2017 р. Звід пам’яток України

Микола Артюшенко

Тростянецький р-н розташований у південній частині Сумської обл. у зоні лісостепу. Межує з Сумським, Краснопільським, Великописарівським, Охтирським та Лебединським районами Сумської обл. Через район протікає річка Боромля (праві притока річки Ворскли), південний кордон району омивають води річки Ворскли. Загальна площа району становить 1,1 тис. кв. км. Населення району (станом на 2005) складає 35,919 тис. осіб.

В адміністративно-територіальну структуру району входить одна міська рада, одна районна і 16 сільських рад, у підпорядкуванні яких 48 населених пунктів.

Центр району – місто Тростянець (населенням 21,368 осіб станом на 2015), місто районного підпорядкування, розташоване на річці Боромля, на відстані 59 км від обласного центру на автомобільних шляхах Харків – Суми, Суми – Полтава – Олександрія. Через місто проходить залізнична колія на лінії Харків – Суми, станція Смородино [Хто є хто на Сумщині. Видатні земляки : Довідник / Упоряд. В. В. Болгов. – К., 2005. – С. 25.].

Перші поселення людей на території сучасної Тростянеччини з’явилися у добу нового кам’яного віку. До часів Київської Русі тут мешкали різні племена. У 1659 – 1726 Тростянеччина була у складі Охтирського полку Київської губернії (з 1708 – Російської держави, з 1721 – Російської імперії). З 1727 по 1765 – Охтирського полку Бєлгородської губернії, з 1765 по 1780 – входила в Бровненське, Охтирське і Миропільське комісарства Охтирської провінції Слобідсько-Української губернії Російської імперії. З 1780 по 1796 – в Богодухівський, Охтирський і Сумський повіти Харківського намісництва, а з 1796 по 1835 – Слобідсько-Українську губернію Російської імперії. У 1835 – 1917 Тростянецькі землі є частиною Лебединського і Охтирського повітів Харківської губернії.

На початку 1921 населені пункти Тростянеччини входили до Боромлянської, Білківської, Дернівської, Жигайлівської і Тростянецької волостей Охтирського повіту. У березні 1923 ці волості ввійшли до складу Боромлянського і Тростянецького р-нів і село Тростянець набуло статусу селища міського типу. У вересні 1930 два райони було об’єднано в один – Тростянецький. Тростянець став центром району, підпорядкованого центральним органам УРСР, з 1932 – Харківської і з 1939 – Сумської обл. У 1940 він віднесений до категорії міст [Сумщина від давнини до сьогодення : Науковий довідник. – Суми, 2000. – С. 191, 196, 218-219, 232-233, 238, 270, 305.].

У добу нового кам’яного віку археологами зафіксовані перші поселення людей на території сучасної Тростянеччини. Тут були знайдені кераміка та кам’яні знаряддя праці. Деякі з них можна датувати епохою неоліту.

У добу бронзи (кін. 3 – поч. 1 тис. до н. е.) тут мешкали землеробсько-скотарські племена (поселення поблизу с. Ніцаха, досліджені у 1960 Г.Ковпаненко) [Ковпаненко Г. Т. Племена скіфського часу на Ворсклі / Г. Т. Ковпаненко. – К., 1967. – С. 22-31.]. Поблизу с. Ніцаха знайдено матеріали бондарихінської та чорноліської культур.

У добу заліза край заселяють племена скіфів-землеробів. Це підтверджується археологічними пам’ятками поблизу сіл Ніцахи, Зарічного, Кам’янки. Поблизу с. Зарічного знаходяться два городища раннього залізного віку та курганний могильник. До епохи скіфів можна віднести також і курганні могильники та кургани поблизу села Боромля.

У 3 – 5 ст. н. е. на території району мешкали племена, носії черняхівської археологічної культури. Яскравими пам’ятками, що залишили племена пізньоримського часу, є археологічний комплекс поблизу с. Боромля, у складі якого – поселення та грунтовий могильник. У поселенні поблизу с. Жигайлівка, було знайдено два скарби римських монет та два срібних глеки римського виробництва.

У 8 – 10 ст. територію Тростянеччини населяло одне з «малих» племен сіверян. На території с. Зарічне розташоване городище, що, скоріш за все, є залишками святилища, та курганний могильник [Третьяков П. М. Стародавні слов’янські городища у верхній течії р. Ворскла / П. М. Третьяков // Археологія. – Т. 1. – С. 124-125; Древнерусские поселения Среднего Поднепровья (археологическая карта). – К., 1984. – С. 167-168; Приймак В. В. Охранные исследования памятников VIII – X вв. в Верхнем Поворсклье. Археологические исследования на Полтавщине / В. В. Приймак. – Полтава, 1990. – С. 81-83; Проблемы археологии Сумщины. – Сумы, 1989. – С. 56-57.]. Неподалік села розташоване ще одне городище сіверян, що у 10 ст. було спалене і життя там більше не поновлювалося.

Комплекс пам’яток біля с. Ніцахи, тривалий час досліджувався О.Сухобокововим [Сухобоков О. В. Дніпровське лісостепове Лівобережжя у VIII – XIII ст. / О. В. Сухобоков – К., 1992. – С. 152-162.]. Західне городище місцеві жителі називають «Великий Балкан», східне – «Малий Балкан». З напільного боку перед городищами зібрано багато уламків києво-руських гончарних посудин 12 – 13 ст. Серед кераміки зрідка трапляються фрагменти гончарного посуду 11 ст. а також ліпного посуду роменського часу. Ймовірно, на ділянці плато, що прилягає до городищ, в епоху Київської Русі розташовувався посад, тоді як слов’янське населення роменської культури освоїло під поселення обидва городища і невелику частину плато між ними.

