2007 р. Загадка залишається

Антон Пустовой

Дата: 13.09.2007

Прогулюючись в Києві Андріївським узвозом чи Великою Житомирською, очі постійно ріже зелений паркан, яким огороджено місце, де з давніх давен стояла Десятинна церква. Ось вже два роки тут ведуться археологічні розкопки. Які результати, досягнення і недоліки? На ці питання газеті «День» відповів керівник архітектурно-археологічної експедиції Гліб Івакін.

– Спочатку нагадайте, будь ласка, про мотивацію розкопoк Десятинної церкви.

– Розкопки почалися не по нашій ініціативі – археологи взагалі були проти цього. Чому? Це історичне місце – надзвичайно відповідальне, пам’ятник теж надзвичайно важливий. Тому дослідження доцільніше проводити у спокійній обстановці, а найголовніше – коли буде витриманий жорсткий порядок: спочатку працюють археологи, за ними – консерватори і так далі.

Вкрай важливо мати технічне забезпечення на сучасному рівні. Сюди треба підвести електрику, воду, транспортери, вивіз ґрунтів. На справі ж вийшло зовсім не так. Невпорядкованість почалася з фінансування: те, що нам пообіцяли видати на один рік, вже розтягнулося на три роки. Та найголовніша проблема – немає чіткого графіка надходження коштів. Гроші нам надходять з бюджету. Але коли кошти надходять вже після того, як всі практиканти роз’їжджаються, широкомасштабні розкопки проводити просто неможливо. Розкопки ж ведуться не просто так, а з якоюсь метою…

– А яку перед вами поставили мету?

– Піднялось питання про будування на цьому місці Десятинної церкви. Але археологи відносяться до цього негативно. Бо є і закони України, і загальноєвропейські закони про те, що пам’ятники можна відновлювати тільки в тому випадку, якщо є доволі жорстка документація чи, як виняток, історична пам’ятка була знищена за життя сучасного покоління, і при цьому, знову ж таки, існує документація.

Наприклад, той же Успенський чи Михайлівський собори. Крім того, Десятинна церква сама по собі доволі дискусійна пам’ятка: я маю на увазі, з точки зору архітектури. Архітектори не можуть дійти згоди якою вона була. Скільки, скажімо, було куполів, які були галереї, що прибудовано… Створені архітекторами плани – не точні, хоча й мають право на існування.

Десятинна церква зіграла дуже важливу роль і в культурі, і в розвитку нашого релігійного архітектурного мислення, і в релігійному житті, тому до неї слід ставитися з повагою. А то може повторитися ситуація XIX століття, коли тут здійснили фальсифікацію при реконструкції церкви.

Доцільно сказати, що не тільки археологи виступають проти відбудови цієї релігійної пам’ятки. Вагомі доводи проти реконструкції привів Вадим Рибін – старший науковий співробітник Інституту геології НАН України, кандидат геолого-мінералогічних наук.

«Треба зазначити ще два вкрай негативні наслідки, до яких обов’язково призведе подібна реставрація, – сказав він. – По-перше, це разюче погіршення візуального сприйняття архітектурного символу Києва – Андріївської церкви. По-друге, зміна гідрогеологічного режиму і, як наслідок, збільшення деформації грунтів і, відповідно, підмурків як Андріївської церкви, так і будинку Національного музею історії України».

– Глібе Юрієвичу, за ці роки роботи були якісь важливі наукові відкриття?

– Розкопали Десятинну ми лише частково. Доволі великих відкриттів, особливо по відношенню до колишнього зовнішнього вигляду церкви, немає. Але нами зроблені доволі важливі відкриття по технології будування. Найголовніший висновок – ми тепер знаємо, що в ході будування змінилася архітектурна задумка. Може тому і стільки загадок… Ми знаємо які ділянки починали будувати, що там об’єднувалося, які використовувалися матеріали. Знайдені сліди достатньо істотних ремонтів, про які до цього ніхто не знав.

– Здається, розкопки ведуться не тільки на території церкви?

– Так, нами ведуться також дослідження на прилягаючій до Десятинної церкви території. тут проходить рів і вал найдавнішого Київського городища. Дослідження можуть дуже багато дати інформації як про хронологію Києва, так і про те, що в цьому районі було взагалі. Там же була знайдена невелика братська могила часів 1240 р.

– Татаро-монгольське іго?

– Так, монгольське нашестя. Також було знайдено декілька курганів, які були перед побудовою Десятинної церкви. Всередині були різноманітні кістяні прикраси, бронзові бляшки, арабський дерхем з хрестами і різні будівельні матеріали. Скажімо, плімфа з відтиском дитячої ноги чи з грецьким написом, плімфа з князівськими клеймами, з давньоруськими надписами, старослов’янськими літерами і таке інше.

Ось такі от різні деталі. Особливо великих чи неочікуваних знахідок немає, але ми їх і не чекали, оскільки тут все вже переривали. Були різні перекопи, і недоторканими залишилися дуже маленькі ділянки. Та вони нам дають найголовніше – це хронологія і стратиграфія, по яким можна вже щось дізнатися.

– Чи сильно постраждали ділянки, де вже проходили розкопки? Чи можна це назвати своєрідним могилокопанням?

– Ні. Вірніше – не всі. Ось, наприклад, у XIX столітті поручик Аненков займався на цьому місці не стільки могилокопанням, скільки шуканням скарбів. У 1908-1914 роках тут велися вже наукові розкопки за всіма правилами під керівництвом Мілеєва. Головна проблема в тому, що далеко не всі матеріали тих розкопок за різних обставин дійшли до нас. Мілеєв зразково копав, він і зараз для нас еталон по архітектурній археології… Після ж Другої світової війни матеріали були розкидані по різним містам. Зараз ми намагаємось зібрати їх до купи, звести.

– Коли розкопки все-таки закінчаться, якою буде їхня подальша доля? Будуть залишки церкви відкриті для туристів?

– Вирішення цього питання – ще попереду, але я вважаю, що його треба вирішувати до кінця цих розкопок, а їх, судячи з усього, треба буде продовжувати й наступного року. У нас немає штату робітників, нікому копати. У вересні ж постараємося організувати студентів з Луганська, Петербурга, може, Києва, але все залежатиме від погоди. Якщо підуть дощі, дослідження призупинять.

– Крім цих розкопок, ведуться інші дослідження?

– Наразі в Києві ведеться досить багато розкопок. Це той же Поділ, Арсенал, Стрітенська церква… Але багато чого ми не встигаємо, тому що немає плановості робіт. Тим паче виникає багато непорозумінь з іншими інстанціями. Не завжди є умови для нормальної роботи.

Один із найяскравіших прикладів ми бачимо з Арсеналом. Там знищили будівлю XIX століття і зривають вали. А це вже підсудне діло. Для організації, яка підкорюється Міністерству культури, це доволі дивно, що ж чекати від інших?

Джерело: “День”