Портрет Л.Опалинського. Бл. 1635 р.

У польських репрезентативних портретах теж спостерігається зображення постаті на весь зріст та різних атрибутів, що допомагали у виявленні характеристики портретованого. Але поруч з окремими спільними, переважно зовнішніми, рисами в польському і українському портретах чимдалі більшою стає розбіжність у тлумаченні образів. Це досить ясно виступає, наприклад, при порівнянні двох майже одного часу творів, подібних за своєю композицією, – портрета Костянтина Корнякта (30-і роки XVII ст.) і портрета Луки Опалинського (близько 1635 р.). В кожному з них живописці прагнуть до звеличення людини, але форма виявлення внутрішньої значимості і її тлумачення в кожному портреті неоднакові, що було пов’язано з різним трактуванням образу в українському та польському іконопису. В портреті Корнякта художник прагне до узагальненої, сталої характеристики, в той час як в зображенні Л. Опалинського помітно акцентуються перехідні почуття, особисті «цноти» портретованого, а також намічаються риси барочного пафосу, властиві польському, так званому сарматському, портрету [T. Mańkowski. Genealogia sarmatyzmu. Warszawa, 1946, стор. 7 – 16; T. Dobrowolski. Polskie malarstwo portretowe. Kraków, 1948, стор. 127].

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 311.