Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

Інститут ботаніки

З серед. 1920-х рр. до 1941 і з 1944 у колишньому флігелі Першої гімназії на сучасній вул. Терещенківській, 4 і в частині секції (прибудована у кін. 1950-х– на поч. 1960-х рр. до корпусу на вул. Б. Хмельницького, 15), має адресу – вул. Терещенківська, 2, міститься Інститут ботаніки ім. М. Холодного НАНУ. Бере початок від заснованих 1921 Ботанічного кабінету (музею) та Гербарію ВУАН, які фактично діяли з 1922 (спочатку – в будинку Першої гімназії на сучасному бульв. Т. Шевченка, 14, з серед 1920-х рр. – на вул. Терещенківській, 4). 1931 їх об’єднали з Науково-дослідним інститутом ботаніки Наркомосвіти УСРР (діяв на вул. Комінтерну, 1) в єдину установу – Інститут ботаніки ВУАН (з 1971 носить ім’я М. Холодного). З 1935 до його складу входив Ботанічний сад, що 1944 виокремився в самостійну установу – Центральний республіканський ботанічний сад АН УРСР (тепер Національний ботанічний сад ім. М. Гришка НАНУ).

Організатором і першим директором інституту в 1931–35 був Фомін Олександр Васильович (1869–1935) – ботанік, акад. ВУАН (з 1921), завідувач Ботанічного кабінету і Гербарію ВУАН (з 1921), організованої ним науково-дослідної кафедри ботаніки при Наркомосвіті УСРР (з 1922), директор створеного у 1927 на її базі НДІ ботаніки Наркомосвіти УСРР. Одночасно 1914–27 – професор Київського університету, читав курс лекцій з ботаніки, систематики рослин, завідував кафедрою ботаніки і керував роботою Ботанічного саду, який з 1935 носить ім’я вченого.

Досліджував питання морфології, систематики і флори України, Кавказу, Сибіру, Далекого Сходу. Розробив перше ботанічне районування території України. Відіграв важливу роль у справі збереження і розширення колекцій Ботанічного саду Київського університету.

Робочий кабінет вченого і науковий відділ, яким він завідував, займали все ліве крило на другому поверсі будинку на вул. Терещенківській, 4. В одній з кімнат (№ 73) розміщується донині гербарій його попередника по університету І. Шмальгаузена.

У будинку на вул. Терещенківській, 4 в інституті працювали відомі вчені.

1931–41, 44–48 – Бордзиловський Євген Іванович (1875–1948) – флорист, ботанік і географ, чл.-кор. АН УРСР (з 1939). Працював на науково-дослідній кафедрі ботаніки ВУАН (1926–31). В 1935–41 – завідувач відділу систематики і географії вищих рослин інституту. Одночасно викладав у Київському університеті (1916–39), завідував кафедрою ботаніки Київського фармацевтичного інституту (1927–33).

В 1935–41 очолював редколегію багатотомного видання «Флора УРСР».

Досліджував питання флористики та систематики вищих рослин України, Закавказзя, Білорусі. Вивчав лікарські рослини. Описав понад 150 їх нових видів, інших таксономічних одиниць рослин. Працював у кімнаті № 73 на другому поверсі.

1944–46 – Власюк Петро Антипович (1905–80) – фізіолог рослин, агрохімік і грунтознавець, акад. АН УРСР (з 1948), ВАСГНІЛ (з 1948) і Української академії сільськогосподарських наук (з 1957), заслужений діяч науки УРСР (з 1956), голова Відділу сільськогосподарських наук АН УРСР (1948-56), президент Української академії сільськогосподарських наук (1957–62). У роки роботи в інституті – заступник директора, завідувач лабораторії агрохімії та фізіології живлення рослин. Через тривалу хворобу директора А. Сапєгіна виконував його обов’язки. Одночасно завідував кафедрою агрохімії і грунтознавства Уманського сільськогосподарського інституту (1945–47).

