2008 р. Місту Лева загрожує… декор

Тетяна Козирєва

Дата: 24.02.2008

«У Львові катастрофа. Треба негайно щось робити!» Місту Лева загрожує… декор

Львівські чиновники, архітектори, скульптори та реставратори серйозно занепокоєні долею історичних пам’яток міста. І сьогодні, здається, головна причина хвилювання – скульптурний декор будинків на площі Ринок, пошкоджений унаслідок не тільки агресивного атмосферного впливу, а й неякісних реставраційних робіт. Саме тому, на думку фахівців, цей декор становить реальну загрозу як для жителів Львова, так і для численних туристів.

«Чому ж не може бути музею скульптури?» Реставратори тим часом застерігають: елементи скульптур із будинків будь-якої миті можуть упасти… Єдиний вихід із ситуації – зрізати скульптури й декори і замінити їх копіями. Ініціювало обговорення та початок цих робіт у Львові міське управління охорони історичного середовища, зокрема його начальник пані Лілія Онищенко.

На переконання Лілії Сергіївни, зволікати з роботами щодо заміни скульптур на фасадах будинків та ліпного декору не можна. «Маємо дуже агресивне середовище. Якщо ті скульптури простояли століттями, і нічого їм не бракувало, то за останні 30 років їхній стан різко погіршився», – говорить Л.Онищенко.

Начальника управління підтримує директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький: «Уся Європа вже давно все познімала. Зокрема у Відні. Знімають скульптури навіть румуни. Я був у них років із десять тому і бачив це на власні очі. Ми ще у 1980-х роках порушували питання про поступове виготовлення й зберігання гіпсових копій. Щоб із часом замінити ними зруйновані оригінали. Тоді далі розмов не пішло. А нині у Львові катастрофа. Треба негайно щось робити… Причому фігури ті доробляти не варто… Їх можна поставити в музеї у тому вигляді, як вони є. Просто укріпити камінь, щоби далі не розсипався».

Підтримує ініціативу демонтувати скульптури та замінити їх на копії й доцент «Львівської політехніки» Мирослав Яців з Інституту архітектури: «Їх нищить негативний вплив атмосфери: смог у поєднанні з кислотними дощами дає сполуки, які навіть важко визначити».

Натомість на думку міського голови Львова Андрія Садового, до питання зняття і заміни декорів треба підходити дуже і дуже обережно: «Перед тим як розпочинати проект, варто визначити одну чи дві скульптури, реставрувати їх. Також треба знайти місце, де ті скульптури зберігатимуться».

Роботи вже розпочали – наприкінці минулого року зняли з будинку №3, що на площі Ринок (будинок Жевуських), скульптуру Глорії, бо, як розповіла «ДТ» пані Ліля, саме ця композиція у найгіршому стані: «Глорія складається з кількох частин. Щит не зберігся. Нема й руки. Решта частин збереглися, але вони скріплені металевими обручами, які давно вразила корозія. Тобто при доброму вітрі всяке може бути. Крім того, металева решітка також уся вже викривлена. Коли ми її обстежили, то просто вжахнулися…».

Тепер Глорія перебуває на території Львівської кераміко-скульптурної фабрики, де над її очищенням і консервацією працює скульптор-реставратор Тарас Бенях. Він зніме й усі металеві штирі, бо вони теж нищать камінь. Після чого, якщо йтиметься про музеїфікацію, скульптуру можна ставити в музей. Якщо ж вирішать повернути на фасад, вона потребуватиме відповідних заходів гідрофобізації, бо знову стоятиме на відкритому повітрі. Також, говорить пані Онищенко, дуже хотілося б зробити копію. Оригінальну версію.

А це вже проблема, бо не збереглося іконографічного зображення. А фотографії всієї скульптурної групи, що їх знайшли в архіві історичного музею, зроблено здалеку. Є ознаки того, що там, можливо, був герб Жевуських, бо це їхній будинок.

«Глорію ставитимуть на місце чи замінять копією?» – цікавлюся в Лілії Онищенко.

