Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору Української держави.

1999 р. Михайлівські пам’ятки в російських музеях

Демонтаж мозаїк і фресок

Коли більшовицьке керівництво вирішило долю Михайлівського Золотоверхого собору, єдине, чого змогли добитися оборонці пам’ятки (нарком освіти УСРР В.Затонський називав їх „старьевщиками”), – це перед його зруйнуванням зняти зі стін найцінніші мозаїки й фрески. 11 квітня 1934 року Політбюро ЦК КП(б)У ухвалило провести відповідні роботи й створити з цією метою спеціальну комісію у складі членів політбюро М.Попова, П.Балицького та В.Затонського. Всі визначені заходи мали закінчитися до 1 жовтня 1934 року [Документи Політбюро ЦК КП(б)У // Пам’ятки України. – 1991. – № 2. – С.49].

Зважаючи на стислий реченець і брак в Україні фахівців відповідної кваліфікації, Наркомат освіти УСРР звернувся до Всеросійської академії мистецтв у Ленінграді з проханням надати допомогу у фіксації і знятті цих мистецьких творів. Того ж таки місяця до Києва з Ленінграда прибув керівник мозаїчної майстерні Всеросійської Академії мистецтв проф. В.Фролов, який очолив підготовку до зняття мозаїк. Демонтажем фресок займався запрошений з Москви фахівець з технології живопису й реставратор проф. Д.Кіплік. Участь у цих роботах брали також київський реставратор проф. М.Касперович і московський – П.Юкін. 9 серпня мозаїки було повністю знято, що зафіксував В.Фролов у своєму робочому щоденнику [Собори наших душ: Фролов В. Робочий щоденник зняття і консервації мозаїк Михайлівського монастиря в Києві (1934 року) // Пам’ятки України. – 1990. – № 4 / 1991. – № 1. – С. 39.]. Одночасно від стін собору відокремлювали фрески. З огляду на неповноту введених до наукового обігу відомостей наразі немає можливості назвати точну кількість і подати перелік зображень, демонтованих 1934 року. Також ми ще не можемо напевне встановити, чи всі мозаїки й фрески, що їх зафіксували науковці, були тоді зняті (особливо, якщо орієнтуватися на найповніший список А.Прахова). Але є вагомі причини гадати, що під час робіт відкрито фрески, не виявлені 1888 року і не знані А.Прахову та наступним дослідникам. До них можна зарахувати фрагмент постаті невідомого святого, постать мученика і фрагмент постаті мученика, які вперше зазначені серед мозаїк і фресок з колишнього Михайлівського Золотоверхого собору в документах 1940-х років, тобто вже після його знищення. Отже, логічно припустити, що їх відкрито не раніше від 1934 року.

У процесі демонтажу творів стародавнього мистецтва зняли також зі стіни південної прибудови (XIX ст.) дві шиферні плити з барельєфними зображеннями святих вершників. їх було знайдено в різний час на території монастиря (одну – імовірно наприкінці XVIII ст., коли ремонтовано собор, другу – під час розкопів 1887 р.), а в 1888 році вмуровано в прибудову до собору. На думку фахівців, ці зображення присвячені Ярославу Мудрому й Ізяславу Ярославичу та їхнім покровителям св. Юрію (Георгію) і св. Дмитрію Солунському.

Після демонтажу всі фрагменти мозаїк і фресок вантажівкою перевезли до Державного історико-культурного заповідника „Музейне містечко „Києво-Печерська лавра”, на території якого розпочалися закріплення й монтаж мозаїк і фресок на нові основи.

Попри намагання якомога краще убезпечити пам’ятки, коли їх перевозили до Музейного містечка, є свідчення про ушкодження деяких з них від струсів і вібрації під час транспортування бруківкою. Зокрема про це писав уже згодом на еміграції свідок подій, відомий український мистецтвознавець проф. О.Повстенко.

Оригінал листа завідувача музейного відділу Наркомату освіти РСФСР Ф.Кона до генерального секретаря ЦККП(б)У С.Косіора 8 квітня 1934 р. Публікується вперше

Виставка пам’яток культури з Михайлівського Золотоверхого собору та монастиря в Державному українському музеї в Києві. Між квітнем 1937 – липнем 1938 р. Репродукція з довоєнних фондів Софійського заповідника (нині архів проф. О. Повстенка). Опублікована 1947 р. на еміграції. На світлині атрибу-туються мозаїки „Святий воїн Дмитрій Солунський” і „Святий Стефан”, фрески „Діва Марія” (фрагмент „Благовіщення”) і „Пророк Самуїл” (верхня частина), дві шиферні плити із зображенням святих вершників, саркофаг з Десятинної церкви

В архівних документах є згадки про те, що окремі мистецькі пам’ятки демонтували зі стін Михайлівського Золотоверхого собору в 1935 році. Однак ці дані потребують додаткових уточнень і перевірки.