На подальшу історію краю вплинули дві події. Перша – це приєднання до Росії нових територій на півдні держави у 30 – 40-х рр. 17 ст. Засновувалися нові міста. Була збудована так звана Бєлгородська засічна смуга. Другою важливою подією була нова хвиля переселень мешканців із Правобережжя, що почалася після визвольної війни 1648 – 54 під проводом Б .Хмельницького.

Протягом 2-ої пол. 17 ст. були засновані нинішні населені пункти району: Боромля (1659), Тростянець (1660), Кам’янка (1660), Люджа (1664), Дернове (1668), Білка (1675), Жигайлівка (70-ті роки 17 ст.). Населення поділялося на козаків, міщан і селян. Основну частину переселенців становили козаки. Виборні (реєстрові) козаки, крім військової служби, займалися землеробством. Слобода Боромля була сотенним містечком, де розміщалися дві козацькі сотні. Окрім цього, по козацькій сотні було в Жигайлівці і Білці.

Місто Тростянець засноване у сер. 17 ст. селянами і козаками з Правобережної України. Перша писемна згадка про Тростянець відноситься до 1660, коли тут збудували церкву. Землі Тростянця у 1676 і 1682 були передані у володіння охтирському полковнику І.Перекрьостову, як нагорода за вірну службу царям Олексію Михайловичу, Федору Олексійовичу і царям-братам Івану і Петру. У 1696 І.Перекрьостов купив велику кількість земель у боярських дітей сіл Люджі й Радомлі. На землях, куплених у боромлян у цьому ж році, був заснований хутір Криничний, де поселилися «вільні черкаси», побудувавши 50 дворів. У 1704 село Тростянець разом з іншими володіннями було відібране у І.Перекрьостова і передане в казну. У 1720 село Тростянець було подароване духівнику Петра І Т.Надаржинському, уродженцю Тростянця [Историческая хронология Харьковской губернии / Сост. К. П.Щелков. – X., 1887. – С. 68, 85.].

За переписом слобідських полків 1732 у с. Тростянець мешкало 974 жителя, з яких 941 – піддані. У 1773 в Боромлі мешкало 6333 особи [История городов и сел Украинской ССР. Сумская область. – К., 1980. – С. 561.]. Основним заняттям населення було землеробство. Селяни відбували панщину, виконували різноманітні повинності, зокрема підводну. У 1700 в Боромлі й Тростянці були відкриті церковно-парафіяльні школи.

Поступово в населених пунктах із багатих козаків утворилося дворянство, яке мало десятки і сотні підданих. Серед дворян були і справжні магнати. Найбільшу кількість підданих на Тростянеччині у сер. 18 ст. мали князь Кантемір, князь Голіцин, Надаржинська, Осипова, Коновніцин.

У 19 ст. у Тростянці значного розвитку набуло промислове виробництво. У 1832 тут працював поміщицький мідний завод по виробництву кубів і труб. У 1845 князем О.Голіциним був заснований винокурний завод, на якому у 1866 вироблялося 15960 відер хлібного вина. Продукція йшла на продаж в основному в Бєлгород і Ростов. З 1846 працювали пивоварний і селітряний заводи та полотняна фабрика. У 1847 князь О.Голіцин заснував у Тростянці цегельний завод. У 1866 тут випалювалося до 150 тис. штук цегли, що використовувалася для власних потреб. У 1847 князем ним був побудований цукровий завод. У 60-х рр. 19 ст. заводом вироблялося щорічно продукції на 50 тис. крб. [Гнедич А. Обзор фабрично-заводской промыленности Харьковской губернии / А. Гнедич, С. Аксенов. Вып. 1. – X., 1899. – С. 158-159.]

Вже на межі 60 – 70-х рр. 19 ст. в цукровій промисловості завершився промисловий переворот. На великих цукрових заводах весь процес був механізований. До таких цукрових підприємств належав і Тростянецький завод, З 1874 власником маєтку, побудованого князем О.Голіциним, став Л.Кеніг. Він перебудував середину будинку і поряд із цукровим заводом побудував рафінадний, на якому у 1899 працювало 400 робітників і вироблялося 958 тис. пудів цукру-рафінаду [Там само.].

Талановитий промисловець Л.Кеніг зумів зосередити у своїх руках величезний капітал, що дозволив йому без особливих втрат переживати тяжкі роки криз і покривати збитки у сприятливі роки. У російській цукровій промисловості Л.Кеніг посідав одне з видатних місць.

Реформа 1861 року здебільшого призвела до скорочення поміщиками селянських наділів. Це призвело до погіршення і без того незадовільного становища селян краю.

Основою сільського господарства Тростянеччини в пореформений період залишалося землеробство, яке поступово перетворювалось у підприємницьке, капіталістичне. Значні площі займали зернові культури, швидко зростали посіви картоплі. Як у дореформений період, так і у пореформений Тростянецький край був одним з основних районів цукробурякового виробництва всієї України. Досить розвинутою була тютюнова галузь.

У кін. 19 – на поч. 20 ст. набули розвитку кустарні промисли. Тростянецька і Боромлянська волості стали центрами бондарного промислу. У с. Криничному Боромлянської волості займалися виробництвом коліс, возів і саней. Визнаними майстрами виготовлення віялок були боромляни М.Климов та Т.Сукачов. Був розвинутий чинбарний промисел, шевський, теслярство.

