2017 р. Звід пам’яток України

Ігор Скрипченко, Іван Абаровський

Недригайлівський р-н розташований у південно-західній частині Сумської обл. Межує з Буринським, Білопільським, Лебединським, Липоводолинським та Роменським р-нами. Площа району – 1025 кв. км. Адміністративний центр району – смт Недригайлів.

Відстань до м. Суми автошляхом – 71 км. До складу району входять 2 селища міського типу та 98 сільських населених пунктів, які об’єднані у 2 селищні та 17 сільських рад. Населення – 24,904 тис. чоловік (станом на 01.01.2015) [Недригайлівська районна державна адміністрація. Управління економіки. Соціально-економічний паспорт Недригайлівського району на 2006 рік. -Недригайлів, 2006.].

З часу виникнення перших населених пунктів Недригайлівщина зазнала кілька змін в адміністративно-територіальному устрої. З кін. 50-х рр. 17 ст. Недригайлів увійшов до складу Сумського полку.

У той час як східна Недригайлівщина (Недригайлівська, Вільшанська, Деркачівська сотні) входили до складу Московського царства, західні території разом з Костянтинівською сотнею (до неї відносились села Малі Будки, Коровинці, Хоружівка, Червона Слобода, Ракова Січ, Бородані, з 1658 і Беседівка) належали до гетьманської України.

З початком петровських адміністративних реформ у 1708 Недригайлів опинився в межах новоствореної Азовської губернії, а з 29 травня 1719 – Севської провінції Київської губернії. 2 серпня 1728 місто значилося за Севською провінцією Білгородської губернії. У 1765 за наказом Катерини II усі Слобідські полки реорганізовано й утворено СлобідськоУкраїнську губернію, у 1780 – Харківське намісництво на чолі з генерал-губернатором. З 25 квітня 1780 Недригайлів стає повітовим містом Харківського намісництва, а з 1796 – заштатним містечком, тобто був залишений поза штатом Лебединського повіту, як населений пункт з правом на самоврядування. З 1797 місто – центр Недригайлівської волості Лебединського повіту Слобідсько-Української губернії, яка у 1835 перейменована на Харківську.

З 1917 Недригайлівщина входила до складу Лебединського повіту Харківської губернії, потім було утворено Коровинський та Вільшанський райони Полтавської губернії. 5 січня 1923 Недригайлів став районним центром Роменської округи, до якого ввійшли Недригайлівська, Засульська, Курманівська, Костянтинівська, Ч. Слобідська, Сакунівська, Іваницька, Коровинська, Рубанська, Томашівська, Гринівська, Беседівська та Маршалівська сільські ради.

Недригайлівський р-н на той час об’єднував 82 населені пункти. З лютого до середини жовтня 1932 район входив до складу Харківської, а з жовтня – Чернігівської обл.

У 1930 до складу Недригайлівського ввійшов Вільшанський р-н Сумської округи Харківської губернії з Будянською, Вільшанською, Деркачівською, Зеленківською, Козельненською, Пушкарською, Товстянською сільрадами.

З лютого 1931 до складу Недригайлівського р-ну ввійшов Смілівський р-н Роменської округи. Через 4 роки він був виділений зі складу Недригайлівського, і йому були передані Беседівська, Гринівська, Маршалівська і Томашівська сільські ради. У лютому 1939 Недригайлівський р-н увійшов до складу новоствореної Сумської обл.

З 1957 Терни отримали категорію селища міського типу спочатку Білопільського, а з 1965 – Недригайлівського р-ну. 30 травня 1958 Недригайлів отримав статус селища міського типу. До складу Недригайлівського р-ну у 1960 знову ввійшли Гринівська і Томашівська сільські Ради. У 1962 Недригайлівський р-н був ліквідований, а сільські Ради, що перебували у його складі, відійшли до Роменського та Лебединського. 4 січня 1965 район знову було відновлено [Сумщина від давнини до сьогодення : науковий довідник. – Суми, 2000. – С. 93- 95.].

Заселення району почалося ще у період палеоліту (понад 15 тис. років тому). Знахідки решток доісторичних тварин у с. Кулішівка у 1839 та 1939, доповнені грубими знаряддями праці, без сумніву, дають змогу говорити про існування мисливського населення, яке мешкало тут за часів льодовикового періоду [Калениченко И. И. Допотопные кости мамонтов в Малороссии / И. И. Калениченко // Северная пчела. – 1840. – № 75. – С. 300.]. Неподалік Недригайлова, на території хутора Гай, виявлено залишки вогнища, великий шматок обробленого кременю, роздроблені кістки шерстистого носорога. Той факт, що ці знахідки розміщувались в одній площині, дає підстави стверджувати, що й там була стоянка мисливського гурту первісних людей [Россия. Полное географическое описание нашего Отечества / Под ред. B. П. Семенова. Т. 7. – СПб, 1903. – С. 64; Литвяк Г. Д. Роменщина в далекому минулому. Записки краєзнавців / Г. Д. Литвяк. – Ромни, 1963. – С. 6-7.]. Виявлені і частково досліджені поселення доби пізнього палеоліту поблизу сіл Коровинці та Малі Будки.

У 1926 в с. Червона Слобода в яру «Полуботок» знайдено залишки кісток шерстистого носорога [Семенчик М. Цінна знахідка / М. Семенчик // Радянське життя. – 1926. – 18 червня.]. На правому березі р. Терн знайдено кременеву прив’язну сокирку кам’яного віку (4 – 3 тис. до н. е.). Там же раніше знайшли кременеве конусне рубило.

Згадані археологічні знахідки дають підстави стверджувати, що заселення краю відбулося за доби пізнього палеоліту.

