Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Малиновий дзвін карильйона

Георгій Черненко

Іноді, коли лунають зворушливі візерунки передзвонів, чую в гурті захоплених слухачів знайомий вислів „малиновий дзвін”. А втім, точніше було б сказати фламандським сленгом „мехеленовий”, бо саме невеличке бельгійське місто Мехелен ще з XV сторіччя уславилося на цілий світ своїм карильйоном. Цей музичний інструмент, що являє собою набір точно настроєних дзвонів з механічним керуванням ними, розміщено на майже стометровій висоті дзвіниці Санкт-Ромбатського собору. І можна сказати, що саме він став хрещеним батьком Михайлівського карильйона. Там я вперше відчув магічну силу цього інструмента, з хвилюванням торкаючись його клавіш під час концертів української класики та православної музики, організованих Бельгійською Королівською школою карильйонного мистецтва. Тоді й зродилася мрія: побудувати карильйон у Києві, прямо в середмісті на майдані Незалежності. І неодмінно у вигляді стрункої стріли з гірляндами дзвонів, що звучали б високо-високо в небі та тлі різнобарвних світел вечірнього міста…

Та лише через вісім років, коли почалася відбудова дзвіниці Михайлівського Золотоверхого, ідея київського карильйона стала набирати реальних рис. Вона дістала благословення Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. Для здійснення її доклали зусиль люди різного фаху. Багато важила й підтримка міського керівництва. Фірми „Благовіст” та „Укрреставрація” взялися виготовити, настроїти і встановити дзвони.

І ось уже після освячення й урочистого відкриття дзвіниці в просторій теплій кабіні дзвонаря, захищеній од вітру, дощу і снігу, можна побачити перших дзвонарів-семінари-стів, що старанно, день у день, опановують секрети майстерності карильйонної гри, поєднуючи ритмічне розмаїття передзвонів з неповторною мелодикою українських православних творів, які з часом стануть звичним супроводом під час літургій і хресних походів у дні свят та урочистих подій.

Унікальність дзвіниці Михайлівського собору полягає в тому, що тут уперше в православному світі застосовано хроматичний набір дзвонів, сполучених з фортепіанною системою клавіш. Досі протягом віків дзвонарі використовували приблизно дібраний за звучанням набір дзвонів, пускаючи їх у рух за допомогою мотузки чи, в кращому випадку, кількома педалями для ніг. Не знаючи нотної грамоти, вони послуговувалися складовою ритмікою кількох фраз і віршів Святого Письма.

Нині кількість дзвонів на більшості дзвіниць України ледь сягає дванадцяти, до того ж, вони не мають великих дзвонів, важчих за одну тонну. Тим часом на Михайлівській дзвіниці сорок дзвонів, включаючи сім важких (вага найбільшого з них вісім тонн). Ці сім дзвонів під’єднані як до основної клавіатури, так і до ножної, що дає можливість одній людині керувати всіма дзвонами, виконуючи при цьому й складні ритмічні передзвони, і музичні твори.

Унікальна система механічного сполучення дзвонів. І тут заслуговує на добре слово ентузіазм та професійна майстерність інженерів об’єднання „Авіант”, очолюваних Сергієм і Леонідом Ботвинками. Вони розв’язали складне завдання. Адже вага дзвонів і ударних механізмів становить від одного кілограма до кількох тонн. Дзвони розвішані по всій площі, на різних рівнях, і не завжди дроти прямо направлені до клавіатури, що не дає змоги рівномірно розвантажувати клавіші по всьому діапазону інструмента. Колись для розгойдування „серця” восьмитонного дзвона потрібно було два-три чоловіки, але завдяки неординарним конструктивним вирішенням тепер це робить один виконавець, просто натискуючи на клавішу долонею. Це дуже важливо, бо саме легкість у виконанні може збагатити палітру технічних і мелодичних засобів виконавця.

Торкаючись технічного боку справи, варто згадати про ускладнення, що виникли при підстроюванні дзвонів на певні ноти. Підвищити тон дзвона, залежно від форми його „губи” (нижньої частини), можна лише в діапазоні півтону або одного тону. І якщо для цього досить трохи підрізати його нижній край, зменшивши загальну висоту, то для пониження тону дзвона треба збільшувати його внутрішній діаметр. Для цього дзвін перевертають догори й закріплюють у спеціальному обладнанні. Вибираючи метал ізсередини дзвона, досягають потрібної тембральної якості.

Неабияке значення мають також висока якість литва, досконалість форми й поверхні дзвона.

Звичайно, будь-яке механічне втручання має бути щонайменшим. Щоб звести його до мінімуму, потрібний повний набір різнооб’ємних форм усього хроматичного ряду в Карильйон кілька октав, що дасть змогу виливати дзвони просто на певні ноти, минаючи виснажливу й клопітну роботу різцем. Але, на превеликий жаль, з фінансових причин це поки що проблематично.

Наявність хроматичного набору дзвонів перетворила Михайлівську дзвіницю на міські куранти з щогодинним музичним супроводом. За добу виконуються теми з двадцяти чотирьох мелодій, кожна з яких відповідає певному часу. Так, славетну лаврську дзвіницю з механічною системою курантів доповнила сучасна електронно-механічна система, яка керується з комп’ютерного пульта. Що п’ятнадцять хвилин програма спрямовує чітку послідовність сигналів до кожного з визначених соленоїдів, закріплених із зовнішнього боку кожного дзвона. Таким чином відтворюються мелодії. Це не заважає механічній системі, що сполучає „серце” дзвона з клавіатурою кари-льйона. Комп’ютерна програма автоматично, до 2099 року, керуватиме курантами, враховуючи годинні поправки в зимово-літні періоди, переступні (високосні) роки тощо.

Джерело: Пам’ятки України, 1999 р., № 1, с. 44 – 45.