Досліджував питання агрохімії, грунтознавства, фізіології рослин. Розробив систему живлення та удобрювання найважливіших сільськогосподарських культур. Лабораторія, якою завідував учений, розміщувалася на першому поверсі.

1939–41 – Гришко Микола Миколайович (1901–64) – ботанік, селекціонер, акад. АН УРСР (з 1939), засновник і перший директор Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР (1944–58, з 1991 носить ім’я вченого), голова Відділу сільськогосподарських наук АН УРСР (1945–48). У 1939–44 – директор інституту. Одночасно в 1937–40 – професор, завідувач кафедри генетики, селекції і насінництва Глухівського, в 1939–41 – професор Київського сільськогосподарських інститутів. У 1940–48 – голова Українського відділення Всесоюзного сільськогосподарського товариства.

Досліджував питання генетики, селекції, акліматизації та інтродукції рослин. Розробив методи регулювання статі й виведення нових сортів конопель. Працював на другому поверсі (нині кабінет № 74) у лівому крилі будинку.

1957–65 – Гродзінський Андрій Михайлович (1926–88) – ботанік, фізіолог рослин, акад. АН УРСР (з 1979), академік-секретар Відділення загальної біології АН УРСР (1974–88). Працював старшим науковим співробітником відділу фізіології рослин і заступником директора. З 1965 – завідувач відділу і директор Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР.

Наукові праці з проблем алелопатії, фізіології рослин. З’ясував основи хімічного взаємовпливу рослин. Робочий кабінет вченого містився на другому поверсі.

1931–41, 1944–71 – Зеров Дмитро Костянтинович (1895–1971) – ботанік, акад. АН УРСР (з 1948), заслужений діяч науки УРСР (з 1965). З 1921 працював у Ботанічному кабінеті ВУАН.

Завідувач відділів бріології, нижчих рослин, історії флори і палеоботаніки (1931–46, 1963–71), директор інституту (1946–63). Одночасно викладав у Київському університеті (1920–57, з 1933 – завідувач кафедри морфології та систематики нижчих рослин).

Здійснив експедиції на Урал, Алтай, Кавказ, у Приморський край, в різні регіони України. Відповідальний редактор видання «Флора УРСР» (т. 1–12; 1950–65), «Українського ботанічного журналу». Почесний член Всесоюзного (1968) і Болгарського (1969) ботанічних товариств. Відзначений Державними преміями УРСР (1969, 1983 – посмертно).

Автор наукових праць у галузі систематики, флористики та філогенії спорових рослин, болотознавства, палеоботаніки, ботанічної географії, історії ботанічної науки України.

Першим застосував схему поділу голоцену на ранній, середній та пізній, охарактеризував клімат і рослинність кожного з них. Науковий відділ Д. Зерова містився на другому поверсі (кімнати № 84 і 85) у правому крилі будинку.

1949–59, 1965–70 – Кондратюк Євген Миколайович (1914–92) – ботанік, чл.-кор. АН УРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1981), директор Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР (1959–65) і Донецького ботанічного саду АН УРСР (1970–87). В інституті – науковий співробітник відділу систематики і географії вищих рослин. Одночасно – консультант Відділу спецробіт Президії АН УРСР, вчений секретар Президії АН УРСР (1953–55), завідувач кафедри ботаніки Української сільськогосподарської академії (1965–70).

Досліджував питання фотогенії і систематики вищих рослин, рослинних сировинних ресурсів, теоретичної ботаніки, будівництва ботанічних садів. З 1965 працював у кімнаті № 11 на першому поверсі будинку на вул. Терещенківській, 2.

1945–48 – Криштофович Африкан Миколайович (1885–1953) – геолог і палеоботанік, акад. АН УРСР (з 1945), чл.-кор. АН СРСР (з 1953). У роки роботи в інституті – завідувач відділу палеоботаніки. Одночасно працював у Центральному науково-дослідному геологорозвідувальному та Всесоюзному геологічному інститутах, Головному ботанічному саду у Ленінграді, викладав у вищих навчальних закладах Ленінграда.