Поселення бронзового віку виявлені поблизу сіл Великі Будки, Вільшана, Курмани, на південній околиці с. Бродок. На околицях Деркачівки виявлено поселення часів пізньої бронзи.

Городища раннього залізного віку виявлені поблизу сіл Костянтинів, Великі Будки, Гострий Шпиль. У 7 ст. до н. е. територія району заселяється скіфськими племенами. Поселення скіфської доби мають місце за течією р. Сула та її численних приток. Вони розташовані на мисах та береговому плато Сули. Курганні могильники скіфського часу займають практично всю територію району та високий корінний берег Сули, вододіли.

У 3 – 4 ст. н. е. територію району заселяють племена черняхівської культури – германці та протослов’янське населення. Поселення черняхівської культури виявлені неподалік сіл Гринівка, Якименки, Хоружівка, та Холодне. Знайдені рештки кераміки та домашнього посуду свідчать про проживання на території району переважно осілого населення, яке, головним чином, займалось землеробством і гончарством. Віднайдені там чересло від плуга, склад посуду, римські динарі належали предкам східних слов’ян [Зайцев Б. П. Нумизматические памятники Сумщины первого тысячелетия н. э. / Б. П. Зайцев, С. М. Куделко // Первая Сумская областная научная историко-краеведческая конференция, 5-6 апреля 1990 г. : тезисы докладов и сообщений. – Сумы, 1990. – С. 36-37.].

Слов’янські племена на територію верхнього Посулля приходять у 9 – 11 ст. У межах сучасних кордонів Недригайлівщини мешкали племена сіверян, які залишили після себе оборонні поселеня-городища, що мали функцію захищати Русь від кочовиків. Залишки таких прикордонних застав археологи виявили біля Недригайлова – Попаш, біля Городища – Вяхань, поблизу Тернів – Медведка, Лесикова могила, а також біля Костянтинова.

Неподалік с. Бабакове, в урочищі Боярське а також поблизу селища Терни, виявлено городище доби Київської Русі, курган та курганний могильник.

Городища Попаш і Вяхань вперше згадуються в Іпатіївському літописі під 1147 роком. У тому ж літописі згадується найстаріший населений пункт району – с. Коровинці. Мова йде про те, що біля цього поселення було розбите половецьке військо хана Боняка. Згадується воно і пізніше, у 12 ст.

У 1946, під час розкопок городища Попаш, неподалік с. Засулля, в урочищі Гульбище, знайдено слов’янську кераміку, перстень, виготовлений з потрійного, крученого на кінцях браслету, плоский наконечник, стріли 13 ст. [Ляскоронский В. Г. Городища, курганы и длинные (змиевые) валы в бассейне р. Суллы / В. Г. Ляскоронский. – М., 1901. – С. 11-12.].

У 1972 археологами під керівництвом Ю.Моргунова було закладено шурф, що виявив культурний шар 0,4 м, насичений керамікою 2-ої пол. 12 – 1-ої пол. 13 ст.

Особливе місце серед знахідок займає актова печатка Володимира Мономаха, якою скріплювались державні документи.

У тому ж році групою Ю.Моргунова виявлене і введене в науковий обіг раніше невідоме укріплення, розташоване за 100 м на схід від Мазепиної гори, що місцевим населенням називається Гульбище. Дослідники дійшли висновку, що первинне укріплення на Гульбищі відноситься до скіфського часу, а в сер. 12 ст. тут була оновлена оборонна система і створено місто Попаш. Біля підніжжя Гульбища виявлено поселення епохи бронзи.

У 1977 дослідження цієї території було продовжене комплексною спільною Середньодніпровською експедицією інститутів археології АН СРСР та АН УРСР під керівництвом Ю.Моргунова. Внаслідок проведених розкопок стало зрозумілим, що захисні споруди 17 ст. збудовані не на основі давньоруської фортифікації.

У 1972 – 77 археологами ототожнено комплексну пам’ятку з літописним містом Попаш, що раніше шукали в гирлі р. Попадя [Моргунов Ю. Ю. Древнерусские памятники поречья Суллы : Материалы и исследования по археологии Днепровского Левобережья. Вып. 2 / Ю. Ю.Моргунов. – Курск, 1996. – С. 36-38; Моргунов Ю. Ю. Разведки на Сумщине : Археологические открытия 1972 года / Ю. Ю. Моргунов. – М., 1973. – С. 315.].

Ймовірно, що недригайлівські городища припинили своє існування у 1239 під час монголо-татарського нашестя, після чого ці землі фактично залишалися незаселеними майже три століття.

Упродовж 12 – 13 ст. території Недригайлівщини входили до складу Чернігівського князівства і на півдні безпосередньо межували з Переяславським.

Згодом ці землі входять до складу Литовського князівства, а з 1569 – до Речі Посполитої, де перебувають до 1647, тобто 78 років. У 1-ій пол. 17 ст. Недригайлівські землі почали активно заселятися переселенцями з Наддніпрянщини.

Для надійної ізоляції від татарських набігів польський та московський уряди вживали низку заходів, але головним і, вочевидь, найбільш дієвим був курс на спорудження лінії укріплених містечок та організацію особливого роду військової прикордонно-сторожової служби. Одним серед багатьох новостворених у Польщі містечок було і Недригайлівське.

Точних даних про те, коли було засновано Недригайлів, історія не зберегла. Відомо, що з р. Сулою спочатку був збудований дерев’яний острог, а невдовзі викопаний рів та нагорнутий земляний вал, за яким по обидва береги річки знаходилась слобода. Вперше Недригайлів був картографічно зафіксований на географічних картах І.Данкерта, складених у 1632 – 36. У 1-ій пол. 17 ст. урядниками Речі Посполитої почалося відродження цього населеного пункту, як і всього краю.

