Історія – Гетьманщина

У 1405 над болотом Молче, за 20 верст на схід від Путивля, на місці, де знайшли чудотворну ікону, поставили невеличку дерев’яну церкву Богородиці, навколо якої згодом стали селитися ченці-пустельники. Деякі з них почали копати собі печери на схилах гір. Так виник невеликий монастир, що називався Мовчанською Різдва Богородиці пустинню. Історія його досить складна і заплутана. Нині це Софроніївський монастир (с. Нова Слобода Путивльського р-ну), у комплексі печер якого до нашого часу збереглися печери 11 – 13 ст. [Софрониевский монастырь / А. Луговской, В. Вечерский, С. Тупик, Н. Рыбкин. – К., 2002. – С. 12 – 13.].

Пам’ятки 14 – 1-ї пол. 17 ст. на території області практично відсутні. Та хоч і обезлюднів край після монголо-татарської навали, життя тут не припинялося. У 2-й пол. 13 ст. Путивль, Глухів, Вир, Воргол, Липець та інші міста стали центрами удільних князівств, залежних від Золотої Орди [Голубовский П. История Северской земли до половины ХГУ столетия / П. Голубовский. – К., 1881. – С. 197.].

У 50 – 60-і рр. 14 ст. Велике князівство Литовське захопило більшу частину території Сумщини, Путивль, Ромни включно. Путивль став центром повіту, до складу якого наприкінці 14 ст. входили Хотінська, Меленська, Биринська волості (нинішні с. Хотінь Сумського р-ну, с. Мельня Конотопського р-ну), м. Буринь та інші.

З 13 – 14 ст. відомі с. Озаричі Конотопського р-ну [Археологія. – 1974. – № 13. – С. 98 – 102.], з 1320 – Глинськ [Россия. Полное географическое описание нашего отечества / Под ред. B. П. Семенова. – СПб., 1903. – Т. 7. – С. 428.], з 15 ст. – Бачівськ, Чорториги (Глухівський р-н) [Корогод Б. Л. Нарис історії Сумщини з найдавніших часів до середини XVH ст. / Б. Л. Корогод, Г. І. Корогод. – Суми: Козацький вал, 1999. – Вип. І. – С. 49.], Торговицька волость з нинішніми селами Торговиця, Баранівка, Шевченкове, Конотопського р-ну [Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии. Полк Нежинский / А. М. Лазаревский. – К., 1890. – Т. 2. – С. 183, 209, 239.]. Топонімічною пам’яткою литовського панування є с. Литовка Охтирського р-ну. У 15 – 17 ст. поблизу цього села знаходився Лосицький острог – центр Лосицької волості, що відійшла до Росії за угодою 1503.

За цією ж угодою до складу Росії увійшов і Путивль, який став важливим її опорним пунктом, центром станичної та сторожової служби з єдиною на південних кордонах Росії кам’яною фортецею. Започатковано її було спорудженням у Путивлі кам’яного двоповерхового Софіївського собору і «осадного двора», що належав Путивльській Молчанській пустині (не збереглися) [Левитский И. Город Путивль / И. Левитский // Труды ХІІ археологического съезда. – М., 1905. – Т. 3. – С. 19 – 20.].

У 1592 під час нападу татар на Посейм’я Мовчанська пустинь була спалена. У 1593 всі ченці на чолі з ігуменом Пафнутієм переселилися до Путивля, створивши там новий Мовчанський монастир. У кін. 90-х рр. 16 ст. Молчанський монастир у Путивлі перетворився на кам’яну цитадель з кам’яною огорожею, круглими наріжними і чотиригранною надбрамною баштою, з пристосованим для оборони собором Різдва Богородиці [Памятники Украины. – 1987. – № 2. – С. 42 – 43.]. З первісних споруд збереглися лише фрагменти оборонних стін і частини собору [Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР : иллюстрированный справочник-каталог в 4-х томах. – К., 1986. – Т. 4. – С. 22.].

Мовчанський монастир у Путивлі був свідком бурхливих подій російської «Смуты». У січні 1605 за його стінами переховувався Лжедмитрій І, підтриманий жителями Путивля на чолі з воєводою В.Рубець-Мосальським, дітьми боярськими Ю.Беззубцевим і С.Булгаковим [Скрынников Р. Г. Россия в начале XVH в. «Смута» / Р. Г. Скрынников. – М., 1988. – С. 150, 172.]. За переказами Лжедмитрій І переховувався у восьмигранному покої, що зберігся у вівтарній башті древньої соборної церкви, куди вів схований у стінах хід [Рябинин И. М. История о Путивле, уездном городе в Курской губернии. – Путивль: Типография М. И. Дьяконовой, 1911. – С. 64.].