На весь Охтирський повіт боромляни славилися своїми бубликами, гончарними промислами та чумаками. У кін. 19 – на поч. 20 ст. боромлянська полуниця продавалася у Харкові, Києві, Москві.

У 1877 було завершено будівництво залізниці, що зв’язувала Тростянець із Харковом і Сумами.

Зростала торгівля. У 2-ій пол. 19 ст. у Тростянці діяло три ярмарки: Преполовінський – у день преполовіння П’ятидесятниці, Іллінський – 20 липня і Покровський – 1 жовтня. На поч. 20 ст. ярмарок нараховувалося вже чотири. На цей час у місті працювало 28 торгових закладів, щотижневий базар. У Боромлі на рубежі 19 – 20 ст. було чотири ярмарки на рік. Крім того, два рази на тиждень були базари, працювало більше 20 лавок [Яременко М. Ф. Сумщина пореформена (1861 – 1916 рр.) / М. Ф. Яременко. – Суми, 2002. – С. 128,130-133, 137, 140, 213.].

Напередодні першої світової війни в селі діяли два кредитних товариства і позико-ощадна каса.

У 1904 в Тростянці працювали дві канатні фабрики, якими володіли відповідно Садовський і М.Артунов, екіпажна майстерня Т.Блохи, декілька підприємств Л.Кеніга: лісопильний, паркетний, цегельний, винокурний заводи та спиртове відділення винокурного заводу і паровий млин.

Серед технічних підприємств фірми «Л.Є.Кеніг-Спадкоємці» основне місце займали цукрові заводи: два пісочних – Тростянецький і Гутянський – і два рафінадних – С.- Петербурзький і Тростянецький. Фірма виробляла у середньому 6 відсотків або 1/16 частину всього рафінаду в Росії. Питома вага Тростянецького заводу становила 3 відсотки [Ахтырский уезд накануне XIX века (Материалы для истории Ахтырщины) // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Т. 19. – Харьков, 1913. – С. 435; Краткий очерк Тростянецкого имения г. г. наследников д. с. с. Л. Е. Кениг в сельскохозяйственном и лесном отношениях. – Ахтырка, 1912. – С. 1; Опацкий А. Н. Фабрично-заводская промышленность Харьковской губернии и положение рабочих / А. Н.Опацкий. – Харьков, 1912. – С. 120; Россия. Полное географическое описание нашего Отечества / Под ред. В. П. Семенова. – СПб., 1903. – Т. 7. – С. 321; Технические предприятия Тростянецкого имения Л. Е. Кениг и наследники. – Харьков, 1913. – С. 193, 261; Тростянецкое имение Л. Е. Кениг и наследники. Сельское хозяйство. – Харьков, 1913. – С. 1, 171; Історія міст і сіл Української РСР. Сумська область. – К., 1973. – С. 577.].

У 60-х рр. 19 ст. в Тростянці, Боромлі, Білці, Жигайлівці створюються початкові народні училища, які працювали за програмою Міністерства освіти і навчали дітей читанню, письму, арифметиці на чотири дії та закону божому.

Із Тростянеччиною пов’язані імена багатьох діячів науки, культури і мистецтва. Доктор медичних наук Г.Базилевич (1759 – 1802), уродженець с. Боромлі, був одним із засновників у 1798 медико-хірургічних академій в Москві та Петербурзі. У 1799 обраний Вченим секретарем Медичної колегії Росії. Визначний учений В .Добровольський (1884 – 1963) є автором першого вітчизняного підручника з курсу деталей машин, що виданий у багатьох країнах світу накладом 1,2 млн. примірників. Родом із с. Боромлі поет-пісняр С.Алимов (1892 – 1948), автор відомих пісень «Россия», «Пути-дороги», «Вася-Василек» та ін. У Тростянці народився О.Арбо (1882 – 1962) – один із засновників українського і російського кінематографу, який одним із перших застосував прийоми комбінованих зйомок.

У 80-х рр. 19 ст. Тростянець відвідали А.Чехов та П.Грабовський. Діяльність декабристів братів Борисових пов’язана родовим корінням із Боромлею. Прославлений бойовий генерал, військовий міністр Росії П.Коновніцин і його сім’я часто проживали у своєму маєтку у Микитівці. Чарівна природа надихнула молодого П.Чайковського на написання увертюри до опери «Гроза». У 1984 у міському парку відкрито пам’ятник П.Чайковському [Тюменева Г. Чайковський і Україна / Г. Тюменева. – К., 1955. – С. 9; Народницький А. М. Сторінка життя великого композитора (П. І. Чайковський на Сумщині) / А. М. Народницький. – К., 1973. – С. 3-6, 8.].

Перемога лютневої революції 1917 привела до активізації суспільно-політичного життя в краї. На жаль, архівні матеріали дають можливість лише частково відновили події народно-демократичної революції на Тростянеччині.

У березні 1917 було обрано Тростянецьку волосну раду робітничих і селянських депутатів. Значну більшість у ній становили представники есерів і меншовиків. Рада проводила політику Української Центральної Ради. Почало діяти волосне земство. Земство виконувало розпорядження Тимчасового уряду.