Власне, те, що Недригайлів розташований на дещо підвищеному місці, сухішому і зручнішому для поселенців, яке «не дрижало» так, як оточуючі заболочені землі, він і отримав свою назву. «Дрегва», «драга», «дрига» перегукуються зі старослов’янськими словами, що означають багно, болото.

Дригайлівське городище, на місці якого й було засновано Недригайлів, у 1625 ще пустувало. У 1634 роменський підстароста К.Сіножацький оголосив про початок колонізаційного походу на Недригайлівське та Деханське городища і послав туди близько тисячі осіб. Проте, поселенці скоро були змушені покинути городища і тільки на поч.

1639 полякам вдалося заселити Недригайлівське городище. У 1602 з’явилися згадки про Костянтинів, проте заселене воно було разом з Хоружівкою тим же К.Сіножацьким у 1646 [Кулаковський П. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої 1618 – 1648 / П. Кулаковський. – К., 2006. – С. 82, 322-324, 334.].

У 1-ій пол. 17 ст. виникли села Вільшана, Ч. Слобода, Сакуниха (первісна назва – Сакунова Слобода), Комишанка, Цибуленки, Беседівка, Кулішівка, повторно заселяються Коровинці, Курмани.

У сер. 17 ст. в Недригайлові було збудовано дерев’яну фортецю. У 1647, згідно з актом розмежування кордонів, Недригайлів від Польщі перейшов до Росії. На час входження до Московського царства у містечку було 145 будинків за фортечною стіною і 306 поза нею [Филарет (Гумилевский Д. Г.) Историко-статистическое описание Харьковской епархии. Отд. III. Уезды Ахтырский и Богодуховский, Сумский и Лебединский. – М., 1857. – С. 552-553; Историческая хронология Харьковской губернии / Сост.К. П. Щелков. – Х., 1887. – С. 72, 78.].

У буремні 1630-ті рр. окремий загін повстанців гетьмана Тараса Федоровича рухався вздовж Сули через Засулля, Рубанку, Овечу, Сакуниху, Червону Слободу. Трохи пізніше дехто з мешканців Коцурового, Перетічок, Овечого, Лахнівщини, Козацького та Малого Хутора брав участь у повстанні під проводом Якова Острянина.

На початку Хмельниччини, у 1648, біля Костянтинова загони Максима Кривоноса билися з польськими військами Яреми Вишневецького [Коцур П. М. Дерево мого роду / П. М. Коцур. – Переяслав-Хмельницький, 2005. – C. 18-20.].

Населення краю займалося землеробством, скотарством, бортництвом, млинарством, гуральництвом.

У 1668 загони гетьмана І.Брюховецького разом з татарами кримського хана Калга-Султана з’явилися неподалік Недригайлова. Шляхом розповсюдження чуток про те, що російський цар має намір передати українців польським магнатам, І.Брюховецькому вдалося залучити на свій бік частину українського населення сотенного містечка. Але більшість, разом із сотником П.Семеновим, залишалася вірною московському цареві.

Гетьман, перебуваючи в Гадячі, надсилав до Недригайлова «прелестные листы» з тим, щоб жителі підтримали його. Коли прихильники Брюховецького та союзники татари ввійшли до міста – пограбували його, в тому числі храм Покрови Пресвятої Богородиці, розорили багато садиб, посікли різками та батогами російських людей. «Переписная книга» Недригайлова, складена після вчиненої повстанцями пожежі, зберегла реєстр спалених та розорених садиб. Причину пожежі пояснює приписка, в якій говориться, що недригайлівські черкаси «их изогнали и в то число дворы их без остатку разорили».

На поч. 18 ст. Недригайлівська фортеця мала 7 башт, двоє воріт, три малих входи, близько 400 м острожної та до 1,0 км міської стіни. Поступово Недригайлів втрачав свої військові функції. Укріплення руйнувались, зброя іржавіла, козаки займались мирною працею і востаннє їм довелось воювати під час російсько-шведської кампанії.

30 листопада 1708 до Недригайлова під’їхав кінний загін шведських волохів у кількості 50 чоловік і намагався увійти в сотенне містечко. До міста прибув і загін шведської кавалерії полковника Дукера, який кількома днями раніше разом з полковником Таубе керував розоренням містечка Сміле. У Недригайлові військового гарнізону не було, тому цивільне населення готувалось до бою. Перед цим шведи спалили Вільшану і розігнали населення. Обороною Недригайлівської фортеці керував воєвода Фрол Висковатий. Після невдалої спроби захопити місто 9 грудня півтисячний шведський загін атакував Тернівську слободу. Здолавши опір слабо озброєних тернівчан, вороги вирізали біля тисячі місцевих жителів, спалили слободу, в тому числі і Покровську церкву, про що 12 грудня 1708 Петру I доповів капітан-поручик Ушаков.

Петро I, довідавшись про оборону Недригайлова, 15 грудня 1708 спорядив на допомогу загін донських козаків на чолі з отаманом капітан-поручиком Д. Ушаковим. Другу оборону Недригайлів витримав через два тижні після першої облоги шведами. Після цього противник більш не наважувався підходити до містечка і продовжив свій наступ у бік Гадяча.

За Сулою, поблизу с. Засулля на горі знаходяться рештки укріплень гетьмана Мазепи, від чого це місце називають Мазепиною горою. Скоріш за все, самого опального гетьмана там ніколи не було, а лише базувалися вірні йому козаки [Шутой В. Е. Борьба народных масс против нашествия армии Карла XII / В. Е. Шутой. – М., 1958. – С. 297, 316; Труды Императорского Русского военно-исторического общества. Т. 3. – СПб, 1909. – С. 40; Шевченко В. І. Роменщина в роки шведської інтервенції на Україні (1708 – 1709 рр.): Записки краєзнавців / В. І. Шевченко. – Ромни, 1963. – С. 55; Сапухін П. А. Події російсько-шведської війни 1708 – 1709 років на території Сумщини / П. А. Сапухін. – Суми, 1958. – С. 36.].

