Дерев’яне церковне будівництво до 1875 р.

Ймовірно, в часи Київського і Галицько-Волинського князівств на Холмщині і Підляшші існували різні типи церков, зокрема безсумнівно і дерев’яні, але до наших часів не дійшли ні описи, ні не знайдено до сьогодні археологічних решток.

Дані про будівництво дерев’яних церков і їх стан в середині XVII – першій половині XVIII ст. можна почерпнути з актів візитацій володимирського єпископа Льва Кишки 1726 p. [Archiwum Państwowy w Lublinie. Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 780] та холмського Феліціяна Володковича 1731 р. [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 779] Узагальнено, дані візитацій Південного Підляшшя 1726 р. єпископом Львом Кишкою виглядають наступно.

Характерно, що в цій лісистій місцевості на цей час всі відвідані церкви (57) були дерев’яні, окрім вже згаданої замкової церкви св. Духа в Кодні. Судячи з описів, більшість з них була тридільна (бабинець + нава + вівтар), хоча деякі (наприклад, в Сичині [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 780., a. 315], збудована у 1720-х рр. перед самою візитацією, та у Корчівці [Там само, а. 309а]) були дводільні (нава + вівтар), а нововиведена у 1725 р. і ще не викінчена церква у Київці [Там само, а. 288] – хрещата. Деякі будівлі (і це підкреслено в описі) мали восьмибічну наву (formą okrągłą – Макарівка [Там само, а. 317а], Теребелля [Там само, а. 302а]). І лише у двох випадках церкви були збудовані на зразок костелів – Остромечин [Там само, а. 185а] і Добринь [Там само, а. 221].

Більшість церков (аж 33) мали дзвіницю, влаштовану на бабинці. Для деяких зазначено, що в одному зрубі з бабинцем (Неплі [Там само, а. 220а], Ломази [Там само, а. 290], Любінь [Там само, а. 276], Славатичі [Там само, а. 268]), а в інших випадках підкреслено, що дзвіниця стовпова (wiązana w słupy – Безволя [Там само, а. 312а], Колемброди [Там само, а. 289], Заболоття [Там само, а. 230], Володава [Там само, а. 261]). Окрему дзвіницю відзначено лише у шести випадках, два з них – дзвіниця на брамі-вході на церковну територію.

Наву переважно вінчала баня (kopuła) на восьмерику (у 7 з 25 випадків відзначено, що баня велика). А у Володаві зазначено: “у вікнах бані постаті Апостолів вдячно зображені, між якими Христос розп’ятий” [Там само]. Часто теж (в 10-ти випадках) замість бані була лише маківка (kopułka). Маківку над вівтарем влаштовували набагато рідше (17 випадків). Зате досить часто баньки-маківки вінчають дзвіницю над бабинцем (28 церков). У маківки встановлювались переважно залізні ковані хрести, хоча інколи були і дерев’яні. Зустрічались випадки, коли на церкві не було ні однієї бані чи маківки – Жещинка [Там само, а. 232], Корчівка [Там само, а. 309а], Віторож [Там само, а. 310а].

Так як і в інших українських землях, церкви були криті ґонтами, інколи дранкою або тертицями (дошками). Були випадки вкривання церков соломою – старих будівель в бідніших селах чи нововиведених і ще не закінчених (Київець [Там само, а. 288]). Новіші (початку XVIII ст. ) церкви мали бані і маківки, криті бляхою (Володава [Там само, а. 261]).

Двері робились на залізних завісах, інколи бігунах, вікна (різної форми – здебільшого прямокутні чи округлі у восьмериках і вівтарях) оправлялись в дерево чи олово. Церкви оточували піддашшя. Відсутність піддашшя була рідкістю і зазначалася у візитаціях окремо. Опасання як архітектурний елемент теж відзначалося окремо – Янів [Там само, а. 215а], Орхівок [Там само, а. 264], Ломази [Там само, а. 290]. Нововибудовану (1720-ті рр. ) церкву в Докудові [Там само, а. 300а] опасання оточувало лише навколо бабинця.

У візитації 1731 р. єпископа Феліціяна Володковича подано опис семи церков в околицях Тишівців [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 779]. Всі сім будівель – дерев’яні, криті ґонтами, з великою банею на світловому восьмерику. У п’яти з них дзвіниця розташована над бабинцем, дві оточені опасанням.

