2011 р. Звід пам’яток Києва
Валентина Корнеєва, Людмила Рилкова
489.2.8. Дзвіниця, 1759 – 63 (архіт.).
Корпус № 38. На схилі пагорба. Сполучена з галереєю до Ближніх печер (корпус № 37).
Перші зображення дерев’яної дзвіниці на Ближніх печерах збереглися на малюнку з видом Києво-Печерської лаври 1651 А. ван Вестерфельда, на плані Ближніх печер 1674 та плані Києва 1695 полковника І. Ушакова.
Муровану дзвіницю закладено 1754, вірогідно, під керівництвом арх. П. Нейолова, з яким Лавра мала домовленість про нагляд за будівництвом та про складання «планів, фасадів і профілів».
Проте всі будівельні роботи відклали до кін. 1750-х рр. у зв’язку зі зсувами на ближньопечерному пагорбі.
Збудована лаврськими кам’яних справ майстрами С. Італьянцем і С. Ковніром.
Опоряджувальні роботи завершено 1763. У серед. 1750-х рр. для дзвіниці було відлито два дзвони. Один з них – «полієлейний» вагою понад 70 пудів – розбився влітку 1783. Через кілька місяців дзвін перелив «звонник» І. Коробкін – києво-подільський міщанин, інстигатор. 1785 баню позолочено лаврськими іконописцями.
1817 споруду відремонтував майстер Т. Коротич із заміною частини дерев’яних конструкцій бані. Збереглися обміри дзвіниці 1819, зроблені арх. А. Меленським. У 1852 – 53 покрівлю бані пофарбовано мідянкою (Л. Синицин), відремонтовано мурування стін і тиньк (М. Мєшков). 1872 баню перефарбовано у блакитний колір та закріплено на ній позолочені зірки (Г. Дудкевич, Д. Степанов). 1877 бані повернено зелений колір.
1883 під керівництвом лаврського архітектора – інж.-капітана О. Середи підрядчиком Д. Хоревим проведено капітальний ремонт споруди: замінено дерев’яні конструкції бані та покрівлю, яку пофарбували мідянкою з накладанням позолочених зірок, оновлено іконопис у ліхтариках баньки та маківки; відремонтовано тиньк, перетерто стіни; замінено профілі деталей з тиньку – карнизів, гуртів, лиштв, ніш; обкладено цоколь новою цеглою та тиньковано; перероблено дерев’яні сходи та підлоги другого ярусу. 1896 проведено ремонт конструкцій бані з заміною частини дерев’яних елементів. 1911 оновлено позолоту маківки. На поч. 1920-х рр. на дзвіниці було дев’ять дзвонів; 1944 – два (1961 їх знято); 2004 – один середніх розмірів (1683) та дев’ять малих сучасних дзвонів.
Використовувалася за первісним призначенням до поч. грудня 1929 та в кін. 1941 – 1961. Реставрована 1977 – 79 за проектом арх. Т. Ломакіна, згідно з яким дзвіниці повернено первісну форму архітектурних деталей і колір пофарбування бані.
Двоярусна, цегляна, тинькована, побілена, у плані квадратна, завершена кулястою банею з ковніром, банькою, двоярусним глухим ліхтариком та маківкою з хрестом. Наскрізний прохід першого ярусу поєднує прилеглі до східного і західного фасадів частини галереї. Фундаменти, стіни і склепінчасті перекриття першого ярусу муровані з цегли на вапняному розчині.
Перекриття другого ярусу пласке по дерев’яних балках. Сходи та конструкції бані дерев’яні, покрівля з листової міді.
Зведена в стилі бароко. Фасади на рівні першого ярусу прикрашено горизонтальним рустом і розчленовано ритмом рустованих лопаток. На другому – дзвоновому – ярусі відкриті отвори з півциркульним завершенням на центральних осях фасадів фланковано трійками ритмічно розміщених тричвертєвих колон з капітелями, оздобленими ліпленим рослинним орнаментом у стилістиці українського народного мистецтва. Яруси завершують розкріповані відповідно до вертикальних членувань карнизи. На другому ярусі розміщено дерев’яні конструкції для підвішування дзвонів.
Дзвіниця – цінний зразок архітектури українського бароко.
У квітні 1990 передана монастирю. Використовується за первісним призначенням.
Література:
НКПІКЗ, фонди, КПЛ – ПЛ-1408; ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 130, 460, 616, 1725; Крицький Б. О. Архітектурнобудівельна діяльність Степана Ковніра // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. – К., 1959; [Миславский С.] Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры. – К., 1801.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1336 – 1337.