– Це питання дискусійне, – відповідає начальник управління охорони історичного середовища. – Львів’яни, звичайно, хотіли б бачити оригінал. Але… Коли реставрували наш Оперний театр, там майже все замінили на копії. Хіба хтось про це знає? Пресі не повідомляли. Майстри так вирішили, і на тім кінець. А взагалі реставрація фасадних скульптур – доволі тривалий процес. Вони можуть бути повернуті на будинки не раніше, ніж за п’ять-десять років.

– Гаразд. Встановлюватимуть на будинки копії. А оригінали де весь цей час тримати?

– Ідеться про два музеї: архітектури та скульптури. Про музей архітектури говорять уже років із двадцять. І досі його немає. Щодо музею скульптури… Музей Пінзеля у нас є? Є. То чому ж не може бути музею скульптури? Його треба облаштувати в межах міста, бо то львівська скульптура. Це має бути цілком нова будівля, наприклад, у районі Кайзервальду (паркова зона. – Т. К.). Є інвестор, який готовий вкласти в це кошти. І проектувати музей повинен молодий архітектор, щоби зробити сучасну споруду із сучасних матеріалів.

А щодо заповнення… Возницький має величезну колекцію архітектурних деталей, яку свого часу вивіз до Золочівського замку. Очевидно, там є також скульптури, які зберігалися у Вірменському подвір’ї. І хто це бачить? А ніхто! Тому музей треба робити в місті.

«Фасади тримаються на чесному слові». Сам директор Львівської галереї мистецтв пан Возницький вважає, що будувати музей для збереження знятих скульптур, тобто уламків, треба тільки за межами міста, бо у Львові вони й далі нищитимуться.

Є й інші думки. Наприклад, доцент Яців переконаний, що оригінали доцільніше встановлювати в холах та вестибюлях будинків, а не в музеях. Бо до музею ходять тільки зацікавлені, а в громадських місцях більше людей матимуть змогу побачити ті скульптури зблизька. Такої ж думки дотримується директор Інституту архітектури професор Богдан Черкес.

А історик, добрий знавець рідного міста Іван Сварник розповідає, що колись у Львові вже збирали матеріал для майбутнього лапідарію – коли щойно збудували Личаківський цвинтар. Тоді під муром із червоної цегли виставили уламки скульптур кінця XVII – початку XVIII століть. «Правда, що з ними далі сталося, – додає історик, – не можу сказати».

На думку І. Сварника, зняту з будинків скульптуру варто експонувати в музеях міста, але аж ніяк не за містом: «Згадаймо Палац мистецтв на Крайовій виставці 1894 року у Стрийському парку. Пізніше з нього зробили спортзал. То, може, повернути йому первісну функцію?..». Розмірковує історик і про те, які копії встановлювати на фасадах: «Напевно, давні пам’ятки – що без рук та інших деталей – треба залишати в такому вигляді, як вони збереглися до сьогодні, а пам’ятки XX століття – у цілісному вигляді».

Також, на його думку, не слід зациклюватися тільки на площі Ринок, адже є багато шедеврів скульптури XIX-XX століть, які творять ансамбль австрійського Львова, що його залюбки фотографують туристи. «І, головне, – слушно зазначає історик, – програму збереження скульптурного декору треба розпочинати з фотофіксації та вивчення фототек початку XX століття, а вже потім визначатися з методологією реставрації».

Погоджується з такою думкою і начальник управління охорони історичного середовища: «Потрібно зробити інвентаризацію, аби визначити, що робити першочергово».

– А на скільки часу розраховуєте цю програму?

– Доки все не зробимо.

– Чи достатньо у Львові реставраторів, які б виконали ці роботи?

– У межах державного фінансування реставраторів навіть забагато. Торік ми провели дві школи реставраторів і маємо 12 дуже добрих спеціалістів.

– На які кошти розраховуєте?

– Залучатимемо все, що можна. Наприклад спонсорські. Розраховуємо і на гроші з Держбюджету. Особливо після того, як міністерський портфель отримав наш колишній міський голова Василь Куйбіда.

– Ідея замінити скульптури на копії прийшла з Заходу. А чому не берете ідеї зі Сходу? Наприклад, закривати скульптури на зиму дерев’яними чи якимись іншими захисними засобами – як у Літньому саду в Санкт-Петербурзі?

– Такий захист, напевно, радше може стосуватися, наприклад, фонтанів на площі Ринок. А щодо фасадів, то це дуже складно. Вони й так тримаються на чесному слові, а якщо довкола них по ставити ще й буду, просто впадуть.

