Дерев’яне церковне будівництво в 1875-1914 рр.
Дерев’яне будівництво до 1863 р. протікало в загальноукраїнському руслі з сильним впливом латинізації. Треба додати лише про церкву в с. Потік Горішній, громада якого перейшла на православ’я у 1841 р. [Kołbuk W. Duchowieństwo unickie w Królestwie Polskim 1835-1875. – Lublin, 1992. – S. 14] У 1856 р. коштом дідича села графа Замойського в селі зведено нову православну церкву [Историко-статистическое описание церкви и прихода в селе Горный Поток // Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1892, № 4. – С. 68-70] (зруйнована у 1938 р. ). її архітектура дуже цікава, бо нав’язує до традицій українського церковного будівництва [Фотографія збереглась в приватній колекції п. Олега Матвійчука (Львів)]. Це була тризрубна тридільна будівля, яка складалася з трьох прямокутних об’ємів, розташованих по осі схід-захід. Ширшу квадратову наву вкривала восьмибічна велика баня, посаджена на стіни четверика нави, завершена великим світловим ліхтарем з маківкою. Менші сліпі ліхтарі вінчали на кінцях гребені двосхилих причілкових дахів бабинця і вівтаря, створюючи враження триверхого храму. Шальовані вертикально дошками стіни прорізали великі півциркульно завершені вікна, в наві – спаровані.
Після придушення польського січневого повстання 1863 р. і ліквідації залежності парафій від коляторів, як в муроване, так і в дерев’яному будівництві вводяться нові зразки. На жаль, дослідити їх часто є неможливо через великі кількісні втрати, а також – перебудови збережених при пристосуванні їх під костели. Та все ж деякі висновки можна зробити.
Серед пропонованих Синодом дерев’яних будівель можна виділити дві групи – невеликі церковці без дзвіниці для малочисельних та більші, з дзвіницею над бабинцем або присінком, для численніших громад.
Прикладом перших можуть служити збережені будівлі церков в Поточку 1870 р. [ЦДІА, фонд 201, описі, справа 3326, аркуш 21а] (тепер – костел), Шевні 1905 р. [Górak J. Dawne cerkwie drewniane w województwie Zamojskim. – Zamość, 1984. – S. 48] (тепер – костел) та неіснуюча цвинтарна церква 1900 р. в Потуржині [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 1724; фотографія церкви 1914 р. збереглася в: ЦДІА, фонд 408, опис 1, справа 1327]. Ці будівлі над навою вкриті чотирисхилим пірамідальним дахом, увінчаним сліпим ліхтарем-шиєю з цибулястою маківкою. Бабинець і вівтар вкриті двосхилими дахами (гранчастий вівтар церкви в Шевні вкритий п’ятисхилим дахом). Стіни церков мають горизонтальну дощану шалівку, характерну для російського дерев’яного будівництва. Для прикрас використовувались підокапові прорізні планки, накладні прорізні лиштви обрамування вікон і дверей.
Другий тип будівель репрезентують збережені церкви (тепер – костели) в
Вишневі 1869 р. [ЦДІА, фонд 693, описі, справа 585],
Вербковичах 1870-1871 рр. [Там само],
Липинах 1872 р. [Историко-статистическое описание церкви и прихода в селе Липины // Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1892, № 8. – С. 144-146. Церква збудована підрядчиком Етінґером під наглядом іженера Шанковського і Москвіна],
Полосках 1876 р. [ЦДІА, фонд 693, описі, справа 585],
Тучапах 1876-1877 рр. [Историко-статистическое описание Тучапского прихода Люблинской губернии Люблинского уезда. // Холмско-Варшавский епархиальный вестник. 1889, № 4] (зруйнована у 1938 р. )
та Конюхах 1905 р. [ЦДІА, фонд 693, описі, справа 438, аркуш 9] (розібрана у 1965 р. ).
