2009 р. Зірка на ім’я Соломія Крушельницька

Любов Долід

Дата: 11.11.2009

Львівська вулиця Соломії Крушельницької – одна з довгих і вузьких, на якій сором’язливо туляться старі камениці та заздрісно споглядають на парк Костюшка, який зухвало розкинувся напроти них. На фасаді однієї з камениць під номером 23 висить меморіальна дошка (робота львівського скульптора Е.Миська): «В цьому будинку з 1903 по 1952 рік проживала видатна українська співачка Соломія Крушельницька», а ліворуч – табличка, яка сповіщає про Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької (він на другому поверсі будинку).

Триповерхову каменицю, збудовану 1884 р. за проектом Якуба Кроха, Соломія Амвросіївна Крушельницька купила 1903 року для себе і родини. Хоча бувала в ній нечасто, бо постійно гастролювала по різних країнах: Італії, Португалії, Єгипту, Алжиру, Іспанії, Аргентині, США та Канаді. 1939-го, після смерті свого чоловіка Чезаре Річчоні, співачка приїздить до рідних в Галичину і постійно оселяється у Львові.

Цього ж року будинок Крушельницької було націоналізовано радянською владою, а їй надали чотири кімнати, в яких Соломія Амвросіївна мешкала, працюючи професором кафедри сольного співу Львівської державної консерваторії ім. Лисенка (з 1944 по 1952 рр.), до останніх днів свого життя. Але треба зазначити, що її викладацька діяльність, ледь розпочавшись, мало не завершилася.

Під час «чистки кадрів від націоналістичних елементів» їй інкримінували відсутність консерваторського диплома. Пізніше диплом було знайдено у фондах Міського історичного музею. Мешкаючи й викладаючи в Радянському Союзі, Соломія Амвросіївна, незважаючи на численні звернення, довгий час не могла отримати радянського громадянства, залишаючись підданою Італії.

Нарешті, написавши заяву про передачу своєї італійської вілли й усього майна радянській державі, Крушельницька стала громадянкою СРСР. Віллу відразу продали, компенсувавши власниці мізерну частину від її вартості. 1951 р. їй присвоїли звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР, а в жовтні 1952 року, за місяць до кончини, Соломія Крушельницька нарешті отримала звання професора.

16 листопада перестало битися серце великої співачки. Її поховали у Львові на Личаківському кладовищі поруч із могилою друга і наставника – Івана Франка…

Переступивши поріг музею, попадаєш в полон атмосфери музично-світського життя початку ХХ століття.

– Сьогодні відвідувачі приходять в музей не за інформацією, бо її достатньо в сучасному інформаційному просторі, а за відчуттям та автентичністю. Саме це вони знаходять в нашому музеї завдяки художній концепції художника Ореста Скопа – створенню «меморіальності» та інтер’єру в усіх семи експозиційних залах, – розказала директор музею Галина Тихобаєва.

– Музей імені Соломії Крушельницької розпочав свою роботу в жовтні 1989 року як відділ Львівського літературно-меморіального музею ім. І. Франка, з весни 1991-го набув статус Музично-меморіального музею ім. Соломії Крушельницької, а з 1995 р. став самостійною державною установою, цього ж року було відкрито і його філіал – Меморіальний будинок-музей Станіслава Людкевича.

Фундаторами та ініціаторами створення Музею Крушельницької у Львові були: Одарка Бондрівська – племінниця, донька старшої сестри співачки – Осипи, котра зуміла зберегти особистий архів своєї знаменитої тітки; а також дослідники її творчості – видатний київський мистецтвознавець Михайло Головащенко, котрий ще в 1980-х роках передав до музею частину свого архіву, пов’язану з Крушельницькою, більшість експонатів з нього нині представлені на постійно діючій виставці, та Іван Деркач – автор першої книжки про співачку.

