Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

Під час визвольної війни проти польсько-шляхетських гнобителів Полтава стала сотенним, а згодом полковим містом козацького війська. На відзначення перемоги над шляхетськими загарбниками козаки полтавського полку заснували Воздвиженський монастир. Спершу його споруди були дерев’яні, а згодом збудовано кам’яні. До наших днів уціліли Воздвиженський собор (1689 – 1709 рр.) і дзвіниця 70-х рр. XVIII ст.

Місце для храму обрано дуже вдало. Висока гора тут врізується в долину Ворскли і відділяється від міста глибоким яром. Тому споруди монастиря, звідки на них не дивитися, завжди були в найвигіднішому ракурсі. Гора своїми масштабами нагадує Мгар; собор як за типом, так і за розмірами теж близький до мгарського. Але його пропорції інші, в плані основний об’єм без апсиди майже квадратний, а в об’ємі кубічний. У Мгарі бічні апсиди прямокутні й однієї висоти з храмом, через те в об’ємі переважає горизонталь, а у Воздвиженському, навпаки, – кубічність масиву. Бічні апсиди низенькі – вони ледве досягають карниза на рівні хорів, а середня – сильно виступає. Крім того, і трансепт, і західні башти в плані мають близькі розміри, тому і ритм вертикальних членувань виявлений сильніше. Нарешті, бані в полтавському храмі теж розміщені інакше, ніж у мгарсько-му: п’ять з них поставлені навхрест, по осях нефа і трансепта, тільки дві західні – так, як у Мгарі. Завдяки вкороченим пропорціям плану бані скупчені й мають дуже картинний вигляд.

Полтавський майстер віддавав перевагу вертикальним членуванням і полюбляв монолітність об’ємів, трохи розчленованих, чим досягається враження спокійного руху вгору. Тій же меті служать численні фігурні ніші химерної форми, а також наличники, колонки і наріжні креповані пілястри, які своєю тендітністю підкреслюють крупність мас; гра світлотіні та криволінійних з прямолінійними елементами створює, крім того, святковість. Очевидно, під впливом київської архітектури майстер вмістив по фризу ку-кубічного об’єму та на банях полив’яні керамічні розетки, що вигравали на тлі білих стін яскравими барвами. В стилі архітектури виконано і дуже небагатий, негустий за рисунком орнамент, який майстер наважився вмістити лише над порталами.

Дзвіниця нагадує мгарську. Вона має круглу в плані форму з чотирма портиками в першому ярусі та вісьмома двоколонними в другому і третьому. Своєю енергійною вертикаллю дзвіниця збільшує урочистість архітектури. З її спорудженням ансамбль дістав провідну вісь, яка надала гострої виразності не тільки ансамблю, але й всьому навколишньому ландшафтові.

Така різноманітність архітектури храмів, генетично зв’язаних з яким-небудь прототипом, свідчить про існування численних місцевих напрямів мистецтва та яскравих творчих індивідуальностей, переконливо доводить життєвість українського мистецтва XVII – XVIII ст.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 435.