Виключно важливу роль відіграв Путивль у селянському повстанні під проводом І.Болотникова, що спалахнуло тут влітку 1606. І. Болотников за допомогою Ю.Беззубцева, що став його найближчим сподвижником, сформував основне ядро повстанської армії [Анпилогов Г. Н. Новые материалы о крестьянской войне под руководством И. Болотникова / Г. Н. Анпилогов // Вопросы истории. – 1966. – № 12. – С. 201.]. У Путивлі до повстання приєднались і інші відомі його ватажки: І.Пашков, А.Телятевський. Восени сюди привів війська самозванець «царевич Петро» – козак Ілейка Коровін (Горчаков) із Мурома, при якому масового характеру набули розправи з полоненими воєводами. Нерідко їх скидали з монастирських та міських башт [Смирнов И. И. Восстание Болотникова 1606 – 1607 / И. И. Смирнов. – М., 1951. – C. 168 – 314; Исторический архив. – М., 1951. – Т. IV. – С. 115; Скрынников Р. Г. Смута в России в начале 17 в. Иван Болотников / Р. Г. Скрынников. – Л., 1988. – С. 155.].

При розкопках у Путивлі були виявлені залишки ливарної майстерні поч. 17 ст., де були знайдені кулі, форми-кулелійки, металева болванка та інші речові свідчення участі Путивля в подіях Смути в Московській державі [Виноградская Л. И. Археологические материалы позднесредневекового Путивля / Л. И. Виноградская // Проблемы археологии Сумщины : Тезисы докл. областной научнопракт. конф. – Сумы, 1989. – С. 98.].

Скориставшись ослабленням Росії внаслідок Смути, Польща у 1618 відторгла від неї за Деулінським перемир’ям Чернігово-Сіверщину за винятком Путивля. У 1-й пол. 17 ст. кордон між Росією і Річчю Посполитою не раз уточнювався, змінювався. З цими подіями пов’язані Недригайлів, Охтирка, Олешня, Бобрик, Бакирівка, Кам’яне, Вільшана та інші населені пункти, що відійшли до Росії від Польщі за розмежуванням 1647 [Филарет (Гумилевский Д. Г.). Историко-статистическое описание Харьковской епархии. – М., 1857. – Отд. ІІІ. – С. 411, 477, 488, 530, 539.]. У польських документах, складених у зв’язку з цим розмежуванням, згадується «спірний гребінь», або «валок», – прикордонний вал, що йшов по лінії путивльсько-бєлгородського кордону. О.Лазаревський відзначав, що його залишки помітні на перехресті шляхів з Соснівки на Конотоп та з Підлипного в Попівку [Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии. Полк Нежинский / А. М. Лазаревский. – К., 1890. – Т. 2. – С. 210.]. Пам’ятником колишнього прикордонного місцезнаходження краю є споруджений у 1841 в с. Кулешівка Недригайлівського р-ну на місці знахідки кістяка мамонта чавунний обеліск, на одній з граней якого викарбувано напис: «Место сие было границею между Польшею и Россией».

У 1-й пол. 17 ст. землі Сумщини, що входили до складу Речі Посполитої, досить швидко заселялися. Тут виникли Кролевець, Конотоп, Глухів (останній на місці давньоруського городища) та безліч населених пунктів навколо них. Чимало з цих міст, містечок і сіл були власністю великих польських феодалів (Пясочинського, Осолинського, Вишля), Новгород-Сіверського домініканського монастиря. Земля по Сулі з Ромнами, Глинськом, Липовою Долиною входили до складу величезних володінь магнатів Вишневецьких.

У Ромнах і Глинську знаходились величні палаци князя Ієремії Корибута Вишневецького. Роменський палац, що стояв з південного боку квадратного, добре укріпленого замку з чотирма оборонними баштами по наріжжях і домініканським костелом в центрі (р-н сучасного ринку) був зруйнований під час Північної війни. У Глинську палац Вишневецького височів у передмісті Устивиці. Нижче нього на горі містилося п’ять ставів, з’єднаних трубами. Під горою навпроти палацу, на Сулі, був острів, де знаходився звіринець. Інший звіринець містився між селами Великі і Малі Бубни. У цих селах, а також в с. Сурмачі жили мисливці і музики Вишневецького, які брали участь у полюванні та пишних розвагах князя [Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание с кратким географическим и историческим описанием Малыя России / А. Шафонский. – К., 1851. – С. 541.].

Заселялася у 1-й пол. 17 ст. і та частина території краю, що входила до складу Росії. Для захисту від нападів з боку Кримського ханства Росія у кін. 30-х рр. 17 ст. почала спорудження Бєлгородської оборонної лінії, що простяглася від Ворскли до Дону. Крайнім західним пунктом цієї лінії було збудоване у 1640 воєводою Г.Бокіним місто-фортеця Вільний Курган (нині с. Вільне Великописарівського р-ну). Спорудження Бєлгородської лінії мало особливе значення, бо край перетинав ряд шляхів, якими татари здійснювали свої набіги. До їх числа належали Бакаїв шлях (пролягав південніше Сейма); Сагайдачний шлях на лівому березі Псла (йшов недалеко від Вільного, Білки, Олешні, Михайлівки, Великого Висторопа, Ворожби, Сироватки, Сум, Рясного); Муравський шлях, що перетинав колишній Охтирський повіт; Ромадановський шлях (проходив біля Воронежа, Землянки, Обложків, Волокитина, Путивля, Смілого, Ромнів); Залокнянський шлях (з Сум на Бєлгород, біля Локні, Юнаківка), стара Посольська дорога (з Путивля в Бєлгород) та інші [Филарет (Гумилевский Д. Г.). Историко-статистическое описание Харьковской епархии – М., 1857. – Отд. ІІІ. – С. 118, 140, 189, 337, 364, 367, 315; Советская историческая энциклопедия. – М., 1962. – Т. 2. – С. 53; Литвинова П. Еще о старинных трактах или дорогах в южной России / П. Литвинова // Киевская старина. (Далі КС). – 1883. – март. – С. 682; Россия: Полное географическое описание нашего Отечества / Под ред. В. П. Семенова. – СПб., 1902. – Т. 2. – С. 272, 132. – СПб., 1903. – Т. 7. – С. 221; Петровский В. Юнаковка: Исторические заметки / В. Петровский. – бм., 1900. – С. 7; Географическо-статистический словарь Российской империи. – СПб., 1862. – Т. 1. – С. 167.].

