго Синода, Москва, 1899]

Церква мурована, хрещата в плані, тринавова, п’ятиверха. Зведена в російсько-візантійських архітектурних формах. Споруда виділяється точно знайденими пропорціями “загостреного” силуету, раціональністю застосування модернізованих архітектурно-декоративних деталей. Основний кубічний об’єм по центрі вінчає більша стилізована в російському стилі наметова баня з маківкою, поставлена на світловий восьмибічний барабан. Кути головного об’єму завершені такими ж тільки меншими банями. Входи, влаштовані в західній стіні присінку та північній і південній головного об’єму, а також вікна прикрашені сандриками, стилізованими у формах російської московської архітектури XVII ст. Кути об’ємів підкреслені тричвертевими півколонами з стилізованими капітелями. Тиньковані стіни завершені профільованим ґзимсом.

До споруд, зведених за типовими проектами можна віднести і собор в Тишівцях, збудований у 1891-1893 рр. [Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1891, № 4. – С. 51] (зруйнований у 1960-х рр. ). Своїм виглядом він нагадував московські собори XVII ст. Центральний кубічний об’єм вінчало п’ять цибулястих главок-бань – більша посередині і менші по кутах, посаджених на вузькі шиї. Над двосхилим дахом бабинця здіймалася вежа-дзвіниця коломенського типу, завершена цибулястою маківкою. Подібні завершення мали і ґанки, розташовані при трьох входах в бабинець. Стіни церкви були багато декоровані півколонками, сандриками, сухариками, зображеннями православного хреста і іншими деталями, характерними для російської архітектури.

Цікавими спорудами, що дещо виділяються своїм виглядом, були церкви, зведені за проектами варшавсько- Холмського єпархіального архітектора Володимира Покровського. До найпростіших його будівель треба віднести церкву в с. Набріж (зруйнована 1938 р. ). її проект він виконав у 1902 р., а будівництвом керував архітектор томашівського повіту Александр Топор-Звєжховський [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Zespół Chełmsko-Warszawski Duchowny Konsystorz Prawosławny, sygn. 1094]. Освятив нову церкву в 1907 р. холмський єпископ Євлогій [Холмская церковная жизнь. 1907, № 13. – С. 484-485].

Це була класицистична хрещата в плані споруда, увінчана на середхресті великим дерев’яним світловим восьмериком, вкритим півсферичною банею з ковніром. Над присінком здіймався ярус дерев’яної восьмигранної в плані вежі-дзвіниці, завершений високим восьмибічним наметом, увінчаним сліпим ліхтарем з маківкою, що в мініатюрі повторювала баню нави. Тиньковані стіни прикрашав скромний декор класицистичного характеру [Опис зроблений на основі фотографії церкви 1938 р., охопленої вогнем і димом, що збереглася в приватній колекції п. Олега Матвійчука (Львів)].

Надзвичайно оригінальною за формою є церква в с. Довгобичів (Долобичів, тепер в руїні), спроектована В. Покровським у 1900 р. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 1826] Будівництво її під наглядом томашівського повітового архітектора Крицького завершилось у 1903 р. [Там само]

Мурована хрещата в плані споруда з дзвіницею над присінком. До ширшої квадратової в плані нави прилягають укорочені бічні рамена, вівтар з півциркульною апсидою та бабинець з прямокутним присінком. Вищу наву вінчає шоломова баня з начільниками, поставлена на світловий восьмибічний барабан. Така ж менша баня вінчає восьмибічний відкритий арковий голосниковий ярус дзвіниці. Рамена вкриті півсферичними дахами, що на причілках утворюють півциркульні фронтони, а вівтар і апсида вкриті півсферичними дахами. Стіни церкви рустовані, багато прикрашені карнизами з сухариками, візантійсько-романськими віконними обрамуваннями, арковими фризами і т. ін.