Вони відрізняються від першої групи наявністю вежі-дзвіниці над бабинцем, її формою і завершенням. Тільки церква в Вишневі не має зараз вежі, що не виключає її існування в минулому. Декоративні елементи використані ті самі.
Варіантом церков, з двосхилим спільним дахом нави і бабинця, та нижчим п’ятисхилим дахом вівтаря та з вежею-дзвіницею розташованою над присінком є церкви в Гдешині 1896 р. [Górak J. Zabytki Tomaszowa Lubelskiego i okolic // Biuletyn historii sztuki. – Warszawa, 1983. Rok XLV, Z. 3-4. – S. 415-418] і Невіркові 1899-1900 рр. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmsko-Warszawski Duchowny Konsystorz Prawosławny, sygn. 772] Остання збудована за проектом архітектора Е. Яновського майстром-будівничим Альбертом Обстом з Томашева [Там само]. Декоративне оздоблення їх в минулому було витримане в дусі російської дерев’яної архітектури.
Спрощених форм є церква в селі Ортель Княжий, збудована у 1876-1879 рр. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmsko-Warszawski Duchowny Konsystorz Prawosławny, sygn. 160] На гребені двосхилого даху, спільного для нави і бабинця, здіймається маківка на сліпому ліхтарі.
Цікавими були деякі неіснуючі церкви. Так, церква збудована у 1870 р. в селі Монятичі [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 435, аркуш 41. Фотографія церкви збереглася в приватній збірці п. Олега Матвійчука (Львів)] (пропала після другої світової війни) була хрещата в плані. Стіни її вкривала вертикальна дощана шалівка (збереження давньої місцевої традиції). На перетині двосхилих причілкових дахів здіймалась вузька світлова вежечка, завершена банею російських форм, увінчаною ліхтарем з цибулястою главкою.
Православна церква Успення Пр. Богородиці, збудована у 1864 р. в Тарногороді [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 585], мала восьмигранну наву, вкриту восьмибічним наметом, завершеним сліпим ліхтарем з маківкою. Двосхилі причілкові дахи вівтаря і бабинця теж вінчали невеликі маківки. Стіни і цієї церкви були вкриті вертикальною шалівкою [Фотографія церкви збережена в: ЦДІА, фонд 408, опис 1, справа 1327].
Подібною, з восьмигранною навою, є церква в Пашенках, збудована у 1894 р. [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 585] з матеріалів старого ломазького костелу та старих церков сіл Радче та Пашенки, хоча її часто датують часом побудови попередньої. На відміну від тарногородської, тут до бабинця з заходу прибудована вежа дзвіниця.
Дещо примітивніших форм, нагадуючи деякі волинські тогочасні будівлі, була зведена у 1906 р. церква в Ляхівцях [Львівська Наукова бібліотека ім. В. Стефаника HAH України, відділ рукописів, фонд ОН 4400, аркуш 10] (знищена у 1938 р. ). Вона складалась з прямокутної нави з внутрішньо виділеним вівтарем, вкритої двосхилим дахом з ліхтарем і маківкою на гребені, і приставленої з заходу вежі-дзвіниці, вкритої пірамідальним дахом. Стіни церкви мали традиційну українську вертикальну шалівку [Опис за фотографією з приватної колекції автора]. Ймовірно, що будував її якийсь майстер з Волині.
Як і муровані, дерев’яні церкви часто проектували ті самі архітектори. Зокрема, за проектом холмсько-варшавського єпархіального архітектора Покровського зведено декілька церков – в Майдані Княжпільському 1903-1906 р. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmsko-Warszawski Duchowny Konsystorz Prawosławny, sygn. 761] (тепер – костел), Горбові 1903-1908 рр. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 1776] (тепер – костел), Мостові 1903-1905 рр. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmsko-Warszawski Duchowny Konsystorz Prawosławny, sygn. 1054] (не існує) та ін.
