Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

Українські сліди в Кракові: доля військовополонених-українців

Жертвам геноциду українців скоєному урядом комуністичної Польщі в 70-ту річницю акції «Вісла» присвячується…

Краків асоціюється в нас з чудовими архітектурними пам’ятками та блакитною поверхнею річки Вісли. Втім, в сповненій драматизму історії міста багато темних сторінок, пов’язаних поміж іншим з численними концентраційними таборами розташованими на теренах міста. Це і сумнозвісний табір в Домб’ю, де польська влада утримувала вояків УГА, німецькі табори для євреїв та військовополонених, розташований неподалік Кракова концтабір в Явожно, через який пройшли жертви акції «Вісла». Через місто пройшли тисячі військовополонених українців.

Солдати польської армії, взяті в полон вермахтом, 12.09.1939, за (Owoc, 2016)

Багато українців служило в польському війську і брало участь в вересневій компанії 1939 р. 6 вересня війська 14-ї німецької армії В. Ліста увійшли до Кракова. В перші дні окупації Кракова полонених і поранених вояків польського війська німці спочатку концентрували на відкритих місцях, як в Плашові (див. концтабір в Плашові), потім утримували в збірних пунктах, в тому числі міському магістраті на площі Всіх Святих (plac Wszystkich Swietych).

Приміщення Краківського магістрату на площі Всіх Святих (plac Wszystkich Swietych), фото автора, 2018 р.

12 вересня 1939 року було створено два табори на 6 тис. осіб.: в Домбью на місці артилерійських кошар (наразі тут військова частина) та в кошарах піхоти на Лобозові, вул. Вроцлавська (Wroclawska), 82. В перші місяці існування цих таборів багато полонених з них втекли. Полонених з табору в Домбью використовували до ремонту аеродрому в Раковицях-Чижині, який бомбардувався в вересні 1939 р.

Збереглася поштова картка Петра Пелешака – управителя школи в Балігруді (суч. Польща), в якому той просив полонених повідомити, чи є серед них Яків Полюга з Самбірщини, який був вчителем, а потім призваний до 24 полку артилерії в Ярославі. Адреса табору в Домбью написана вул. Пєрацького 19. Друга поштова картка, яка збереглася, теж до українського вояка в Домбью Курася Романа, від його жінки Юлії, яка пише, що уся родина здорова, якого бажають і йому.

Українські поштові картки надіслані до табору полонених в Домб’ю, за (Owoc, 2016)

Кошари в Кобежині також служили місцем, через яке пройшло від 3 до 5 тис. польських військовополонених. Комендатура усіх вищевказаних таборів містилася в таборі в Домб’ю.

Ще одним місцем пов’язаним з полоненими українцями – вояками польського війська є шпиталь польських у згадуваній в попередній частині «Кракова для українця» бурсі на Скарбовій (Skarbowa), 2-4.

Бурса на Скарбовій, 2-4, де розміщувався шпиталь та меморіальна дошка на ньому

Цей шпиталь продовжував функціонувати і після початку німецької окупації, на 5 поверсі цього шпиталю знаходилася зала виділена для українців. Наразі на фасаді цього будинку розміщена меморіальна дошка з прізвищами загиблих тут від ран польських вояків.

Українці на окупованих територіях спочатку сприймали німців, як визволителів від поляків, і активно зайнялися визволенням полонених з числа вояків польського війська. Останніх німці як правило відпускали до дому.

Українців з числа полонених 1939 р. німці, як правило, через деякий час відпускали до дому, кадр з фільму «Століття Якова»

22 червня 1941 р. німецька агресія рушила на СРСР. З.Книш описує, що діялось тоді в Кракові: «Аж тепер зачалися гарячкові дні. Атмосфера підогрілася і зразу ж підскочила аж до точки кипіння. В Українському Центральному Комітеті, в Допомоговому Комітеті, в нашій організаційній домівці, під українською церквою в місті, в ресторанах і на вулицях, де жили українці – неописаний рух. Люди стоять купками й жестикулюють, кожен хоче сказати, що він чув у радіо, що писала сьогодні газета, якого він дістав листа від «добре поінформованого» знайомого. Сплетні і правдиві вістки перемішані, годі в тому визнатися». Дійсно 22 червня українці в Кракові зустріли з ейфорією, вважаючи що німці принесуть волю Україні. В цей день було зібрано конгрес в Кракові, на якому мав бути обраний Український національний комітет – головна українська репрезентація до часу проголошення незалежної держави. Остаточно його обрали в Ряшеві. Проте німці УНК не легалізували, а Г. Франк не прийняв його делегації. Збройною силою комітету мав стати український легіон, який формувався з пізньої осені 1940 р. до квітня 1941 р.