Протягом травня-червня 1917 особливо загострилася боротьба селян за землю, проходить самовільне захоплення поміщицьких земель та вирубка лісів. Відбулися виступи селян у Тростянецькій, Боромлянській, Білківській, Дернівській і Жигайлівській волостях. На початку травня жителі с. Боромлі захопили маєток поміщиці Лінтварьової і розподілили між собою землю і майно. 21 червня 1917 Смородинський земельний комітет оголосив про перехід лісу, що належав Кенігу, у власність сільської громади.

У серпні 1917 у с. Тростянець створюється більшовицька партійна організація. На цукровому заводі створено нелегальний пункт для розповсюдження більшовицьких газет, які доправлялися з Харкова. Після розгрому корнілівщини більшовицькі газети стали легально розповсюджувати серед населення. У цьому ж місяці у Тростянці створюється загін Червоної гвардії на чолі з більшовиком В.Заславським. Це був один із перших загонів в Охтирському повіті.

Наприкінці вересня 1917 залізничниками станції Смородине було оголошено страйк на підтримку сумських машинобудівників та охтирських друкарів.

Восени 1917 селяни самочинно розподіляють поміщицькі землі і майно. У Тростянці був створений волосний земельний комітет.

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції, населення Тростянецької, Боромлянської, Дернівської, Білківської, Жигайлівської волостей на сходках підтримало Декрети про мир і землю, прийняті ІІ Всеросійським з’їздом Рад. У краї продовжували діяти ради робітничих і селянських депутатів як представники Української Центральної Ради.

10 листопада 1917 більшовики Охтирки на позачергових зборах партійної організації обрали революційний комітет під головуванням І.Гончаренка. У наступні дні ревкоми були сформовані в Боромлі та Тростянці. Охтирський ревком 2 грудня 1917 усунув від влади повітового комісара Центральної Ради.

У листопаді 1917 для посилення політичної й організаторської роботи із Сум до Тростянця були направлені більшовики Тарасов і Семченко. Тарасова обрали заступником голови волосного ревкому. У кінці листопада – на початку грудня 1917 на станцію Смородине прибувають червоногвардійці під командуванням балтійського моряка Кривоноса.

У першу декаду грудня 1917 залізничники ст. Смородине вирішили не виконувати розпоряджень Центральної Ради про заборону пропуску ешелонів із хлібом і продовольством у Російську Радянську Республіку.

29 грудня 1917 вважається офіційною датою проголошення радянської влади в Тростянецькій, Боромлянській, Білківській, Жигайлівській і Дернівській волостях. Після перемоги Жовтня першими органами влади робітників і селян стали військово-революційні комітети [История городов и сел Украинской ССР. Сумская область. – К., 1980. – С. 561.].

19 січня 1918 на цукровому заводі Кеніга було конфісковано значну кількість цукру, частину якого відправили в Москву. У лютому 1918 у Тростянецькій волості розпочалась конфіскація маєтку Кеніга. Конфіскувалися цукровий та рафінадний заводи, паровий млин, паркетна фабрика та інші підприємства. На підприємствах було введено восьмигодинний робочий день. Ради Тростянця, Боромлі, Білки, Жигайлівки, Дернового почали розподіл поміщицької землі і майна між безземельними і малоземельними селянами.

У березні 1918 великий загін мешканців Тростянця, Семереньків, Станової вирушають на боротьбу проти німецьких військ.

На початку квітня 1918 завдяки залізничникам ст. Боромлі вивезено залізничною лінією на Баси і Готню велику кількість цінних вантажів: хліба, худоби, цукру. Виїхав до радянської Росії лебединський загін Червоної гвардії чисельністю близько двох тис. чоловік.

У березні-квітні 1918 німецькі війська окупували майже всю територію України. 2 квітня вони встановили контроль над Тростянеччиною. Іноземні війська встановили жорсткий режим, і населення сприйняло їх як окупантів. Діяли каральні загони.

Робітників і селян за непокору розстрілювали. 29 серпня 1918 у Тростянці німці заарештували 33 робітників цукрового заводу, з яких шістьох відправили на розправу до Охтирки. 30 серпня 1918 відбувся страйк робітників цукрового заводу.

Головну роль у визволенні Тростянця від кайзерівських військ, яке відбулося 28 грудня 1918, відіграв Тростянецький партизанський загін. Він же взяв участь у визволенні Охтирки (1 січня 1919). Селяни сподівалися отримати землю. Була проведена конфіскація нетрудового землеволодіння – поміщицьких, церковних, монастирських та удільних земель. Але з конфіскованих земель селянство отримало лише третину. Значна частина земель залишалася за державними підприємствами. Колишні землі маєтку Кеніга залишилися власністю цукрового заводу.

Аграрна політика більшовиків не виправдала сподівань селянства. Це привело до підтримки армії Денікіна значною частиною селян. Навесні 1919 почався наступ армії Денікіна. Денікінські війська швидко просувалися по Україні. У Тростянці в цей час діяли ліві есери, які організували кілька антирадянських виступів. 7 серпня 1919 с. Тростянець і всі населені пункти краю були окуповані армією О. Денікіна. Біля Тростянецької ЗОШ № 1 ім. Т. Г. Шевченка у братській могилі поховані солдати, розстріляні на початку серпня 1919 військами добровольчої армії О. Денікіна та 23 радянських активіста із цивільного населення.

4 грудня 1919 бійці 41-ї стрілецької дивізії під командуванням героя громадянської війни Ю.Сабліна визволили с. Тростянець і Тростянецький край від денікінців. Ю.Саблін нагороджений двома орденами Червоного прапора. Став жертвою сталінського режиму у 1937.