З загальної характеристики дерев’яних церковних будівель Південного Підляшшя і Холмщини, поданих у цих візитаціях, можна зауважити, що впливи західного будівництва на місцеву українську традицію в цей час були вже досить значними. При загальному тридільному заложенні плану церкви, характерному для всієї української етнічної території – більшій наві посередині, часто акцентованій банею чи хоч би маківкою і меншими вівтарем та бабинцем по осі схід-захід, наявні і риси західного будівництва, які проявилися у влаштуванні дзвіниці над бабинцем (більше 60% будівель). Подібне бачимо і в інших районах розселення русинів-українців – на Лемківщині, Бойківщині і Закарпатті, які теж розташовувалися на пограниччі регіонів двох культур – східної і західної.

Про лемківські церкви зі стовповою вежею-дзвіницею над бабинцем написано багато. їх висока вежа переносить акцент будівлі на західну частину храму, абсолютно змінюючи його сприйняття. Набагато менше відомо про дзвіниці над бабинцем в бойківських святинях, де домінантою є середня вежа над навою. Згідно з актами візитації 1766 р. старосамбірського деканату [Національний музей у Львові (далі НМ у Львові), відділ рукописів і стародруків, РКЛ 496 (старий індекс F444)], з 43 описаних храмів аж 26 мали дзвіниці над бабинцем (майже ті самі 60%). І ще одне, для бойківських церков XVIII ст. характерною була наявність над бабинцем емпори-каплиці на другому ярусі бабинця, а дзвіниця розташовувалася на його третьому ярусі (55% описаних у актах візитації храмів).

З церков цього типу (однобанних з дзвіницею над бабинцем) на Холмщині і Підляшші до нашого часу не дійшла ні одна. Але збереглися іконографічні матеріали декількох, зокрема, церкви в с. Горощиці (XVIII ст., згоріла 1915 р. ) та Рожанці (1739 р., знищена 1938 р. ). Горощицьку церкву вінчала низька шоломова баня на низькому світловому восьмерику, а над бабинцем була влаштована відкрита голосникова аркада дзвіниці, вкрита низьким трисхилим дахом. За загальною композицією церква не відрізнялась від одноверхих. Дещо інакше була вирішена церква в Рожанці. її наву вінчав тризаломний верх (два четверики і восьмерик), вкритий низькою шоломовою банею, а над бабинцем здіймався високий (але нижчий від верху нави) ошальований ярус стовпової дзвіниці з прямовисними стінами, вкритий наметовим верхом з прорізаними невеликими голосниками під його окапом. Ця церква нагадувала загальним силуетом церкву на Знесінні під Львовом та в с. Рудка на Любачівщині.

Єдина збережена цього типу церква є в місті Нововолинську Волинської області України на території колишнього села Біскупичі. Вона була збудована в місті Крилові у 1777 р., про що свідчив напис на одвірку, а у 1913 р. після вибудування нової, продана громаді Біскупичів і перенесена на теперішнє місце. Складається будівля з гранчастого вівтаря, ширшої квадратової нави та вужчого прямокутного бабинця. Наву вкриває низький восьмибічний намет на світловому восьмерику, завершений сліпим ліхтарем. А над бабинцем здіймається чотирибічний ярус вежі-дзвіниці з прямовисними стінами, вкритий пірамідальним наметом з маківкою.

Надзвичайно цікавим є опис церкви в с. Славатичі над Бугом (подаємо його в перекладі за публікацією Б. Сенюка [Seniuk В. Cerkwie, monastery // Relacje, 1989. – N 13. – S. 6]).

“Церква сама дерев’яна, нестара, структури гладкої, чудова. Ґаночок перед бабинцем у вигляді опасання з боку якого криті сходи з галереєю на бабинець.

На якому бабинці церква другим порядком під назвою Покрови Пр. Богородиці, про яку нижче. На тому бабинці баня показна, зверху багато залізною бляхою покрита з великим залізним хрестом. В тій бані у вікнах постаті пустельників намальовані…

На самій церкві баня більша, також бляхою залізною багато покрита, хрест великий з яблуком мідним, позолоченим… В бані великій у вікнах дванадцять апостолів гладко мальованих…

Церква на бабинці вище згадана на горі, та ціла тинькована. Склепіння блакитно з зірками мальоване… Царські двері різьблені, під позолотою”.

Іншою, подібною до Славатицької, є церква в Докудові [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 780, а. 300а]:

“Церква чудова, велика, нова, великого достатку, з дерева будована, гладко формою звичайною. Дзвіниця на брамі з дахом великим. На церкві (наві) баня велика з хрестом. Над великим вівтарем баня менша. Бабинець на три поверхи з кімнатками виведений, на якого верху хрест залізний. Дах всюди ґонтовий новий. Навколо бабинця опасання з дашком окремим”.

