Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба.

Цитадель

2009 р. Обід на львівській Голгофі

Дата: 23.12.2009

На нічийну гору в центрі Львова, де розкинулися старовинні форти, бізнесмени поклали око давно. Кільком міським депутатам за підтримки громадськості вдавалося відбивати атаки крутеликів. Але поступово більшість захисних фортів розгребли комерційні структури, а один уже й перетворили у найдорожчий готель-ресторан міста. Щоправда, це були «квіточки». Останніми місяцями оборона Цитаделі дала тріщину: в теперішніх планах – збудувати там бізнес-центр.

З’явились «італійські інвестори», котрих, щоправда, представляють бізнесмени із суто російськими прізвищами. На пагорбах хочуть збудувати масштабний готельний і розважальний комплекс з оглядовим майданчиком, багаторівневий підземний паркінг на півтори тисячі авто, концертну залу, фестивальне поле, підземний фунікулер тощо. Бракує хіба що дельфінарію.

Днями на лист легендарної депутатки міської ради Віри Лясковської (нагадаємо, саме вона не дозволила «втиху» приватизувати 300 гектарів реліктового букового лісу у приміських Брюховичах) відповідь дали львівські СБУшники. На базі власних архівів вони підтвердили: на місці Цитаделі був концтабір, де закатували близько 150 тисяч душ. За інформацією «УМ», СБУ зайнялася не лише архівними «розкопками», слідча група вже прораховує, хто ж несе відповідальність за реалізацію «схеми» з підготовки мега-приватизації.

У меню – тирса і помиї

Як розповіла «УМ» Віра Лясковська, після марних спроб довести чиновникам, що табір таки був, активісти «звернулися до СБУ як служби, яка володіє архівними документами і може підтвердити свідчення очевидців та дослідження істориків». Днями Служба безпеки засвідчила: «на початку липня 1941 року німецьким військовим командуванням у центрі Львова, на території колишньої фортеці «Цитадель», був організований табір для військовополонених «Шталаг-328», оточений кільчастим дротом у чотири ряди. Всередині концтабору знаходились дротяні «клітки» площею 100-200 кв. м., у яких утримувались військовополонені.

У концтаборі не лише тримали бранців, а й убивали та спалювали їхні тіла. Суха мова спецслужб не припускає двозначного трактування скоєного нацистами злочину: «з часу існування табору в ньому утримувались ув’язнені військовополонені Червоної армії (росіяни, українці, євреї та інші), а з 1942 по 1944 роки також – військовополонені громадяни Франції, згодом, після капітуляції Італії, – інтерновані італійські солдати та офіцери.

Встановлено, що в таборі «Шталаг-328» утримувалось понад 284 тисячі в’язнів, із яких табірною адміністрацією шляхом розстрілів, навмисним розповсюдженням епідемічних захворювань, штучним голодом та катуваннями знищено понад 140 тисяч осіб».

Внутрішній режим був спрямований «на фізичне знищення військовополонених». Раціон в’язнів жахає: «сніданок: дві склянки чорної кави та 100 г хліба з домішками тирси; обід: порція зупи з овочевих відходів; вечеря: кип’ячена вода та 50 г хліба з домішками тирси». Фізична неміч полонених не зупиняла нацистів – бранців змушували працювати «на тирсі з водою», а тих, хто валився з ніг – катували.

«Частина військовослужбовців була змушена шукати харчові відходи на звалищах або вдаватись до канібалізму, за що, згідно з наказом коменданта табору, карали розстрілом, – зазначено у записці, – бранців утримували просто неба, або в камерах, які в зимовий період не опалювалися. Серед в’язнів навмисно поширювали сипний тиф та дизентерію».

В’язнів розстрілювали як на території самого табору, де і спалювали трупи вбитих, так і в Лисиницькому лісі на околицях Львова. Коли у 1944 році до Львова ввійшла Червона армія, солдати були шоковані написами на цитадельних мурах: «тут вмирали з голоду російські полонені тисячами 22.1.1944 p.», «Хто тут буде з Червоної армії, той нехай розповість усім товаришам по зброї, що тут страждали, вмирали з голоду і холоду. 22 січня 1944 р.».

Львівська фабрика смерті

На стіні табору, за наказом майора Обертеля, викарбували: «Звідси тільки один шлях – на цвинтар». Свого часу, радянські слідчі ретельно зібрали докази, засудивши до розстрілу у 1977 році начальника таборової поліції Андрія Якушева. Він, за матеріалами звинувачення, «усіх «сумнівних» наказував відводити у свою допитну кімнату. Там було звичайне залізне ліжко з високими спинками. Вкладав «підозрілого» горічерева на ліжкову спинку, зв’язував в один вузол руки і ноги… Він не любив пустих розмов, із ходу лупцював палкою по спині. Не всі встигали зізнатися, у багатьох одразу кров йшла горлом».

Після допитів офіцерів, комуністів і євреїв жорстоко били, кидаючи в камери смертників, де кілька діб приреченим не давали їсти. Карл Пеет, таборовий перекладач із полонених, розповідав: «Був випадок, коли одну камеру, в якій перебували радянські військовополонені, гестапівці не відкривали кілька днів, а коли відкрили, виявилося, що з голоду там помер ув’язнений і його труп був на половину з’їдений іншими ув’язненими».