У 1927 до десятої роковини перемоги більшовицької революції у центральному сквері міста було встановлено невеликий пам’ятних на братській могилі загиблих під час революції і громадянської війни та похованих у грудні 1919. У 1970-х рр. під час упорядкування території скверу пам’ятник було демонтовано, а останки перепоховані на центральному цвинтарі.

Після визволення селища Боромля від денікінських військ, у зв’язку з проходженням великої кількості військових частин червоноармійців, боромлянським селянам доводиться щоденно виділяти підводи. Крім того, із господарств селян реквізувалося багато сіна. Це приводило до незадоволення населення.

Перевірка у серпні 1920 повітовою комісією засвідчила, що в Тростянецькій волості «налаштування до радянської влади, особливо до місцевої, вкрай вороже» [Державний архів Харківської області, ф. Р-439, оп. 1, спр. 91, арк. 68 зв.]. Робітники цукрового заводу в серпні провели одноденний страйк. Комітети незаможних селян, де була одна біднота, не знали, що робити.

З серпня 1921 року у Тростянецькій та Білчанській волостях починають оперувати невеличкі групи кількістю у 6 – 8 чоловік під керівництвом Сміяна, налаштовані проти радянської влади. Їх штаб розміщувався в урочищі Маковльок північніше Охтирки. Вони здійснювали напади на партійних активістів, іноді грабували села. На боротьбу з групою Сміяна було направлено Перший та другий винищувальні загони незаможних селян Харківської губернії під командою Саливонова та Лазаренка, місцеві сили міліції під керівництвом начповітділянки Васильченка. Групу було розбито біля с. Мащанка 7 жовтня 1921 року [Там само, ф. Р-203, оп. 1, спр. 373, арк. 86-92.].

У роки НЕПу продовжувався перерозподіл земель, проводилося землевпорядкування. На 1928 землеустрій було проведено на 72 відсотки земель. Наділи селян у порівнянні з дореволюційним часом збільшилися на 11 відсотків.

У 1920-х рр. у Боромлі відновлюється вирощування полуниці. У кін. 1920-х рр. на території нинішньої ПМК-145 створюється підприємство «Енергія». Його головне завдання – це переробка полуниць. Важко підрахувати, але у 1920-х – на поч. 30-х рр. боромляни здавали десятки тонн полуниць. Біля десяти вагонів за сезон йшли до Англії.

На 1925 – 26 відбудова народного господарства краю була завершена. Усі підприємства працювали і досягли в основному довоєнного рівня виробництва (1913). Восени 1920 відновив роботу цукровий завод, де працювало 700 робітників. У листопаді 1923 почав працювати рафінадний завод. До травня 1924 планувалося виробити 1 млн. пуд. рафінаду (довоєнне виробництво складало 1,6 млн. пуд.). У 1923 була заснована Червонотростянецька лісова дослідна станція.

У роки НЕПу розвивалася торгівля. У більшості населених пунктів щотижня відбувалися базари, відродилися ярмарки. У 30-х рр. організовувалися щорічно по декілька передсвяткових районних колгоспних базарів у Тростянці.

На кін. 20-х рр. 20 ст. Боромлянський і Тростянецький р-ни продовжували залишатися сільськогосподарськими, основну частину населення складали селяни.

Протягом 1929 – 33 років була проведена колективізація. Це робилося примусово і викликало протидію селянства. На початку березня 1930 повстали селяни с. Печини.

3 березня 1930 біля приміщення сільської ради зібралися люди, які у категоричній формі вимагали від місцевої влади та правління колгоспу ім. Сталіна повернути їм сільськогосподарський інвентар та посівний матеріал. Після цього почалися погроми помешкань активістів. Результатом стало майже повне знищення десяти господарств активістів. Повстання населення продовжувалися три дні і припинилося з появою озброєного загону міліції. Відбулося слідство. Було притягнуто до відповідальності 22 учасників подій. У результаті – 15 чоловік було засуджено і вони понесли покарання, решта учасників заколоту – звільнена [Державний архів Сумської обл., ф. Р-7641, оп. 6, спр. 890, арк. 208-216.].

На вересень 1933 на Тростянеччині діяло 47 колгоспів. Більшість земель обробляла техніка Тростянецької і Боромлянської МТС. На 1 січня 1935 в колгоспах було об’єднано 87 відсотків господарств і 97 відсотків землі. Поступово сільське господарство відроджувалося, міцнішими ставали колективні господарства. У 1935 ланкова з Буймерської сільської ради С.Косиця за отримання 500-центнерних урожаїв цукрових буряків нагороджена орденом Леніна.

Однією з найтрагічніших подій в історії народу України 20 ст. є голод 1932 – 33 років. Від голоду в районі померло 15 – 20 відсотків населення, що становить 11 – 14 тис. чоловік. Народжуваність у ці роки зменшилася у 4 – 5 разів. План хлібозаготівель за 1931 Тростянецький р-н до 15 жовтня 1931 не виконав, тому в січні 1931 було поставлено завдання його обов’язкового виконання, причому до 15 січня. Із членів партії, колгоспників-ударників, бідняків і середняків створювалися буксирні бригади. У зв’язку з цим до жителів застосовувалися жорстокі дії: від обшуку до позбавлення волі.