Тут теж в трипросоторовій структурі з великою центральною банею домінує високий бабинець, але на відміну від славатицької, на ньому, його емпорі, нема каплиці (другої церкви).

Як вже зазначалося, церкви з розташуванням каплиці (другої церкви іншої посвяти) були доволі поширені в прикарпатській зоні Галичини, особливо на Бойківщині. Появу таких церков по-різному трактували давніші дослідники – чи то оборонною необхідністю (Т. Обмінський [Obmiński T. O cerkwiach drewnianych Galicji // Sprawozdania Komisyi do badania historyi sztuki. – Lwów, 1914]), чи монастирського будівництва, чи візантійсько-афонськими впливами (М. Драган [Драган M. Українські деревляні церкви. – Львів, 1937. – ч. 1. – С. 80]). Для Холмщини славатицька церква, збудована 1721 р., як свідчив напис на одвірку [Лонгинов А. Червенские города. – Варшава, 1885. – С. 336], була унікальною (на жаль, спалена у 1915 р. російськими військами при відступі).

Отже, можна зробити висновок, що основним типом дерев’яної церкви на Холмщині і Південному Підляшші була однобанна тридільна церква з дзвіницею над бабинцем. Цей тип будівель відомий і в інших землях України, зокрема в Галичині (під Львовом в с. Знесінні подібна церква XVII ст. стояла до кінця XIX ст. [Білоус Т. Церкви русские в Галиции и на Буковине. – Коломия, 1877. – С. 158]) на Волині (Машів, Суходоли [Цинкаловський О. Волинські деревляні церкви. – Львів, 1935]) чи Поліссі (Судче [Драган М. Українські деревляні церкви. – Львів, 1937. – ч. 1. – С. 87]) тощо, але тільки як спорадичні, окремі випадки, а не загальноприйнята система.

За трьома пам’ятками, для яких збереглися іконографічні дані, дуже важко зробити якісь узагальнення. Та все ж одне необхідно виділити – на території Холмщини і Південного Підляшшя вже в середині XVII – на початку XVIII ст. (в актах візитації деякі церкви означені як дуже старі чи старі, а деякі – як новозбудовані) витворився новий тип однобанного тридільного храму з дзвіницею над бабинцем. А отже, і вся погранична смуга західного і східного християнства, заселена українським населенням від Закарпаття до Південного Підляшшя (територія Мукачівської, Перемиської, Холмської та Володимирської єпархій), яка виповілася за єдністю свого обряду з єдиним центром західного християнства у Римі – в Бресті 1596 р. та Ужгороді 1646 р., зазнала певного впливу на своє церковне будівництво, виявом чого була дзвіниця на західному зрубі – бабинці, що створювало, хоч не завжди, новий образ самої будівлі святині. На жаль, бракує даних для виділення якогось окремого “холмського” чи “підляського” типу будівлі, хоча навіть ці три, фотографії яких збережені, є дуже цікаві.

Тип тризрубної одноверхої церкви, на базі якої утворилися розглянені вище, чи не найпоширеніший тип українського храму, поряд з трибанним, і є практично присутній у всіх регіонах України.

У актах візитації 1774-1775 рр. згадана лише одна однобанна церква в с. Сагринь [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 774]. Але з ілюстративного матеріалу, що зберігся, відома доволі велика група, розташована здебільшого в південних районах Холмщини, в околицях Грубешова, Томашева і Замостя. Цей тип церкви характерний практично для всіх регіонів України. Вищий зруб надопасання нави вінчає восьмерик, критий восьмибічною банею, форма якої залежить від часу побудови і регіональних особливостей.

З численних пам’яток на сьогодні збереглася лише одна в с. Шпиколоси, збудована у 1801 р. і перетворена тепер на костел. Світловий восьмерик її нави вінчає шоломова баня. Своїми обрисами церква близька до будівель галицького типу. Давні зв’язки Галичини і Холмщини підтверджує і акт надання привілею новозбудованій церкві в селі Бозок у 1687 р., в якому, зокрема, сказано: “Співчуваючи упадкові Храму Божого в селі Безек, котрий прийшов в абсолютну руїну і підтримувався лише завдяки старанням настоятеля Ілії Воловича, ми [Іван та Маріанна Іловицькі] рішилися жертвувати всім нашим достатком для побудови нової церкви, яка і була поставлена на наш кошт 8 іюля 1680 р. львівським міщанином Яксентієм” (згоріла 1793 р. ) [Лонгинов А. Червенские города. – Варшава, 1885. – С. 248].