Протягом 18 ст. на землях Недригайлівщини виникли нові села: Томашівка, Рубанка, Маршали, Засулля, Козельне, Великі Будки.

У 1781 затверджено герб Недригайлова: щит, у верхній частині якого містився герб губернського міста Харкова. В нижній частині герба – 8 чорних слив на золотому полі, що символізує багатство та достаток та вказує на велику кількість сливових садів у цій місцевості [Гречило А. Герби міст України (XIV – I пол. ХХ ст.): наук-попул. вид. / А. Гречило, Ю. Савчук, І. Зварник. – К., 2001. – С. 242; Сергійчук В. І. Національна символіка України / В. І. Сергійчук – К., 1992. – С. 56, 79; Манько М. О. Програма курсу «Українська національна символіка» / М. О. Манько. – Суми, 2000. – С. 78.].

У 2-ій пол. 18 ст. інколи соціальна напруга в місті сягала свого апогею, хоча це не було типовим явищем. Так, у 1767 мешканці Недригайлова підтримані одним із гайдамацьких загонів виступили проти місцевого поміщика М.Головкіна, розгромили в с. Костянтинів його маєток, порозбирали майно [Історія міст і сіл УРСР. Сумська область. – К., 1973. – С. 408.].

З 1770 по 1784 на землях Недригайлівщини неодноразово з’являвся відомий гайдамака С.Гаркуша зі своїми товаришами [Протоколи допиту С. Гаркуші // Укр. іст. журн. – 1990. – № 10-11. – С. 119.].

На кін. 18 ст. Недригайлів отримав магістратське управління і став одним із дванадцяти магістратських міст Харківського намісництва [История Украинской ССР. В 10 т. – Т. 3. – К., 1983. – С. 426.]. У місті налічувалося 7 казенних будівель та 500 садиб [Мышлаевский А. З. Крепости и гарнизоны Южной России в 1718 г. / А. З Мышлаевский – СПб, 1897. – С. 14-16, 59-61.]. Тут мешкало 5179 осіб. Значно змінився соціальний склад населення: 65 купців, 470 міщан і цехових, 4425 державних селян [О старозаимочном крестьянском землевладении в местности бывших Слободских полков. – СПб, 1904. – С. 182-183.].

При сприятливих природних та економічних умовах кількість ярмарок збільшувалася, і навпаки. Так, у 1779 їх було три, у 1787 – жодної. У 1787 мешканці міста пережили голод [Багалей Д. И. Краткий исторический очерк торговли (преимущественно ярмарочной) в Харьковском крае в XV – XIX вв. / Д. И. Багалей. – Х., 1888. – С. 158.].

Найбільшими землевласниками Недригайлівщини наприкінці 18 – протягом 19 ст. були заможні родини Головкіних, Хвощинських, Щербатових, Шатових, Толстих, Левіних, Калугіних, Капністів, Чапліциних, Кондратьєвих, Збаровських та інші.

Приміром, князь Щербатов у 80-х рр. 19 ст. на тернівських землях володів 9 економіями загальною площею землі 9386 дес. і 1687 дес. лісових угідь. У 20-ті рр. 19 ст. у Тернах працювали винокурний, два селітряні та цукровий заводи.

До 1861 всі двори в Недригайлові несли постій, працювало 3 лавки, 6 заїжджих дворів. Працювали воскобійний завод із медовою банею, сальносвічковий та мильний заводи, сума доходу від яких дорівнювалася 2 тис. крб. на рік. У 60-ті рр. 19 ст. в Недригайлові відбувалося 4 ярмарки. Промисловий сектор був представлений двома свічковими заводами, одним миловарним, одним цегляним [Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Д. І. Багалій. – Х., 1993. – С. 141.]. У Тернах у 1864 відбувалося 4 ярмарки, у 1880-х рр. – 5. На цей час помітно зросло й число чумаків, які переважно були вихідцями з державних селян. Так, у 1861 в Недригайлові на відлучку видано 542 паспорти, з яких 474 – державним селянам, 7 – купцям і 61 – цеховим людям.

Культурні надбання тогочасного населення Недригайлова більш ніж скромні. Носіями грамотності були священики двох церков та деякі дворяни. З ініціативи козаків та селян при місцевій церкві ще в 30-х рр. 18 ст. було створено школу початкової грамоти, яку відвідувала незначна кількість учнів. На поч. 19 ст. в Недригайлові відкрилось парафіяльне училище, яке фактично було школою з релігійним нахилом. У 1811 в ньому навчалось 22 учні [Экономическое состояние городских поселений Европейской России в 1861 – 1862 гг. Ч. II. – СПб, 1863. – С. 42.].

У 1-ій пол. 19 ст. в Недригайлові почало працювати ще одне парафіяльне училище, у якому щорічно навчалися 30 – 38 учнів. Напередодні першої світової війни на кошти земств були збудовані школи в Червоній Слободі, Хоружівці, Курманах, Гринівці, Маршалах, Зеленківці, Козельному, Мелешківці, Деркачівці, Іваниці. Діти сільської громади дістали змогу отримувати початкову освіту.

Крім шкільних бібліотек, згідно із законом від 15 травня 1890, діяла народна бібліотека у Недригайлові.

У 1878 відкрито поштове відділення. Поштовий зв’язок налагоджено з Ромнами, а з 1892 – з Тернами. У 1902 проведено телефонну лінію з Лебедина в Недригайлів.

Було розпочато будівництво лікарні. У 1843 місто одержало «на лечебницу» 2 тис. крб. понад встановленої суми [Городские поселения Российской империи. Т. 5. Ч. 1. – СПб., 1865. – С. 398.].