Майже кожний номер газети «Соціалістична праця» друкував матеріали про жорстокі заходи у «війні» з населенням при виконанні хлібозаготівель. На середину лютого 1931 район не виконав план хлібозаготівель на 80 тис. пудів (6,8 відсотків), одноосібний сектор виконав його лише на 75,5 відсотка. Головну роль у зриві плану відіграло с. Боромля [Соціалістична праця. – 1931. – 17 лютого.].

Бюро райпарткому в постанові від 10 січня 1933 ухвалило вжити термінових заходів на виконання плану. Перед керівництвом боромлянської артілі «Шлях Леніна» було поставлене завдання завершити хлібозаготівлю протягом 48 годин і здати 2600 ц зерна. На кожні 3 – 5 господарств закріпити відповідального з числа комуністів, комсомольців та активістів. Підводити підсумки щоденно. За три дні за ринковими цінами розпродати 36 господарств, що не виконують хлібоздачу [Державний архів Сумської обл., ф. П 38, оп. 1, спр. 36, арк. 33.].

9 січня 1933 Харківський обком партії направив ЦК КП(б)У доповідну записку про хід виконання річного плану хлібозаготівель, в якій зазначив, що поряд із деякими районами Тростянецький район відноситься до числа найвідсталіших по хлібозаготівлях у колгоспному секторі (79,5 відсотка). У листі репресії до колгоспів характеризувалися слабкими і такими, що не доводяться до кінця [Голод 1932 – 1933 рр. на Україні. Збірник документів. – К., 1990. – С. 321-323.].

Поряд із хлібозаготівлями в лютому 1933 почалося примусове збирання насіння в населення для посівної. За невиконання планових завдань ухвалою обкому КП(б)У і облвиконкому Тростянецький р-н, як відстаючий, був занесений на «чорну дошку». Вперше про біду в районі було сказано в постанові райпарткому «Про продовольче становище у районі» 12 березня 1933 року [Державний архів Сумської обл., ф. П. 38, оп. 1, спр. 38, арк. 19.].

У пам’ять про цю сумну подію, до 60-річчя голодомору, у 1993 у м. Тростянці біля Вознесенської церкви встановлений символічний хрест, а на центральному цвинтарі – пам’ятний знак. Хрести скорботи встановлені на братських могилах жертв геноциду на Смородинському кладовищі, в районі вул. Мічуріна та майже на всіх сільських кладовищах.

За неповними даними, у 1930-х рр. у Тростянецькому р-ні було репресовано біля 300 чоловік.

З перших днів німецько-радянської війни жителі району піднялися на захист Батьківщини. Було проведено мобілізацію сил до діючої армії. З наближенням фронту частина обладнання підприємств, майна колгоспів і радгоспу була вивезена у тил.

Бойові дії на території району в 1941 здійснювали 1-а гвардійська стрілецька дивізія (85-й гвардійський, 331-й, 335-й, 4-й Воронезький стрілецькі, 34-й і 46-й гаубичні артилерійські полки, 69-й окремий розвідувальний батальйон) 21-ї армії і частина сил 227- ї стрілецької дивізії 40-ї армії Південно-західного фронту.

У вересні 1941 в районі був створений партизанський загін, групи якого діяли в м. Тростянець і в селах Білка, Боромля, Жигайлівка. У м. Тростянець, селах Жигайлівка і Братське були створені і діяли підпільні патріотичні групи. Всього в партизанському загоні і підпільних групах було понад 270 чоловік.

Під час окупації загарбниками Тростянеччини були спалені села Братське і Чернеччина. У с. Братське на місці спалення підпільниць чотирьох Ганн встановлено пам’ятний знак.

20 лютого 1943 100-а, 183-я та 340-а стрілецькі дивізії 40-ї армії Воронезького фронту, переслідуючи розбитого під Харковом противника, визволили села Першотравневе, Поляне, Боромлю, 21 лютого 340-а стрілецька дивізія і 21-а гвардійська танкова бригада – м. Тростянець. 22 лютого визволення району було завершено.

У зв’язку з контрнаступом противника війська армії 10 березня змушені були відійти на лінію с. Гребениківка – с. Боромля – м. Тростянець, а 12 березня залишили територію району.

У боях за визволення району у серпні 1943 взяли участь 100-а, 161-а, 206-а, 209-а, 337-а стрілецькі дивізії, 2-й, 10-й танкові корпуси 40-ї армії, 218-а, 377-а стрілецькі дивізії та 3-й гвардійський механізований корпус 47-ї армії Воронезького фронту.

З 9 по 19 серпня 10-й танковий корпус та 100-а стрілецька дивізія вели бої за м. Тростянець та навколишні села. 19 серпня м. Тростянець було визволено, а 20 серпня було завершено визволення району.

9 серпня 1943 в бою за м. Тростянець відзначився 398-й танковий батальйон (командир капітан І.Шухляєв) зі складу 10-го танкового корпусу, що вибив окупантів із ст. Смородино, захопивши 8 паровозів і 4 ешелони. Особливий героїзм виявив командир танкової роти старший лейтенант С.Гришин. Він першим увірвався на станцію, вогнем з кулемета і гармати посіяв серед нацистів паніку і сприяв захопленню станції [Книга Пам’яті України. Сумська область. У 14 т. – Суми, 1997. – Т. 12. – С. 363- 369.].

За подвиги, звершені на фронтах, у партизанських загонах і підпіллі, 8170 уродженців і жителів району нагороджені орденами і медалями, 12 стали Героями Радянського Союзу, два відзначені орденом Леніна, три є повними кавалерами Ордена Слави, три – повними кавалерами медалі «За отвагу», сім стали учасниками Параду перемоги в Москві, більше 100 жителів були учасниками штурму Берліна.