Важливу роль в історії Сумщини відіграла Національно-визвольна війна українського народу сер. 17 ст. під проводом Б.Хмельницького, однак пам’яток, пов’язаних з нею, на території краю небагато. Важко переоцінити роль Путивля у подіях того часу. За посередництвом путивльських воєвод Богдан Хмельницький вів переговори з Москвою, через Путивль в Україну йшли транспорти з продовольством і військовим спорядженням, а з України сюди ледве не щодня прибували українські переселенці, котрі заселили землі, за якими закріпилася назва Слобідської України, або Слобожанщини. У Ромнах і Дружбі Ямпільського р-ну споруджено пам’ятники Хмельницькому, а в с. Карабутове Конотопського р-ну у 1978 встановлено пам’ятний знак на місці, де 22 грудня 1653 зустрічали російське посольство, яке прямувало на зустріч з Богданом Хмельницьким до Переяслава для укладення договору з Росією.

На Слобожанщині у 50 – 80-і рр. 17 ст. виникла безліч населених пунктів, у тому числі Суми, Лебедин, Тростянець, Велика Писарівка, Білопілля та багато інших. У Сумах по вул. Козацький вал збереглися залишки валів, що оперізували Сумську фортецю, побудовану в 1656 – 58.

Після приєднання України до Росії північ і південно-західна частини сучасної Сумщини відійшли до Лівобережної України, підвладної гетьманові. Розташовані тут козацькі сотні входили до складу Ніжинського, Миргородського (з 1658 – Лубенського), Гадяцького полків. Путивльщина входила до складу Росії. Такий адміністративний устрій відбивав історичні особливості розвитку різних частин краю.

Від 2-ї пол. 17 ст. на Сумщині збереглися такі культові споруди: Миколаївська церква в Глухові (1693), Спасо-Преображенський собор з дзвіницею (1617, 1693 – 97) і церква Різдва Богородиці (1630, 1636) з комплексу Молчанського монастиря в Путивлі, Воскресенська церква в Сумах (кін. 17 ст. – 1702) та ін. [Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: иллюстрированный справочник-каталог в 4-х томах. – К., 1986. – Т. 4. – С. 8, 19, 23, 24.]. Більшість же церков цього часу не збереглася. Серед них особливий інтерес становила збудована гетьманом І.Брюховецьким у колишньому передмісті Конотопа Дрижчовці в пам’ять «избиенных» в Конотопській битві християн дерев’яна Вознесенська, або Сорокосвятська церква (на цьому місці тепер стоїть кам’яна Вознесенська церква, споруджена у 19 ст.).

28 – 29 червня 1659 відбулася одна з найвизначніших військових подій в історії не лише Сумщини, а й України – Конотопська битва між російською армією і козацьким військом І.Виговського, на допомогу якому прийшли татари. У ній загинуло близько 5 тисячі російських воїнів [Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии. Полк Нежинский / A. М. Лазаревский. – К., 1890. – Т. 2. – С. 209 – 211; Домантович М. Материалы для географии и статистики России : Черниговская губерния / М. Домантович. – СПб., 1865. – С. 609 – 610; Конотопськая битва 1659 року. Зб. наук. праць. – К., 1996 . – С. 30, 35, 87, 105.]. Місце Конотопської локалізоване і обстежене як славна пам’ятка національно-визвольної боротьби українського народу. На честь битви в с. Шаповалівка встановлено пам’ятний знак.

У 2-й пол. 17 ст. землі краю не раз зазнавали татарських нападів. У 1663 – 64 Сумщину розоряли війська польського короля Яна ІІ Казиміра, які у січні 1664 обложили Глухів.

У 1669 в Глухові була скликана рада, яка підтвердила обрання гетьманом Лівобережної України чернігівського полковника Д.Многогрішного і затвердила «Глухівські статті», котрі визначили правовий і політичний статус Лівобережної України в складі Росії. Після обрання гетьманом Лівобережжя Д.Многогрішного гетьман Правобережної України П. Дорошенко увійшов з татарською ордою на Лівобережну Україну. На початку липня 1669 біля с. Нова Гребля (Роменський р-н) відбувся запеклий бій між військами П.Дорошенка і наказного гетьмана Лівобережної України Стревського, який зазнав поразки [Величко С. Летопись событий в Юго-Западной России в ХУІІ в. / С. Величко. – К., 1851. – Т. 2. – С. 180 – 181, 188 – 211, 223 – 224.].