Соціальні заворушення 1905 торкнулися і Недригайлівщини. У червні у Тернах відбулися виступи робітників і селян. У Хоружівці селяни спалили Хоружівську та Бабинську економії Щербатова. Було підпалено садибу міського пристава у Недригайлові. Виступи були придушені за допомогою військової сили, бунтарів ув’язнено [Лось Ф. Є. Революція 1905 – 1907 років на Україні / Ф. Є. Лось. – К., 1955. – С. 302.].

Універсали Української Центральної Ради 1917 мешканці Недригайлова сприйняли невдоволено [Лихолат А. В. Здійснення ленінської національної політики на Україні 1917 – 1920 рр. / А. В. Лихолат. – К., 1967. – С. 60.]. У 1-ій пол. січня 1918 в Недригайлові вперше було проголошено радянську владу, яку уособлювала виборна волосна рада [Державний архів Сумської обл., ф. 10, оп. 2, спр. 27, арк. 4.].

Але така ситуація зберігалася недовго. Згідно з Брестською угодою німецькі війська увійшли на рубіж Коровинці – Недригайлів. По р. Терн до впадінні її в Сулу дислокувалися частини 5-ї більшовицької армії під командуванням Черепанова, який зі своїм штабом перебував у м. Ворожба. Більшовицька армійська розвідка контролювала район Хоружівки, Костянтинова, Недригайлова. Поруч, біля с. Великі Будки, займав позиції 1-й Харківський робітничо-селянський полк.

Командуючий 5-ю армією Р.Сиверс 27 березня 1918 видав наказ про дислокацію і бойові завдання частин, згідно з яким створювалася Тернівська бойова ділянка, що займала фронт від Снігірівки по р. Терн до місця впадіння її в Сулу. У наказі по армії Сиверса згадується факт, що «…население района Терны, Недригайлов сочувственно относится к противнику» [Гражданская война на Украине (1918 – 1920) : сборник документов и материалов. В 3-х т. 4-х кн. – К., 1967. – Т. 1. Кн. 1. – С. 80-82.].

Після німецько-австрійської окупації в листопаді 1918 Недригайлів опинився під контролем військ УНР під командуванням С.Петлюри.

У січні 1919 було відновлено радянську владу, розпочав роботу волревком, який очолив Ф.Даниленко, створено партійну і комсомольську організації.

З наближенням військ генерала Денікіна, влітку 1919, проведено мобілізацію до лав Червоної Армії. Протиденікінські акції здійснювали члени партизанської групи Тернівського загону [Гончаров П. Перший голова ревкому / П. Гончаров // Ленінська правда. – 1958. – 20 червня.].

У листопаді 1919 денікінці залишили Недригайлів. 1 грудня знов створено волревком, при якому розпочали роботу такі відділи: земельний, продовольства та постачання, народної міліції, військовий [Державний архів Сумської обл., ф. Р-60, оп. 1, спр. 44, арк. 1-22.].

На початку січня 1921 на Недригайлів здійснив наліт загін махновців. 15 січня під Недригайловом відбувся бій між махновцями та корпусом 9-ї кавалерійської дивізії Червоної Армії. У червні того ж року бої відбулися під Недригайловом, Хоружівкою, Беседівкою, Гринівкою та Біжівкою. Махновцям протистояли частини 7-ї Володимирської стрілецької дивізії, червоні козаки В.Примакова з бригади П.Григор’єва та кілька маневрових загонів Київського та Харківського округів. Втрати з обох сторін були значними. Під натиском переважаючих сил червоних формування Махна відступили. Водночас були розгромлені дрібні антирадянські групи [Белаш А. В. Дороги Нестора Махно / А. В. Белаш, В. Ф. Белаш. – К., 1993. – С. 564-565, 582.].

У загальному процесі 1920-х, 30-х рр. на теренах Недригайлівщини ширився кооперативний рух, створювалися колгоспи, артілі. У 1925 в районі працювало 47 кузень, 276 вітряків, 5 жорнових млинів, 13 крупо та просорушок, 12 олійниць, 5 артілей по обробці шкіри. На 1930 у районі вже було створено 44 колгоспи, в яких на весну 1932 налічувалось лише 19 тракторів. У 1932 став до ладу Недригайлівський овочесушильний завод, який був першим на Україні в цій галузі [История городов и сел Украинской ССР. Сумская область. – К., 1980. – С. 411.].

Одначе, зафіксовано численні факти свавілля під час колективізації й одержавлення майна одноосібників. За ухил від здачі лишків зернохліба накладалися великі штрафи. Такий тягар приводив до злиднів господарників.

Насильницькі методи колективізації та утиски одноосібників викликали протест, іноді до терористичних актів. Так, 28 жовтня 1930 загинули комсомольці І.Тютюнник та A.Рябушка. Райпарторганізації та відповідним органам влади неодноразово доводилось утихомирювати виступи жінок у селах Сакуниха, Курмани, Коровинці. У Сакунисі певний час діяла антирадянська група Левона [Державний архів Сумської обл., ф. 37, оп. 1, спр. 56, арк. 163.].

Серед пам’яток соціальних і національно-визвольних рухів тих років – могили активістів С.Сітала (с. Комишанка), Н.Шолудька, П.Шеремета (с. Коровинці), братські могили у с. Козельне та смт. Недригайлів, братська могила перших комсомольців села на околиці Костянтинова.

Багато селянських життів забрав голодний 1933-й. Через хронічну відсутність фуражу коні теж мало чим виручали. Посівна 1932 затяглася аж на 72 дні. На січень 1932 в районі була запланована основна кампанія по хлібозаготівлі, оскільки план виконали лише на 81,8 відсотків. По району плани по хлібоздачі виконали лише Зеленківка та Великі Будки. У цей тяжкий час при Курманівській МТС створено політвідділ, який виконував керівні і каральні функції. У жовтні 1932 район відвідав голова уряду УРСР – B.Чубар.

