Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Цитадель

2011 р. Бізнес без гальм, або Феєрверки замість молитви?

Дата: 29.04.2011

Президентові України п. Януковичу В. Ф.

Шановний Вікторе Федоровичу!

Щира вдячність Вам за ухвалу рішення про занесення концентраційного табору військовополонених «Шталаг-328», що функціонував з 1941 по 1944 рр. на Цитаделі в м. Львові, до Державного реєстру як пам’ятку історії архітектури та містобудування місцевого значення.

Про трагедію на Цитаделі львів’яни знали давно, але недостатньо, бо до 1990 р. ця територія разом з концтабором належала Міністерству оборони СРСР. Однак останнім часом львівські пошуковці звернулися до архівів, що зберігаються в м. Подольську під Москвою, у Москві, Києві, Львові, Дрездені, Нью-Йорку, і з’ясували, що в цьому, одному з найбільших у Європі концтаборів, перебувало понад 284 тис. військовополонених різних національностей – українців, росіян, поляків, євреїв, голландців, французів, італійців та ін. національностей, з яких 142 тис. закатовані, більшість – на території концтабору «Шталаг-328».

На жаль, у період Незалежності України комерційно-бізнесові посягання на цю територію обернулися страшною наругою над пам’яттю невинно убієнних: у 2005 – 2008 роках за дозволом місцевої влади «вежа смерті», в якій було розстріляно й захоронено тисячі євреїв і офіцерів Червоної армії, була реконструйована заступником голови львівської обладміністрації під п’ятизірковий ресторан.

На цьому наступ на Цитадель не закінчився. 28 серпня 2009 року виконавчий комітет Львівської міської ради ухвалив жахливе рішення за № 677 – провести спільно з приватним підприємством «Інвестбуд» відкритий міжнародний конкурс на будівництво 22-поверхового конгрес-готелю з підземними та наземними паркінгами і розважальним центром.

Громадськість Львівщини, України та інших держав висловила гнівні протести і осуд цьому задуманому святотатству. Львівська влада знає про страшну трагедію, однак рішення свого не скасовує.

Ці ганебні наміри влади спонукали кількох захисників – дослідників Цитаделі – до розшуку рідних, родичів «без вести пропавших» військовополонених.

– Я, Григорій Садовий, житель Києва, одним із перших дізнався про перебування мого батька Андрія Садового в страшному концтаборі «Шталаг-328». Поїхав туди. Побачене приголомшило: на місці катівні «Шталаг-328» до цього часу збереглися німі свідки трагедії – бараки, казарми, карцери, бастіони, залишки концтабірної огорожі – страшні місця нацистських злочинів. І як глум над пам’яттю убієнних – п’ятизірковий ресторан! Мій стан був пекельний – три дні не плакав – ридав. Соромно й боляче було, що на території фабрики смерті «Шталаг-328» немає жодного символу, не встановлено хреста, не відправлено служби Божої. Лише рабин із Нью-Йорка помолився за упокій убієнних.

У аналогічних таборах Європи вже давно відкрито Музеї Пам’яті, меморіальні ансамблі, створено Алеї Національної Пам’яті, палахкотять Чаші Вічного вогню. А на львівській Цитаделі, Господи прости, височіє ресторан. Щодня звідти лунають музика, співи, влаштовуються феєрверки!

Просимо Вас, шановний Президенте, докласти всіх зусиль, аби занести концтабір «Шталаг-328», пам’ятку місцевого значення, до Державного реєстру за категорією пам’яток України національного значення, а також ініціювати створення на території Цитаделі меморіального комплексу Міжнаціональної Пам’яті невинно убієнних військовополонених колишнього Радянського Союзу і країн світу.

Тоді жоден мародер не наважиться споруджувати на цій святій землі будь-які об’єкти, а незаконно побудований п’ятизірковий ресторан слід переобладнати й використати для потреб майбутнього Меморіалу Міжнаціональної Пам’яті. Це буде і по-людському, і по-Божому!

Аналогічне клопотання ми надсилаємо прем’єр-міністрові України М. Я. Азарову, міністрові культури М. А. Кулиняку.

Із глибокою вірою -

Григорій Садовий, син Андрія Садового, радянського військовополоненого, який пройшов концтабір «Шталаг-328», потім ще п’ять концтаборів у Німеччині, в останньому, «Вітмаршен», 14 лютого 1944 року тисячі разів його шматоване тіло позбавилося мук.

Борис Олійник – член НСПУ, поет-академік, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, Герой України, депутат Верховної Ради України кількох скликань, голова Українського фонду культури, громадсько-політичний діяч;

Дмитро Павличко – член НСПУ, поет, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, Герой України, депутат Верховної Ради України кількох скликань, видатний громадсько-політичний діяч;

Іван Драч – член НСПУ, поет, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, Герой України, депутат Верховної Ради України кількох скликань, громадсько-політичний діяч;

Лесь Танюк – член НСПУ, режисер, театрознавець, голова НСТДУ, депутат Верховної Ради України кількох скликань, громадсько-політичний і театральний діяч;

Богдан Горинь – член НСПУ, прозаїк, мистецтвознавець, в’язень радянських концтаборів, народний депутат Верховної Ради України ІІ скликання, громадсько-політичний діяч;

Сергій Плачинда – член НСПУ, прозаїк, публіцист;

Степан Колесник – член НСПУ, прозаїк, публіцист;

Віктор Баранов – член НСПУ, поет, прозаїк, голова КНСПУ;

Ніна Матвієнко – видатна співачка, народна артистка України, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, Герой України;

Галина Менкуш – знана бандуристка, народна артистка України;

Микола Кагарлицький – член НСПУ, прозаїк, мистецтвознавець, заслужений діяч мистецтв України, син репресованого в 1930-і роки батька.

Джерело: “День”

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 275

Модифіковано : 23.11.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.