Досліджував питання еволюції рослин, викопну флору України. В 1946 відзначений Державною премією СРСР за курс «Палеоботаніка» (1941–45). Постійно у Києві не жив. Під час приїздів працював у кімнаті № 84 на другому поверсі.

1931–41 – Лазаренко Андрій Созонтович (1901–79) – ботанік і географ, чл.-кор. АН УРСР (з 1951), директор Інституту агробіології АН УРСР у Львові (1951–53). З 1922 – у Ботанічному кабінеті (музеї) УАН, 1931–41 – науковий співробітник відділу бріології, у повоєнні роки працював у Львівському відділенні інституту.

Досліджував проблеми систематики, флори і географії справжніх мохів, описав кілька їх нових родів та видів.

Автор визначників мохів та описів бріофлори України, Білорусі, Середньої Азії і Далекого Сходу. Працював у кімнаті № 84 на другому поверсі.

1948–53 – Лебедєв Сергій Іванович (1902–85) – фізіолог рослин, дійсний член Української академії сільськогосподарських наук (з 1957), її віце-президент (1959–62), заслужений діяч науки УРСР (з 1973), ректор Одеського університету (1953–59), ректор Української сільськогосподарської академії (1959–62). В інституті працював у 1943–53.

Під час роботи у цьому будинку – завідувач відділу фізіології рослин, одночасно у 1952–53 – учений секретар Президії АН УРСР.

Автор наукових праць, присвячених фізіологічній ролі каротиноїдів у житті рослин, пігментній системі рослин, їх мінеральному живленню, фотосинтезу тощо.

1934–37 – Липський Володимир Іполитович (1863–1937) – ботанік, акад. УАН (з 1919), чл.-кор. АН СРСР (з 1928), віце-президент (1921–22), президент ВУАН (1922–28), директор Ботанічного саду в Одесі (1928–37). У 1934 до складу Інституту ботаніки увійшла академічна кафедра систематики квіткових рослин, якою керував вчений.

Автор наукових праць з проблем флористики, систематики, географії вищих рослин, історії ботаніки. Описав велику кількість нових родів, видів і різновидів рослин. Його ім’я носять два нові роди і 56 видів флори судинних рослин.

Постійно в Києві не жив. Працював деякий час у кабінеті О. Фоміна на другому поверсі (кімната № 73).

1931–41, 1944–66 – Модилевський Яків Самуїлович (1883–1968) – цитолог та ембріолог рослин, чл.-кор. АН УРСР (з 1939). Завідував відділом цитології та ембріології рослин, у 1937–39 – директор інституту. Одночасно у 1937–1941, 1946–49 викладав у Київському університеті, Київському педагогічному інституті, інших навчальних закладах.

Досліджував питання цитології та ембріології покритонасінних рослин, гібридизації, історії ембріології вищих рослин тощо. Відділ, яким керував вчений, розміщувався на другому поверсі (кімнати № 97–98) у лівому крилі будинку.

1931–41, 1944–73 – Окснер Альфред Миколайович (1898–1973) – ботанік-ліхенолог, чл.-кор. АН УРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1968).

З 1922 працював у Ботанічному кабінеті УАН. В Інституті ботаніки у різні роки завідував відділами ліхенології, нижчих рослин, бріології і ліхенології. 1968–70 – директор інституту.

Досліджував проблеми флористики, систематики, філогенії, фітоценології рослин, ботанічної географії. У 1920–30-х рр. здійснив ряд експедицій з метою вивчення лишайників. Створив гербарій, що став базою для флористичних і систематичних праць у галузі ліхенології в Україні. Засновник української школи ліхенологів. Робочий кабінет вченого розміщувався на другому поверсі (кімната № 74, потім № 87).

1949–62 – Поварницин Володимир Олексійович (1899–1962) – ботанік-дендролог, чл.-кор. АН УРСР (з 1948).

