Історія – Російська імперія

Населення Сумщини брало активну участь у подіях Вітчизняної війни 1812. У Кролевецькому, Глухівському, Конотопському, Роменському та інших повітах формувалося народне ополчення, жителі записувались у козацькі полки. Діяльну участь у формуванні ополчення в Глухівському повіті брав відомий вчений і педагог І. Тимківський, який жив у с. Туранівка, де помер і був похований у місцевій церкві (могила і церква не збереглися) [Колесник Є. О. До 200-річчя від дня народження І. Ф. Тимківського / Є. О. Колесник // УІЖ. – 1972. – № 8. – С. 124; Шугуров Н. Илья Федорович Тимковский – педагог прошлого времени / Н. Шугуров. – К., 1891. – С. 71.].

Одним з головних постачальників пороху для російської армії був Шосткинський пороховий завод. У ряді міст краю знаходились склади зброї і сукна для армії. У Глухові, наприклад, такий склад містився в старовинному будинку Успенського жіночого монастиря, ігуменею якого у кін. 17 ст. була мати І.Мазепи, і який у 18 ст. викликав захоплення сучасників своєю архітектурою (будинок не зберігся) [Абаліхін Б. С. М. І. Кутузов і Україна / Б. С. Абаліхін // УІЖ. – 1970. – № 9. – С. 125; Уманец Ф. М. Гетман Мазепа / Ф. М. Уманец. – С. 411 – 412.].

Славний бойовий шлях від початку і до кінця Вітчизняної війни пройшли Сумський і Охтирський гусарські, Глухівський кірасирський полки, що формувалися майже виключно з жителів краю і відзначилися в битвах біля Вітебська, Смоленська, Бородіна, а також у закордонних походах.

Одним з героїв Вітчизняної війни 1812 був уродженець с. Мефодівка теперішнього Середино-Будського р-ну солдат Київського драгунського полку Є.Четвертак. Очолюваний ним партизанський загін успішно діяв на Смоленщині [Абаліхін Б. С. Герой-партизан 1812 р. / Б. С. Абаліхін // УІЖ. – 1971. – № 12. – С. 126 – 127; Бескровный А. Г. Партизаны в Отечественной войне 1812 года / А. Г. Бескровный // Вопросы истории. – 1972. – № 1. – С. 124.]. У 1912, коли відзначалося 100-річчя Вітчизняної війни, на батьківщині героя в церкві було встановлено на його честь пам’ятну мармурову дошку (церква не збереглася, фрагмент дошки експонується в Сумському обласному краєзнавчому музеї). Сумщина є батьківщиною ще ряду героїв Вітчизняної війни 1812, зокрема, генерала О.Красовського (у с. Рябушки Лебединського р-ну його іменем названо вулицю), генерал-інтенданта Г.Рахманова, генерал-лейтенанта В.Костенецького, генерал-майора А.Уманця. У с. Микитівка нинішнього Тростянецького р-ну знаходився маєток уславленого героя Вітчизняної війни 1812 генерал-ад’ютанта П.Коновніцина.

Зростання капіталістичних відносин знайшло, зокрема, вияв в тому, що поміщики повсюдно почали відкривати в своїх маєтках невеликі, а часом значні підприємства переважно по переробці сільськогосподарської сировини, а також суконні, текстильні фабрики, тощо. Лише в с. Великий Бобрик (Сумський р-н) діяли суконна, бавовняна, бавовняно-прядильна мануфактури. У с. Ретик (Кролевецький р-н) діяла одна з найбільших в Україні папірня, заснована у 1842. Широкого розвитку набули винокуріння, борошномельний промисел. Великої популярності в Росії здобули вироби фарфорової фабрики А.Міклашевського (між 1836 і 1839 – 62) у с. Волокитне (Путивльський р-н) [Спаська Ю. Є. Матеріали до історії фарфорової фабрики А. М. Міклашевського (1838 – 1861) / Ю. Є. Спаська // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. – К., 1959. – Вип. 5. – С. 124 – 133; Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні / О. О. Несторенко. – К., 1959. – С. 183, 188, 265, 287.]. Приміщення цих підприємств не достояли до наших днів.

У 2-й чв. 19 ст. було покладено початок провідній галузі промисловості краю в дожовтневий період – цукроварінню. У 1831 стали до ладу цукроварні в Янковому Розі (тепер Кириківка) і Бочечках, у 1835 – в Хуторі Михайлівському, у 1840 – в Гребениківці і Рогізному, у 1841 – в Низах, у 1847 – в Тростянці, у 1848 – в Малому Висторопі і Супрунівці [Фабрики и заводы всей России. – К., 1913. – С. 969, 978, 980, 981.].

Як і раніше, в 1-й пол. 19 ст. на Сумщині збиралося чимало ярмарок, торгів і базарів. Всеросійське значення зберігали роменський Іллінський, сумський Введенський, кролевецький Хрестовоздвиженський ярмарки. На поч. 19 ст. Іллінський ярмарок в Ромнах був переведений з Соборної площі на вигін (тепер район бульвару Шевченка, парку культури, стадіону, заводу «Тракторзапчастина»). Тут були споруджені 8 корпусів гостиного двору, «контрактовий» або «раутний» дім, 300 дерев’яних лавок, безліч приватних будинків (усі ярмаркові будівлі згоріли у 1862) [ Курилов И. Воспоминания роменского старожила об Ильинской ярмарке / И. Курилов // КС. – 1896. – Июль. – С. 47 – 65.]. У 40-і рр. 19 ст. Іллінський ярмарок був третім за значенням в Російській імперії. На нього з’їжджалося до 120 тис. осіб, привозилось товарів на 10 – 12 млн. рублів [ Воблий К. Г. Опыт истории свеклосахарной промышленности СССР / К. Г. Воблий. – М., 1928. – Т. 1. – С. 53; Живописная Россия. Т. 5. – Ч. 1. – М., – С. 26, 33.].

На жаль, не залишилось жодних слідів від великої гідротехнічної споруди 1-ї пол. 19 ст. – Сеймської водної системи, що називалась Олександринською, складалася з 16-ти шлюзів і функціонувала з 30-х по 60-і рр. 19 ст. У Путивлі діяла корабельня [Прибавление к Харьковским губернским ведомостям. – 1838. – № 16; Куряне – выдающиеся деятели науки и техники. – Курск, 1950. – С. 16 – 23.].

У кін. 18 – 1-й пол. 19 ст. на Сумщині поширювались волелюбні ідеї, передові погляди на суспільство. У с. Попівка (тепер с. Залізняк Сумського р-ну) діяла так звана «Попівська академія» – перший на Слобожанщині літературний гурток, де обговорювались не лише літературно-мистецтвознавчі проблеми, а й питання скасування кріпацтва, свободи і рівності людей. Відоме місце, де знаходився будинок архітектора і просвітителя О.Паліцина, навколо якого гуртувалися члени «академії», діяльність якої стала хрестоматійно відомою, але поки що залишається не увічненою. Збереглася могила О. Паліцина в с. Залізняк.

З Сумщиною пов’язані біографії й суспільно-політична діяльність декабристів С.Волконського, Ф.Вадковського, П. та І.Коновніциних, М.Глєбова, А.Борисова, але присвячених ним пам’ятників немає. У Конотопі похований уродженець цього міста громадсько-політичний діяч, учасник таємного гуртка М.Сунгурова Я.Костенецький (1811 – 84). Місце його поховання невідоме.