А ось характеристика церкви в селі Ситно коло Замостя, подана у акті візитації єпископа Михайла Куземського 1750 р.: “церква дерев’яна, створена на спосіб галицьких церков” [Центральний державний історичний архів України у Львові (далі ЦДІА України у Львові). Ф. 201, оп. 1, сп. 3326, а. 19] (не збереглася). Подібними галицького типу однобанними будівлями були церкви в Павловичах (1764 р., зруйнована 1929 р.) та Мазилах (XVII ст., зруйнована в міжвоєнні роки). Особливо мальовнича остання, вкрита на низькому світловому восьмерику шоломовою банею з маківкою.

До неіснуючих однобанних будівель відносяться церкви в селах Верехані (1767 р., спалена по 1947 р. ), Виткові (XVIII ст., знищена 1938 р. ), Голуб’ї (1776 р., знищена в 1938 р. ), Мінянах (XVIII ст., знищена 1938 р. ), Богородиці (1858 р., знищена 1938 р. ), Дияконові (1769 р., розібрана 1938 р. ) і інші.

Окремо можна виділити церкви, восьмерик нави яких вкривав низький восьмибічний намет, завершений сліпим ліхтарем. Ця група була поширена в околицях Томашева, а деякі зразки цього типу будівель збереглися і в сусідніх селах Галичини. На сьогодні існує лише одна така церква в Теребіні (1779 р. ), перетворена на костел [Katalog zabytków sztuki w Polsce. T. VIII. Województwo Lubelskie. -Z. 6. Powiat Hrubieszowski. – Warszawa, 1964. – S. 54-55]. З інших, як от в Коргинях (1882 р., знищена 1938 р. ), Перевірську (1722 р., знищена 1938 р. ), залишились лише фотографії і рисунки. Подібні церкви зустрічаються на Любачівщині – північній території Перемиської єпархії (Цівків, Мощанець та інші) [Іванусів О. Церква в руїні. – Ст. Катарінес, 1987].

Відосіблену групу становили тризрубні будівлі, ширшу наву яких вкривав пірамідальний чотирисхилий намет. їх походження є первісною спробою в церковному будівництві акцентувати головний об’єм. Церкви цього типу були поширені на великому просторі України, а збереглися в Галичині і частково на Волині. До них на Холмщині відносились неіснуючі вже церкви в с Городку Надбузькому, давньому м. Волині, первісному центрі волинської землі (збудована 1803 р., знищена 1938 р. ) [Маслов Л. Дерев’яні церкви Холмщини і Підляшшя. – Краків, 1941] та с Верещині (XVIII ст., знищена 1938 р. ) [Zalewski L. Z epoki baroku i renesansu na Lubelszczyznie. – Lublin, 1949. – S. 72]. Близькою до них була церква в с Верещиці (1765 р., спалена 1944 р. ), в якої над двосхилим дахом бабинця здіймався ярус невеликої вежі-дзвіниці [Ruski K. Budownictwo ludowe w okolicach Zamościa // Ziemia, 1912. – S. 315].

Ще одна цього типу церква була в селі Телятині, збудована у 1761 р. У 1892 р. її перенесли на сільський цвинтар як філійну церкву (зруйнована після другої світової війни).

Візитації єпископа Максиміліана Рилла 1774-1775 рр. відзначають появу на землях Холмщини нових для неї типів будівель [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 774]. Ймовірно, з Галичини чи Волині поширилась на територію Холмщини зона триверхих церков. У візитації 1731 р. церкви в Тишівцях-Дубині, Тишівцях-Замлинні та Клятвах [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 779, a. 53a, 54a, 57a] означувались як одноверхі, з дзвіницею над бабинцем, а візитації Максиміліана Рилла зазначають їх як трибанні [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 774]. Дві перші збереглися до 1938 р. і були знищені під час розбірки церков. На одвірку замлинської церкви був напис, який засвідчував дату її побудови: “Року Божія 1759 МЦЬ МАИ ДНЯ ЛА (31)” [Річинський А. Загрожені пам’ятники української церковної архітектури в м. Тишівцях // Шлях. – Луцьк, 1938. – Ч. 3. – С. 4]. За своїм стилем ці дві Тишівецькі церкви відносились до будівель галицької школи сакрального будівництва. Сюди ж відноситься і єдина на сьогодні збережена трибанна церква в с. Зубовичі, збудована 1777 р. (тепер костел).