А ось що думає з цього приводу президент Благодійного фонду збереження історико-архітектурної спадщини Львова Андрій Салюк: «Ми, звичайно, можемо купити в супермаркеті поліетиленовий пакет із зображенням Джоконди, але кожен хоче бачити оригінал. Бо той, хто має оригінал, володіє багатством». За словами А.Салюка, тенденція масово знімати оригінали виникла в Європі в 70-ті роки минулого століття. А наприкінці 80-х пригальмувалася.

«Звичайно, я за те, щоб опікати пам’ятки, – говорить президент БФ. – Але часто проблема починається з елементарного: наприклад, із протікання ринви. А з часом цей об’єкт стає таким, на якому можна заробляти. Тобто деякі архітектори зацікавлені, щоб об’єкти руйнувалися. Щоб потім їх реставрувати. Зрештою, чому, коли говорять про опіку над пам’ятками, ідеться про багатотисячні, часто мільйонні кошториси? Опіка коштує копійки!».

«На ремонт комунікацій не отримали ні копійки». Тим часом міський голова Львова Андрій Садовий переконаний, що за останні роки у Львові дуже багато зроблено у плані збереження історичної частини міста. Найбільшими здобутками вважає відновлення цеху реставраторів каменю, силами якого відреставровано кілька пам’яток. Серед позитивних моментів мер назвав призначення своїм радником Таїсії Бушель – представника Інституту класичної археології Техаського університету, яка курирує основні міжнародні проекти управління охорони історичного середовища.

Крім того, на думку львівського мера, із приходом рік тому на посаду начальника цього управління Лілії Онищенко, «ми чуємо не про проблеми, а про те, як їх вирішити». Але! «На превеликий жаль, – зазначає пан Садовий, – на заваді стає чинне законодавство, передовсім стосовно тендерів. Львівська міська рада розробила відповідний законопроект, який надіслала до Верховної Ради, але у зв’язку з відомими обставинами цього проекту так і не було розглянуто.

Сподіваємося, що тепер нарешті на наші пропозиції звернуть увагу. Ми чудово розуміємо, що йдеться не лише про надбання України, а й про світову спадщину. Тому, з одного боку, чекаємо на підтримку з боку держави. З іншого – активно співпрацюємо з різними західними державними структурами. Наприклад, міністерством культури Польщі, за сприяння якого реставруємо живопис та дерев’яний вівтар у Вірменській церкві.

Мене вражає, що представники інших держав переймаються нашими проблемами набагато активніше, ніж українська влада. Велика допомога надходить з Великобританії – за сприяння реставратора Кріса Кліра встановлено датчики для вимірювання температури та рівня вологи Вірменської кафедри (аби встановити чинники, які негативно впливають на стан унікальних фресок та стінопису). Крім того, пан Клір проводив майстер-класи з реставрації каменю.

Наступний солідний проект – фінансування німецькою стороною ревіталізації історичної забудови Львова. Важливо, що йдеться не про реставрацію окремих будинків чи фасадів, а про комплексне відновлення будинків, під’їздів, внутрішніх двориків, цілих кварталів тощо. Аналогічний проект було реалізовано в румунському Тімішоарі. Отже, не треба вигадувати велосипед. Ми візьмемо передову практику й упровадимо її».

– А як справи із фінансуванням?

– 2007-й був катастрофічним. Якщо в минулі роки ми мали по 50 мільйонів державних коштів, за які ремонтували саме інженерні комунікації, то торік не отримали від держави ні копійки. Попри заяви глави уряду, який приїжджав до нас і обіцяв на зустрічі з інтелігенцією міста допомогти.

– Скільки передбачено на 2008 рік?

– 30 мільйонів. Це копійки! Сподіваюся, відбудеться серйозна розмова з міністром регіональної політики. Пан Куйбіда чудово володіє ситуацією щодо рідного Львова. До того ж віце-прем’єром є Іван Васюник, який теж львів’янин і розуміє наші проблеми. Може, й матимемо належне грошове забезпечення. Я казав і казатиму: якщо Україна хоче відбутися, треба робити ставку на міста.