При церквах і монастирях краю з моменту їх заснування формувалися бібліотеки. З кін. 18 ст. вони виникали при повітових училищах. У 1860 в Сумах була відкрита одна з перших у краї публічна бібліотека. Багата бібліотека була у Хотінському палаці. У Глухові з 1781 просвітителем і перекладачем І.Туманським була заснована єдина на той час на Лівобережній Україні книжкова лавка [Кулябко Є. С. Замечательные питомцы академического университета / Є. С. Кулябко. – Л., 1977. – С. 193.]. У 1751 у Глухові ж К.Розумовським було створено перший в Україні стаціонарний театр. У кін. 18 ст. письменником та істориком В.Полетикою був заснований театр у Ромнах.

У Лебедині зберігся будинок українського поета-романтика М.Петренка, автора пісень «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю», «Взяв би я бандуру», з яким Т.Шевченко зустрічався тут у 1859. Місцезнаходження могили М.Петренка в Лебедині не встановлено.

Пам’ятки, пов’язані з розвитком культури на Сумщині у 2-й пол. 17 – 1-й пол. 19 ст., ще недостатньо вивчені. Нечисленні пам’ятки 1-ї пол. 19 ст., взяті на облік, являють собою в основному культові споруди, будинки установ, торгових і навчальних закладів, житлові будинки, залишки поміщицьких споруд і садибно-паркових комплексів.

До числа найбільш відомих культових споруд належать Іллінська церква (1836 – 51) в Сумах, Христоріздвяна (1825) і Мироносицька (1820) в Охтирці, Воскресенська (1808) в с. Великий Бобрик, Троїцька (1808) в Славгороді, Миколаївська (1793 – 1806) в Юнаківці, Хрестовоздвиженська (1830) в Боромлі та інші.

З громадських будинків цікавими є будинки повітового казначейства, богоугодного закладу, поштової контори (1820) в Ромнах; богоугодного закладу, присутственних місць, міської думи, тюремного замку (1-а пол. 19 ст.) в Охтирці. Заслуговують на увагу садибний будинок поч. 19 ст. в Сумах; садибний будинок 40-х рр. 19 ст., церква і залишки парку в с. Куянівка Білопільського р-ну; однотипові з куянівським поміщицькі будинки в Рогозному і Северинівці (Сумський р-н); «Золоті ворота» в с. Волокитне (Путивльський рн) – вхід до ансамблю поміщицької садиби; флігелі і стайні (залишки поміщицького комплексу графів Капністів поч. 19 ст.) в с. Михайлівка Лебединського р-ну; садибний будинок і залишки садиби сер. 19 ст. у Великому Висторопі і Лихвині того ж р-ну; будинки священнослужителів, купців, чиновників у Ромнах, Охтирці та інших містах.

Закладений на поч. 19 ст. як садибний парк «Нескучне» в Тростянці є пам’яткою національного значення. У ряді населених пунктів збереглися будинки навчальних закладів 1-ї пол. 19 ст., зокрема, церковно-парафіяльної школи у с. Великий Бобрик, єврейської молитовної школи в Ромнах та ін.

Після скасування кріпацтва у 1861 в краї швидко почав розвиватись капіталізм. Одним із проявів цього стало будівництво залізниць. Перша з них – Курсько-Київська, що пролягла через Конотоп, була побудована у 1867 – 70. У 1895 завершилось будівництво лінії Москва – Конотоп, що була перейменована на Московсько-Київську. У 1874 почався рух потягів Лібаво-Роменської залізниці на останній її дільниці, що закінчувалась у Ромнах, а в 1888 лінію було продовжено від Ромнів до Кременчука. У 1878 стала до ладу залізнична магістраль Мерефа – Люботин – Суми – Ворожба, у 1895 – Боромля – Лебедин, Кириківка – Охтирка, Ворожба – Середина-Буда, у 1901 – Суми – Бєлгород [Верховский М. В. Краткий исторический очерк начала и распространения, железных дорог в России по 1897 г. включительно / М. В. Верховский. – СПб., 1898. – С. 23, 30, 34, 119, 272, 365, 383.].

На цих лініях збереглося чимало старих будівель залізничних станцій. До їх числа належать станції Краснопілля, Баси, Низи, Кириківка, Гребениківка, Бакирівка, Ворожба, Кролевець та ін. У 1869 в Конотопі були побудовані Головні залізничні майстерні і паровозне депо (збереглися будинки, споруджені у 1898 – 1912), у 1877 на ст. Смородине (Тростянець) – депо, на поч. 90-х рр. у Ворожбі – майстерні по ремонту паровозів і вагонів. У цих місцях збереглися окремі виробничі корпуси.

Залізничне будівництво і перетворення Конотопа на великий залізничний вузол вивело це місто на перше місце в краї за чисельністю робітників – до 7 тис. на поч. 20 ст.

Поступаючись Конотопу за цим показником, Суми були найзначнішим промисловим центром Сумщини за потужністю діючих тут підприємств і обсягом продукції, що випускалася ними. У місті збереглися корпуси найбільш великих промислових підприємств дореволюційних Сум – Павлівського рафінадного заводу (збудований у 1869), машинобудівного заводу Бельгійського акціонерного товариства (1896), а також суконної фабрики Чорнобильського (1916) та ін.

Провідною галуззю промисловості Сумщини була цукрова. Сумський повіт за кількістю розташованих на його території заводів посідав друге місце в Україні. Цукроварні в селах Улянівка, Низи, Андріївка, Кияниця, Чупахівка у 70 – 80-і рр. 19 ст. належали до числа найбільших і найпотужніших в Україні [Нестеренко О. О. Розвиток промисловості на Україні / О. О. Нестеренко. – К., 1961. – Ч. ІІ. – 117, 131.]. Від деяких з цих заводів, а також Виринського (смт Жовтневе Білопільського р-ну), Буринського, Миколаївського (с. Слобода Буринського р-ну), Кириківського, Мезенівського, Угроїдського, СумськоСтепанівського, Хутір-Михайлівського, Тернівського та інших збереглися виробничі корпуси (є напівзруйновані). Цікавий комплекс будівель цукрових заводів (виробничий корпус, господарська будівля, будинок керуючого заводом) зберігся в с. Малий Вистороп Лебединського р-ну.

З інших галузей харчової промисловості найбільш поширеними були мукомельна і горілчана. Будинки парових млинів збереглися в Ромнах, Краснопіллі, с. Грабовському, Миропілля Краснопільського р-ну та інших місцях. Діяла величезна кількість вітряків, водяних млинів. Лише окремі вітряки достояли до наших днів. Найбільше їх у ЛиповоДолинському, Роменському, Недригайлівському, Охтирському і Путивльському районах. Будинки спиртових заводів збереглися у селах Новосуханівка, Стецьківка, Іволжанське Сумського р-ну.