Місцеві партійні та державні органи намагались приховати справжню картину на підвладній їй території. У доповідній записці Харківського обкому ЦК КП (б)У «Про надзвичайно напружене продовольче становище в окремих районах області» згадувалося, що в Недригайлівському районі зареєстровано лише 5 випадків «… в большей или меньшей степени голода…» [Голод 1932 – 1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1999. – С. 192, 320.].

До 1935, завдяки неймовірним зусиллям, становище вдалося виправити. Господарства почали справлятися з посівами та збиранням врожаю. Кампанія колективізації у Недригайлівському районі фактично завершилась у 1934. станом на 29 липня 1934 на території Недригайлівської сільради залишилось 347 одноосібних господарств. Колгоспи району обслуговували Недригайлівська, Протасівська, Маршалківська та Курманівська МТС.

13 серпня 1935 до Недригайлова завітав перший секретар ЦК КП (б)У С. Косіор.

Важливим завданням була ліквідація неписьменності. З 1925 в районі почали працювати 15 шкіл, у яких навчали грамоти 46 вчителів. У Недригайлівській семирічці навчалося 350 учнів та працювало 13 вчителів [Державний архів Сумської обл., ф. 147, оп. 1, спр. 13, арк. 182-183.]. У 1934 в райцентрі відкрито середню школу. Напередодні Великої Вітчизняної війни в ній навчалося 700 учнів і працювало 40 педагогів [Там само. – ф. Р-5698, оп. 1, спр. 927, арк. 126.].

В райцентрі працювали бібліотека, поштово-телеграфне агентство, агропункт, медамбулаторія, дитяча консультація, лікарня, діяла театральна капела ім. М.Леонтовича.

У роки посилення репресій багато недригайлівців необгрунтовано притягнулись до кримінальної відповідальності несудовими, незаконними органами – так званими «двійками» та «трійками». Серед репресованих – директор Коровинської школи Т.Ломонос, директор Гринівської школи Шевченко, завідувач районного відділу освіти М.Майборода, обліковець виробничого товариства Недригайлова С.Білецький, інші. Всього по району репресовано більше 300 громадян [2390].

З початком Другої світової війни мешканці Недригайлівського району своє життя підпорядкували вимогам воєнного часу.

Оборонні бої на території району точилися з 21 вересня по 8 жовтня 1941. В цих бойових діях брали участь 227-а стрілецька дивізія 40-ї армії, 2-й кавалерійський корпус (командир генерал-майор П.Бєлов) та 4-й (Воронезький) полк 100-ї (незабаром – 1-а гвардійська, командир – генерал-майор І.Руссіянов) стрілецької дивізії 21-ї армії. Полком Воронезьких добровольців командував герой громадянської війни полковник М.Войцехівський. Особливо тяжкі бої були 21-23 вересня під Сакунихою, де Воронезький полк втратив 1114 чоловік. Оборонні бої біля сіл Коровинці, Томашівка, Коритище вели частини 9-ї кавалерійської та 1-ї стрілецької дивізії, 129-ї танкової бригади [Советская Украина в годы Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг.: сборник документов и материалов. В 3-х т. – 2-е изд. – Х., 1985. – Т. 1. – С. 89; Бойцы вспоминают минувшие дни: Боевой путь 2-й гвардейской механизированной бригады. – Воронеж, 1967. – С. 26-28; Воронежский добровольческий : сборник воспоминаний ветеранов 4-го гвардейского добровольческого полка. – Воронеж, 1972. – С. 14-15; Сумская область в период Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг. : сборник документов и материалов. – Х., 1963. – С. 208, 253; Книга Пам’яті України. Сумська область. У 14 т. – Суми, 1995. – Т. 8. – С. 35-40.].

23 вересня 1941 ворог захопив Недригайлів, а 28 вересня прорвав біля с. Вільшана оборону 2-го кавалерійського корпусу і вийшов аж до с. Штепівки. 227-а стрілецька дивізія 40-ї армії, яка обороняла дільницю фронту Терни – Деркачівка межі району покинув 8 жовтня. 9 жовтня гітлерівці захопили Терни. Район був окупований повністю.

Окупація району тривала з 8 жовтня 1941 по 5 вересня 1943.

З вересня по грудень 1941 в районі діяли Вільшанська і Іваницька партизанські групи. У центрі с. Іваниця у братській могилі нині поховані страчені нацистами партизани.

З серпня 1941 по вересень 1943 в Недригайлові та Засуллі діяли підпільні групи.

За роки війни район втратив 7258 мешканців. На кладовищах сіл Великі Будки та Кулішівка поховано мирних жителів, які загинули від рук нацистів у період окупації. На примусові роботи до Німеччини було вивезено 4480 чоловік. Жертвами війни (розстріляно, повішено, померло від катувань, убито бомбами та снарядами) стало 555 чоловік.

Визволення району від ворога здійснили 141-а стрілецька дивізія 60-ї армії Центрального фронту та 167-а , 340-а, Сумські, 24-а, 180-а стрілецькі дивізії 38-ї армії Воронезького фронту у період з 5 по 12 вересня 1943.

Розвиваючи наступ після визволення Сум і Білопілля, радянські війська 5 вересня вступили на територію району. Цього дня 141-а стрілецька дивізії вийшла на рубіж Тернів, а 240-а, 180-а, 167-а, 340-а – зайняла Городище, Деркачівку, Великі Будки, Зеленківку, Комишанку.

На рубежі Беседівка – Коровинці – Рубанка – Берестівка радянські війська зустріли впертий опір ворога і 10-11 вересня не просувалися вперед. 12 вересня визволення Недригайлівського району було завершене.