Крім Глухова, пам’ятним місцем, пов’язаним з обранням українських гетьманів, є с. Козацьке Конотопського р-ну, або, як називали його в старовину, Козацька Діброва. Тут 17 червня 1672 на старшинській раді було обрано гетьманом І.Самойловича. У 1881 М.Костомаров дослідив велике, оперізане чотирма валами городище поблизу села, де й відбулися вибори. У церкві с. Козацьке, де І.Самойлович молився після виборів, (будівля не достояла до наших днів) зберігалися його дари – два воздухи, розп’яття, образи [Костомаров Н. И. Козачья Дуброва иначе Козачья Слобода или Козачье / Н. И. Костомаров // Русская старина. – 1882. – январь. – С. 1 – 5.].

З Сумщиною пов’язані біографії і творчість багатьох письменників, діячів науки, мистецтва, релігії. У Миколаївській пустині поблизу Глухівського Петропавлівського монастиря церковний діяч і письменник Д.Туптало – чернецьке ім’я Дмитрій Ростовський (1651 – 1708) – у 1694 писав свій найвидатніший твір «Четьї Мінеї». На поч. 20 ст. ще зберігалася викопана ним криниця [Ежегодник Глуховского учительского института. Год первый / Под ред. М. С. Григоревского. – К.: Типогр. т-ва И. Н. Кушнерева, 1912. – С. 292.]. З 1786 по 1808 ігуменом Глухівського Петропавлівського монастиря (збереглися надбрамна церква, трапезна, корпус келій, огорожа) був відомий поборник православ’я Мельхиседек Значко-Яворський.

Пам’ятками бурхливих подій 2-ї пол. 17 ст., а водночас і свідченнями високого рівня розвитку тут продуктивних сил є виставлені в музеях Санкт-Петербурга, в Московському Кремлі та інших місцях гармати, відлиті в Глухові майстрами Й. та К.Балашевичами.

Цікавим фактом в історії краю є встановлення в 50-і рр. 17 ст. першої урядової пошти між Москвою і Путивлем – інституту так званих «трубників». На поч. 18 ст. було встановлено поштовий зв’язок між Путивлем, Курськом, Воронежем, а також Курськом і Сумами, хоч пам’ятки, що увічнювали б становлення пошти на Сумщині, відсутні [Россия: Полное географическое описание нашего Отечества / Под ред. B. П. Семенова. – СПб., 1902. – Т. 2. – С. 278.].

В історії та пам’яті народній закарбувалися події Північної війни, під час якої у 1708 – 09, Сумщина перетворилася на арену військових дій між російською і шведською арміями. У краї є пам’ятні місця, пов’язані з цими подіями. Літературні джерела та народні перекази пов’язують чимало реалій з перебуванням на Сумщині Петра І. Так, зокрема, він зупинявся в с. Погрібки (нині с. Коротченкове Шосткинського р-ну) в хаті козака Мальчича (не збереглася) [Шутой В. Е. Борьба народных масс против нашествия армии Карла ХІІ. 1700 – 1709 / В. Е. Шутой. – М., 1958. – С. 276.].

6 листопада 1708 в Глухові біля Миколаївської церкви відбулися вибори гетьмана І. Скоропадського. У церкві після урочистого молебню І.Скоропадський приніс присягу, і йому були вручені гетьманські клейноди: булава, бунчук, прапор, печатка, а також царська грамота. Біля Миколаївської церкви, що достояла до наших днів, у 18 ст. проходили вибори гетьманів, а в церкві відбувалися урочисті богослужіння з цих нагод [Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии. Полк Нежинский / А. М. Лазаревский. – К., 1890. – Т. 2. – С. 432.]. 9 листопада 1708 тут пролунала анафема гетьману І.Мазепі. 10 листопада 1708 в Глухові було страчено полковника Чечеля та інших прибічників гетьмана І. Мазепи.

У Ямполі, який належав І.Мазепі, ним була збудована Петропавлівська церква (не збереглася). У кін. 80-х – на поч. 90-х рр. 19 ст. мешканці села знайшли під величезним каменем неподалік села закладну дошку з товстого листового заліза з написом про побудову церкви «коштом его милости Іоанна Мазепы гетмана в месте Иванполе» [Уманец Ф. М. Гетман Мазепа / Ф. М. Уманец. – СПб., 1897. – С. 411.].

16 листопада 1708 Петро І відвідав Путивль [Соловьев С. М. История России с древнейших времен / С. М. Соловьев. – СПб., б/г. – Кн. 3. – Т. ХІ – XV. – С. 1530.]. До сер. 19 ст. тут по Кролевецькій (тепер Радянська) вулиці стояв великий будинок, де, за переказами, зупинявся російський цар. У путивльському Спасо-Преображенському соборі зберігається подарована Петром І Духову дівочому монастирю посріблена мідна люстра з 32-ма свічниками вагою 11 пудів, виготовлена у кін. 17 ст. в Нюрнберзі (за іншими відомостями в Данцигу) [Левитский И. Город Путивль / И. Левитский // Труды ХІІ археологического съезда. – С. 53; Логвин Г. Н. Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль / Г. Н. Логвин. – М., 1965. – С. 216.]. Петро І побував також в Красному, Тернах, Марківці, Вільшані, де був присутнім на богослужінні в Миколаївській церкві, а потім обідав у будинку полкового судді І. Пустовойтова (будівлі не збереглися). У Михайлівці, на горі над Пслом, стоїть дуб, під яким, за переказами, сидів Петро І. У 1967 в Михайлівському парку встановлено пам’ятний знак на честь перебування царя.