У 70-і рр. 19 ст. у Сумах, Ромнах, Конотопі та інших населених пунктах були відкриті різноманітні машинобудівні та металообробні підприємства. Одним із значних промислових підприємств краю був Шосткинський пороховий завод, де в роки Першої світової війни працювало близько 15 тис. чоловік [Грищенко А. П. Розміщення основних галузей промисловості та концентрація пролетаріату України в 1917 р. / А. П. Грищенко // Український історико-географічний збірник. – К., 1972. – С. 181.]. Всього за неповними підрахунками в краї у сер. 90-х рр. 19 ст. налічувалось близько 1000 підприємств різного профілю [Энциклопедический словарь / Сост. Ф. А. Брокгауз, И. Ф. Эфрон. – СПб., 1891. – Т. 4. – С. 541. – СПб., 1893. – Т. 16. – С. 905. – СПб., 1895. – Т. 31. – С. 29. – Т. 32. – С. 814. – Т. 33. – С. 418. – СПб., 1898. – Т. 55 . – С. 814. – СПб., 1901. – Т. 63. – С. 73; Россия. Полное географическое описание нашего Отечества / Под ред. В. П. Семенова. – СПб., 1902. – Т. VII. – С. 327, 344, 345, 418, 433, 435; Календарь Черниговской губернии на 1896 г. – Чернигов, 1895. – С. 228 – 230, 232 – 235, 342, 407 – 411.]. У багатьох населених пунктах області збереглися будинки як великих фабрик і заводів, так і дрібних підприємств. Так, в Охтирці це будинки електростанції, пивзаводів, маслозаводів, друкарні Розторгуєвої, у Сумах – друкарні І. Ільченка [Историко-архитектурный опорный план и проектные предложения по зонам охраны памятников истории и культуры г. Ахтырка : (на правах рукописи) / Отв. исполнитель В. В. Вечерский. – К., 1988. – С. 57, 89, 93.].

Цікавий комплекс виробничих, адміністративних, побутових, житлових і культурноосвітніх будівель, пов’язаних з високопродуктивним капіталістичним господарством, зберігся в Тростянці, який з 1874 став центром маєтку відомого підприємця Л.Кеніга.

Збереглися промислові комплекси цукрового і рафінадного заводів (перший перебудований у 1885 – 1886 і оснащений новітнім чеським обладнанням); другий побудований у 1888; винокурного заводу (1887); парового вальцьового млина з «Білим амбаром» (1896, у 1907 переобладнаний на автоматичне виробництво); корпус лісопильного і паркетного заводів (1892); господарська будівля з вежею. Достояли до наших днів і будинки казарми для робітників цукрових заводів, головної контори маєтку (тут містилися також центральна телефонна станція і квартири тих, що приїздили у справах фірми), будинок адміністратора Тростянецького і Гутянського маєтків «Л.Е.Кеніг – спадкоємці», перебудований Кенігами палац князів Голіциних та ін. Историко-архитектурный опорный план и проектные предложения по зонам охраны памятников истории и культуры г. Тростянца Сумской области : (на правах рукописи) / Отв. исполнитель В. В. Вечерский. – К., 1989. – С. 44, 45, 48, 51, 103, 105.

Для забезпечення енергією промислових підприємств, адміністративних будинків, квартир службовців, казарми, тощо в Тростянці була збудована електростанція. До цукроварень від станції Смородине у 1885 було прокладено залізничну гілку з відгалуженнями по заводському двору. Сільське господарство у Тростянецькому маєтку Кенігів велося більш ніж на 20 тис. десятин землі. У маєтку було 7 економій, Гаївська скотарська ферма, кінний завод, молочна череда високопродуктивної рогатої худоби; розвивались свинарство, муловодство, відгодовувались воли [Технические предприятия Тростянецкого имения фирмы Л. Е. Кениг – Н-ки. – Х., 1913. – С. 1-3, 5, 9, 12-14, 19-20, 171-172, 193, 195-198, 286; Тростянецкое имение Л. Е. Кениг – Н-ки. : Сельское хозяйство. – Х., 1913. – С. 256, 267, 271, 282, 304.]. Зберігся комплекс Гаївської скотарської ферми (кінний завод, ветлікарня, контора, будинок управляючого, квартири службовців).

Чимало зробили Кеніги для благоустрою Тростянця, розвитку в ньому освіти і культури. У селі з’явилися двоповерхові цегляні будинки з впорядкованими квартирами для службовців (водогін, каналізація, електрика, водяне опалення). У спеціально побудованих капітальних будинках розмістилися економічна лікарня з амбулаторією (завідував доктор медицини), бібліотека, магазин. У зв’язку з розвитком Тростянця з’явилися поштово-телеграфна контора з ощадкасою, фотографії, кінематограф. Більшість збудованих Кенігами будинків збереглася по сьогоднішній день. У 1903 – 13 цими підприємцями була споруджена чудова Воскресенська церква, що достояла до наших днів. Усі місцеві школи одержували від Кенігів щедрі субсидії [Технические предприятия Тростянецкого имения фирмы Л. Е. Кениг – Н- ки. – Х., 1913. – С. 5-7, 297, 301, 316-325.].

Добру пам’ять залишили по собі щедрим благодійництвом і меценатством відомі капіталісти-цукрозаводчики і землевласники Харитоненки і Терещенки, які відігравали провідну роль у рафінадному синдикаті, Всеросійському товаристві цукрозаводчиків. У Сумах зберігся будинок місцевої контори цього товариства. І. і П.Харитоненки збудували і утримували в Сумах дитячий притулок, дитячу лікарню св. Зінаїди, кадетський корпус, Троїцьку церкву, а в Нижній Сироватці церкву, богадільню. Вони щедро жертвували кошти на будівництво навчальних і благодійних закладів у Сумах, на влаштування в місті Селянського банку, кам’яних лавок на базарі, бруківки тощо [Пискун К. Начальный курс родиноведения в методической разработке: Глухов и Глуховский уезд / К. Пискун // Ежегодник Глуховского учительского института. Год первый / Под ред. М. С. Григоревского. – К.: Типогр. т-ва И. Н. Кушнерева, 1912. – С. 270.].

Більшість згаданих тут будинків збереглася по сьогоднішній день. Засновник династії І.Харитоненко був почесним громадянином Сум. З ініціативи громадськості у 1899 в центрі міста йому було встановлено пам’ятник роботи О.Опєкушина, знищений невдовзі після встановлення радянської влади і відновлений у 1996. На центральному міському кладовищі збереглися могили Харитоненків, з встановленими на них пам’ятниками роботи відомого французького скульптора А.Круазі. У Сумах збереглися також могили з пам’ятниками на них власника горілчаного заводу П.Гриненка, підприємців і благодійників Д. та М.Суханових.

Благодійна діяльність братів М.А. та Ф.А.Терещенків по відношенню до їх рідного Глухова виявилась у будівництві тут лікарні св. Єфросинії, дитячого притулку, жіночої і чоловічої гімназій, учительського інституту, ремісничого училища, банку, церкви Трьох Анастасій (1884 – 93, архітектор А.Гун) та ін. [Там само.] Загалом родина Терещенків пожертвувала на забудову Глухова 1,5 млн. карбованців. Споруджені на її кошти будинки і нині є окрасою міста. 24 серпня 1909 у Глухові урочисто був відкритий пам’ятник М.Терещенку, знищений комуністичним режимом. Похований М.Терещенко в церкві Трьох Анастасій.

