Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

Вітражне вікно сходової клітки

Вітражне вікно сходової клітки

Вул. М. Коперника, 3

1897 р., архіт. К.Міколаш; 1907-1908 pp., перебудова – архіт. Й.Сосновський, А.Захарієвич

Класичний вітраж, репрезентативний

Свинцеве обрамлення, моліроване скло. 200: 106 см

Понизу напис (зліва): сигнатура Krakowski zakład witrażów S.G.Żeleński

Вітражне полотно декорує аркоподібний віконний отвір. Тло заповнене решіткою, утвореною прямокутними безбарвними скляними модулями. Хвилевидні горизонтальні лінії, які творить металева спайка, окреслюють дрібні півколові елементи блакитного та оранжевого кольору. Центр вітража декорований геометризованим медальйоном ромбо- і коловидної форми. Медальйони замикають у собі композиції, зібрані з різновеликих, різнобарвних шматків скла, які асоціюються з соковитими фруктами і листками або з химерними пейзажами у білих, жовтих, оранжевих, червоних, пурпурних, жовто-зелених, смарагдових, синіх, фіолетових кольорах. Понизу вітраж оздоблений широким фризом. Візерунок фризу являє собою багаторазовий повтор одного сегмента, рисунок якого нагадує синю квітку на блакитному фоні. Кожен сегмент фризу обрамлений з трьох сторін фіолетовою смугою.

Примітка. Цей вітраж є частиною ансамблю вітражної оздоби споруди. Вітражами декоровано чотири поверхи сходової клітки. На трьох нижніх поверхах вітражні вікна однакові за композиційним вирішенням і розмірами, складаються з одного великого центрального вітража та двох однакових бічних. Відповідно розміри 200: 106 та 200: 36 см. На останньому поверсі вікно теж тридільне, композиційна сцена залишається незмінною, однак вітражне полотно більше за рахунок додаткового верхнього люнета. Відповідно розміри 184: 41; 375: 125; 217: 41 см.

Література. Державний архів Львівської області, ф. І, оп. 1, спр. 5428; Грималюк Р. Чарівна таїна вітражів // Дзвін. – 1994. – № 9. – Обкладинка.

Джерело: Грималюк Р. Вітражі Львова кінця XIX – початку XX століття. – Льв.: 2004 р., с. 184.

Скупчення яскравих кольорових плям, зібраних у різної форми та величини медальйони, спостерігаємо у вітражах будівлі Львівського фінансово-економічного інституту (вул. Коперника, 3, 1907-1908, арх. Й.Сосновський, А.Захарієвич) [Державний архів Львівської області, ф.2, оп.1, спр. 5428, арк. 12, 64, 93, 102]. У різновеликих, безсистемно, на перший погляд, розташованих шматочках барвистого скла вбачаються грона соковитих фруктів або ж химерні пейзажі. Проте фантазію вгамовують введені художником у композиційну канву чіткі геометричні форми ромба і кола, які й замикають у собі ці нагромадження кольорових скелець.

Вітражі сходової клітки будівлі Фінансово-економічного інституту [Сигнатура в кутку вітража: Krakowski zakład witrażów i mozaik S.G.Żeleński. R. 1910] відображають тенденцію до геометризації, яка проявляється у заміні традиційних овальних медальйонів на геометризовані ромбо- і коловидні, у використанні для заповнення фону чіткої прямокутної решітки, утвореної скляними модулями, у хвилевидних горизонтальних лініях, які творить металева спайка, окреслюючи маленькі півколові скляні елементи. Однак враження загальної геометризації пом’якшує кольоровий фриз, розташований в основі кожного з вітражів. Візерунок фриза являє собою багаторазовий повтор одного сегмента, рисунок якого нагадує квітку фіалки і є підтримкою абстрактній композиції, замкненій в кола і ромби.

Ступінь ансамблевості вітражної оздоби споруди визначити важко. Формально-композиційна структура вітражів слабо гармонує з геометризованим орнаментом металевих кованих балюстрад і зовсім дисонує з рясною ліпниною у вигляді гірлянд на стінах сходової клітки. Така незлагодженість у декорі інтер’єра пояснюється, очевидно, частими перебудовами та реконструкціями споруди, що здійснювалися протягом 1900-х і 1930-х років [Державний архів Львівської області, ф.2, оп.1, спр. 5428, арк. 12, 29, 64, 93, 102, 104, 203, 204].

Джерело: Грималюк Р. Вітражі Львова кінця XIX – початку XX століття. – Льв.: 2004 р., с. 103 – 104.