Звання Героя Радянського Союзу удостоєні уродженці району О.Куц, Г.Шевченко, С.Овчаров, В.Скринько, П.Тимченко, Г.Шаповал, С.Шульга, І.Яковенко, Т.Яковлєв. Повними кавалерами ордена Слави стали О.Рудь та Ф.Удодов.

Загиблі на території району воїни поховані у братських та одиночних могилах. На честь воїнів-визволителів 10-го танкового корпусу на привокзальній площі ст. Смородино (м. Тростянець) на високому постаменті встановлено танк Т-34. Одна з вулиць м. Тростянця названа ім’ям загиблого у бою за місто старшого лейтенанта С.Гришина.

Після визволення району відновили роботу місцеві органи влади. Головна увага була зосереджена на відбудові промислових підприємств, колгоспів, закладів освіти і культури.

У 1948 відновив роботу цукровий завод. У 1944 почав працювати цегельний завод. З 1946 машиноремонтні майстерні цукрозаводу стали самостійним підприємством. Тут вперше в СРСР виготовлена постійно працююча центрифуга. Головному інженерові цього підприємства Є.Литвинову за створення універсальної вантажної машини у 1949 присуджена Державна премія СРСР. На місці колишнього спиртового заводу у 1950-х рр. побудували електротехнічний завод (з 1968 – «Електропобутприлад»). Значно зросла потужність деревообробного комбінату. У 1974 до ладу стала шоколадна фабрика «Україна». Провідне місце серед колективів залізничного транспорту займає локомотивне депо, яке із оборотного стало головним. Значний вклад у організацію раціонального ведення лісового господарства зробили вчені Тростянецької лісової дослідної станції, перу яких належить більше чотирьохсот наукових праць.

Із року в рік зміцнювалася матеріально-технічна база колгоспів, впроваджувалася передова технологія. Найвищих показників сільськогосподарська галузь досягла в 1990.

Значних результатів досяг колгосп «Маяк», очолюваний заслуженим працівником сільського господарства України М.Швецовим.

За високі досягнення у праці орденом Леніна і медаллю «Золота зірка» відзначені У.Бережна, Г.Панченко, В.Ройко, Н.Троцька.

Тривалий час головним лікарем районної лікарні працював О.Марков – кавалер ордена Леніна, заслужений лікар України. П’ятьом освітянам – З.Охріменко, В.Павличенко, Н.Лисенко, Є.Філь, О.Рибалко – було присвоєно звання «Заслужений учитель України».

Декілька десятків років народний самодіяльний ляльковий театр очолював заслужений працівник культури України В.Натаров.

Із села Олексине почав свій спортивний шлях видатний спортсмен 20 ст. В.Куц (1927 – 75). Він став двократним чемпіоном з бігу на довгі дистанції (5,0 і 10 км) Олімпійських ігор (1956) в Мельбурні, що названі його ім’ям, двічі визнаний кращим спортсменом року у світі (1956, 1957), нагороджений орденом Леніна. У с. Білці на будинку школи встановлено меморіальну дошку з барельєфом чемпіона (1983), у Тростянці встановлений пам’ятник (1983). Ім’ям В.Куца названий стадіон та вулиця.

В Тростянці народився М.Хвильовий – засновник нової української прози. Про це свідчить меморіальна дошка, що відкрита у 1993 до сторіччя з дня народження письменника. З Гребениківки походить композитор Р.Верещагін, з Жигайлівки – художник К.Власовський, з Білки – відомий мистецтвознавець А.В’юнник, з Тростянця – живописець І.Соколов. Чимало краян стали відомими діячами науки, серед яких В.Кириченко, П.Погребняк, М.Сумцов, М.Серебряков, П.Гузенко, В.Міщенко.

Нині на Тростянеччині працює 15 сільськогосподарських підприємств, 19 фермерських господарств. Разом з тим із 11 підприємств припинили роботу 4. Промислове виробництво району повністю залежить від харчової галузі, а конкретно – КФУ.

Вдалося зберегти майже всі підприємства і будівельні організації. Впевнено працюють, постійно збільшуючи обсяги виробництва, шоколадна фабрика КФУ, держлісгосп, цукровий завод, машинобудівний завод, районна друкарня, хлібозавод «Залізничник», залізничний транспорт, АТП-15946, «Агроспецбуд». Нарощує темпи розвитку малий бізнес.

Містобудівна ситуація в районі має свої особливості. За часів Київської Русі на території Ніцахського археологічного комплексу існувало стародавнє місто-фортеця Нічан. У 2-ій пол. 13 ст. давньоруське місто продовжує функціонувати, припинило своє існування після битви на Ворсклі у 1399 році.

Навесні 1659 група переселенців із Правобережної України на чолі з отаманом Корнієм Васильєвим у кількості 425 чоловік прибула на територію нинішньої Боромлі і почала будувати укріплене містечко [Филарет (Гумилевский Д. Г.) Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – М., 1857. – Отд. III. – С. 121, 122.]. Спочатку воно отримало назву Боровня, а пізніше Боромля [Слюсарский А. Г. Социально-экономическое развитие Слобожанщины XVII – XVIII вв. / А. Г. Слюсарський. – X., 1964. – С. 103, 104.]. Ця назва походить від назви річки, яка зустрічається вже у документах 16 ст. Містечко було добре укріплене за мірками того часу і нагадувало собою фортецю. Воно було обнесене двома дубовими стінами, що з’єднувалися між собою перегородками, а простір між ними було засипано землею. На стінах – чотири башти, одна з яких була проїжджою, а інші – глухими. Висота дубових стін – більше двох сажнів.