З 26 листопада по 26 грудня 1708 ставка російського головнокомандування на чолі з Петром І знаходилась у Лебедині [Журнал или поденная записка.Петра Великого, ч. І. – С. 196 – 197.]. Жив цар у будинку сотника Татарчука поблизу Успенської і Преображенської церков (в останній читав «Апостол», про що було вирізьблено напис на південному боці церкви). Жодна з цих будівель, що знаходились в районі теперішнього медичного коледжа, не збереглася. 3 грудня 1708 на військовій раді в Лебедині було прийнято рішення вибити шведів з м. Ромни.

Трагічні сторінки української історії пов’язані з Лебедином. Тут, під керівництвом О.Меншикова, було страчено близько 900 прибічників гетьмана І.Мазепи. Їх поховали у великій могилі на околиці Лебедина поблизу з курганом «Могила гетьманців». На ньому до 20-х рр. 20 ст. стояв хрест з запаленою лампадою, служилися панахиди. У 50-і рр. 20 ст. могилу зрівняли з землею.

До Сум Петро І приїжджав 13 грудня 1708, а 26 грудня перевів сюди ставку російського головнокомандування і надовго затримався тут. За свідченням священика Я.Левицького, що наводиться в його книзі «Историческое прошлое г. Сум», Петро І зупинявся у будинку по Монастирській вулиці (тепер провулок Терезова, гадано будинок № 2). Він був присутній на Різдвяній та новорічній службах в Преображенському соборі (з 1694 по 1754 це був дерев’яний будинок, у 1776 – 88 на його місці зведено кам’яний храм, що достояв до наших днів). 6 січня 1709 у Сумах відбулася військова рада, на якій було розроблено план подальшої боротьби зі шведами. На початку лютого 1709 Петро І відбув із Сум до Охтирки.

Проїжджаючи через Терни після Полтавської битви, Петро І заклав тут трипрестольну дерев’яну церкву і залишив кошти на її будівництво (не збереглася) [Филарет (Гумилевский Д. Г.). Историко-статистическое описание Харьковской епархии – М., 1857. – Отд. ІІІ. – С. 584 – 585.]. У дендропарку «Нескучне» на західній околиці Тростянця збереглися залишки грота, спорудженого у 1809 в пам’ять 100-річчя Полтавської битви [Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: иллюстрированный справочник-каталог в 4-х томах. – К., 1986. – Т. 4. – С. 29.].

З 18 листопада по 16 грудня 1708 в Ромнах знаходилась ставка Карла ХІІ [Тарле Е. В. Северная война и шведское нашествие на Россию / Е. В. Тарле. – М., 1958. – С. 265, 278.]. Населення Сумщини чинило шведським загарбникам героїчний опір. З 16 по 19 листопада 1708 жителі Смілого разом з невеликим російським гарнізоном успішно відбивалися від десятитисячного шведського війська. Коли ж до Смілого підступили головні сили шведів на чолі з Карлом ХІІ, все населення містечка в ніч з 21 на 22 листопада, залишило його. Спустілий населений пункт був спалений загарбниками. 30 листопада 1708 жителі Недригайлова успішно відбили штурм півторатисячного шведського загону. Не змогли шведи оволодіти містом і в середині грудня 1708 [Шутой В. Е. Борьба народных масс против нашествия армии Карла ХІІ. 1700 – 1709 / В. Е. Шутой. – М., 1958. – С. 237 – 238, 329 – 333; Тельпуховский Б. С. Северная война. 1700 – 1721 / Б. С. Тельпуховский. – М., 1946. – С. 90.].

Біля Недригайлова є городище 17 ст. в урочищі Мазепина гора [Филарет (Гумилевский Д. Г.). Историко-статистическое описание Харьковской епархии – М., 1857. – Отд. ІІІ. – С. 552.]. Захопивши штурмом Терни 10 грудня 1708, шведи влаштували тут різню, під час якої загинуло понад тисячу жителів. Саме ж містечко було спалене [Письма и бумаги императора Петра Великого. – М. – Л., 1951. – Т. VIII. – Вып. 2. – С. 977, 1016 – 1017.]. У 19 ст. в Тернах ще зберігалися залишки укріплень тернівського замку у вигляді земляного валу, що простягався майже на півкілометра посередині села з північного заходу на схід до р. Терн [Филарет (Гумилевский Д. Г.). Историко-статистическое описание Харьковской епархии – М., 1857. – Отд. ІІІ. – С. 593.].