За показами Пеета, «у табір щоденно приїжджали спеціальні закриті машини. Охоронці зв’язували по руках і по ногах військовополонених і в автомашинах вивозили на розстріл. Недалеко від приміщення, де перебували смертники, я часто бачив палаючі вогнища і чув запах горілого м’яса». А львів’янин Жепчинський пригадав, що «кілька разів уночі бачив крізь густі ряди дроту й великі вогнища біля казарм. Вітер приносив звідти гидкий запах палаючих тіл».

Пройшли крізь таборове пекло і тисячі полонених французів, згодом привозили й італійських військовиків, які відмовлялися воювати за режим Муссоліні. Їх також чекала жахлива участь. Моторошні свідчення надала львів’янка Марія Хомко, котрій восени 1943 р. гестапівці наказали, «негайно йти до Цитаделі в італійські казарми. Там я побачила вишикуваних шеренгою беззбройних італійських офіцерів…

Німці стали приставляти пістолети до шиї італійців і холоднокровно вбивали кожного пострілом у голову. Пам’ятаю, одного куля не уразила на смерть. Тоді німець узяв його за руку і повів убік. Кат пояснив, що двічі стріляти не можна, тому італійцю зроблять спеціальний укол. В іншому місці фортеці гітлерівці розстрілювали італійських солдатів… Мені було наказано змивати кров».

Коли у 1944 німців вибили зі Львова, радянські війська приступили до розчищення Цитаделі, аж раптом «побачили, що хмизом був прикритий глибокий рів, заповнений людськими трупами. Спалити їх гітлерівці не встигли…». Комісія, яка невдовзі прибула на Цитадель, виявила на поверхні землі та в ямах попіл і людські кістки, зуби, предмети особистого вжитку, людське волосся. На Цитаделі, від котрої неподалік діяла легендарна енкаведешна тюрма «на Лонцького», розстрілювали й патріотів із ОУН та УПА.

Після війни цитадельні форти загосподарили військові, а у 1980-х розташували заводські склади. Ексгумаційних досліджень на Цитаделі так і не проводили, адже, за чутками, на «військовому об’єкті» проводились секретні роботи. Зрештою, на пагорбах смерті у центрі Львова нема навіть меморіальної таблички, не те що пам’ятника з церквою. На це ніколи не було коштів, ані в комуністичної влади, ані в патріотичної.

За ким подзвін

Аби зупинити «моральний апокаліпсис», яким може стати забудова Цитаделі, українські науковці збирали дискусійний клуб, запросивши і міжнародних дослідників. Було представлено документи, включно з картами, зробленими методом біолокації, котрі доводять – на Цитаделі масові захоронення є. Припускають, що прах жертв нацизму приймали і підземелля попід Цитаделлю – саме там, де має постати величезний паркінг.

Як розповіла пані Лясковська, інтелігенція вже звернулася до Президента України Віктора Ющенка, аби він зупинив святотатство, не допустивши світової ганьби для України. Готуються листи до міжнародних інституцій та амбасад. «За міжнародними конвенціями, – каже пані Лясковська, – військові табори належать до історико-культурних пам’яток і будувати тут, та ще й розважальні об’єкти, заборонено. Сподіваюся, львівську Цитадель оголосять міжнародною пам’яткою, і настане момент, коли ми зможемо гідно вшанувати пам’ять невинно убієнних».

«Полонених тут убивали з розмахом Бухенвальду, – наголосив «УМ» відомий львівський історик Андрій Павлишин, – за три роки було замордовано 150 тисяч. Ця цифра заслуговує бодай на повагу». За словами пана Павлишина, тим, хто хоче остаточно «загосподарити» Цитадель до Євро-2012, варто подумати над тим, що «у п’ятизірковому центрі їстимуть фуа гра з кав’яром не лише вітчизняні олігархи, а й представники УЄФА. Навряд чи Мішель Платіні був би у захваті, дізнавшись за вечерею, що він засідає на прахові своїх замордованих співвітчизників».

Зрозуміло, землі у центрі міста небагато, але, зазначає пан Павлишин, відповідь на питання, чи слід влаштовувати у Бухенвальді, скажімо, Діснейленд, залежить від особистого сумління людини.

Довідка «УМ»

Львівська Цитадель є мальовничим шматком землі на 30 гектарів у центрі міста. Більшість колишніх її фортифікацій використовує бізнес. Під час українсько-польської війни 1918 року боями за цитадель з українського боку керував Петро Франко, син відомого письменника. У цитадельному «Шталазі-328» перебувало майже 300 тисяч військовополонених, із них від хвороб, голоду, катувань і розстрілів загинула половина. З чотирьох львівських таборів «Шталаг-328» був найбільшим. Дослідники зазначають, що у нацистських таборах на території Львова було закатовано близько 400 тисяч людей.

Антін Борковський

Джерело: “Україна молода”

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 385

Модифіковано : 23.11.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.