Разом з розвитком промисловості формувалася і банківська система, розвивалася торгівля. У 1868 в Сумах відкрився міський громадський банк, а у 1913 тут діяло вже 5 банків і відділень, 2 кредитних товариства і 3 позиково-ощадні каси [Харьковский календарь на 1873 год. – Х., 1872. – С. 340; Харьковский календарь на 1914 год. – Х., 1913. – С. 116.]. У Сумах, Глухові, Ромнах, Охтирці та інших містах збереглися добротні будинки банків, кредитних товариств, домівки управляючих банками. Речовими пам’ятками процесу зростання стаціонарної торгівлі є численні будинки торгових рядів, купецьких магазинів, лавок, особняків, що збереглися в багатьох містах і містечках Сумщини. На центральному сумському кладовищі знаходяться могили представників купецького роду Богатирьових з встановленими на них цікавими з точки зору мистецтвознавства надгробками.

У 2-й пол. 19 – на поч. 20 ст. поряд з промисловими підприємствами, банками, торговими закладами споруджувались адміністративні і громадські будівлі, готелі, прибуткові будинки, особняки буржуазії тощо. Одним з найкрасивіших у Сумах є будинок повітового земства. В обласному центрі збереглися будинки повітового суду (проект академіка архітектури В. Пруссакова), готелю; тут (а також у Глухові) – будинки пошти, дворянських і громадських зібрань, в Охтирці – офіцерського зібрання, у Ромнах – міської думи. В усіх містах краю, ряді населених пунктів сільської місцевості, збереглося чимало будинків промисловців, купців, представників середнього прошарку. З особняків капіталістів особливий інтерес мають будинки Харитоненків, І.Асмолова, П.Гриненка в Сумах, М.Терещенка в Глухові. Заслуговують на увагу залишки садибних ансамблів 2-ї пол. 19 ст. у Кияниці, Рогізному.

Громадськість Сумщини гаряче співчувала національно-визвольній боротьбі балканських народів проти османських загарбників. Героєм російсько-турецької війни 1877 – 78 є уродженець Конотопа, відомий військовий теоретик, автор численних праць і підручників з військової тематики, бойовий генерал М.Драгомиров. У Конотопі зберігся будинок, в якому він жив, його могила. У місті встановлено пам’ятник М.Драгомирову.

У 19 ст. уродженці Сумщини зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної науки. На жаль, пам’ятки, що відбивають їх зв’язки з краєм, нечисленні. Одним з найвідоміших картографів того часу був генерал-лейтенант І.Стрельбицький (1828 – 1900), чия могила знаходиться у с. Голенка Роменського р-ну. Всесвітньої відомості набули праці філолога, уродженця с. Гаврилівка (нині с. Гришине Роменського р-ну) О. Потебні (1835 – 91). На його честь на батьківщині встановлено пам’ятний знак. Уродженцем с. Гирівка (нині Шевченкове Конотопського р-ну) є один з найзначніших українських істориків О.Лазаревський (1834 – 1902). У с. Шевченкове збереглися його садиба і могила.

У Ромнах існує могила краєзнавця І.Курилова (1840 – 1916), у Путивлі – краєзнавця священика І.Рябініна (1834 – 1912). У с. Богданка Шосткинського р-ну жив і працював видатний педагог К.Ушинський (1823 – 71). Тут йому встановлений пам’ятник, є дубовий гай, що носить його ім’я, зберігся будинок школи, збудований у 1894 на згадку про великого педагога його дочкою. Першим вітчизняним дослідником Ефіопії, автором присвячених цій країні праць був О.Булатович (1870 – 1912), похований у с. Луциківка Білопільського р-ну (могила збереглася). На честь О.Булатовича, який на поч. 20 ст. став ченцем, споруджено каплицю. Уродженцем Конотопа є відомий бібліограф С.Пономарьов (1828 – 1913), який похований на батьківщині. У смт Вороніж Шосткинського р-ну знаходиться могила етнографа, фольклориста, археолога І.Абрамова (1874 – 1960).

У 60 – 70-і рр. 19 ст. на Сумщині розгорнули революційну пропаганду народники. У 1873 – 74 в селах Конотопського повіту проводили роботу члени гуртка «сен-жебуністів» на чолі з В. і М.Жебуньовими. У 70 – 80 рр. 19 ст. народницькі гуртки і групи діяли в Ромнах і Роменському повіті (х. Ярошенків), Глинську, Сумах, Глухові, Кролевці, Лебедині, Шостці, с. Козловка Путивльського повіту, та інших місцях. На Сумщині народилися, вели революційну діяльність одні з найбільших діячів народницького руху – Я.Стефанович (с. Дептівка Конотопського р-ну), О.Михайлов (Путивль), І. і М.Калюжні (Лебедин). Революційну пропаганду серед селян с. Спаське (нині Ленінське Кролевецького р-ну) проводив відомий народоволець і винахідник М.Кибальчич. У роботі роменських народницьких гуртків активну участь брав В.Конашевич. У Путивлі минули дитячі і молоді роки одного із активних членів «Народної волі» О.Баранникова. Тут зберігся будинок, де він жив. У Сумах зберігся будинок Олександрівської гімназії, яку закінчив І.Калюжний, у Ромнах – будинки жіночої гімназії і реального училища, де навчалися М.Калюжна і В.Конашевич, а також будинок активних учасників місцевого народницького гуртка Шеденків.

У кін. 19 ст. припадають перші виступи робітників. У краї поширюються революційні, зокрема марксистські ідеї, виникають перші робітничі гуртки. У 80-і рр. 19 ст. на Романівському заводі (с. Малий Вистороп) у Лебединському повіті діяв робітничий гурток, керівник якого О.Слободський був пов’язаний з групою «Визволення праці». Революційні гуртки різних напрямків діяли в Конотопі, Сумах та інших містах Сумщини. У Сумах збереглося приміщення земської лікарні, де відбувалися збори гуртківців [1905 рік на Сумщині : збірник спогадів. – Суми, 1930. – С. 30.].

У 70 – 90-і рр. 19 ст. у Ромнах жив один з організаторів перших марксистських гуртків в Україні і Росії Ю.Мельников [Шморгун П. Ювеналій Дмитрович Мельников / П. Шморгун. – К., 1970. – С. 9 – 16, 41, 69, 129 – 141.]. У місті зберігся будинок реального училища, де він навчався в 1880 – 84, а на території локомотивного депо на честь революціонера встановлено пам’ятник.

У 1896 – на поч. 1990-х рр. в с. Миколаївка Вирівська (нині с. Жовтневе Білопільського р-ну), с. Степанівка (Сумський р-н) на цукрових заводах працював і 42проводив революційну роботу член петербурзького «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» М.Названов. У цих населених пунктах збереглися пов’язані з ним будівлі [Капуста В. Нові штрихи до теми «Ленін і Сумщина» / В. Капуста, М. Лябах. – Суми, 1983. – Ч. 2. – С. 2-3. – Ч. 5. – С. 4-7.]. Визначними діячами «Союзу боротьби» були уродженці Конотопа брати С. та І.Радченки. У Конотопі зберігся будинок, у якому вони народилися і жили в дитинстві.

І.Радченко – відомий господарник у роки радянської влади – у 1937 був репресований і помер у 1942 в тюрмі. На батьківщині відомим землякам встановлені бюсти. У Шостці народився відомий революціонер, член «Союзу боротьби за визволення робітничого класу», дослідник творчості М.Чернишевського М.Алексеєв, у с. Хотінь (Сумський р-н) – активний робітник-революціонер П.Воєводін.