Головну роль в економіці Сумщини 18 ст. відігравало землеробство. У цей час в краї почали вирощувати нові культури: з початку століття – тютюн, а з 2-ї пол. 18 ст. – картоплю. Розвивались хліборобство, городництво, садівництво, скотарство. Пам’ятників, що характеризували б розвиток сільського господарства, на території області не збереглося. З швидким ростом феодального землеволодіння у 18 ст. посилювалось кріпацтво. Наприкінці століття близько половини населення краю становили кріпаки.

Царським указом 3 травня 1783 кріпацтво було юридично оформлене на Лівобережній і Слобідській Україні. У 1785 козацька старшина одержала рівні з російським дворянством права. Цей акт сприяв швидкому руйнуванню старовинного побуту у представників панівних класів, запозиченню європейських зразків.

Цей процес знайшов яскраве відображення у житловому будівництві, коли з середини, а надто з кінця століття почали зводитись цегляні дво- і триповерхові будинки, палацові ансамблі. У Старому Селі (тепер с. Червоне Сумського р-ну) збереглися залишки двоповерхового цегляного будинку Кондратьєвих сер. 18 ст., у с. Лука (тепер у складі Сум) – кам’яний флігель поміщицької садиби кін. 18 ст., в с. Низи – поміщицький будинок. У 2-й пол. – кін. 18 ст. за проектами видатного зодчого Д. Кваренгі були побудовані пишні палаци графа П.Румянцева в с. Вишеньки Глухівського р-ну, де у 1787 зупинялася Катерина ІІ, (не зберігся) і М.Камбурлея в Хотіні нинішнього Сумського р-ну, де збереглося два флігелі. У Тростянці знаходиться побудований у 1749 для цирку, манежу і господарських потреб «Круглий двір», що входив до складу величезної поміщицької садиби кін. 18 – поч. 19 ст. Від неї збереглися флігелі-крила поміщицького будинку та залишки паркового ансамблю.

Закріпачення селян, посилення експлуатації, виникнення справжньої прірви між способом життя і побутом панівних класів і основної маси населення привело до загострення боротьби проти соціальної несправедливості. Це, зокрема, стосується подій у краї у 2-й пол. 70-х – на поч. 80-х рр. 18 ст., пов’язаних з боротьбою народного месника Семена Гаркуші проти закріпачення жителів Угроїд та інших сіл нинішнього Краснопільського р-ну, що тривала з 1776 по 1784 [Гуржій І. О. Семен Гаркуша / І. О. Гуржій. – К., 1962. – С. 21 – 27; Гуржій І. О. Боротьба селян і робітників України проти феодально-кріпосницького гніту / І. О. Гуржій. – К., 1958. – С. 84 – 85.].

На Сумщині існували великі промислові підприємства-мануфактури, насамперед Охтирська тютюнова, заснована у 1718; Шосткинський пороховий завод (1739), який за кількістю робітників посідав одне з перших місць не лише в Росії, а і в Європі; одна з найвідоміших в Україні цегельних мануфактур у Глухові (діяла з сер. 18 ст.). Інформацію про старовинні виробництва можуть надати допомогу топонімічні дані, наприклад: Середина-Буда, Марчихина Буда, Стара і Нова Гута, Гута, Гути, Гутка, Будки, Будне, Рудня, Руднівка та ін. Експедицією відділу декоративно-ужиткового мистецтва Сумського художнього музею і археологічного гуртка Будинку піонерів у кін. 80-х рр. 20 ст. в Старій Гуті (Середино-Будський р-н) було встановлено місцезнаходження старовинної Кочубеєвої гути, заснованої на рубежі 17 – 18 ст., а також скляного заводу 1-ї пол. 19 ст. у лісі поблизу населеного пункту [Федевич Л. К. Кочубеєва гута / Л. К. Федевич // Музейна колекція та художнє життя Сумщини: проблеми і перспективи вивчення / Тези доповідей та повідомлень наукової конференції, присвяченої 70-річчю утворення Сумського художнього музею. – Суми, 1990. – С. 35 – 36.].

Значного розвитку в 18 ст. набули ремесла. В Охтирці, Глухові, Лебедині, Сумах, Ромнах високого рівня сягнула ювелірна справа. Майстрині Охтирки і Лебединського повіту уславились своїми плахтами і вишиванками. У Сумському і Лебединському повітах ткалися чудові килими. У Глинську, Глухові, Ромнах, Межирічі та інших населених пунктах виготовлявся декоративний глиняний посуд. Про розвиток ремесел у 35містах нагадують назви вулиць типу Гончарна, Кузнецька, Шаповалівська і т.п. Одним з найзнаменитіших в Україні центрів складного перебірного ткацтва був Кролевець.

У 18 ст. через Сумщину пролягали важливі торговельні шляхи, що зв’язували український ринок не лише із загальноросійським, а й з закордонним. Торговим трактом через Ромни їздили до Сілезії, Гданська, Лейпцига. На перехресті двох великих торговельних шляхів з Москви до Києва знаходився Кролевець. До хлібного ринку Києва вели також шляхи через Ромни, Конотоп [Кулаковський В. М. Торговельні зв’язки Лівобережної України з містами Росії / B. М. Кулаковський // УІЖ. – 1975. – № 7. – С. 73; Борисенко В. Й. Хлібний ринок Лівобережної України другої половини XVII ст. / В. Й. Борисенко // УІЖ. – 1988. – № 3. – C. 113.].