Цікавим є факт, що улюблений архітектором неовізантійський стиль не дуже підтримувало будівельне управління, стараючись насаджувати неоросійський. 21 січня 1902 р. подані Покровським проекти нових дерев’яних церков в селах Добратичі, Межилісся, Набріж і Сліпче були відхилені будівельним управлінням, мотивуючи це їх високою вартістю виконання, викликаною надлишковим зовнішнім і внутрішнім прикрашанням будівель. Для проекту межиліської церкви, який був виконаний у неовізантійському стилі, пропонувалось для зменшення витрат застосувати російський стиль або базиліковий тип [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmsko-Warszawski Duchowny Konsystorz Prawosławny, sygn. 761]. З цього факту видно вплив чиновників на формування церковного пейзажу в Холмщині і Підляшші.
Проекти для Майдана Княжпільського і Горбова були майже ідентичні. Церкви складались з прямокутної ширшої нави, до якої зі сходу прилягав вужчий прямокутний вівтар з двома захристіями по боках, а з заходу – незначно вужчий витягнений прямокутний бабинець, до якого прилягала вежа-дзвіниця з двома приміщеннями по боках. Всі об’єми були вкриті двосхилими дахами. Над навою здіймалася чотирибічна вежечка, завершена шпилястим наметом з цибулястою главкою. Відкритий ярус вежі-дзвіниці вінчало завершення північно-російського типу з главкою на вершині. Шальовані горизонтально дошками стіни були багато декоровані накладним прорізним орнаментом. Сучасний вигляд дещо відбігає від первісного.
Багато дерев’яних церков спроектував архітектор Холмської єпархії Александр Пуринґ. Не всі вони були збудовані і не всі збудовані перетривали до нашого часу [З відомих на цей час з авторства А. Пуринґа дерев’яних будівель збереглася церква в Розвадівці 1906 р., знищені церкви в Забірцях 1912-1914 рр., Загорові 1908 р., Ліщанах 1908 р., Матчі 1909-1911 рр., Межиліссі 1910 р., Сичині 1908-1909 рр., Чернієві 1907 р., не реалізовані в Верешині, Мазилах, Плусах]. Як і в мурованій архітектурі, в дерев’яній він теж був прихильником неоросійського стилю. У львівському архіві зберігся проект церкви в цьому стилі для села Сичин Холмського повіту (розібрана після другої світової війни), виконаний у грудні 1906 р. [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 724] Затверджений проект Будівельним управлінням Люблинського губернського правління 9 січня 1907 р, а Технічно-будівельним комітетом Господарського управління Синоду – 2 квітня того ж року без ніяких зауважень. Урочисте освячення наріжного каменя нової церкви відбулося 10 травня 1909 р. Будівництво вів майстер Леонід Домбровський з Ковеля. Освячення церкви здійснив єпископ Володимир у 1912 р. [Холмская церковная жизнь. 1912 № 17. – С. 610]
План будівлі був типовий для російського церковного будівництва – складався з ширшої прямокутної нави і вужчих прямокутних вівтаря з двома невеликими захристіями по боках та бабинця, до якого з заходу прилягав присінок з двома бічними приміщеннями. Бабинець і нава були вкриті двосхилими дахами, над навою – з дещо вищим гребенем з начільниками, вівтар – трисхилим. Над присінком здіймалась двоярусна вежа-дзвіниця, другий восьмериковий ярус якої вкривав високий стіжковий восьмибічний намет, увінчаний цибулястою главкою-маківкою. Основу намету оздоблювали кокошники. По-дібний великий четвериковий ярус з таким же завершенням здіймався з гребеня даху нави. На кінці гребеня даху вівтаря була встановлена ще одна главка на тонкій шиї. Стіни церкви мали горизонтальну шалівку, завершену фризом з прорізних елементів, дахи вкривались ґонтами, а намети і главки – цинкованою бляхою.