У 1900 оформились Конотопська і Шосткинська соціал-демократичні організації, у 1902 – Сумська і Роменська, у 1903 – Путивльська [ЦДАЖР СРСР, ф. 124, оп. 2, спр. 505, арк. 7,42; оп. 12, спр. 1053, арк. – 1-5; Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 317, оп. 1, спр. 1916, арк. 74-89, 105, 126, 173-174; Очерки Полтавской обласной партийной организации. – Х., 1970. – С. 24; Матусевич Л. 1905 год в Курской губернии / Л. Матусевич, А. Казарин. – Курск, 1941.- С. 20.]. Вони проводили помітну роботу серед інтелігенції, робітників, селян, поширювали нелегальну літературу. За домовленістю І. Радченка зі своїм родичем В. Лисенком до Конотопа з Умані була переведена іскрівська друкарня, однак поліція, простеживши її шлях, відразу ж вчинила розгром у будинку Лисенка і конфіскувала тут друкарське обладнання, частину набору 43 номера «Искры», кілька надрукованих примірників цієї газети та інші матеріали [Колішер Т. М. Друкарня «Искры» в Умані / Т. М. Колішер, Т. Б. Слюдікова // УІЖ. – 1970. – № 7. – С. 96.].

Зберігся будинок, у якому планувалося налагодити роботу іскрівської друкарні і де знаходився склад нелегальної літератури Конотопської соціал-демократичної організації, про що нагадує меморіальна дошка. До складу соціал-демократичних організацій краю входили як більшовики, так і меншовики. На жаль, питання про кількісне співвідношення представників цих партій всередині організацій поки що не досліджене, так само як і історія діяльності в краї інших політичних партій.

На поч. 20 ст. робітничий і селянський рух на Сумщині посилився. У 1903, влітку, 4500 робітників конотопських залізничних майстерень приєдналися до страйку, що охопив Південь Росії [Рабочий класс России от зарождения до начала ХХ в. – М., 1989. – С. 675; Искровские организации на Украине : сборник документов и материалов. – К., 1950. – С. 185.]. Влітку 1900 виступили селяни Краснопілля [Емельях Л. И. Крестьянское движение в Полтавской и Харьковской губерниях в 1902 г. / Л. И. Емельях // Исторические записки. – М., 1951. – Т. 38. – С. 155; Шевченко В. М. Селянський рух на Лівобережній Україні в 1900 – 1904 рр. / В. М. Шевченко // УІЖ. – 1983. – № 2. – С. 55.].

Міжнародний резонанс одержав виступ селян с. Павлівки нинішнього Білопільського рну, які у вересні 1901 намагались розгромити церкву і вчинили опір властям. Виступ павлівських селян відбувся під впливом волелюбних ідей, поширюваних у селі місцевим поміщиком, діячем визвольного руху в країні кін. 19 – поч. 20 ст., князем О.Хілковим, який віддав селянам свою землю. У Павлівці знаходиться могила О.Хілкова. Захищати павлівських селян (до судової відповідальності було притягнуто 67 чоловік) до Сум на поч. 1902 приїздив відомий російський письменник В.Короленко. До наших днів достояв будинок, у якому знаходився готель «Тихий куточок», де він зупинявся.

Широкого розмаху революційний рух на Сумщині набрав у 1905 – 07. За неповними підрахунками різними формами боротьби (страйки, заворушення, збройні сутички, тощо, було охоплено близько 200 населених пунктів нинішньої Сумської області). У лютому – березні 1905 відбулися страйки в Сумах, Конотопі, Ромнах. У Сумах 21 – 24 лютого страйкували робітники машинобудівного заводу Бельгійського акціонерного товариства, Павлівського рафінадного заводу, заводів «Вулкан» Погуляйченка [Революція 1905 – 1907 років на Україні : збірник документів і матеріалів. – К., 1949. – С. 25 – 26.]. Заворушення охопили і навчальні заклади: Олександрівську гімназію і реальне училище (Суми), реальне училище (Ромни) [Центральний державний історичний архів України у Києві, ф. 336, оп. 1, спр. 914, арк. 50; оп. 1, спр. 1042, арк. 156; 1905 год на Украине. Хроника и материалы / Под ред. М. И. Мебеля. – Х., 1926. – С. 306, 314.]. У ніч проти 23 лютого 1905 відбувся стихійний виступ понад трьох тисяч селян кількох сіл Глухівського і сусідніх повітів Чернігівської і Орловської губерній, які розгромили і спалили цукровий завод в Хуторі-Михайлівському (нині смт Дружба Ямпільського р-ну) [Революция 1905 – 1907 гг. в России. Начало первой русской революции. Январь – март 1905 года : сборник документов и материалов. – М., 1955. – С. 642.]. На судовому процесі в Глухові у вересні 1905 був присутнім і виступив на захист селян російський письменник Є.Чириков. Його враження від виступу і процесу, що знайшли відображення в нарисі «В сахарном королевстве», лягли в основу драми «Мужики».

Перше Травня 1905 робітники Сум, Ромнів, Конотопа, Глухова, Шостки, Свеси, с. Степанівка Сумського повіту відзначили мітингами і маївками. Робітники останнього села маївку провели в лісі, в місцевості під назвою «Горни» [1905 рік на Сумщині: збірник спогадів. – Суми, 1930. – С. 23.]. У Сумах 15 і 29 травня багатолюдні мітинги відбулися біля будинку земства. У самому будинку проходили збори (будинок зберігся) [1905 год на Украине. – С. 227-228; Революція 1905 – 1907 років на Україні : збірник документів і матеріалів. – К., 1949. – С. 176.]. Цей будинок у 1905 був своєрідним революційним штабом, де збиралися представники різних партій, відбувалися селянські з’їзди, знаходились редакції перших в історії міста газет «Сумской голос» и «Крестьянская газета», народжених революційним піднесенням наприкінці 1905 і невдовзі заборонених. Навесні і влітку 1905 маївки, мітинги, збори і сходки в Сумах проводились на Лучанському городищі, біля залізничного мосту; в Конотопі – в урочищі Котлован і в гаю Саївського, у Тростянці – в урочищі Веселому. 12 червня 1905 відбувся мітинг на Олександрівській площі в Ромнах (тепер район парку).

Влітку 1905 на Сумщині широкого розмаху набув селянський рух. Заворушення відбулися в Лебединському повіті в селах Василівка, Михайлівка, Зеленківка, Боровенька, Марківка, Бобрик, Вільшана, Товсте, Терни, Тучне, Штепівка, Межиріч та ін. У с. Луциківка селяни 8 – 9 червня розгромили економію Харитоненка і садибу поміщиці Булатович [1905 год на Украине. – С. 227-228; Революція 1905 – 1907 років на Україні : збірник документів і мат.еріалів. – К., 1949. – С. 176.]. Гостра боротьба селян Лебединського повіту привернула до себе увагу більшовиків, зокрема В.Леніна, який писав про неї в статті «Боротьба пролетаріату і холопство буржуазії». Уродженці Сумщини брали участь у повстанні на броненосці «Потьомкін». Уродженець м. Ромни О.Коваленко єдиним з офіцерів підтримав це повстання і став одним з його керівників. У с. Низи Сумського району знаходиться могила учасника повстання на «Потьомкіні» К.Бабченка.