Своїм зовнішнім виглядом ця церква дуже нагадує тогочасні церкви Галичини, проектовані архітекторами Василем Нагірним, Михайлом Голейком та іншими. І саме розташування села на межі з Галичиною ніби пов’язує Холмгцину з землями інших українських регіонів.

У 1905 р. Холмська єпархія була виділена з Варшавсько- Холмської в окрему і її першим єпископом став Євлогій (Ґеорґієвський). Для укріплення православ’я на цих землях, особливо після видання толеранційного указу російським імператором Миколою II, він повів дуже активне будівництво нових храмів. За час його керівництва єпархією (1905-1914 рр. ) було збудовано понад 60 нових церков. Для будови церков він залучав не лише кошти Синоду та держави, але й окремих російських дворян. Так, зокрема, на кошти родини тульських дворян Єлизавети і Клавдія Пасхалових у 1905-1914 рр. на Холмщині збудовано чотирнадцять церков [Зокрема, на кошти Клавдія і Єлизавети Пасхалових збудовані церкви в Горишеві Польському, Гусиному, Депультичах, Дубенці, Корощині, Крешові, Крилові, Крупах, Ощові, Селищі, Славатичах, Топольчі і Чульчицях]. Цікавим є лист К. Пасхалова в Холмську Духовну Консисторію від 10 січня 1910 р.:

“Сего 4-го января я условился с подрядчиком строительных работ Гервасием Валентьевичем Кочоровским относительно сооружения им, согласно подписанным мною планам и сметам пяти храмов а именно:

1. В посаде Крешов Белгорайского уезда за общую сумму 31850 руб. ;

2. в посаде Крылов Грубешевского уезда за общую сумму 27600 руб. ;

3. в селе Гусином Холмского уезда за сумму 22500 руб. ;

4. в селе Крупы Красноставского уезда и

5. в селе Топольче Замостского уезда за сумму по 19000 руб. каждая… . К сему долгом считаю присовокупить, что в селе Гусином храм должен быть сооружен по плану, составленому А. И. Пурингом в 1907 г. для посада Крылова” [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 2118].

Отже, меценат не тільки давав гроші на будівництво, але й вибирав тип чи зразок церкви, яка мала бути збудованою.

Єпархіальним архітектором Холмської єпархії у 1905-1914 рр. був випускник Ризької політехніки Александр Пуринґ. Для його мурованих храмів характерний неоросійський стиль. Це здебільшого муровані цегляні церкви з нетинькованими фасадами, центральний куб яких вінчають цибулясті маківки (главки) на вузьких шиях, поставлені по кутах з більшою цибулястою банею на світловому барабані в центрі. Нижчий гранчастий вівтар з двома захристіями по боках на гребені п’ятисхилого даху вінчає подібна главка на вузькій шиї. При західному фасаді здіймається вежа-дзвіниця, завершена восьми- або чотирибічним високим наметом, коломенського типу, увінчаним такою ж главкою. Характерним є прикрашання стін центрального об’єму мозаїками чи фресками в тимпанах декоративних закомар. Декоративні елементи – архівольти, профільовані ґзимси, пілястри чи лізени, аркатурні пояски, виконані з цегли або в тиньку. До цих будівель належать церкви в

Ощові 1908-1909 рр. [Там само] (зруйнована у 1970-х рр. ), Депультичах 1909 р. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 2194] (зруйнована у 1938 р. ),

Дубенці 1909 р. [Там само] (стоїть в руїні),

Селищі 1909 р. [Там само; sygn. 2118] (тепер – костел),

Городиславичах 1909-1910 рр. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 1960] (тепер – костел),

Топольчі 1911 р. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 2209] (тепер – костел),

Гусиному 1911 р. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 1825] (зруйнована у 1938 р. ),

Крешові 1911 р. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 2150] (зруйнована перед 1932 р. ),

Крилові 1911 р. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 2118] (зруйнована у 1932 р. ),

Могильниці 1912 р. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 1960] (зруйнована у 1938 р. ),

Славатичах 1912 р. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 2293] (тепер – церква),

Сухаві 1913 р. [Там само] (тепер – церква) та ін.