Основну експозицію музею становлять оригінальні матеріали кінця ХІХ – початку ХХ ст., пов’язані з оперної творчістю Соломії Крушельницької (1872-1952 рр.). Ще за життя вона була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання «Вагнерівська примадонна» ХХ століття. Співати з Соломією Крушельницькою на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітто Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував примадонні свій портрет із написом «Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй»!

Музейний фонд знаменитої співачки становить: особистий архів, оригінальні світлини з приватного та оперного життя, нотна література, спогади, епістолярна спадщина, її власні театральні костюми, афіші, концерти, відгуки музичних критиків в пресі, особисті речі, а також платівки із записом її голосу.

В музеї також зібрана найбільша збірка документальних пам’яток перебування Крущельницької у Львові ще на початку своєї кар’єри, коли вона в 1891-1893 роках вчилася сольного співу в професора Валерія Висоцького в консерваторії Галицького музичного товариства, а в 1893-му на сцені Театру Скарбика (тепер Театр імені М. Заньковецької) відбувся її дебют в опері Г. Доніцетті «Фаворитка», і 1903 рік – виступи на сцені Міського театру (тепер – Львівський театр опери і балету ім. Соломії Крушельницької).

У 2008-2009 роках основне фондове зібрання музею поповнилося другою частиною цінних матеріалів із особистого архіву М. Головацького, котру, за заповітом батька, подарував його син Тарас.

– На сьогодні в музеї налічується 20 тисяч одиниць збереження, – прокоментувала головний хранитель фондів музею Ірина Криворучка. – Але, крім основного фонду Крушельницької, в музеї зберігаються експонати, пов’язані з іншими українськими видатними співаками, котрі жили за кордоном: матеріали з особистого архіву та два художні портрети, написані у Відні в 20-х роках ХХ століття, всесвітньо відомої концертної піаністки Любки Колеси, Мирослава Скала-Старицького – оперного і камерного співака (тенор), Іванни Синенької-Іваницької – відомої української співачки лірико-драматичного сопрано, Іри Маланюк – найвидатнішої оперної вокалістки другої половини ХХ століття, блискучої і неперевершеної виконавиці вагнерівського репертуару.

Внук Модеста Менцинського, володаря титулу «Каммерзінґер» – подарував музею цінні біографічні документи свого діда та його особисте фортепіано, яке стоїть у музичному салоні. Поповнила музейні експонати унікальна колекція львівського скрипаля Ярослава Грицая – понад дві з половиною тисячі оригінальних грамплатівок першої половини ХХ століття, випущені провідними фірмами звукозапису.

Однак через нестачу приміщень багатьом людям приходиться відмовляти у прийнятті їхніх архівних документів і колекцій. Так було зі Степаном Максимюком із США, котрий запропонував музею найбільшу у світі колекцію грамплатівок українських виконавців початку ХХ століття, – і це прикро.

Немає в музеї ні виставкового, ні концертного залів, які конче потрібні, а у філіалі – Музеї Людкевича, де працює вдова композитора кандидат мистецтвознавства Зиновія Штундер, бракує доглядальника.

Десять тисяч відвідувачів щороку приходять в Музично-меморіальний музей Соломії Крушельницької, знаний у Львові як культурний осередок, що співпрацює з музикантами Австрії, Німеччини та Швеції. На музичні вечори, наукові читання, вечори у Музичному салоні збираються композитори, музикознавці та оперні співаки, а також родичі Крушельницької – професор ЛНУ ім. І. Франка Андрій Содомора, композитор Мирослав Скорик, почесний директор наукової бібліотеки НАН України ім. Стефаника Лариса Крушельницька.

Вони приходять, аби відчути ту атмосферу, в якій творила незрівнянна виконавиця більш як п’ятдесяти оперних партій – Мадам Батерфляй, Аїда, Електра, Брунгільда… А примадонна велично дивиться на них з портрету Богдана Сойки, який є справжньою окрасою музею.

Джерело: “День”