Консервація і монтаж знятих мозаїк і фресок собору тривали майже до початку війни. Згідно з початковим задумом, їх мали зібрати в одному місці. Такої думки дотримувався передовсім В. Фролов. Авторитетний науковець і реставратор уважав, що найдоцільніше експонувати демонтовані мистецькі твори всі разом і бажано поблизу місця первісного розташування їх. Такий був підхід і керівництва Наркомату освіти УСРР [там само]. Тож на другому поверсі південної зовнішньої галереї Софійського собору в Києві приготували спеціальне приміщення. Додатково збудували з дерев’яних паль напівкруглу стіну, що повторювала форму апсиди вівтаря Михайлівського собору, на якій містилася мозаїка „Євхаристія”. На ній окремі ділянки мозаїки змонтували в 1935 році, там вони лишаються й досі. Логічно припустити, що саме тоді до Софійської філії Музейного містечка потрапила й значна частина поодиноких фрагментів михайлівських мозаїк і фресок, які зберігалися в його фондах.

Не передані до Софійської філії інші твори з Михайлівського собору після реставрації спочатку перебували деякий час у Музейному містечку на території Києво-Печерської лаври, що підпорядковувалося тоді Народному комісаріатові освіти УСРР. На це, зокрема, вказує датована серпнем 1937 року інформація директора державного Українського музею П.Ніколаєнко щодо обстеження ряду „знятих у 1934-1935 pp.” пам’яток з колишнього собору, які „опинилися” в Музейному містечку. Викликаний для визначення стану збереженості мозаїк В.Фролов обстежив мозаїки „Дмитрій Солунський”, „Архідиякон Стефан”, „Святий Фадей”. У документі зазначалося, що фрагмент мозаїчного орнаменту на жовтому тлі ще „залишається на складі Музейного містечка” [Архів Національного художнього музею України. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 13/146. – Арк. 10 – 11]. Цілком можливо, що, крім мозаїк, там були й інші пам’ятки з собору, зокрема фрески. На це вказують документальні згадки пізнішого часу, пов’язані з дальшими переміщеннями його мистецької спадщини. Так, у документах початку – середини 1940-х років починають фігурувати фреска із зображенням хреста і три фрагменти фрескових орнаментів.

Згідно з наказом наркома освіти В.Затонського від 1 травня 1935 року „Про розташування музеїв у м. Києві”, законсервований на той час Всеукраїнський історичний музей імені Т.Г.Шевченка (тогочасна абревіатура ВІМ), фонди якого, до того ж, були розкидані по місту, перейменовано на Центральний історичний музей і він мав покинути своє приміщення на вул. Кірова, 29 і перебратися на територію Музейного містечка, забезпечуючи надалі також адміністративне та методичне керівництво заповідником. При цьому бібліотека й частина фондів ВІМу відповідного профілю (зокрема частина археологічних експонатів) мали бути передані заснованому в його приміщенні Українському музеєві народного мистецтва. Відповідно до постанови РНК УСРР від 11 листопада 1935 року Центральний історичний музей повинен був відкритися 15 липня 1936 року. Остаточний розподіл фондів між новоутвореними закладами передбачалося завершити до 20 лютого 1937 року [ЦДАВО України. – Ф. 166. – Оп. 11. – Спр. 418. – Арк. 26 – 32]. А вже в квітні того ж року музей українського мистецтва офіційно відкрито під назвою Державний Український музей (з 1939 р. – Державний музей українського мистецтва, згодом – Державний музей українського образотворчого мистецтва, нині – Національний художній музей України). Ще раніше (рішення уряду від 14 квітня 1936 р. і 25 березня 1937 р.) цей музей передано в підпорядкування Українського управління в справах мистецтв при РНК УРСР (утворене 8 лютого 1936 р.). Так само змінило підпорядкування і Музейне містечко, яке під офіційною назвою Український музейний городок з березня 1937 року також фігурує в системі закладів новоутвореного управління.

Ці складні процедури відомчого перерозподілу культурних закладів певною мірою можуть прояснити ймовірні шляхи дальшої міграції мистецької спадщини Михайлівського Золотоверхого собору, бо якихось документальних відомостей про переміщеннях їх дотепер не виявлено. Єдине з архівних документів достеменно відомо, що 1937 року ціла низка михайлівських пам’яток уже перебувала у фондах щойно відкритого Державного Українського музею. Зокрема в документах музею згадуються мозаїки „Дмитрій Солунський”, „Святий Фадей”, „Архідиякон Стефан”, фрески „Богородиця”, „Архангел Гавриїл” (обидві – фрагменти „Благовіщення”), „Пророк Самуїл” та фрагмент орнаменту, два шиферні барельєфи із зображеннями святих вершників, саркофаг-гробниця з Десятинної церкви, що складалася із 7 шиферних плит [Архів Національного художнього музею України. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 8/42. – Арк. 94 – 95].

