Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

Гуцульська вул.

Розмір зображення: 600:800 піксел

Вулиці Лисенка та Кривоноса з’єднує невеличка вулиця Гуцульська. З середини ХІХ століття вона мала назву Кошарова, бо вела до казарм, розміщених на місці колишнього монастиря Театинів. Із 1871 року називалася Червоною, бо вела до того самого Червоного кляштору, дах якого вкритий червоною черепицею. Із 1885-го мала назву Люблінської унії на честь державної унії Польщі та Литви 1569 року. За німецької окупації вулиця називалася Ауршперґґассе, а від 1944 року стала Гуцульською. Забудована у стилі віденського класицизму межі ХІХ і ХХ століть.

На вулиці Гуцульській колись розташовувався єдиний у Львові мусульманський цвинтар. 1607 року під час перевірки меж земель міських і королівських розділовим знаком між ними служив так званий Турецький камінь, який стояв саме на розі майбутніх вулиць Кривоноса та Гуцульської. У документах магістрату зазначено: “Цей камінь ділить ґрунти міські та замкові, й тут звикли турків ховати, коли якомусь у Львові померти доведеться”. 400 років тому тут були володіння вірменина Миколи Серепковича.

Цілком логічно, що мусульманський цвинтар розміщувався на вірменському землеволодінні, адже львівські вірмени мали монополію на торгівлю з мусульманським Сходом, а отже, й моральний обов’язок поховати гостя-мусульманина, якщо вже таке лихо трапилось із ним у Львові.

Цю ділянку 1664 року передали вірменським ченцям-театинам, які збудували відомий у Львові тих часів “Червоний кляштор”. Він зберігся донині, й тепер тут міститься військова частина.

Ілько Лемко

Джерело: “”, 30.03.2007

Коротеньку вуличку Миклухи-Маклая, яка з’єднує вул.Лисенка з вул.Гуцульською, названо іменем знаменитого українського вченого та мандрівника Миколи Миклухи-Маклая (1846-1888) 1946 року. До 1871-го мала назви Сліпа, Коротка і Бічна Стрілецька, бо розміщувалася неподалік міської стрільниці на Курковій, із 1871 р. – Сави. Вулиця не має жодної адреси.

Ілько Лемко

Джерело: “”, 6 квітня 2007 року, № 61 (1112)