Не збереглося фотографії ще однієї церкви цього типу – міської церкви у Тишівцях. Церква була збудована у 1700 р. і розібрана після побудови нової мурованої у 1896 р. За свідченнями очевидців, це теж була трибанна церква галицького типу.

За даними актів візитацій 1774-1775 рр. єпископа Максиміліана Рилла [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 774], переважаючим типом церков на Холмщині були церкви з невеликою маківкою на гребені даху нави і дзвіницею на бабинці (з 37 описаних- 18, тобто приблизно 50%). Ці церкви в актах візитації єпископа Льва Кишки 1726 р. Південного Підляшшя теж становили великий процент (коло 20%). Утворився цей тип церкви теж з поєднання безверхого українського храму з латинською традицією влаштування дзвіниці над входом.

В Україні церкви цього типу характерні для Волині і Полісся, карпатського Підгір’я в Галичині, тернопільського Поділля та деяких інших регіонів. Це тридільні будівлі з ширшою, наближеною до квадрату в плані, навою посередині та вужчими прямокутним бабинцем з заходу і прямокутним або гранчастим вівтарем зі сходу. Вищий зруб нави вкритий двосхилим дахом зі сліпим ліхтарем з маківкою на гребені. Нижчі двосхилі дахи бабинця і вівтаря (якщо вівтар гранчастий, то дах п’ятисхилий) теж часто вінчали такі ж ліхтарики. Церкву оточувало піддашшя на випустах вінців зрубу або на приставлених кронштейнах.

Серед церков цього типу на Холмщині і Підляшші можна виділити кілька груп.

До першої треба зарахувати церкву в селі Сверщів (1801 р., тепер костел) [Wieś i miasteczko. – Warszawa, 1916]. Тут рівновисокі зруби трьох частин вкриті спільним схилим дахом з одним гребенем, увінчаним маківкою над навою.

До другої групи можна віднести церкви в Чернієві (1731 р., знищена в 1915 р. ) та Собіборі (1794 р., знищена 1944 р. ). В черніївському храмі вівтар і нава накриті спільним схилим дахом, а бабинець – окремим з нижчим гребенем. Особливо гарною була церква в Собіборі. Потужний двосхилий дах її вкривав наву і прямокутний вівтар, утворюючи на західному фасаді причілок з острішком. Гребінь даху вінчала барокова маківка з ажурним ліхтарем. Низький бабинець, вкритий двосхилим дахом, був практично редукований до присінку. Розширена нава, рамена якої вкривали односхилі дахи, створювала враження тринавового храму.

В третю групу зараховуються церкви, дах нави яких вищий, а гребені дахів вівтаря і бабинця нижчі. Деякі з них відзначаються досконалими пропорціями і розмірами різних частин храму та співвідношеннями дахів, що їх вкривали – для прикладу, в селі Вітулин (1666 р., тепер костел), Вакиїв (1770 р., знищена в 1938 р.), Колеховичі (1773 р., знищена 1938 р.), Майдан Княжпільський (1779 р., розібрана 1906 р.), Шлятин (1766 р., пропала після першої світової війни), Малків (XVIII ст., знищена 1938 р.), Поболовичі (XVIII ст., знищена 1938 р.). Наявність у вакиївській церкві піддашшя створювала ще й дуже гармонійний колорит будівлі.

З інших безверхих церков треба ще згадати будівлі в Ярославці (1690 р., знищена 1938 р.), Ціціборі (1655 р., тепер костел), Шдгірцях (1749 р., спалена 1951 р.), Жмуді (1753 р., тепер костел), Стрижові (1817 р., тепер костел), Ріплині (1720 р., знищена в 1938 р.).

В деяких церквах, не без впливу західного католицького будівництва, бабинець був невеликий, з низькими стінами, практично перетворений на присінок (kruchtu). Це були церкви в Крупах (1803 р., розібрана на початку 1910-х рр. ), Пнівні (1788 р., розібрана після 1980 р. ), Депультичах (1790 р., тепер костел), Снятичах (1838 р., тепер костел). Про наближення вигляду українських греко-католицьких церков до костелів, що було нав’язане не тільки близькістю пограничних теренів, але й належністю сіл і містечок до польської католицької шляхти, яка теж часто була фундатором їх, вже у актах візитації Філіціяна Володковича 1751 р. зазначено – в селі Хоєнець “церква костелом ставлена, з маківкою на даху” [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 774]. А в акті візитації 1870 р. єпископа Михайла Куземського тільки одного красноставського деканату (17 церков) про дві – в Крупах і Тарнові записано: “дерев’яна, на латинський лад збудована” [ЦДІА України у Львові, ф. 201, оп. 1, сп. 3326, а. 27а]. Наступаюча латинізація проявлялася і в появі сигнатурок-дзвонів у ліхтарях на гребенях нави, які використовувалися при богослужениях вже у греко-католицьких церквах.