Поширився на Сумщині у 18 ст. чумацький промисел, особливо в селах Боромля, Спаське, Сопич, Марчихіна Буда та ін. Основними торговельними пунктами чумаків були Суми і Ромни [Гуржій І. О. Розклад феодально-кріпосницької системи в сільському господарстві України в першій половині ХІХ ст. / І. О. Гуржій. – К., 1954. – С. 272, 275, 276.]. Чумаки і гуртівники використовували як транспортні дороги старовинні татарські шляхи, що стали зватися Ромоданами. Вони проходили, зокрема, по Сумському, Путивльському, Роменському, Кролевецькому, Конотопському, Глухівському повітах.

Широкого розмаху на Сумщині набула ярмаркова торгівля. До числа найбільших ярмарок не лише України, а й Росії належали Роменський, Іллінський, Кролевецький Хрестовоздвиженський. Славились оборотами сумські Збірний і Введенський ярмарки.

Відомі місцезнаходження ярмарків в Ромнах, Сумах. Поряд з ярмарковою зростала стаціонарна торгівля, збільшувалась кількість крамниць в містах. У Лебедині зберігся гостинний двір 18 ст., у Сумах по вул. Соборній також відоме місцезнаходження гостинного двору (80 – 90-і рр. 18 ст.) З розвитком економіки у 18 ст. росли і міцніли міста. Найбільшими з них за кількістю населення були Охтирка (11 тис.) і Суми (9,8 тис.) [Слюсарский А. Г. Социально-экономическое развитие Слобожан-щины / А. Г. Слюсарский. – Х., 1964. – С. 405.].

У цьому плані їм дещо поступалася навіть столиця Лівобережної України Глухів. За 18 ст. маємо безліч описів не лише міст, а й містечок, де тривалий час зберігалися фортечні укріплення. Їх залишки (вали) і нині простежуються в Сумах, Глухові, Глинську. У столичному Глухові збереглися кам’яні фортечні Київські ворота, на яких, як і на Московських (не достояли до наших днів), ще в 90-і рр. 18 ст. цілодобово чергувала сторожа [Пляшко Л. А. Подорож до міста XVШ століття / Л. А. Пляшко. – К., 1980. – С. 40.].

У літературних джерелах та й у самому місті до цього часу за Київськими воротами затвердилась назва Тріумфальної арки, пов’язана з легендою про те, що нібито їх було споруджено в 1744 у зв’язку з проїздом через місто на прощу до Києва імператриці Єлизавети. У Тернах, в маєтку її двоюрідної сестри М.Сафонової, до приїзду імператриці було побудовано дерев’яний палац і Воскресенську церкву (не збереглися) [Филарет (Гумилевский Д. Г.). Историко-статистическое описание Харьковской епархии – М., 1857. – Отд. ІІІ. – С. 586.].

У 18 ст. міста швидко зростали, обростали передмістями. Красою і численністю кам’яних будівель славився Глухів. Після пожежі 1748 тут велася забудова за регулярним планом, розробленим відомими архітекторами А.Квасовим та І.Мергасовим. Ряд будівель в місті було зведено учнем В.Баженова М.Мостипановим.

З будівель 18 ст. у Глухові збереглися Спасо-Преображенська (1765), Воскресенська (70-і рр. 18 ст. – 1866) церкви, два службових приміщення, що залишилися від пишної садово-паркової резиденції П.Румянцева-Задунайського, побудованої А.Квасовим у передмісті Веригині на березі річки Есмань, навпроти Київських воріт. У Веригині ж знаходились міністерський дім (жили знатні чиновники, зупинялася Єлизавета) і будинок гетьмана К.Розумовського (не достояли до наших днів). Будинок гетьмана І. Скоропадського знаходився біля Миколаївської церкви, а його заміська резиденція, як і будинок гетьмана Д.Апостола, стояли в передмісті Білополівка [Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии. Полк Нежинский / А. М. Лазаревский. – К., 1890. – Т. 2. – С. 432 – 433; Ежегодник Глуховского учительского института. Год первый / Под ред. М. С. Григоревского. – К.: Типогр. т-ва И. Н. Кушнерева, 1912. – С. 268 – 269.].

«Восьмим чудом світу» називали сучасники будинок Малоросійської колегії. Його будівництво (архітектор А.Квасов) було розпочато у 1766. Величезний двоповерховий будинок нараховував 250 кімнат і складався з головного корпусу довжиною 114 м. і двох перпендикулярних по відношенню до нього крил довжиною близько 50-ти і шириною 16 м. [Синицкий А. Путешествие в Малороссию академика Гильденштедта и князя Долгорукого / А. Синицкий // КС. – 1893. – Март. – С. 413.] Будинок згорів у 1784, потім був переобладнаний під присутственні місця, а наприкінці 30-х рр. 20 ст. розібраний. У Сумах відоме місце (західний бік скверу ім. Т.Шевченка по Соборній вулиці), де знаходились зведені у 80-і рр. 18 ст. за проектом архітектора П.Ярославського присутственні місця.

