Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину,
якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

Церковне будівництво у XX ст.

У міжвоєнні роки на Холмщині і Підляшші не збудовано ні однієї нової церкви. Характерним є те, що територія Люблинщини була поставлена на передній край політики полонізації, веденої урядом і тут не будувалися церкви для укріплення українства, а навпаки – нищились. В першу чергу, нищились в містах і містечках та поодиноких селах. З 1919 р. по 1932 р. розібрали, переробили на костели і школи понад 40 будівель. Апогею

досягла акція нищення у 1938 р., коли на протязі двох місяців знищено понад 160 церков. Хоча не можна такого сказати про політику польської влади в інших регіонах Польщі, де проживало православне чи греко-католицьке українське населення. Так, в Галичині, хоч і не настільки інтенсивно як у передвоєнні роки, продовжували будувати нові греко-католицькі святині. Тут продовжували працювати старші довоєнні, а також виростали нові архітектори – Лев Левинський, Яків Рудницький, Олександр Пежанський, Ярослав Фартух, Сергій Тимошенко, Євген Нагірний та інші, які створили цілий ряд чудових пам’яток. І в православних регіонах Польщі, зокрема на Волині, велося нове будівництво храмів. Зокрема в с. Броники коло Рівного вже згадуваний архітектор Сергій Тимошенко збудував у 1928 р. чудову дерев’яну церкву.

Позбавлене можливості задовільняти свої духовні потреби українське населення Холмщини і Підляшшя шукало якогось виходу. І знайшло його в будівництві домів молитви – звичайних хат [Фотографії будинків молитви в селах Княжпіль та Липини: МЕХП, бібліотека, фототека, одиниці зберігання № 14347, 14348, 14349], зареєстрованих на якогось мешканця, в яких велися відправи. Таких будівель було зведено коло 26 – дерев’яних чи інколи мурованих, прямокутних, вкритих двосхилими дахами, критими ґонтами, соломою чи бляхою. Але й вони були зруйнованими у 1938 р.

У 1928 р. православна громада села Турковичі, у якої були відібрані і церква і монастир, звела на цвинтарі невелику дводільну дерев’яну капличку. До неї збиралися щорічні прощі з навколишніх сіл Холмщини на вшанування ікони Турковицької Божої Матері. Ця капличка була зруйнована польською владою у 1938 р.

Чи не єдиною зведеною церквою у міжвоєнні роки була неоунійна церква в м. Городлі, збудованау 1931 р. (тепер костел) [Górak J. Dawne cerkwie drewniane w województwie Zamojskim. – Zamosc, 1984. – S. 39]. Це дерев’яна тридільна зрубна будівля з дещо нетрадиційним розв’язанням західної частини. До центральної квадратової в плані нави з вужчим гранчастим вівтарем зі сходу з двома захристіями по боках, з заходу прилягають два невеликі приміщення (в одному з них сходи на хори на другому ярусі), в глибокій арковій ніші між якими розташований вхід в наву. Вкрита церква двосхилими дахами, над вівтарем – п’ятисхилим. Посередині гребеня даху нави розташована невелика восьмибічна вежечка, вкрита цибулястою маківкою. Аналогічна менша вежечка з маківкою розташована над дахом вхідної частини. Всередині нава розділена на три двома парами стовпів. Центральна частина і вівтар перекриті півциркульними псевдосклепіннями, бічні нави – пласкою стелею.

