Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації.

Високий замок

2007 р. Пагорб Люблінської унії

Дата: 10.08.2007

2005 р. Львів охопила лихоманка дискусій про відбудову Високого замку. Інспіратором цієї ідеї був міський голова Любомир Буняк. 2002 року він виграв вибори завдяки фантастичній обіцянці забезпечити місто водою та розвішаним на кожному стовпі плакатам “Буняк – негр”.

Коли журналісти почали сумніватися в доцільності побудованого нафтопроводу “Одеса – Броди”, а з кранів вода так і не потекла, то напередодні виборів-2006 мер вирішив вразити виборців новим мегапроектом. Усе ж цього разу виборці – вже досвідчені – не повірили, а організований громадянський опір поклав край мегаломанії амбітного політика.

Безумовно, в іншій ситуації ідея відбудови Високого замку не спонукала б стільки емоцій (аргументи її прихильників і противників викладено в спеціальному номері “Галицької брами” “Високий замок: незалежна експертиза”, 2006, № 1-2). Варто також зауважити, що думку про насипання на Високому замку пагорба Люблінської унії – однієї з найбільших туристичних атракцій нашого міста – також свого часу оцінювали як мегаломанію й вона мала чимало завзятих противників.

Задум святкування 300-ліття Люблінської унії (у Любліні 12 серпня 1569 р. Сейм ухвалив рішення про об’єднання Польського королівства та Великого Литовського князівства) постав після поразки повстання 1863 р. в середовищі польської еміграції у Франції як наслідок започаткованої легендарним Ярославом Домбровським дискусії про український народ.

І хоча більшість не погодилася на його пропозицію вважати українців нацією, всі зійшлися на тому, що основною причиною поразки повстання була ворожа постава українського селянства. Учасники дискусії також були одностайними в тому, що майбутня польська держава матиме форму польсько-литовсько-української федерації (цю ідею популяризували літератори-романтики, а історичне підґрунтя їй надали львівські історики Йосиф Клячко і Кароль Шайноха).

Відтак декілька організацій польських емігрантів звернулися з відозвами про святкування 300-ліття Люблінської унії в контексті порозуміння з українськими політиками. Інформацію про задум парижан святкувати річницю унії до Львова привіз Станіслав Ярмунд, секретар Комітету об’єднаної польської еміграції, який збирав складки на святкування.

15 лютого 1869-го галицька преса опублікувала повідомлення про підписку на пам’ятні медалі з цієї оказії. Ініціативу святкування перехопило щойно створене Національно-демократичне товариство на чолі з легендарним Францішком Смолькою. Ф. Смолька саме розпочав боротьбу за розширення автономії Галичини і, за всяку ціну прагнучи заручитися підтримкою українських політиків (угодова акція Сапіги – Лаврівського 1869 р. у Галицькому сеймі), намагався використати річницю Люблінської унії.

Отже, основні урочистості відбулися у Львові. В уяві Ф. Смольки федеративні засади Люблінської унії 1569 року були співзвучні й ліберальній ідеології XIX ст., й ідеалам українського національного руху. Однак українці, хоча й погодилися підтримати Ф. Смольку в Галицькому сеймі й австрійському парламенті, від участі у святкуваннях відмовилися.

Народовці пообіцяли лише утриматися від протестів, а москвофіли оголосили 900-літній ювілей княгині Ольги та річницю звільнення Галичини з-під польського ярма. Це створило абсурдну ситуацію, коли 300-ліття польсько-литовсько-української угоди поляки мали святкувати без литовців і українців. “Сміх”, “безплідна демонстрація”, “комедія”, – насміхалися з Ф. Смольки консерватори. Попри те, його партія не відмовилася від намірів.

Після візиту лідера паризьких емігрантів Кароля Лібельта у квітні 1869 р. Національно-демократичне товариство створило спеціальний комітет організації святкування 300-ліття Люблінської унії на чолі із Ф. Смолькою, істориком Каролем Відманом і літератором Платоном Костецьким (див. про нього “Газету” за 29 червня 2007 р.). Комітет створив шість комісій: порозуміння з українськими політиками, організаційну, підготовчу, фестинову, квартирну, безпеки.

З великим занепокоєнням спостерігало за новою ініціативою польських лібералів намісництво. Річ у тому, що саме тоді австрійська поліція отримала інформацію про підготовку до нової світової революції на чолі з чеськими та польськими лібералами, колегія міністерства внутрішніх справ Австро-Угорської монархії спеціально обговорювала ситуацію у Львові 26 травня 1869 р.