Працював у відділі геоботаніки. Одночасно з 1945 завідував кафедрою дендрології Київського лісогосподарського інституту (з 1954 – лісогосподарського факультету Української сільськогосподарської академії).

Вивчав рослинність СРСР. Автор наукових праць, присвячених типології лісів, їх поновленню, геоботанічному районуванню. Брав участь у кількох експедиціях по Україні, Сибіру, Кавказу. Розробив ряд загальних проблем фітоценології та географії рослин. Працював у кімнаті № 77 на другому поверсі.

1944–45, 1976 – Погребняк Петро Степанович (1900–76) – лісівник і грунтознавець, акад. АН УРСР (з 1948), директор Інституту лісу АН УРСР (1946–56), віце-президент АН УРСР (1948–50), голова Ради з вивчення продуктивних сил АН УРСР (1948–52), засновник Українського товариства охорони природи, його голова (1950–62). В Інституті ботаніки завідував відділом екології та географії рослин, потім – відділом екології й охорони рослинності.

Автор наукових праць з проблем лісівництва, грунтознавства, геоботаніки, палеографії, ландшафтознавства, фізичної географії. Один з основоположників порівняльної екології рослин.

1934–41, 1944–46 – Сапєгін Андрій Опанасович (1883–1946) – ботанік, цитолог, генетик та селекціонер, акад.

ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (з 1943). З 1929 очолював кафедру генетики рослин ВУАН, яка 1934 увійшла до складу Інституту ботаніки. У 1934–46 – завідувач відділу генетики та селекції рослин, 1944–46 – директор інституту. Одночасно – заступник директора Інституту генетики АН СРСР (1933–39), віце-президент АН УРСР (1939–45), завідувач лабораторії органогенезу Інституту фізіології рослин АН СРСР (1940–46).

Досліджував проблеми бріології, цитології, генетики, індивідуального розвитку рослин. Розробив теорію органогенезу. Визначних успіхів досяг у галузі селекції сільськогосподарських культур, вивів ряд високопродуктивних сортів пшениці («Кооператорка», «Земка», «Степнячка» та ін.). Науковий відділ, яким завідував учений, розміщувався на першому поверсі праворуч від входу до будинку.

1932–41, 1944–52 – Топачевський Олександр Вікторович (1897–1975) – ботанік і гідробіолог, акад. АН УРСР (з 1972), заслужений діяч науки УРСР (з 1966), директор Інституту гідробіології АН УРСР (1959–75), академік-секретар Відділів біологічних наук (1962–63), загальної та еволюційної біології АН УРСР (1963–66). У роки роботи в Інституті ботаніки – науковий співробітник лабораторії альгології.

Досліджував проблеми морфології, систематики та філогенії водоростей, загальної, санітарної і технічної гідробіології. Працював у кімнаті № 87 на другому поверсі.

1931–41, 1944–49 – Холодний Микола Григорович (1882–1953) – ботанік, мікробіолог і фізіолог, акад. ВУАН (з 1929), заслужений діяч науки УРСР (з 1944). У роки роботи в інституті завідував відділом фізичної фізіології рослин, потім – відділом фізіології й екології рослин. Був відповідальним редактором «Журналу біоботанічного циклу ВУАН», «Записок природничо-технічного відділу ВУАН», «Ботанічного журналу АН УРСР». Одночасно викладав у Київському університеті (1926–41, з 1933 – завідувач кафедри мікробіології).

Автор наукових праць з проблем фізіології, анатомії, екології рослин, мікробіології, грунтознавства, еволюційної теорії, історії науки. Основоположник фітогормональної теорії тропізмів. Розробив ряд методів кількісного обліку бактерій. Першим провів досліди зі штучної стимуляції розвитку рослин.

Президією АН УРСР засновано премію ім. М. Холодного (1972).

Працював у кабінеті (не зберігся) на першому поверсі праворуч від входу до будинку; деякий час його кабінет був у будинку на сучасній вул. Б. Хмельницького, 15, де тепер Ботанічний музей.