Уяву про техніку і особливості будівництва церков, проектованих А. Пуринґом, дає пояснювальна записка до проекту мурованої церкви в Копилові (грудень 1912):

“Церковь запроектированная каменною с 2-мя ризницами, притвором, колокольней и тремя входами в церковь и одним в ризницу. Фундаменты предположены кирпичные на цементном 1:4 растворе глубиною под главными частями постройки 0, 80°. Грунт на месте предпологаемой постройки от поверхности земли на глубину 2 арш. – чернозем а далее залегает толстым пластом глинистый слой, который и принимается на глубине 0, 80° за материк под поди главных фундаментов. Кладка цоколя предположена на сложном растворе, а стен – на известковом 1:3 растворе. Фасад запроектирован частью оштукатуренный, частью под расшивку. Крыши покрываются оцинкованным 12 фут железом. Полы церкви, алтаря и ризниц в виду большей практичности намечены из цементных плит. Кругом церкви при цоколе устраивается кирпичная отмостка для отвода дождевых вод” [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, Sygn. 2121].

Більшість мурованих церков, запроектованих А. Пуринґом, зводили брати будівничі Гервасій та Станіслав Кочоровські з Варшави [Зокрема, за проектом А. Пуринґа Гервасій Кочоровський збудував церкви в Гусиному, Депультичах, Крешові, Крилові, Крупах, Могильниці, Ощові, Топольчі, за проектом синодального архітектора Николая Козлова – в Горишові Польському, а за проектом брата Станіслава Кочоровського – церкву в Біщі].

Однією з останніх була запроектована А. Пуринґом церква св. Параскеви в Холмі [ЦДІА, фонд 693. опис 1, справа 822].

Церква св. Параскеви (П’ятницька) виникла у XVI ст. на передмісті Оболонь. В період австрійської влади у Новій Галичині (Холмщина і Південне Підляшшя у 1795-1809 рр. ) попадає під регуляцію парафій, проводжувану новими владами, і ліквідовується (церква згоріла 1808 р. ). У 1883 р. єпископ Люблинський і вікарій Холмсько-Варшавської єпархії Модест у листі до архієпископа Леонтія обґрунтовує необхідність будови нової церкви св. Параскеви на місці, де збереглися її фундаменти [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmsko-Warszawski Duchowny Konsystorz Prawosławny, sygn. 344]. Тут з кінця XIX ст. проводились відправи коло вівтаря, поставлено на місці давньої церкви. На ці відправи звернув увагу у 1905 р. будівничий декількох мурованих церков в Холмщині уродженець Кубані Іван Петрович Коваленський і почав виношувати плани побудови церкви, але смерть у 1907 р. не дала змоги втілити цю ідею [Холмская церковная жизнь. 1906, № 22. – С. 817. Коваленський, зокрема, збудував у 1905 р. церкву в Чульчицях в стилі провінційної російської архітектури XVIII ст. ]. Проголошення царським урядом виділення Холмщини в окрему губернію, з відокремленням її з Королівства Польського та приєднанням до Київщини, дало можливість єпископу Євлогію добитись в уряду коштів на будову в Холмі нової церкви, посвяченої цій події. 23 червня 1913 р. відбулося урочисте закладання наріжного каменю і освячення церкви св. Володимирської Божої Матері з боковими престолами св. Параскеви та св. Євлогія на місці, де в давнину стояла церква св. Параскеви [Холмская церковная жизнь. 1913, № 14. – С. 403].