Перед Державним Українським музеєм стояло завдання показувати історію розвитку мистецтва в Україні від кам’яного віку до сучасності. З-поміж його семи тематичних відділів один був присвячений мистецтву Київської Русі. В пресових повідомленнях з нагоди відкриття музею натрапляємо на таку згадку: „Шостий відділ дає уявлення про розвиток образотворчого мистецтва, скульптури і графіки на Україні, починаючи з часів Київської Русі. Тут представлені рідкісні оригінали ХІ – ХШ ст. – мозаїка, фрески, шиферні барельєфи, а також вироби з металу” [Відкритій в м.Києві Українського державного музею // Молодняк. – 1937. – № 4. – С. 140 – 141]. Докладніше уявлення про цей розділ експозиції дає унікальна світлина, опублікована по другій світовій війні на еміграції проф. О.Повстенком. На цій світлині зафіксовано виставку Михайлівських реліквій, організовану в складі експозиції розділу [Повстенко О. Фрески і мозаїки Михайлівського (Дмитрівського) монастиря в Києві // Українське мистецтво. – 1947. – Ч. 2. – С. 3 – 13. О.Повстенко пояснює, що це експозиція „провізоричної (тимчасової. – С.К., Ю.К.) виставки в Історичному музеї в Києві”. Очевидно, все ж таки йдеться про новий музей (ДУМ), що відкрився в колишньому приміщенні реорганізованого Всеукраїнського історичного музею ім. Т.Г. Шевченка. Це видно хоч би з текстів перекладів цієї інформації, зроблених під світлиною самим О.Повстенком англійською, німецькою і французькою мовами. Для прикладу наведемо один з них: „Provisional exibition in the Muzeum of Art History in Kiev”. Тобто назву музею дослівно він подає як „Музей історії мистецтв у Києві”]. Серед іншого досить точно можна атрибутувати мозаїки „Дмитрій Солунський”, „Архідиякон Стефан”, фрески „Богородиця” (фрагмент „Благовіщення”) та „Пророк Самуїл”, 2 шиферні барельєфи із зображеннями святих вершників, саркофаг-гробницю з Десятинної церкви.

Певно, впродовж 1936-1937 років ці предмети (крім фрагменту мозаїчного орнаменту на жовтому тлі) передано до Державного Українського музею, і ці всі пам’ятки перебували тоді на постійному зберіганні у його фондах.

Є певні дані для припущення, що деякі мистецькі твори із собору могли потрапити до Київського музею російського мистецтва. Однак, документи, за якими б було можливо встановити точну кількість та час надходження пам’яток до його фондів, поки що не відомі.

Тим часом з 1938 року відбувається зворотний процес – зосередження мистецької спадщини Михайлівського Золотоверхого собору в Софійській філії Українського музейного містечка (від 7 березня 1939 р. – це самостійний музей „Софійський заповідник” з кількома філіями). За наказом Управління в справах мистецтв при РНК УРСР за актом від 10 лютого 1938 року мозаїки „Святий Фадей”, „Архідиякон Стефан”, фрески „Архангел Гавриїл”, „Богородиця”, шиферний барельєф із зображенням двох вершників та гробницю з Десятинної церкви, що складалася з семи шиферних плит, передали Софійському заповідникові [Архів Національного художнього музею України. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 8/142. – Арк. 94].

Також відомо, що за актом від 19 березня 1941 року з Київського музею російського мистецтва до Софійського заповідника передано деталі фрески „Данило Стовпник” (у списках А.Прахова 1888 р. вона значиться „Стовпник”).

Згідно з відомими авторам цієї статті обліковими документами і актами внутрішньої передачі 1940 – 1941 років, загальна кількість михайлівських пам’яток, що зберігалися у фондах Софійського заповідника (цілими чи у фрагментах), становила тоді 8 мозаїк та від 27 до 31 фресок (без урахування творів, умонтованих у стіну приміщення Софійського собору).

На жаль, повністю зосередити в єдиному комплексі спадщину Михайлівського Золотоверхого собору тоді так і не вдалося. Уже в другій половині 1930-х років ціла низка унікальних мистецьких творів, що належали до неї, опинилася в Москві, розпочавши відтоді свій кочовий шлях по російських музеях.

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2018 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 93

Модифіковано : 20.06.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.