Навколо фортеці був викопаний рів. За фортецею безпосередньо розташувалось містечко і будинки мешканців, які також були оточені дубовою стіною з бруствером і «котками» – великими товстими колодами, що скочували на ворога. У цій стіні було п’ять башт, одна з яких проїжджа. Дубова огорожа з однією глухою баштою захищала і пригородок. Кріпосні стіни оточував рів [Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1986. – Т. 4. – С. 28-29.].

У 1744 у Тростянці на кошти поміщика, відставного майора Й.Надаржинського, почалося будівництво Благовіщенської церкви, яке продовжувалося шість років – з 1744 по 1750. У 19 ст. була здійснена добудова храму [Державний архів Сумської обл., ф. 804, оп. 2., спр. 2., арк. 120-123; Дейнека А. И. Памятники архитектуры Сумщины. – Харьков, 1989. – С. 101-102; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1986. – Т. 4.- С. 28-29.].

У 1749 Й.Надаржинський у центральній частині Тростянця завершив будівництво Круглого двору. Садиба входила до складу величезного маєтку і була побудована для манежу цирку та господарських потреб. Будівля включає елементи готичного стилю, за зовнішнім виглядом схожа на середньовічний замок із глухими високими стінами і чотирма круглими баштами по периметру. Ця архітектурна пам’ятка – найбільш рання громадська споруда східної частини України, яка збереглася до нашого часу. Після Надаржинських Круглий двір перейшов до Корсакових, а потім до Голіциних.

Шанувальник мистецтва, князь О.Голіцин організував зі своїх кріпаків три театральних трупи – драматичну, циркову і балетну. У Круглому дворі було обладнано арену, а під стінами для глядачів установили ложі.

У 2-ій пол. 18 ст. у Тростянці князем Голіциним для проживання був побудований чудовий палац. Будинок оточував старовинний парк із вікових сосен і тополь, тут же були оранжереї [Столица и усадьба. Журнал красивой жизни. – Петроград, 1916. – № 54. – С. 3-5; Очерк Тростянецкого имения Л. Е. Кенига. – X., 1887. – С. 71-72; Тростянецкое имение Л. Е. Кениг-Наследники. Сельское хазяйство. – X., 1913. – С. 1-2; Кратний очерк Тростянецького имения Л. Е. Кенига. – Ахтырка, 1912. – С. 2.].

На поч. 19 ст. при князях Голіциних на західній околиці міста, навколо чудових ставків, із використанням прекрасного лісу, було створено парк «Нескучне». У 1809, на честь 100-ліття перемоги російських військ у Полтавській битві, у глибині парку був побудований Грот німф. Князі Голіцини влаштовували тут різні свята і гуляння. Ще на поч. 20 ст. у гроті були ложі для глядачів. Під час театральних вистав, для створення більшої ілюзії, танцювали німфи і сильфіди, а навколишній ліс був добре ілюмінований.

Тут знаходяться одні з найстаріших насаджень, деякі породи дерев віком до 250 років і більше (ясен, липа, клен та ін.). Поряд з цим, тут є багато штучних насаджень цінних порід дерев віком до 150 років, таких як горіх, дуб красний, бархат, сосна чорна.

У 1911 при вході в парк був споруджений у стилі модерн двоповерховий з баштою будинок управляючого маєтком фірми «Л.Є.Кеніг-Спадкоємці» та господарські будівлі. Навколо будинку розбитий партер із використанням різновидностей туї. У наш час парк з науковою метою використовується Тростянецькою лісодослідною станцією [Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1986. – Т. 4. – С. 30.].

Кеніги постійно займалися благодійною діяльністю. У 1913 було завершене будівництво Вознесенської церкви, яке тривало з 1905. Кошти на її будівництво були пожертвувані Ф. і Ю.Кенігами, а також фірмою «Л.Є.Кеніг-Спадкоємці».

На поч. 20 ст. в Тростянці діяло 2 церкви, в Боромлі – 4. Храми були в Мартинівці, Буймері, Білці, Жигайлівці, Криничному, Поляному, Люджі, Кам’янці, Радомлі, Печинах, Ніцасі, Микитівці, Дерновій, Семереньках, Кам’янецькому.

У кін. 20-х – на поч. 30-х рр. 20 ст. в районі влада примусово закрила усі церкви, у тому чилслі обидві тростянецькі. У їх приміщеннях зберігали зерно. Іконостаси були демонтовані і відвезені у сарай біля будинку міліції, де їх використали для опалення.

Іконостас Вознесенської церкви був значною цінністю, ручної роботи і оздоблений сусальним золотом. Його вартість становила 18 тис. крб. при затратах на будівельні роботи храму 148 тис. крб. Із 21 церкви, значна частина яких була пам’ятниками архітектури, 12 були зруйновані і розібрані населенням.

За часів незалежної української держави проведено реставраційні роботи з пам’яткою культури 18 ст. «Круглий двір», створено унікальну Галерею минувшини і сьогодення та Алею спортивної слави.

У нинішній час на території району нараховується 153 пам’ятки історії і культури, серед них 33 археології, 101 історії, 19 містобудування й архітектури та монументального мистецтва.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 1214 – 1223.