Серед дводільних безверхих церков, які складаються з нави і вівтаря, вкритих окремими дахами, треба згадати церкви в Лосинці (1797 р., тепер костел), Орлові Мурованому (XVII ст., знищена в кінці XIX ст. ) та Сичині (повіт Біла Підляська, збудована в 1720-х рр., розібрана у 1894 р. ).

Декілька слів про церкву в Сичині. Ось як описує її візитатор 1726 р.:

“Церква дерев’яна, від фундаментів віднова виставлена, невелика. На церкві банька помальована з хрестом залізним. Без бабинця і без дзвіниці. Вікон в церкві два, а у вівтарі одне, всі в олово оправлені. При порозі хрещальня кам’яна з водою посвяченою і залізна куна” [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 780, a. 315a].

Такий же вигляд має церква на рисунку І. Трутнєва, поміщеному в книжці П. Батюшкова “Холмская Русь”, виданій у 1885 р. [Л. Паевский. Сычинская Преображенская церковь // Памятники русской старины в Западных губерниях издаваемые с высочайшего соизволения П. Н. Батюшковым. В. VII. Холмская Русь (Люблинская и Седлецкая губ. Варшавскаго Генерал Губернаторства) – Ст. Петербург, 1885. – С. 230-234] Правда, автор відзначає, що церква побудована в XV (XVI) ст., а у візитації дата побудови чітко окреслена – de nova radice – тобто, наново від фундаментів вибудувана. Не виключено, що попередня церква (а перша церква в Сичині згадується у документах 1623 р. ) була подібною, та цю зображену на рисунку треба датувати 1720-ми рр. Ймовірно, у пізніші часи до нави добудовано зрубний бабинець, приставлений через прибабок, що добре видно на рисунку, і тим перетворено церкву у типову тридільну. На жаль, помилка Батюшкова вкорінилася в літературі і більшість дослідників приводить церкву в Сичині за приклад будівництва XV-XVI ст. [Маслов Л. Дерев’яні церкви Холмщини і Підляшшя. – Краків, 1941. Геврик Т. Дерев’яні храми України. – Нью-Йорк, 1987. – С. 88. Górak J. Typy i formy drewnianej architektury sakralnej Lubelszczyzny // Kwartalnik architektury i urbanistyki. – Warszawa, 1987. – T. XXXIL- Z. 3-4]

З описаних в книжці Батюшкова церков треба ще згадати і церкву в селі Буковичі, яка мала дещо інший характер даху. Це була невелика дводільна будівля (нава + вівтар), вкрита над навою повним дахом з заломом. Згідно з даними священика Л. Шевського [Л. Паевский. Буковичская св. Троицкая церковь // Памятники русской старины в Западных губерниях издаваемые с высочайшего соизволения П. Н. Батюшковым. В. VII. Холмская Русь (Люблинская и Седлецкая губ. Варшавскаго Генерал Губернаторства) – Ст. Петербург, 1885. – С. 235-238], вона була збудована у 1596 р., але, ймовірно, якщо порівнювати його дані про церкву в Сичині, то буковицька теж була пізнішою (розібрана 1896 р. ).

З безверхих церков окремо можна окреслити дві групи – тарногородську і радинську.

Тарногородський тип безверхих церков був розташований в Тарногородському деканаті Перемиської єпархії, який щойно від 1809 р. перейшов до складу Холмської єпархії. На сьогодні відомі дві неіснуючі вже церкви цього типу – в Крешові (1790 р., знищена 1924 р. ) та в Хмільку (1794 р., розібрана 1938 р. ). Характерною ознакою церков тарногородського типу була наявність при наві по обох боках невеликих прямокутних в плані крилосів, зсунених до її східної частини. Зруби крилосів, виведені на одну висоту зі зрубами нави, вкривали причілкові дахи з гребенем, дещо нижчим від гребеня нави, що створювало враження трансепту. Вищий двосхилий дах нави вінчав ліхтарик з маківкою. Обидві церкви оточувало широке піддашшя, оперте на випусти вінців зрубів, які воно об’єднувало у єдину монументальну будівлю.

