Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

1966 р. Історія українського мистецтва

Розмір зображення: 890:1012 піксел

Як і князівські палаци, не збереглася до наших днів і Десятинна церква. Про її побудову ми знаємо з літопису, у якому зазначається: «Володимер… помысли создати церковь пресвятыя богородица, и послав и приведе мастеры от грек. И наченшю же здати, и яко сконча зижа, украси ю иконами… еже бе взял в Корсуни: иконы, и сосуды, и кресты» [Повесть временных лет, ч. I. М. – Л., 1950, стор. 83]. Будівництво храму розпочато близько 989 року і закінчено у 996 році. До спорудження Софійського собору Десятинна церква була головним храмом Києва та усипальнею київських князів.

У 1017 році церкву дуже пошкодила пожежа, але згодом її відбудували [М.К.Каргер. Древний Киев, т. II. М. – Л., 1961, стор. 9 – 59; Г. Ф. Корзухина. К реконструкции Десятинной церкви. – «Советская археология», 1957, № 2, стор. 78 – 90]. Шостого грудня 1240 року Десятинна церква послужила героїчним захисникам Києва останнім оплотом від навали орд Батия. Коли вже все місто захопили татари, кияни нашвидкуруч пристосували церкву до оборони і захищалися в ній доти, поки татари не підвезли стінобитні машини, під ударами яких завалилися стіни храму.

Про архітектуру Десятинної церкви відомо небагато, її план визначено під час археологічних розкопок. Первісним ядром церкви був шестистовпний хрестовокупольний храм розмірами в плані 26: 16 м з витягнутими з заходу на схід трьома нефами. З трьох боків храм оточували широкі галереї. План західної частини з’ясовано не повністю. Щодо композиції будівлі, то вона, за свідченням письмового джерела XIV – XV століть, була багатоверхою [М. Н. Тихомиров. Список русских городов дальних и ближних. – «Исторические записки», вып. 40, М., 1952, стор. 214], чим, можливо, нагадувала дерев’яну новгородську Софію X століття.

Надзвичайно пишно було оздоблено Десятинну церкву всередині, що неодноразово відзначали мандрівники й письменники як за часів Київської Русі, так і за наступних століть, коли від будівлі залишились тільки руїни. Хори, призначені для князя та його сім’ї, відкривалися широкими аркадами всередину храму. Велика кількість мармурових деталей дала підставу назвати церкву «марморяною». До наших днів збереглася частина мозаїчної підлоги, зробленої з різноколірного мармуру та інших коштовних порід каменю. Ця мозаїка вражає барвистістю, красою малюнка і майстерністю виконання. У характері інкрустації помітно елліністичні традиції, які в той час ще були відчутні в монументальних візантійських розписах та мозаїках і, зокрема, в оформленні інтер’єрів храмів середньовічного Херсонеса. Під час розкопок виявлено численні фрагменти керамічних плиток, покритих кольоровою поливою. Цими плитками, мабуть, були викладені підлоги у бічних частинах храму. Знайдено також численні залишки декоративного оздоблення церкви – мармурові капітелі, уламки різьблених плит, фрагменти фрескового розпису [Н. И. Сычев. Древнейший фрагмент русской живописи. – «Seminarium Kondakovianum», т. II. Прага, 1928, стор. 91 – 104]. Літопис пише, що будували Десятинну церкву «мастеры от Грекъ». Проте будівництво такої великої споруди та ще й цілого комплексу кам’яних будівель навколо неї не могло здійснюватись без участі давньоруських майстрів. Безперечно, досвід, набутий на будівництві Десятинної церкви, позначився на дальшому розвиткові давньоруської архітектури. Від Десятинної церкви ще походить тип давньоруського шестистовиного храму. Можливо, що саме в ній вперше було застосовано багатоверху композицію. На жаль, достовірних відомостей про це немає, а археологічні дослідження на багато питань щодо архітектури Десятинної церкви ще не дають відповідей (с. 151 – 152).

План Десятинної церкви в Києві. 989 – 996 pp. За М. К. Каргером.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 151.