Ще однією дерев’яною будівлею того часу була невелика дерев’яна церковця в селі Павлів Старий коло Константинова [Rakowski G. Polska egzotyczna. – Pruszków, 1996], зведена теж для неоунійної парафії. Церковця – невелика тридільна дерев’яна будівля традиційної структури. Складається з ширшої прямокутної нави та вужчих прямокутних вівтаря і бабинця. До бабинця прилягає невеликий прямокутний присінок. Нава і вівтар вкриті двосхилими дахами. Гребінь даху нави в східному кінці вінчає чотирибічний сліпий ліхтар, вкритий пірамідальним наметом. З трисхилого даху бабинця здіймається восьмибічний ярус вежі-дзвіниці, вкритий восьмибічним наметом. Стіни церкви шальовані вертикально дошками. Надзвичайно цікавим елементом є вікна в наві, трапеційна шестикутна форма яких нав’язує до українського народного будівництва. Ймовірно, невідомий архітектор такою формою вікон хотів пов’язати неоунійну церковцю з загальноукраїнською традицією.

Перші нові будівлі були зведені щойно у 1940-1943 рр. на місці знищених у 1938 р. коштами і силами самих парафіян. Тут треба врахувати що це були воєнні роки, період німецької окупації. Тому говорити про якісь традиції чи стилі цих споруд не приходиться. Та й матеріалів майже не збереглося.

Всі відбудовані мешканцями споруди були знищені у повоєнні роки. Але все ж можна сказати, що це були здебільшого примітивні будівлі, більше утилітарного призачення ніж мистецької вартости. Так, порівнюючи фотографії церкви в с. Верешин [Фото 1940, 1941 i 1943 p. відбудови і зведеної церкви зі збірки Товариства Холмщина у Львові] довоєнної з фотографією церкви, збудованої у 1940 р. приходимо до висновку, що стараючись збудувати подібну, вкриту чотирибічним наметом церкву, звели сильно спрощену будівлю, позбавлену виразності і пропорцій давньої.

Подібно було заплановане будівництво нової церкви в с. Ласків у 1940 р. [Фото з будівництва церкви в книзі: Депортації. Документи і матеріали. Випуск 2. – Львів, 1998 р. ] Згідно збереженої фотографії, це мала бути тридільна невелика церковця.

Для будови нової церкви в селі Молодятичі використано стару будівлю з с. Матче. Це була невелика дерев’яна тридільна будівля [Над Бугом і Нарвою. 2/99. – С. 33]. Вищий двосхилий причілковий дах нави вінчав сліпий восьмибічний ліхтар з маківкою.

Ще одна відома дерев’яна церква була відбудована у 1943 р. в селі Пригоріле [Звідомлення з Холмсько-Підляської Єпархії. – Холм, 1943. 4. 11. – С. 44], але не збереглося ніяких іконографічних матеріалів. У перші повоєнні роки залишеними переселенцями церквами ніхто не цікавився. Деякі перебирала римо-католицька церква, пристосовуючи їх для латинського обряду. Інші розбирались, перетворювалися на склади чи пристосовувалися до інших потреб. Щойно після 1956 р. церквами зацікавилися як пам’ятками культури і мистецтва. Частину з них поставили на облік, частину реставрували і відновили. Деякі знову попали в руки православних громад для відправлення богослужень для тих громадян Польщі, які повернулися у рідні терени з виселення.

Нові церкви почали споруджувати щойно у 1980-х рр. Це сучасна історія, яка щойно твориться. Але треба відзначити, що в цих нових спорудах відчувається бажання повернутися до витоків нашої давньої культури, до джерел Київської Руси. Практично всі нові церкви муровані, лише в Добратичі перенесено стару дерев’яну церкву з Білої.

Першою спорудженою церквою в Польщі в найновіші часи була церква в Межиліссі, зведена у 1981-1883 рр. майстром будівничим Дмитром Гвесюком [Ієромонах Паїсій. Нова церква в Білій Підляській // Церковний календар 1990. – Сянок. – С. 228]. Ця мурована споруда зведена в модерному стилі з візантійськими ремінісценціями. Церква тридільна, складається з ширшої квадратової нави та вужчих вівтаря і бабинця, розташованих по осі схід-захід. Наву вінчає циліндричний барабан, на якому здіймається великий циліндричний ліхтар, завершений шоломовою банею. Над схилим дахом вівтаря здіймається високий вузький циліндричний ліхтар. Над бабинцем здіймається ліхтар майже рівновеликий ліхтарю нави. Північна стіна бабинця підвищена надбудовою триаркової стінної дзвіниці. Стіни церкви нетиньковані, зведені з червоної цегли, завершені профільованим ґзимсом.