Із загальної кількості понад 10 тис. уродженців та жителів району, які брали участь у боях на фронтах війни, додому не повернулось 6703 чоловіки, з яких загинуло 3163 (на території області – 38, при визволенні Європи – 662, на фронтах у межах Радянського Союзу – 1953, померло у шпиталях – 510), пропало безвісти – 3540.

У боротьбі з ворогом загинуло 22 партизани і 10 підпільників. Під час бойових дій у 1941 і 1943 роках на території району загинуло 1467 воїнів, які поховані в 34 братських та трьох індивідуальних могилах .

За звершені подвиги понад 6 тисяч уродженців і жителів району нагородження орденами і медалями. Капітан К.Бобошко з с. Великі Будки, генерал-майор М. Денисенко з с. Козельне, генерал-лейтенат В.Кашуба з с. Хоружівка, старший лейтенант В.Молчанов з с. Володимирівка, рядовий В.Шаповал з с. Комишанка, сержант В.Цис з с. Хоружівка, рядові О. Сокіл та Г. Сокіл, з с. Козельного стали Героями Радянського Союзу, а В.Міщенко з смт Терни, В.Рибалко з с. Вільшана, В.Ситенко з с. Хоружівка – повними кавалерами ордена Слави [Хто є хто на Сумщині. Видатні земляки: довідник / упоряд. В. В. Болгов. – К., 2005. – С. 19.].

У післявоєнні роки в районі працювало 11 промислових підприємств, серед яких найкрупніші – Тернівський цукровий та Недригайлівський плодоконсервний завод.

Звання Героя Соціалістичної Праці були удостоєні уродженці Недригайлівщини О. Сердюк, І. Залозний, Г. Троян, І. Яловий, В. Таряник, М. Лаврик. Десятки трудівників полів і ферм були нагороджені орденами та медалями.

Серед видатних людей Недригайлівщини – уродженець с. Курмани, фізик, один із засновників сучасної акустики, академік АН СРСР, Герой Соціалістичної Праці М.Андреєв, поет, прозаїк, сатирик і публіцист з с. Городище П.Капельгородський, поет з Курманів І.Чумаченко, поет, перекладач, літературний критик з цього ж села Д.Білоус, його земляк – поет, прозаїк, доктор філософських наук М.Осадчий, поет, прозаїк, заслужений діяч мистецтв України з Хоружівки О.Ющенко та художник, член Спілки народних майстрів України Н.Кізенко, народний артист СРСР А.Мокренко з Тернів, письменник І.Власенко з Недригайлова, поет і письменник з Тимченок М.Гриценко, доктори історичних наук, брати з Сакунихи А. та В.Коцури, головний редактор газети «Україна молода» М.Дорошенко з Хоружівки.

У Хоружівці народилися екс-президент України В.Ющенко та народний депутат України П.Ющенко.

Наприкінці жовтня 1999 Коровинці, Недригайлів та Вільшану відвідали Президент України Л.Кучма та перший космонавт незалежної України Л.Каденюк.

На сьогодні у Недригайлівському р-ні працюють 24 загальноосвітніх навчальних заклади, 9 дошкільних навчальних закладів, Будинок школяра, дитячо-юнацька спортивна школа, міжшкільний навчально-виробничий комбінат, 38 медичних закладів, 7 профілакторіїв, 14 будинків культури, 17 сільських клубів, 27 бібліотек, дитяча музична школа, дитяча школа мистецтв.

Сільське господарство представлене 25 сільськогосподарськими підприємствами і 26 фермерськими господарствами.

У галузі промисловості – 2 переробних підприємства.

За природно-історичними критеріями Недригайлів поділявся на 4 умовних райони, які складалися в процесі розвитку. Його планування мало радіальну форму, яка встановилася на основі історичного плану, фактично закладеного ще у 1787. Селище поділялось на кілька радіально-кільцевих напрямків по чотирьох магістралях з цілим рядом кільцевих вулиць. Територія Недригайлова нагадувала формою неправильний багатокутник, розсічений дорогою Суми-Ромни на північну і південну частини.

Майже до Другої Світової війни селище не було впорядкованим. Лише вул. Комінтерну мала тверде кам’яне покриття шириною 2,0 м і довжиною близько кілометра.

Було вимощено також під’їзди на міст через Сулу і до вул. Леніна. Після війни відремонтовано міст, збудовано дамбу з чотирма мостами [Схема планирования Недригайлова // Харьковское областное управление архитектуры. – Х., 1947.].

На початок 1970-х рр. площа Недригайлівського р-ну становила 1035 кв. км, а мешкало на Недригайлівщині 47,8 тис. чоловік, з яких 36 тис. відносилось до сільського населення.

У 1983 в районі створено державний гідрологічний заказник місцевого значення на площі 650 гектарів, що охоплюють заплаву Сули від с. Засулля до с. Коровинці.

В архітектурному плані Недригайлівщина багата церковними спорудами. В межах її нині існуючих кордонів у дореволюційний час службу Божу справляли в 25 діючих церквах: 15 храмів були підпорядковані єпархії Полтавської Духовної Консисторії (Роменського повіту) і 10 – Харківської (Лебединського повіту).

У 1828 коштом І.Головкіна збудовано і освячено Костянтинівську церкву Успіня Богородиці на підвищенні правого берега Сули. Склепи Ю.Головкіна та Є.Голіцина, що розташовувались поблизу храму, були зруйновані і пограбовані в роки революційних подій та громадянської війни. Церква збереглася до нашого часу. Не збережені також споруди дзвіниці, церковної сторожки та будинку для церковного притчу.

