2008 р. Австрійці запропонували, щоб у Олеському замку не було музею, – у Возницького шок!

Юлія Достоєвська

Дата: 06.10.2008

Іноземці дедалі активніше приглядаються до українських пам’яток як до можливості заробити гроші. Під їхню пильну увагу потрапили замки Львівщини. Однак виразне бажання інвестувати тільки в приватні компанії, а не державні заклади. До того ж потенційні інвестори вважають, що музеї у замках приносять менше прибутку, ніж рекреаційні об’єкти. У працівників українських музеїв на це інакший погляд.

«Мене лякають пропозиції австрійської сторони», – заявив 2 жовтня під час пленарного засідання «Туризм, історико-культурна спадщина, маркетинг регіонів» директор Львівської галереї мистецтв, Герой України Борис Возницький на VIII Львівському міжнародному економічному форумі «Європейське партнерство – відкриті можливості» у Львівському будинку вчених під час модерованого заступником міністра культури України Миколою Яковиною пленарного засідання, на якому представники Польщі, Австрії, України та Нідерландів обговорювали використання культурно-історичної спадщини для зростання ринку туризму та індустрії гостинності регіону.

Аналізуючи, якими повинні бути стратегії та інвестиції регіонів та міст, щоб забезпечити конкурентноздатність в індустрії туризму, та в який спосіб максимізувати культурно-історичну спадщину як фактор маркетингу регіону, австрійська сторона в особах керівника українсько-австрійського проекту «Галицька корона», PAN-PLAN GmbH Петера Снайдера та інсбрукського архітектора Гергарда Гаузера запропонувала новий погляд на використання архітектурних пам’яток Львова та області.

За словами Петера Снайдера, історичні споруди слід охороняти, реставрувати та ревіталізовувати. На це спрямований проект «Галицька корона», що постав на основі угоди, підписаної цього року PAN-PLAN GmbH із головою Львівської облдержадміністрації Миколою Кметем.

«Ми розробляємо концепцію розвитку старовинних споруд, яка передбачає як реставрацію, так і перетворення їх на туристичні центри при максимальній доступності для громади. Після вироблення концепції має бути розроблений бізнес-план, щоб ці споруди були прибутковими, а не жебрали гроші з державного бюджету. То не правильно казати: дайте нам гроші, а ми самі дамо їм раду. На наш погляд, потрібно інвестувати 120 мільйонів євро у ті об’єкти, які склали перелік із 15 замків.

Роздержавлювати їх не варто, нехай перебувають у власності держави, але слід надати керівні повноваження приватним компаніям, бо інвестори вкладати гроші в державні установи не будуть, – тільки у приватні. Відповідальність за доходи слід також закріпити за користувачами, а не власниками. А ще – зробити прозорими тендери на всі роботи», – сказав Пертер Снайдер, пообіцявши, що до 2012 року можна буде отримати перші реальні результати втілення цієї концепція.

Австрійський архітектор Гергард Гаузер був більш конкретнішим щодо того, які функції мають бути притаманні тим чи іншим пам’яткам архітектури. Але коли його пропозиція звільнити від книг костел єзуїтів у Львові не викликала заперечення, бо всі розуміють, що там наукова бібліотека НАНУ ім. В.Стефаника зберігає спецфонд тимчасово тільки тому, що влада ігнорує її потреби у новому якісному книгосховищі, то пропозиція відмовити Олеському замку у музейній функції неабияк схвилювала Бориса Григоровича Возницького і він не зміг змовчати.

«Я не готувався до виступу, – сказав Борис Возницький, хоч його прізвище заздалегідь було внесено до переліку осіб, як мали за круглим столом з’ясувати, наскільки значним є туризм для економіки нашого регіону і як ефективніше керувати цією галуззю.

«Коли почув, що в Олеському замку не треба музею, то не міг стриматися», – звернувся до присутніх Борис Возницький, – Австрія мене лякає! Віддавати замки не під музей – неправильно. Концесія – це погано!».

«Україна – не Австрія, і навіть не Польща. Це є країна, яка була в страшному стані! У нас навіть національності української не стало, а робили якусь «совєтську» національність. Тільки на Львівщині було закрито 1300 храмів і перетворено їх не склади, а із замків поробили коли не санаторії, то божевільні чи училища. 80 відсотків національної спадщини було знищено у XX столітті! На мою думку, в замках треба відроджувати національне мистецтво.

120 років тому думали, що в Олеському замку зробити: школу чи музей Яна Собеського. Вирішили зробити школу, і вона зруйнувала замок. А ми у 1975 р. заходилися робити там музей українського мистецтва, піднімали споруду буквально із руїн, із згарища. Усе своїми руками робили наукові працівники галереї. 30 років там музей, про який знають усі в Україні, а в монастирський приміщеннях наше фондосховище, де тисячі врятованих творів мистецтва!

То що, тепер музей має платити якійсь приватній компанії за оренду замку? Та то навпаки: той хто приймає наші експонати має платити нам, бо експонати цінніші. В Олеську на 16 мільярдів євро цінності зберігається!

Золочівський замок ми так само 22 роки відроджуємо за допомогою місцевих спонсорів та доброчинців із Канади й Америки. Держава тільки 20 процентів з того, що зроблене, фінансувала, а решту – ми своїми силами. Зараз Золочівський замок також став популярний. Він ще не був дороблений, як туди повалили туристи. Їдуть маси, їдуть із України, Білорусі, Росії. Тільки за цей рік у Золочеві ми заробили 0,5 млн грн!