На майдані біля Миколаївської церкви в Глухові Д. Апостол, обраний 31 вересня 1727 гетьманом, одержав гетьманські клейноди. У цій церкві в 1734 по ньому правили панахиду. А у 1750 на майдані між Миколаївською і Троїцькою церквами відбувся урочистий ритуал, пов’язаний з обранням гетьманом К.Розумовського, а в самій Миколаївській церкві відправлено урочисту літургію [Лазаревский А. М. Описание старой Малороссии. Полк Нежинский / А. М. Лазаревский. – К., 1890. – Т. 2. – С. 432.]. У Глухові на Соборній площі, біля Миколаївської церкви, споруджено символічну могилу генерального хорунжого з 1741, відомого мемуариста М.Ханенка (1691 – 1760). Відновлену у 1764 Малоросійську колегію очолював знаменитий російський полководець П. Румянцев-Задунайський. У Глухові на колишній Сінній площі у 1866 йому був встановлений пам’ятник, зруйнований у перші роки радянської влади.

У Шосткинському р-ні збереглися будівлі Гамаліївського монастиря, в Харлампієвський церкві якого поховані гетьман І.Скоропадський і його дружина Анастасія, уроджена Маркович. На їх могилах, що чудом збереглися, колись стояли білокам’яні надгробки.

В області збереглося чимало культових споруд того часу, зокрема Воскресенська церква (1702) і Спасо-Преображенський собор (1776 – 88) в Сумах, Покровський собор (1753 – 62) і Введенська церква (1783) в Охтирці; Свято-Духівський собор (1742 – 46) та ще три церкви в Ромнах, церква Миколи Козацького (1735 – 37) в Путивлі, дерев’яна Воскресенська церква (1748) в Лебедині та інші. На жаль, чимало першокласних пам’яток було знищено. Така доля спіткала шедевр української дерев’яної архітектури Преображенську церкву (1760) і кам’яний Успенський собор (1759 – 70) в Межирічі, унікальний Успенський храм (1728 – 38) в Охтирці та багато інших.

Довгий час у жалюгідному стані знаходились залишки унікальної пам’ятки – дерев’яної Троїцької церкви, спорудженої у 1773 коштом останнього кошового Запорозької Січі П.Калнишевського на його батьківщині в с. Пустовійтівка Роменського р-ну. У 2006 церкву відреставровано, у 1991 встановлено пам’ятник П.Калнишевському. У 1990 в Ромнах – пам’ятний знак на його честь. Цей знак поставлено на місці спорудженої у 1764 – 70 коштом П.Калнишевського і його бойового побратима Д.Чорного, всесвітньо відомої Покровської церкви (на поч. 20 ст. була перевезена до Полтави, де у 1941 згоріла). Інтер’єр Покровської церкви було оздоблено скульптором і різьбярем по дереву Сисоєм Шалматовим [Логвин Г. Н. По Україні: Стародавні мистецькі пам’ятки / Г. Н. Логвин. – К., 1968. – С. 405 – 412.].

У 17 – 18 ст. край відзначався високим рівнем письменності. В усіх населених пунктах, де були церкви, при них існували школи. На території краю, що входила до складу гетьманщини, початкова освіта козацьких дітей була обов’язковою [Панашенко В. О. Навчання козацьких дітей грамоти та військової справи на Лівобережній Україні в XVІІІ ст. / В. О. Панашенко // УІЖ. – 1972. – № 12. – С. 109.].

У 80 – 90 рр. 18 ст. у Сумах, Охтирці, Глухові, Кролевці, Конотопі, Ромнах, Путивлі були відкриті Малі народні училища, перетворені на поч. 19 ст. у повітові. Будинки повітових училищ збереглися в Ромнах, Охтирці. Унікальним учбовим закладом краю була перша в Україні і Росії школа з підготовки співаків для придворного хору, заснована в Глухові за царським указом 1738 [Ефименко П. Школа для обучения певчих, назначавшихся ко двору / П. Ефименко // КС. – 1883. – Май. – С. 171.]. Будинок, де, вірогідно, знаходилась славнозвісна співацька школа, знесено у 1986. Глухів є батьківщиною композиторів М.Березовського (1745 – 74) і Д.Бортнянського (1751 – 1825); художника, директора Академії художеств А.Лосенка (1737 – 73). У місті встановлено пам’ятник землякам-композиторам, причому на місці, де стояла садиба батьків Д.Бортнянського.

Суми, Лебедин, Охтирку, Боромлю в 60 – 70-і рр. 18 ст. відвідував Г.Сковорода. В Охтирці на честь його відвідин встановлено пам’ятну дошку.

Уродженцями Сумщини є перший український вчений мінералог Ф.Мойсеєнко (Лебедин, 1754); перший вітчизняний професор-клініцист Г.Базилевич (Боромля, 1759); історик і етнограф О.Маркович (с. Сваркове, 1790); історик, етнограф, перекладач, музикант і колекціонер, приятель Т.Шевченка М.Маркович (с. Дунаєць, 1804); російський поет, приятель О.Пушкіна В.Туманський (с. Чорториги, 1804) та ін. Могила В.Туманського знаходиться у с. Панасівка Липоводолинського р-ну.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 31 – 37.