Тому Львівська дирекція поліції відмовилася санкціонувати святкування 300-ліття Люблінської унії. Незважаючи на це, міська рада не лише підтримала ініціативу Ф. Смольки, а й ухвалила насипати на Високому замку пам’ятний пагорб і позичила комітетові 350 гульденів на його спорудження. Святкування відбулися 12 серпня. Через заборону поліції комітет відмовився від віча й урочистого походу. О 10.00 розпочалося урочисте богослужіння в Домініканському соборі. Відтак близько тисячі осіб вирушили на Високий замок. Там Ф. Смолька в короткій промові подякував міській раді за підтримку й закликав дотримуватися порядку. Розпочалася толока.

В основу пагорба Люблінської унії поклали камінь із написом “Польща, Русь і Литва, об’єднані Люблінської унією – вільні з вільними, рівні з рівними”, звіт про перебіг святкування, декілька монет і книг, землю з могил А. Міцкевича, Ю. Словацького, У. Неємцевича, К. Князєвича, В. Островського, а також із села Соловіївки на Київщині, де під час повстання 1863 року селяни забили дванадцятьох студентів.

Художники К. Млодніцький і К. Дзбанський зробили етюди толоки, а невдовзі виставили картини “Насипання пагорба на Високому замку у Львові” та “Закладення пагорбу Люблінської унії”. О 13.00 в ресторані на Високому замку влаштували урочистий обід для 90 осіб за участю гостей із Парижа. Увечері в театрі Скарбка (тепер – театр ім. М. Заньковецької) відбулися вистава фрагментів опери Кароля Курпінського “Краків’яни та гуралі” та сольний спів Квєцінської з опери “Українка”.

На закінчення глядачі побачили акторський образ короля Жигмонта III в оточенні трьох дівчат у литовському, польському й українському національних вбраннях. Місто було ілюміноване, ілюмінація полягала у внутрішньому освітленні помешкань. Натомість москвофіли розвішали на вулицях міста плакати з протестами проти святкування. Планували також панахиди в церквах і чорні прапори на помешканнях русинів, але до цього не дійшло.

У Кракові урочистості полягали в богослужінні в кафедральному соборі та презентації гігантського образу Яна Матейка “Люблінська унія”. Невдовзі цю картину закупив Галицький сейм, вона прикрашала сесійну залу (нині – актова зала Національного університету ім. Івана Франка). Тепер це полотно експонують у Люблінському замку. В Перемишлі Сяном плавав човен з образом унії, хрестом і капелою, яка співала польських і українських пісень; на березі горіли бочки зі смолою.

За підрахунками сучасного історика з Ряшева Павла Сєрженґи, загалом святкування були в 34 галицьких містах, урочисті богослужіння відбулися також у двох церквах. Польські аристократи й урядники утрималися від участі у заходах, здебільшого в них брало участь міщанство. Будівництво пагорба продовжували завдяки зусиллям Ф. Смольки та повстанця 1863 р. Яна Боньчі-Павульського методом толоки. Щороку в серпні на чергову річницю на Високому замку збиралися патріоти, частина з них прибувала з інших міст. До того ж насип робили з піску, дощі розмивали насипане – і потрібно було починати все спочатку. Спонтанно виник задум укріплення пагорба каменем, який брали із замкових руїн.

І даремно такі ентузіасти, як Антоній Шнайдер (див. про нього “Газету” за 23 січня 2004 р.), застерігали від остаточного знищення замку. Невдовзі від мальовничих руїн залишився лише невеликий фрагмент оборонної стіни. Проте після 1874 року польська громадськість охолола. Тож Ф. Смолька використав свої значні пенсії від Сейму та Райхсрату (у 1881-1893 рр. був спікером австрійського парламенту), щоб упорядкувати пагорб, і в такий спосіб витратив 80 тис. гульденів.

Кажуть, що стрункого вісімдесятирічного дідугана зі здоровецькими вусами та бородою самого можна було побачити серед робітників. 1881-го роботи частково почала фінансувати Львівська міська рада, а після смерті Ф. Смольки 1899 р. – повністю. Так задум було довершено, хоча й не повністю: “лев Лоренцовича”, який стоїть нині біля підніжжя пагорба, мали б встановити на вершині.

Ігор Чорновол

Джерело: “

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 396

Модифіковано : 23.11.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.