Загалом в України більше як 4 тис замків і різних оборонних споруд. А таких замків, над якими є дах – 24. У багатьох пам’ятках поробили божевільні: у Підкамені, Уневі, Буданові… І там ні реставрації, ні туризму. Замкам треба допомагати стати музеями, а не продавати чи передавати в оренду або концесію (ми вже маємо приклад, коли замок у Старому Роздолі опинився у приватних руках і пропав. А тут кажуть – музеїв не треба. А що треба: готелі, спортзали? Що?

Музеєфікація пам’ятки важлива, і музей у ній – найвідповідніше функція, бо це не означає, що там тільки картини висять, там може бути представницька резиденція, можна зібрання поважні робити, концерти, конференції. До замків, де є музеї, залюбки тягнуться туристи. От тільки інфраструктури в нас нема: це вже якась анекдотично-трагічна проблема доріг, туалетів, готелів. Наприклад, за маршрутом «Золотої підкови» за один день три замки не оглянеш, треба десь спинитися на нічліг, а готелю нема. В інфраструктуру треба інвестувати, тоді й музейним замкам прибуток збільшиться!», – переконаний Борис Возницький.

Схожого погляду на комплексну функцію замків (музеї, готелі, заклади громадського харчування, рекреаційні об’єкти тощо) дотримується й директор комунального підприємства Львівської обласної ради «Реставрація та управління замками і палацами Львівщини» Гайда Микола, який під час пленарного засідання презентував замкові об’єкти Львівщини (на жаль, незадовільна технічна оснащеність круглого столу не дозволила здійснити це належним чином).

За його словами, у Свірзькому замку могли б поєднатися музей, ресторан і готель, а у млині над ставом – готель чи ресторан. Притік відвідувачів до оборонної вежі у П’ятничанах підсилили б етнографічні садиби коваля, гончара й лозоплетника, де можна було б спинитися на день. До музею в Олесько можна було б також додати рекреаційну функцію. А замок у Бродах ідеально надається до мілітарного музею та інших функцій, які б не суперечили головній, а тематично її підсилювали.

Приклад такого успішного поліфункційного використання замку в парковій зоні оприлюднив на засіданні виконавчий директор компанії «Палац Шонбрунн», Вольфганг Кіппес із Австрії. Від 1992 року палац загосподарювала приватна компанія, де працює 180 осіб. Від 1996 року палац Шонбрунн внесений до Переліку світової спадщини ЮНЕСКО, і приймає до 9 млн туристів на рік. Усі видатки на утримання палацу сплачує підприємство, яке його експлуатує, однак воно ж є власником і всіх доходів.

«Наша головна мета охороняти і реставрувати палац, а для цього ми повинні всякчас дбати про економічну основу. Загалом наш дохід за рік становить 32 млн євро, з них чистого прибутку 13 млн євро. На одного працівника в рік припадає 194 тис. євро, решту ми можемо інвестувати в реставрацію», – пояснив Вольфганг Кіппес.

Не менш успішним є й господарювання у Нідерландах компанії «МонументенВахт», про діяльність якої розповів Жак Акербун. «МонументенВахт» на договірній основі із Державним фондом реставрації обстежує пам’ятки архітектури (приватні будинки, храми, замки, вітряки тощо), визначає потребу в реставраційних роботах, на яку власники чи орендарі можуть брати субсидії, позики з низькими відсотками або зменшувати податки.

Зацікавлені в діяльності «МонументенВахт» і страхові компанії, бо пильний догляд за пам’ятками різко зменшив число пожеж, а значить і страхових виплат. «Економічна цінність культурної спадщини беззаперечна. Пам’ятки генерують вартість у туристичну інфраструктуру. Тому, коли пам’ятку вже не можна внаслідок її пошкодження використовувати за початковим призначенням, їй слід підшукати альтернативну функцію, як це стало у випадку із нашим славнозвісним храмом-книгарнею», – сказав Жак Акербун.

«Українська держава нині опікується великим масивом пам’яток: у нас на обліку перебуває понад 130 тис. пам’яток. Для порівняння: у неспівмірно більшій за площею і людськими ресурсами Російській Федерації – пам’яток трохи більше як 80 тис., у Польщі – понад 65 тис. Тільки пам’яток археології в Україні станом на нині понад 57 тис.! Це на порядок більше ніж в інших країнах. Але чи можемо ми похвалитися тим, що належно їх доглядаємо.

Є й такі пам’ятки, що не мають державного статусу й знаходяться у глибинці. Наприклад, тільки цього літа статус національного отримала знана у вузьких археологічних колах «Кам’яна могила», артефакти якої старші за єгипетські піраміди!

Маємо 445 музеїв, понад 60 державних заповідників, але це з розрахунку – 1 державний музей на 90 тис. населення. А у Франції 1 музей на 8 тис. чол.! Ми дійшли розуміння, що інвестиції можна залучити, коли з’явиться належна туристична інфраструктура. Уже робляться спроби дещо змінити. Підготовлено проекти, які ще кілька років тому важко було собі уявити через інерцію ментальності нашого суспільства.

Минулого тижня у парламенті було прийнято закон, який встановив невелику кількість пам’яток національного значення, які не можуть бути приватизовані. Цим започатковано процес передання в оренду, концесію та приватну власність тих пам’яток, котрі потребують порятунку. Уряд України також видав постанову про об’єкти, які можуть перейти в концесію: таких Україна може запропонувати багато (три з них – на території Львівщини)», – резюмував заступник міністра культури України та голова національного бюро ІКОМОС Микола Яковина.

Джерело: «Західна інформаційна корпорація»