Храм тридільний, однобанний, збудований «кораблем». За характером архітектурних форм Успенська церква близька до типу храма-пам’ятника і, незважаючи на часткові втрати й руйнування, є рідкісною за цільністю образу й досконалістю композиції архітектурною пам’яткою пізнього провінційного класицизму. Тут органічно поєднано традиції української церковної архітектури зі стильовими рисами загальноімперського класицизму та певними впливами романтизму.

У 1804 в Хоружівці на кошти генерал-аншефа С.Стрекалова побудовано АрхангелоМихайлівську церкву. Задовго до цього (у 1797) у селі було побудовано дерев’яну Катеринівську церкву з дзвіницею. Постільки хоружівські церкви розташовувались недалеко одна від одної, то церковна сторожка була у них спільною. В ній розміщалися: бібліотека, школа грамоти і церковно-парафіяльне попечительство. У будинку псаломщика працювало земське училище. Окремо існувала жіноча школа грамоти. Майже на двох десятинах розташовувалися церковні будови.

У 1886 в Хоружівці спорудили пам’ятник імператору Олександру II. На жаль, і пам’ятник і церковні споруди були зруйновані за радянської влади у 1923.

Не може залишитися поза увагою і комплекс шкільних будівель, зведений на поч. 20 ст. Одне навчальне і два житлових приміщення, поставлені посеред шкільного подвір’я в ряд, перпендикулярно до головної вулиці. Будівлі цегляні, одноповерхові, прямокутні в плані. Серед них значними розмірами й пластичною розробленістю фасадного декору вирізняється навчальний корпус. Житлові корпуси, в яких первісно містилися квартири вчителів, значно менші, зі скромнішим декором.

Комплекс будівель сільського училища в Хоружівці є рідкісним за збереженістю й високими мистецькими якостями зразком цивільної архітектури українського села поч. 20 ст. Нині використовуються як навчальні корпуси Хоружівської середньої школи.

У 1912 у центрі с. Гринівка за типовим проектом 1 – 4 комплектних училищ для Роменського повіту побудовано цегляну сільську школу. Ця будівля є цікавим зразком провінційного модерну на селі.

Більше 120 років Гринівській церкві св. Михайла. З соснового брусу на цегляному потинькованому підмурку, підлога дощата, дахи щипцеві по дерев’яних кроквах, укриті покрівельною сталлю. Храм є характерним взірцем церковної будівлі єпархіального стилю в річищі неруського напрямку історизму останньої чв. 19 ст., що вирішена скромними засобами проте дуже професійно. Первісно вона була хрещатою, одноверхою, з дзвіницею на західному фасаді. У 30-х рр. 20 ст. верхній ярус дзвіниці та світловий восьмерик з верхом зруйнували. Службу в церкві припинено у 1965. З тих пір до кінця радянської доби в ній містився шкільний спортзал. У роки незалежної України церкву відбудовано.

З-поміж святинь, що збереглися в районі, заслуговує на увагу церква св. Митрофана у Недригайлові. Мурована, однобанна, прямокутна в плані, з прямокутними ризалітами вівтаря та західного притвору, за структурою – хрестокупольна, чотиристовпна. Церква є характерною пам’яткою неокласистичного напрямку пізнього «цегляного» стилю на Сумщині. Вперше була побудована у 1858 як кладовищенська на кошти купчихи М.Калугіної. Була дерев’яною. У 1913 побудовано новий кам’яний храм. Богослужіння припинилося у 30-ті рр. 20 ст., під час Великої Вітчизняної – відновлено. У 1962 храм було закрито. Через 15 років територію довкола церкви зайняло промислове підприємство Путивльського об’єднання «Сейм», яке пристосувало храм під один із виробничих цехів.

До церкви було зроблено прибудови з північного заходу, півдня і південного заходу, навколо побудували виробничі цехи й адміністративні корпуси, територію обнесли залізобетонною огорожею. У 1992 Митрофанівський храм відновив роботу. Поблизу побудовано і нову дзвіницю. Усі вищезазначені храми у 90-ті рр. 20 ст. досліджені членом-кореспондентом Академії архітектури В.Вечерським [Вечерський В. Пам’ятки архітектури і містобудування Лівобережної України : Виявлення, дослідження, фіксація / В. Вечерський. – К., 2005. – С. 421-424.].

У 90-ті рр. 20 ст. у Деркачівці підприємцем Г.Фесенком розпочато спорудження церкви, що є зменшеною копією храму на Поклонній горі в Москві.

Не збереглися до нашого часу такі храми: Косьми і Даміана у с. Беседівка, Миколаївська у с. Коровинці, Троїцька у с. Іванівці, Миколаївська у с. Курмани, Покровська у сс. Малі Будки та Томашівка, Миколаївська у с. Червона Слобода, Георгіївська у с. Сакуниха.

На сьогодні в районі проводиться певна робота по збереженню пам’яток архітектури та історії. У 1987 в с. Деркачівка відкрито шкільний музей українського письменника, публіциста і просвітителя П.Капельгородського. У 1988 обласним управлінням освіти цьому музею надано свідоцтво про відомчу реєстрацію. В експозиції музею понад 140 експонатів про життєвий та творчий шлях видатного земляка.

За підтримки П.А. і В.Ющенків відбудовано храм Андрія Первозванного у Хоружівці. Церкву відкрито 20 вересня 2000. Верхній храм освячено на честь Андрія Первозванного, а нижній – св. Катерини і Архистратига Михайла.

У 2005 в центрі Недригайлова у парку Слави та скорботи відкрито Алею Слави з портретами видатних земляків та капличку, на вшанування пам’яті померлих від голодомору, репресій, у полум’ї Чорнобиля та Афганської війни.

Створений Державний історико-археологічний заповідник «Посулля». У 2006 почав роботу краєзнавчий музей.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 772 – 781.