Цим же майстром Дмитром Гвесюком зведено ще нові церкви в Київці, Кодні, Голешові, Білій Підляскій та Заторові.

Церква в Київці збудована у 1981-1986 рр. Це модерна споруда з візантійськими ремінісценціями. Складається з ширшої квадратової нави та вужчих вівтаря і бабинця, розташованих по осі схід-захід. Наву вкриває велика баня, посаджена на чотирибічний пірамідальний дах, завершена великим циліндричним ліхтарем, увінчаним цибулястою банею. Дещо менші світлові ліхтарі здіймаються над чотирисхилими дахами вівтаря і бабинця. Над західною стіною захристії, що прилягає до вівтаря з півдня, височить аркова стінна дзвіниця. Стіни церкви нетиньковані, зведені з червоної цегли, завершені профільованим ґзимсом.

Відрізняється церква в Голешові, споруджена у 1985 р. Це мурована тридільна цегляна нетинькована споруда в модернізуючих формах. Складається з ширшої квадратової нави, до якої зі сходу прилягає вужчий вівтар з захристіями по боках, а з заходу – невеликий присінок. Наву вінчає восьмибічний наметовий верх, який виростає безпосередньо з чотирисхилого пірамідального даху, завершений світловим ліхтарем з шоломовою банькою. Стіни нави членовані трьома арками, в яких прорізані високі прямокутні вікна з півциркульним завершенням. Присінок і вівтар вкриті двосхилими дахами. їх стіни теж декоровані арковими фризами і нішами.

Нову церкву в Білій Підляскій збудував Д. Гвесюк у 1985-1989 рр. її архітектурне вирішення нав’язує до давньоруських храмів, правда, з модерним вирішенням елементів. Це мурована нетинькована споруда. Великий куб центральної частини вкритий низьким сферичним дахом, над яким здіймається світловий циліндричний барабан, завершений банею з кованим хрестом у підхрестовому яблуку. Над вінцевим карнизом влаштовані сегментні псевдозакомари, ритм яких відповідає ритмові членування стін. Зі сходу до нави прилягає нижча півциркульна апсида, а по боках – подібні каплиці. З заходу – невеликий і невисокий присінок з’єднує наву з двоярусною відкритою арковою вежею-дзвіницею, вкритою низьким пірамідальним дахом з ліхтарем і маківкою.

Останньою зведеною майстром церквою є храм 1991-1993 рр. в його рідному селі Загорові. Збудована церква в модернізуючих формах. Складається з ширшої квадратової нави, вужчого гранчастого вівтаря та прямокутного бабинця. До вівтаря по боках прилягають прямокутні захристії. Нава вкрита високим восьмибічним пірамідальним дахом, завершеним світловим ліхтарем з цибулястою маківкою. Над бабинцем здіймається чотирибічний ярус, вкритий пірамідальним наметом, увінчаним маківкою. Тиньковані стіни церкви членовані лопатками з відкритої червоної цегли і лучковою аркадою. Чільний фасад підкреслений трикутним фронтончиком з червоної цегли і аркатурним фризом.

В деяких місцевостях з невеликим числом українських православних мешканців зведено прості каплиці, як от в Замості, Коденці, Каплоносах чи Ольшаниці. Триває зведення першої в історії села церкви у с. Янівці.

Отже, на всьому протязі історичного періоду, за деякими винятками, церковне будівництво Холмщини і Підляшшя, як видно, розвивалося у загальноукраїнському контексті не дивлячись на сильніші чи слабші впливи католицького чи російського православного будівництва.