Помітну роз’яснювальну роботу серед трудящих проводили місцеві організації різних партій, що поширювали нелегальну літературу, видавали листівки і прокламації. У Путивлі зберігся будинок підпільної бібліотеки місцевої соціал-демократичної організації.

Революційний рух робітників, селян, учнівської молоді посилився восени 1905. У жовтні страйкували конотопські залізничники, до яких приєдналися робітники підприємств міста (було створено бюро уповноважених, робітничу дружину), а також залізничники Білопілля, Ворожби, Ромнів. Тоді ж відбулися страйки на Буринському цукровому, Шосткинському пороховому заводах [Олійник Л. Селянський рух на Чернігівщині в 1905 – 1907 рр. / Л. Олійник, О. Гора. – К., 1959. – С. 79-81; Революция 1905 – 1907 гг. в России. Высший подъем революции 1905 – 1907 гг. / Дополнения к материалам. – М., 1956. – Ч. 3. – Кн. 1. – М., 1956. – С. 448; 1905 год в Курской губернии : сборник статей. – Курск. 1925. – С. 9, 56.]. У Глухові оголосили страйк учні Глухівського учительського інституту (будинок зберігся). Один з організаторів руху С.Васильченко – пізніше класик української літератури – описав революційні події в Глухові в автобіографічних записках «Мій шлях».

На знак протесту проти царського маніфесту 17 жовтня в Сумах, Конотопі, Ромнах, Путивлі, с. Юнаківка Сумського повіту та інших населених пунктах відбулися мітинги, демонстрації і маніфестації. У Сумах 18 жовтня на Петропавлівській площі відбувся грандіозний мітинг. Могутня демонстрація пройшла в цей день вулицями Конотопа. У Ромнах на Полтавській вулиці відбулася сутичка демонстрантів з чорносотенцями [Революция 1905 – 1907 гг. в России. Всероссийская политическая стачка в октябре 1905 г. – М.- Л., 1955. – Ч. 2. – С. 163; Олійник Л. Селянський рух на Чернігівщині в 1905 – 1907 рр. / Л. Олійник, О. Гора. – К., 1959. – С. 79; 1905 год на Полтавщине : сборник документов. – Полтава, 1925. – С. 43.].

Восени 1905 продовжувався і селянський рух. Збройна сутичка між солдатами і селянами відбулася 21 – 22 листопада у с. В’язове Путивльського повіту [Державний архів Курської області (м. Курськ, Російська Федерація), ф. 1, оп. 15, спр. 16, арк. 571-572.]. 21 листопада на базарній площі в Глинську зібралося на сходку близько двох тисяч селян, а коли поліцейські не допустили проведення наступної сходки і заарештували організаторів революційної боротьби, то 30 листопада на тій же площі зібралося близько 6-ти тисяч озброєних вилами і сокирами селян Глинська і навколишніх сіл, які домоглися звільнення заарештованих [Революционные события 1905 – 1907 гг. на Полтавщине : Документы и материалы. – Х., 1957. – С. 22-23, 120.].

Великим впливом на Сумщині користувалася Селянська спілка – справді масова революційна організація. Найбільш міцними її позиції були в Сумському, Кролевецькому, Лебединському, Охтирському повітах. Сумський повітовий комітет, що восени практично став повним господарем в повіті, очолював полум’яний революціонер А.Щербак (Щербаков). У Білопіллі є меморіальна дошка на честь члена місцевого революційного гуртка, активного учасника революції 1905 – 07 Д.Манжари.

Особливого напруження революційний рух набув у грудні 1905. З 7 по 30 грудня тривав страйк конотопських залізничників. Під їх впливом застрайкували робітники Шосткинського порохового заводу. 20 – 21 грудня в Шостці відбулися збройні сутички між робітниками і поліцією. Місце цих подій відзначене пам’ятним знаком. Пам’ятний знак на увічнення революційної боротьби залізничників і робітників встановлено і в Конотопі. Розгроми тюрем, сутички з військами мали місце також у Путивлі, Кролевці, Лебедині (по вул. Охтирській) [Революция 1905 – 1907 гг. на Украине : сборник документов и материалов. – К., 1955. – Т. 2. – Ч. 1. – С. 623, 624. – Т. 2. – Ч. 2. – С. 487; Высший подъем революции 1905 – 1907 гг. Ноябрь-декабрь 1905 г. : сборник документов и материалов. – М., 1955. – Ч. 2. – С. 342; Лось Ф. Є. Революція 1905 – 1907 років на Україні / Ф. Є. Лось. – К., 1955. – С. 249; Живолуп В. К. Крестьянское движение в Харьковской губернии в 1905 – 1907 гг. / В. К. Живолуп. – Х., 1956. – С. 103.]. Збройний опір військам і поліції вчинили селяни Грузького, Козацького нинішнього Конотопського р-ну, Обтова, Ревутинців нинішнього Кролевецького р-ну. Виключною гостротою відзначалася боротьба селян с Яструбине нинішнього Білопільського р-ну, які усунули від справ стару сільську владу, організували місцеве самоврядування і захищали його на барикадах у грудні 1905 [1905 рік на Сумщині: збірник спогадів. – Суми, 1930. – С. 42-43, 59-60; Веселовский В. История земства за 40 лет / В. Веселовский. – СПб., 1909. – Т. 1. – С. 716- 719.].

Робітничі страйки, селянські заворушення відбувалися і в наступні роки, особливо під час першої світової війни. Викликана війною криза в країні привела до Лютневої революції і падіння самодержавства. У с. Свеса нинішнього Ямпільського р-ну взято на облік місце мітингу з цієї нагоди.

Велику роль у розвитку в краї народної освіти, медицини відіграли земства, що виділяли значні кошти на будівництво і утримання шкіл, лікарень. Будинки земських, міських, залізничних та інших лікарень, притулків, богоугодних закладів збереглися в Сумах, Лебедині, Глухові, Ромнах, Охтирці, Тростянці, селах Нижня Сироватка (Сумський р-н), Павлівка (Білопільський р-н) та інших населених пунктах. У Лебедині знаходиться могила земського лікаря К. Зільберника, засновника першої в цьому місті лікарні.

В області збереглося чимало будинків навчальних закладів. У 1898 за неповними підрахунками в краї діяло 275 земських шкіл. У 1912 лише в Сумському, Лебединському, Охтирському повітах було 462 початкові школи [Харьковский календарь на 1914 год. – Х., 1913.- Отд. V. – С. 81.]. Будинки земських, церковно-парафіяльних шкіл, міських, повітових ремісничих, залізничних училищ збереглися в Сумах, Охтирці, Тростянці, Миропіллі, Краснопіллі, Білопіллі, Лебедині та інших населених пунктах.

