Портрет Яна Мнішка. 1 чв.17 ст.

Традиції українського мистецтва яскраво виявились також у творчості Федора Сеньковича, українця походженням. Про це свідчать виконані ним портретні твори представників українських кіл, а також портрети польської знаті – львівського старости Станіслава Мнішека та підканцлера Томаса Замойського [Tadeusz Mańkowski. Lwowski cech malarzy w XVI i XVII wieku. Lwów, 1936, стор. 66 – 67]. Пензлю, якщо не Федора Сеньковича, то художника того самого напряму, належить портрет Яна Мнішека, брата Марини – нареченої Дмитрія Самозванця (до нас дійшов ряд репрезентативних портретів членів родини Мнішеків, виконаних на їхнє замовлення місцевими тогочасними майстрами).

В портреті Яна Мнішека використано всі зовнішні прийоми, що можуть надати постаті показної значущості. Його зображено на весь зріст в типовій для лицаря позі з широко розставленими ногами. Одна його рука на поясі, другою він торкається столу з червоною скатертиною. Вгорі ліворуч розміщено чорну драпіровку, декоровану сріблястими смугами, праворуч – червоний герб. Але використані тут засоби звеличення зображеного лише підкреслили невиразність здрібнених рис обличчя, кволу постать, загалом нікчемність його особи.

Портрет Яна Мнішека, мабуть, написав місцевий майстер, вихований на іконописних традиціях. В цьому переконує як площинне рішення композиції (розташування на одній площині постаті, драпіровки над нею, стола і держака меча), так і традиційні прийоми освітлення, схематичність у змалюванні одягу, особливості малюнка обличчя тощо.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 306 – 310.