Ймовірно, під впливом католицького костельного будівництва сформувалася і група церков радинського типу [Górak J. Typy i formy drewnianej architektury sakralnej Lubelszczyzny // Kwartalnik architektury i urbanistyki. – Warszawa, 1987. – T. XXXIL. – Z. 3-4. – S. 147]. Ця група, виділена в окрему вперше польським дослідником Ксаверієм Півоцьким у 1923 р., поширена в околицях міста Радиня, від якого й отримала назву. Це тридільні в плані будівлі з ширшою прямокутною навою та вужчими прямокутними вівтарем і бабинцем, рівновисокі зруби яких вкриті спільним двосхилим дахом. При вівтарі з двох боків розташовані прямокутні нижчі ризниці. До цієї групи належать існуючі церкви (тепер костели) в селах Луківці (1695 р.), Безволя (1728 р., згоріла 1995 р.), Віторож (1739 р.), Городище (1760 р.), Рудно (1818 р.) і Прогалини (1820 р.) та неіснуючі у с. Корчівка (1738 р., згоріла 1953 р.) і Колемброди (1820 р., згоріла 1931 р.) [Там само].

З інших безверхих будівель треба відзначити церкви з трьома маківками: Ганна (1739-1742 рр.) [Brykowski R. Dzieje budowlane drewnianej unickiej cerkwi w Hannie // Ochrona zabytków. – Warszawa, 1987. – N 4. – S. 269-278], Жуличі, Моратин (дві останні відомі з акту візитації 1775 р. ) [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 774]. Єдина збережена на сьогодні церква в с. Ганна, перетворена на костел, своїми трьома бароковими вежечками-ліхтарями нагадує східнолемківські церкви з долини річки Ослави.

Безверхі церкви з дзвіницею над бабинцем, як вже зазначалося, були доволі поширені на території Холмщини та Південного Підляшшя на всьому протязі греко-католицького періоду. їх теж можна розділити на кілька груп, як з огляду на виділення самої дзвіниці, так і з огляду на розв’язання завершення нави і вівтаря.

Практично не виділену дзвіницю мали церкви в Гребенному коло Грубешова (1773 р., зруйнована 1938 р.) та в Ярчеві (1755 р., тепер костел). Низький ярус їх дзвіниць з відкритою голосниковою аркадою вкривали трисхилі дахи. Церква в Ярчеві відзначається дуже гарними пропорціями.

Іншу групу становлять церкви низький ярус вежі-дзвіниці з прямовисними стінами яких вкритий низьким наметовим дахом, дещо піднятим над двосхилим спільним дахом нави і вівтаря. Такі церкви були в Свіржу (1787 р., зруйнована 1938 р.), Костомлотах (перелом XVII/XVIII ст., тепер неоунійна церква), Костеневичах (1692 р., тепер костел), Турковичах (1791 р., перенесена у 1986 р. в с. Жерники, костел).

Надзвичайно гарну, розвинену дзвіницю має церква в Ортелі Королівському, збудована, як свідчить напис на одвірку, теслею Назаром у 1707 р. (тепер костел).

На жаль, не можна окреслити ближче вже неіснуючі церкви з дзвіницею над бабинцем в Радкові (1730 р., спалена 1915 р.), Забірцях (XVIII ст., спалена 1915 р.), Гонятичах (XVIII ст., спалена 1943 р.).

Інший тип церковних споруд, поява якого на Холмщині пов’язана з прямим запозиченням з костельного будівництва, є церкви з двовежовим фасадом. У візитації Максиміліана Рилла 1775 р. згадується така одна церква в с Рожанці (збудована 1577 р., розібрана у 1840-х рр.). У акті візитації зазначено: “Церква дерев’яна, з однією банею посередині. При бабинці з обох сторін вежі з баньками, вже зовсім до руїни нахилені. Одна з них – дзвіниця. Вхід у вежі з бабинця” [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 774]. З фотографії кінця XIX ст. [Świat. – Warszawa, 1906, N46. – S. 21] відома ще одна церква в селі Ополю (збудована 1821 р., згоріла 1915 р.). В архівних матеріалах є згадки і про церкву цього типу в с. Воскреничі, розібрану в 1902 р. [Archiwum Państwowy w Lublinie, zespól Chełmski Konsystorz Prawosławny, sygn. 1952] Ця церква збудована у 1674 (1678) р. була би найстаршою церквою цього типу на цій території. До сьогодні збереглася одна така церква (перетворена на костел) – в селі Коденці (1791 р.) [Katalog zabytków sztuki w Polsce. T. VIII. Województwo Lubelskie. -Z. 14. Powiat Parczewski. – Warszawa, 1972. – S. 35]. Це дводільна тринавова будівля з двовежовим фасадом. Вівтар тригранний в плані, рівноширокий тринавовому об’єму. З боків вівтаря розташовані захристії, а на поверсі емпори, відкриті арками у вівтар. Бічні нави нижчі, відділені від головної трьома парами стовпів. В головній наві з заходу виділений присінок з хорами на ярусі. Основний об’єм вкритий двосхилим дахом. Барокові бані зі сліпими восьмибічними ліхтарями вінчають чотиригранні вежі, між якими розташований трикутний фронтон та нижче – балкон.