У с. Нижня Сироватка (Сумський р-н) до наших днів достояв будинок колишньої земської школи, якою у 1884 – 85 завідував український письменник, філолог і етнограф Б.Грінченко. Міжнародну відомість здобули Воздвиженська чоловіча і Преображенська жіноча сільськогосподарські школи, створені громадським діячем і релігійно-філософським письменником М.Неплюєвим у с. Воздвиженське нинішнього Ямпільського р-ну. Школи дали чимало кадрів для організованого М.Неплюєвим Хрестовоздвиженського Трудового братства – виробничо-споживчої артілі, що мала на меті релігійно-моральне удосконалення [Абрамов И. Неплюевская школа / И. Абрамов // Русское богатство. – 1899. – № 10. – С. 177-194.]. У Воздвиженському збереглися дерев’яний будинок М.Неплюєва, його могила та старий парк. Усе це в 2001 оголошене історико-меморіальним заповідником «Трудове братство М.М.Неплюєва». Вихованцями шкіл М.Неплюєва були відомі вчені, музиканти, художники, поети: С.Черненко, П.Федоренко, П.Сениця, М.Фурсей, В.Басок. Будинок М.Неплюєва є також у Глухові.

У 1870-х рр. в повітових містах краю стали відкриватись прогімназії і гімназії, реальні училища, у 20 ст. – комерційні. Будинки багатьох з них збереглися. Вони становлять інтерес не лише як пам’ятки, пов’язані з історією народної освіти, але і як пам’ятки меморіальні, бо в них навчалися люди, які стали відомі завдяки своїй різнобічній діяльності. У Сумах, наприклад, в Олександрівській гімназії навчався поет і художник Д.Бурлюк, перший російський агрофізик О. Дояренко, літературознавець П. Зайцев та ряд інших відомих вчених, у реальному училищі – геолог, академік АН УРСР М.Світальський, художник В.Барт, у комерційному училищі – дитячий письменник І.Лікстанов, у кадетському корпусі – письменник, автор «Порт-Артура» О.Степанов, у першій жіночій гімназії – уродженка с. Семереньки Тростянецького р-ну дружина Максима Горького К.Пєшкова (уроджена Вожина) – громадська діячка, яка багато зробила для допомоги і порятунку репресованих під час великого терору; у Роменському реальному училищі – видатний фізик академік А.Йоффе, геолог і палеонтолог академік О.Борисяк, фізіолог академік В.Чаговець; у Глухівській гімназії – видатний графік Г.Нарбут і поет В.Нарбут, композитор Ю.Шапорін, мистецтвознавець Ф.Ернст, історик М.Василенко та інші; в Охтирському повітовому училищі – поет Я.Щоголів (1823 – 98), в Охтирській гімназії – поет, перекладач, літературознавець і критик – М.Зеров, письменник Б.АнтоненкоДавидович, видатний археолог М. Рудинський. У навчальних закладах викладали люди, які зробили помітний внесок у розвиток культури, зокрема, в Охтирському повітовому училищі – педагог, письменник і журналіст В. Гнилосиров (1863 – 69) та краєзнавець і письменник О. Твердохлібов (1868 – 1918), чия могила знаходиться в Охтирці. У Сумському реальному училищі викладав поет і художник Н.Онацький (1913 – 17); у Сумському кадетському корпусі – художник Г.Яременко (1913 – 15).

У заснованому в 1874 Глухівському учительському інституті – одному з найстаріших педагогічних закладів України (будинок зберігся) – навчались відомі письменники С. Сергєєв-Ценський, С.Васильченко, О.Довженко. Зберігся будинок, у якому в 1911 – 14 жив О.Довженко.

Батьківщиною видатного письменника, фольклориста, історика, етнографа, мовознавця П.Куліша (1819 – 97) є смт Вороніж. Тут на його честь встановлено пам’ятний знак, локалізовано місце будинку, де він народився, відкрито музей (2006). У с. Пушкарному (тепер Грабовське Краснопільського р-ну) «горем та злиднями» розпочав своє життя поет П.Грабовський (1864 – 1902). Відоме місце, де стояла хата, в якій він побачив світ. На батьківщині поета встановлено його бюст; в Охтирці, де він навчався в духовному училищі, і в Тростянці, який він відвідував – пам’ятні знаки. В області збереглося чимало будинків колишніх навчальних закладів. Не виключено, що встановлення прізвищ їх викладачів і вихованців допомогло б розширити коло пам’яток цього типу.

Серед відомих письменників – уродженців краю не можна не згадати драматурга, театрознавця, поета і новеліста Я.Мамонтова (1888 – 1940). На його батьківщині на хуторі Стрілиця (тепер с. Шапошникове Сумського р-ну) встановлено місцезнаходження дому його батьків, шумить сад, посаджений письменником разом з батьком. На фасаді колишньої церковно-парафіяльної школи в с. Шпилівка, де Я.Мамонтов навчався у 1896 – 99, встановлено меморіальну дошку.

На Сумщині народилося і працювало чимало талановитих художників. Уродженцем Глухова є видатний художник М.Мурашко (1844 – 1909), с. Нарбутівка Глухівського повіту – неперевершений графік Г.Нарбут (1886 – 1920), Лебедина – чудовий живописець Ф.Кричевський (1879 – 1947); с. Ворожба теперішнього Лебединського р-ну – український живописець, архітектор і графік В.Кричевський (1872 – 1952). У Ворожбі зберігся будинок, де народився В.Кричевський, і де минули дитячі роки його і брата. У Сумах зберігся будинок, в якому жив художник, поет, засновник і перший директор Сумського історико-художнього музею уродженець с. Хоменкове теперішнього Липоводолинського р-ну Н.Онацький.

У с. Попівка (Краснопільський р-н) минали дитячі роки художника К. Трутовського, який в 2-й пол. 19 ст. подовгу жив і працював у с. Вільшанка (Сумський р-н). У 90-і рр. 19 ст. в с. Пархомівка, що поблизу Білопілля, а потім у Конотопі робив дитячі розписи і малюнки К.Малевич.

Уродженцями Великої Писарівки є видатні кобзарі С. Пасюга (1862 – 1933), Г.Кожушко (1880 – 1924) і Є.Мовчан (1898 – 1968). У Великій Писарівці збереглася могила Г.Кожушка, Є.Мовчану встановлено пам’ятник. На хуторі Олава (тепер с. Ярмолинці Роменського р-ну) народився, помер і похований кобзар і поет І.Запорожченко (1872 – 1932).

На Сумщині знаходили натхнення видатні письменники, художники, композитори. У 40 – 50 рр. 19 ст. край відвідували М.Гоголь, Марко Вовчок. У 1843, 1845 і 1859 с. Андріївку (Роменський р-н), Есмань, Глухів, Ромни, Лебедин, Кролевець, Гирівку (нині с. Шевченкове Конотопського р-ну), с. Лифине (Лебединський р-н) відвідав Т.Шевченко, який створив тут вірш «Ой, по горі ромен цвіте», ряд живописних творів. Враження поета від краю відбилися в повістях «Наймичка», «Капітанша», поемах «Княжна», «Великий льох», в «Щоденнику». У Лебедині, Кролевці і Лифині збереглися будинки, в яких зупинявся Т.Шевченко.

У 1918 в Ромнах встановлено перший в Україні у пожовтневі роки пам’ятник Кобзарю (скульптор І.Кавалерідзе). Інший пам’ятник того ж автора, встановлений 1926 в Сумах, був зруйнований у 50-і рр. 20 ст. З с. Проходи, Миропілля, Туря (Краснопільський р-н), с. Юнаківка (Сумський р-н), м. Ромни пов’язана біографія видатного українського і російського актора М.Щепкіна. У Сумах перед театром, що носить його ім’я, встановлено пам’ятник актору.