Трохи інший проект був розроблений А. Пуринґом для менших громад, зокрема – для села Забірців (аналогічний для Матча, Мазил). Проект нової дерев’яної церкви для Забірців він виконав у грудні 1911 р., а затвердив його люблинський губернатор у серпні 1912 р. Будівництво, яке вели інженер Михайло Семеновський, тесля Ігнатій Бржезовський та майстер Микола Жулібов, завершене у 1915 р. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 2059] (знищена у 1938 р. ).
Церква була запроектована у неоросійсько-му стилі. Вона складалась з трьох прямокутних об’ємів – ширшої нави і вужчих вівтаря з двома захристіями по боках та бабинця. Внутрішньо у бабинці був виділений присінок з двома приміщеннями по боках. Наву церкви вкривав пірамідальний наметовий дах з ввігненими схилами, завершений шавкою на вузькій шиї. Вівтар і бабинець вкривали трисхилі дахи. Над виділеним присінком здіймалася струнка, чотирибічна в перекрої вежа-дзвіниця, вкрита низьким пірамідальним наметом і увінчана аналогічною главкою. Стіни церкви, вкриті горизонтальною дощаною шалівкою, вінчав фриз з вертикальної шалівки. Всі дахи були криті цинкованою бляхою.
Іншого напрямку притримувався томашівський повітовий архітектор Александр Топор-Звєжховський. У 1907 р. він виконав проект дерев’яної церкви для Потуржина [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 1724] (розібрана 1959 р. ) в неовізантійському стилі.
Після розгляду у губернському управлінні в липні і Синоді в листопаді цього ж року та внесенні змін (ліквідації кутових вежечок з маківками на головному об’ємі нави) проект був затверджений. Контракт на будову підписав мешканець села Цегів Володимир-Волинського повіту Олексій Андрійович Холодов у 1908 р. У червні 1909 р. Холодов відмовився від ведення робіт через неоплату, але після переговорів довершив роботу у 1910 р. [Там само]
Церква була хрещата в плані. До ширшої квадратової нави прилягали вужчі прямокутні бабинець та бічні укорочені рамена і гранчастий вівтар з двома захристіями по боках. До бабинця з заходу прилягав присінок з бічними приміщеннями, попереджений ґанком на двох профільованих колонах. Над навою з чотирибічного даху здіймався великий світловий восьмерик, вкритий півсферичною банею з цибулястою главкою на маківці. Бічні рамена і бабинець були вкриті двосхилими причілковими дахами, а вівтар – п’ятисхилим, увінчаним на кінці гребеня главкою. Над присінком здіймався восьмибічний ярус вежі-дзвіниці, завершений високим восьмибічним наметом, увінчаним главкою. Горизонтально шальовані стіни на кутах були прикрашені пілястрами, цоколь відділений тягою, віконні прорізи обрамовували профільовані лиштви і сандрики.
В подібному неовізантійському стилі була збудована коштом мешканки Петрограду Надії Скуратової у 1907 р. церква в селі Жулин [ЦДІА, фонд 693, опис 1, справа 351, аркуш 10. ] (тепер – костел, центральний восьмерик над навою розібраний і замінений низьким восьмибічним наметом).
Подібно, як і в мурованому, в дерев’яному церковному будівництві з середини другої половини XIX ст. запанували зразки російської церковної архітектури, витіснивши місцеву українську будівельну традицію, останнім зразком з певною умовністю можна вважати неіснуючу вже церкви в Потоці Горішньому. Більшість нових будівель зводились в неоросійському чи неовізантійському стилях, надаючи краєві характер російської провінції. Перша світова обірвала цей процес.
Перші нові церкви починають будуватись тут щойно в середині 1980-х рр. Та традиції неоросійськості і неовізантінізму на стільки осідають в свідомості православних, здебільшого українських, мешканців, що при віднові церковного будівництва вони опираються не на давні свої зразки, а беруть за основу храми періоду панування Російської імперії.