В цьому храмі архітектор повторив основні свої мотиви, але дещо видозмінив їх. Церква, на відміну від інших, увінчана на кубі нави одною шоломовою банею на світловому барабані. Над бабинцем здіймається низька одноярусна дзвіниця з великими голосниковими арками, завершення якої в мініатюрі повторює завершення нави. Стіни, які передбачалося тинькувати, членували високі півколони з візантійськими капітелями та аркові фризи. Тимпани закомар мали прикрасити зображення Богородиці і святих. В загальному – споруда набирала рис візантійсько-російської архітектури з елементами модернізму. Будівництво проводилося досить активно. Вже на 1914 р. (до початку війни) церква була майже викінчена. Залишалось виконати лише упоряджувальні роботи та роботи, пов’язані з викінченням інтер’єру. Але окупація Холмщини військами Троїстого союзу та пізніше включення її території до відновленої Польської держави не дало змоги завершити будівництво.

Нагляд за будівництвом мурованих церков, запроектованих А. Пуринґом, в Томашівському повіті здійснював повітовий архітектор А. Топор-Звєжховський, який спроектував також декілька споруд. Зокрема, за його проектом будівничим майстром В. Швачкевичем у 1906-1908 рр. зведена церква в с. Ликошин [Холмская церковная жизнь. 1908, № 24. – С. 947], що дуже нагадувала тогочасні муровані храми Центральної Росії. Інший подібний храм був зведений за проектом Звєжховського у 1908-1911 рр. в с Ходиванці [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа745, аркуш 1].

Оригінальним виглядом відзначаються дві церкви, збудовані Гевасієм Кочоровським. Перша з них – церква в с. Горишів Польський (тепер – костел), збудована у 1904-1906 рр. за проектом синодального архітектора Николая Козлова [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 1716; Холмская церковная жизнь. 1907, № 16. – С. 610]. Церква будувалася на кошти Клавдія Пасхалова. Будова розпочата 1904 р. 8 травня 1905 р. урочисто освячено наріжний камінь. Керував роботами по будівництву церкви архітектор Йосиф Брахе. Церква має вид давньої базиліки. Зовнішні стіни облицьовані заграничного білою і червоною цеглою. Червоною цеглою підкреслений фундамент, викладений профільований вінцевий ґзимс, а також півциркульні завершення вікон та трилопатевих арок, якими оздоблені стіни. Вкрита церква двосхилим дахом, над бабинцем здіймається чотирикутна дзвіниця.

Дуже дивних форм є церква в с. Біща (тепер – костел), збудована Г. Кочоровським за проектом брата Станіслава Кочоровського у 1911 р. [Холмская церковная жизнь. 1911, № 19. – С. 560] 25 серпня цього року її освятив єпископ холмський Євлогій. Збудована з подібної білої цегли, як і в Горишові Польському, але без додавання червоної. Мотиви оздоблень – подібні. Але сама планово-просторова структура її відбігає від споруд інших церков. В плані її лежить латинський хрест з дуже видовженою західною частиною. Над присінком здіймається вежа-дзвіниця з двома високими приміщеннями по боках. До короткого прямокутного вівтаря прилягають дві невеликі прямокутні ризниці. Центральна нава прямокутна, витягнена по поперечній осі. Стіни її підняті майже на подвійну висоту бабинця і вівтаря. Вкрита нава повним чотирисхилим дахом, увінчаним посередині на гребені невеличкою восьмибічною вежечкою з ліхтарем і маківкою.

Подальший розвиток мурованого церковного будівництва перервала перша світова війна, а у відродженій Польській державі церковне будівництво на цих теренах стало неможливим.

Підсумовуючи огляд мурованого церковного будівництва на теренах Холмщини і Південного Підляшшя за період Царства Польського можна виділити два його основні періоди. Перший – ще греко-католицький, який протікав у руслі традиційного будівництва, сильно пов’язаного з польським костельним будівництвом, і другий – з переважаючими впливами російського будівництва, накиненого керівництвом Синоду і Російської імперії. Але вже в останні передвоєнні роки відчутні спроби і пошуки нових форм, як от церква в Довгобичеві, що віддалено нагадує галицьке будівництво, чи більш модерні споруди в Біщі чи Горишеві Польському.