В обласному центрі бережуть пам’ять про перебування в місті в 1888, 1889 і 1894 видатного російського письменника А. Чехова. У будинку, де він зупинявся, відкрито присвячений йому музей, планується створення чеховського заповідника. На Лучанському кладовищі знаходиться могила брата письменника, художника М.Чехова.

Збереглася церква, в якій вінчався старший брат А.Чехова – талановитий журналіст О.Чехов. У с. Малий Прикіл Краснопільського р-ну у травні – серпні 1877 жив разом з сім’єю і працював Ф.Достоєвський. У 1888 в с. Косівщина (Сумський р-н) лікувалася у народної лікарки П.Богуш Леся Українка. Її хата була знесена на поч. 80-х рр. 20 ст. У селі встановлено пам’ятник поетесі.

У 1864 в Тростянці, а в 70-і рр. 19 ст. у с. Низи Сумського повіту жив і творив видатний російський композитор П.Чайковський. У цих населених пунктах обладнано музей і музейну кімнату, біля будинків, де жив митець, встановлено пам’ятники. Влітку 1893 в Лебедині гостював і створив ряд творів С.Рахманінов. У 1888 на своїй батьківщині в с. Мельня Конотопського р-ну видатний хормейстер, диригент і композитор Г.Давидовський (1866 – 1952) організував сільський хор. У Глухові зберігся будинок, у якому 1887 народився і прожив перші 9 років життя відомий композитор Ю.Шапорін.

У 1869 і 1871 у с. Хотінь (Сумський р-н) працювали художники І.Крамськой і Ф.Васильєв. На багатьох полотнах відтворив путивльські краєвиди П.Левченко.

У 60-і рр. 19 ст. у краї виникають перші публічні бібліотеки. У 1904 в 10-ти містах краю діяло 18 бібліотек і читалень [Города России в 1904 г. – СПб., 1906. – С. 299, 300.]. Збільшилась кількість сільських бібліотек (у 1902 в Роменському, Глухівському, Конотопському і Кролевецькому повітах їх було 82) [Земский сборник Черниговской губернии. – Чернигов, 1902. – С. 62-67; Статистический ежегодник Полтавского губернского земства на 1903 год. – Полтава, 1903. – С. 67.].

Розвивалось театральне мистецтво. У кін. 19 ст. у Сумах було два театри [Петровский И. Театр и зритель провинциальной России. Вторая половина ХІХ в. / И. Петровский. – Л., 1979. – С. 135.]. Будинок одного з них (театру М.Корепанова) достояв до наших днів. Два театральних будинки збереглися в Ромнах. У 1882 на роменській сцені дебютувала відома українська актриса Г.Затиркевич-Карпинська (в Ромнах є її могила). У Ромнах виступали корифеї української сцени М.Кропивницький, І.Карпенко-Карий, П.Саксаганський, М.Садовський.

У Сумах, Охтирці та інших містах збереглися будинки кінематографів. У Глухові такий будинок має особливий інтерес у зв’язку з тим, що тут прилучався до кіномистецтва О.Довженко.

На поч. 20 ст. у краї створюються перші музеї (Путивль, Глухів). У 1905 в Конотопі демонструвалася пересувна художня виставка, у 1906 виставку було організовано в Глухові, у 1914 – в Сумах. У містах і окремих селах виникали літературні, мистецькі товариства, гуртки, зокрема, малоросійський гурток аматорів драматичного і музичного мистецтва в Сумах, шевченківський гурток у Лебедині, російсько-українське вокальномузичне драматичне товариство в Ромнах та ін. Велику культурно-освітню роботу проводили товариства грамотності. Зберігся ряд будинків, у яких проводились культурноосвітні заходи, влаштовувались виставки. У повітових містах видавалися газети, в друкарнях друкувалися твори місцевих авторів, зокрема, в Сумах – П.Лучанського, С.Полинського; в Лебедині – М.Гальковського; в Ромнах – П.Крупного, М.Степаненка [Тарасенков А. Русские поэты ХХ в. / А. Тарасенков. – М., 1966. – С. 95, 176, 195, 220, 304; Ротач П. Літературна Полтавщина / П. Ротач // Архіви України. – 1968. – № 2. – С. 104.]. Виданням книг для народу займався Мовчанський монастир [Россия. Полное географическое описание нашего Отечества / Под ред. B. П. Семенова. – СПб., 1902. – Т. 2. – С. 612.].

Більшість пам’яток 2-ї пол. 19 ст. – поч. 20 ст. – це будинки, пов’язані з розвитком на Сумщині промисловості, банківської справи, торгівлі, медицини, народної освіти, а також з духовним життям та культурою краю.

Від 2-ї пол. 19 – поч. 20 ст. збереглася значна кількість культових споруд. Велику цінність мають Троїцька церква (в проектуванні і виконанні внутрішнього оздоблення брали участь О.Щусєв, М.Нестеров, К.Петров-Водкін, І.Нивинський), Пантелеймонівський монастир у Сумах, Всехсвятська церква в Ромнах, Вознесенська в Тростянці, П’ятницька в с. Бакирівка Охтирського р-ну та чимало інших [Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. В 4-х т. – К., 1986. – Т. 4. – С. 10, 12, 14, 17, 29; Дурылин С. Нестеров в жизни и творчестве / C. Дурылин. – М., 1965. – С. 242-244; Лист дочки К. С. Петрова-Водкіна за 25.03.1987.].

В області зберігся ряд пам’яток, пов’язаних з розвитком культури 2-ї пол. 19 – поч. 20 ст., але їх кількість не відповідає багатству біографічних і творчих зв’язків з Сумщиною видатних діячів науки і культури, багатобарвності проявів культурного життя.

Однією з категорій пам’яток 2-ї пол. 19 – поч. 20 ст. є пам’ятки, пов’язані з революційним рухом. Вони нечисленні, що не відповідає розмаху революційної боротьби в краї.

На початковому етапі знаходиться вивчення діяльності різних політичних партій, суспільних організацій, товариств кін. 19 – поч. 20 ст., часів громадянської війни, а також органів державної влади – Української Центральної Ради, Української Держави, Директорії. Число взятих на облік пам’яток революції 1905 – 07 значно менше їх кількості, тим більше, що до таких пам’яток майже не зараховувались мовчазні свідки виступів – будинки підприємств, учбових закладів, вулиці і площі міст і сіл, місця, де відбувалися мітинги і демонстрації, збройні сутички та інші гострі події.

Пам’ятки соціальних і національно-визвольних рухів представлені здебільшого будинками, пам’ятними місцями, а найчастіше могилами тих, хто боровся і встановлював у країні новий лад. Взяті на облік пам’ятки стосуються виключно діяльності РСДРП(б).

Так, в Конотопі збереглися будинок, де відбулися перші легальні збори місцевої організації РСДРП(б), та будинок, у якому жив обраний на цих зборах головою парткому П.Новиков. Є в Конотопі і будинок, де містився керований ним штаб Червоної гвардії. У Сумах зберігся будинок, де відбувалися засідання Сумського комітету РСДРП(б) і містився штаб Червоної гвардії; в Охтирці – будинок, де відбулися перші організаційні збори групи РСДРП(б).

Продовжували розвиватись народні промисли: ткацтво в Кролевці, Охтирському і Лебединському повітах, гончарство в Межирічі, Шатрищах, Глинську, де була заснована школа інструкторів гончарного виробництва.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 37 – 48.