А коли з тих коштів, що збирають на території Львова, самому місту лишається тільки двадцять відсотків, а вісімдесят забирає держава, про яке збереження історичного середовища може йтися? Нас усі люблять на словах. А як доходить до сум, бачу суцільні прочерки. Коли приїздять міністри, вони, розчулені красою Львова, мало не плачуть. А далі що?..».

Отож бо й воно! Це я про гроші. Відреставрований лев Лоренцовича, якого кілька місяців тому зняли з постаменту на Високому Замку й завезли на реставрацію, і досі перебуває на території майстерні. Бо… немає коштів його, вже гарного, транспортувати на територію Львівського історичного музею, що на площі Ринок, де він тепер мешкатиме. А перевезти коштує всього-на-всього 20 тисяч гривень. Яких уже з добрих півроку місто не може надати. І тепер славний, а головне – красивий, причепурений вартовий Львова охороняє… сміттєзвалище. Коментарі, як мовиться, зайві.

То, може, варто просто познімати скульптури й декори, що от-от впадуть, і відкласти роботи над ними до ліпших часів? А гроші, потрібні на їх реставрацію, використати на заміну гнилих газових та водо- і каналізаційних мереж? До речі, будинок № 3, що на площі Ринок, з якого зняли скульптурну групу Глорія, перебуває в жахливому стані. На сходах там страшенно смердить газом. І, кажуть мешканці, нема на те ради, бо вже неодноразово зверталися до служби газу.

Смердить газом, до речі, і в підвалі будинку № 6а, що на Довбуша, де живе моя мама. І її сусіди, що мешкають на першому поверсі, теж неодноразово зверталися до служби «04». Прикро. А особливо з огляду на останні події у Львові, коли в самому центрі, на вул. Костюшка, 14, вибухнуло півтора поверху. Остаточних висновків комісія ще не зробила. Але потерпілі стверджують, що в будинку відчували запах газу.

І колишній львів’янин Іван Васюник, на якого так сподіваються (в сенсі поліпшення фінансування) міські посадовці, до нас приїздив… Не в гості. А щоб вивчити ситуацію на Костюшка. І про додаткові кошти з ним говорили. Якщо точніше, про відшкодування матеріальних збитків…

А на 30 мільйонів гривень, про які йшлося вище, у Львові мають відреставрувати комплекс монастиря Бернардинів (частково), Домініканський собор (частково), а також Музей Пінзеля (частково). Частина коштів піде на реставрацію трьох будинків на площі Ринок (№ 3, № 10, № 23) тощо. Обрані для реставрації об’єкти мають затвердити в Києві в Міністерстві регіональної політики та будівництва.

А загалом у Львові потрібно в першу чергу відреставрувати 16 пам’яток. Решта грошей піде на ремонт перехідних об’єктів, серед яких музеї визвольних змагань, національного мистецтва та етнографії. Продовжать фінансувати ремонт Вірменського собору, зокрема дзвіниці (частково виділить кошти Міністерство культури Польщі).

Як бачимо, у переліку «щасливчиків» немає Палацу Потоцьких, де протікає дах, і палацу Бандінеллі, пивниці якого доїдає грибок. Не включили цих пам’яток до переліку, бо чудово усвідомлюють, що столиця не дасть коштів на виправлення неякісно проведеної реставрації.

Жодного відсотка із цих 30 мільйонів не передбачено й бодай на часткове фінансування реставрації Львівського національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької. Звичайно, театр, маючи статус національного, має фінансуватися з держбюджету. Але я кажу не про зарплату його працівникам, а про ремонтно-реставраційні роботи, розмови про котрі тривають, якщо не помиляюся, 13 років.

Тоді, 1995-го, ішлося про 20 мільйонів, яких цілком вистачило б на якісний і повноцінний ремонт. Нині ж тільки на відселення мешканців 48 квартир, які сусідять із приміщеннями театру і перебувають у комунальній власності міста, потрібно 27 мільйонів, яких немає. І чи будуть? А без вирішення питання відселення мешканців про початок ремонтно-реставраційних робіт навіть не йдеться.

Сама ж сума, потрібна на ремонт будівлі Скарбка, у зв’язку з тотальним подорожчанням енергоносіїв та матеріалів, за ці роки зросла в 15 разів. Далі буде?

Джерело: «Дзеркало тижня»