До таких церков професор Ришард Бриковський помилково відносить костел в селі Острівки [Бриковський Р. Дерев’яні культові споруди з двома вежами на території Речі Посполитої. // Українське бароко та європейський контекст. К., 1991. – С. 85], який ніколи не був греко-католицькою церквою.

Найбільш архаїчними за своєю структурою і зовнішнім виглядом були церкви хатнього типу – прямокутні, рівноширокі три простори – бабинець, нава і вівтар (інколи гранчастий), вкриті спільним двосхилим дахом. Гребінь даху над навою вінчав невеликий ліхтар. Стіни церкви шалювались вертикально дошками. Як і в інших

будівлях, давніше ці церкви оточувало піддашшя, ліквідоване під час численних перебудов. Цей тип церкви, що поодиноко зустрічається на Холмщині, представлений існуючими сьогодні православними церквами в селах Голі (1702 р. ), Гороститі (XVII ст. ) та в Жещинці (початок XVIII ст., костел) та неіснуючою в Кодні (св. арх. Михайла, XVI ст., розібрана 1878 р. ). Об’ємно-планувальна структура цих церков (в Голі, Гороститі, і в Жещинці) формувалася на протязі кількох століть. Як свідчать дослідження церкви в Голі, проведені Б. Сенюком, церква складається з різночасових частин [Seniuk В. Zagadki cerkwi w Holi // Spotkania z zabytkami., 1992. – N3. – S. 25-26]. Перша церква в цьому селі згадується в документах 1566 р. Під час Північної війни коло 1700 р. церква була спалена шведськими військами. Нову виставлено у 1702 р. У візитації 1726 р. подано її опис: “Дерев’яна, щупла, ще не стара. Дах ґонтовий з одною маківкою. Дзвіниця на бабинці” [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 780, a. 278]. Візитація 1759 р. доповнює: “… посередині маківка ґонтами крита, навколо (церква) ґанком (опасанням) оточена… ” [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 772, a. 420]. У візитації 1775 р. зазначено, що вже стара [Archiwum Państwowy w Lublinie, Zespół Konsystorz Grecko-Katolicki w Chełmie, sygn. 774]. У 1800-1803 рр. розібрано старий бабинець і приставлено через прибабок новий, рівноширокий старій наві, але дещо нижчий. У 1846 р. розібрано наву і вівтар, що прийшли в стан руїни, і виставлено нові за проектом тодішнього володавського повітового архітектора. Одночасно, до вівтаря, рівноширокого наві, прибудовано дві захристії, а також підвищено зруб бабинця до висоти зрубу нової нави. Ще одна будівельна фаза була у 1878-1879 рр. В цей час з заходу бабинця приставлено вужчий і нижчий присінок та розібрано стіну між бабинцем 1803 р. та навою 1846 р. створюючи церкву з великим зальним простором. Так що церква в Голі формувалася на протязі трьох століть (у 1941 р. згорів дах і крокви, відновлені у 1941-1957 рр. ). Подібну будівельну історію мають церкви в Гороститі та Жещинці.

Підсумовуючи проаналізовані збережені і відомі з іконографічних матеріалів типи будівель і шкіл народного сакрального будівництва Холмщини і Південного Підляшшя можна зробити висновок, що як і в інших українських землях, будівництво тут відбувалося в загальноукраїнських традиціях. Були поширені тридільні безверхі церкви, одно- і трибанні будівлі, інколи дводільні з більшим чи меншим впливом поліської, волинської чи галицької шкіл при постійному впливові католицького будівництва, яке витворило ті ж різновиди з вежею над бабинцем. Також інколи відбувалися і прямі запозичення католицького типу храму – безверхі чи двовежові. Не відомо, як дальше пішов би цей розвиток – в сторону створення нового національного сакрального будівництва, як в другій половині XIX ст. в Галичині, чи на більше зближення з західним. Але введення православ’я з його великодержавним “синодальним” стилем раз і назавжди обірвали старі будівельні традиції місцевого українського населення.