З початком німецько-радянської війни, через виїзд багатьох працівників на Україну (зокрема членів ОУН), праця УЦК послабилась. Українці хотіли перенести УЦК до Львова, проте німці не дозволили, і у Львові постала філія. В Кракові залишилося не багато українських політиків. Деякі знаходилися в постійних подорожах між обома містами. Свідченням зменшення кількості українців вмісті є невелика кількість учнів в єдиній українські народній школі в Кракові – 126 в 6 класах. Окрім того багато українців служило в поліції та охороні в’язниць. Багато було також українських в’язнів, головним чином політичних з ОУН, які проголосили у Львові незалежну Україну, що не входило в плани німців. Через в’язницю в Монтелюпіх пройшли українські націоналісти, які після проголошення 30 червня 1942 р. в Львові Української держави, були неугодні керівництву фашистської Німеччини. Тільки в 1942 р. тут утримували 300 українців. Тут зокрема після арешту під Белзом і до перевезення до Берліна в 1941 р. утримувався Степан Бандера. Втім з 22 червня у Кракові у вигляді в’язнів з’явилися зовсім інші українці. В цьому нарисі прослідкуємо розміщення на території Кракова місць утримання радянських військовополонених, значну частину яких складали українці.

Катастрофа радянської армії, починаючи з 22 червня 1941 р. призвела до величезної кількості полонених німцями червоноармійців. Щодо вояків СРСР Німеччина не вважала за потрібне вживати норм передбачених Женевською конвенцією (хоча вона зобов’язувала кожну країну, яка цю конвенцію підписала, застосовувати її засади навіть по відношенню до країн, що не приєдналися, зокрема СРСР).

Огорожа Сталагу № 369, за (Owoc, 2016)

Для радянських військовополонених на території окупаційного новотвору на місці Польщі – Генеральної Губернії було створено систему постійних таборів – сталагів. Сталаги існували в Острові-Мазовецькому (333), Седльцях (366), Дембліні (307), Холмі (319), Кобежині під Краковом (369), Честонхові (367), Перемишлі (327), Львові (325) та Івано-Франківську (374). Усі вони підлягали загальному командуванню в Любліні.

Детальну інформацію щодо місць утримання радянських військовополонених (серед яких було багато українців) знаходимо в каталозі вистави «Військовополонені в окупованому Кракові 1939-1945» (Owoc, 2011). Згідно до цієї розвідки в Кракові існували наступні місця утримання радянських військовополонених:

Сталаг 369, що існував в районі Борка Фалецького-Кобержині з 10.1941 по 08.1944. В приміщенні гімназії №24 вул. Монтвілла-Мірецькького (Montwilla-Mireckiego) знаходилася його комендатура.

В приміщенні гімназії №24 вул. Монтвілла-Мірецькького (Montwilla-Mireckiego) знаходилася комендатура Сталагу № 369, за (Owoc, 2016)

Схема Сталагу № 369, за (Owoc, 2016)

На місці головної брами табору – суч. сквері ген. Де Голя (gen de Gaulle`a) в 1966 р. було встановлено пам’ятник.

Пам’ятник на місці головної брами Сталагу № 369

Спочатку тут утримували радянських військовополонених, які будували табір для полонених з західних армій. На площі 25 га між вул. Завилою (Zawila), Скосною (Skosna), Обозовою (Obozowa) та Ернеста Солвая (Ernesta Solvaya) було збудовано табір.

Мапа розміщення місць утримання військовополонених на території Кракова: 1 – кавалерійські кошари 8-го полку уланів імені Понятовського, 2 – Сталаг № 369 в Кобежині, 3 – Форт № 33 Кракус, 4 – військово-господарчий склад ваффен-СС вул. Гжегожецька 81-84, 5 – Arbeitskommando 1806 – аеродром Раковиці-Чижини, 7- Форт 52 Борек, 8 – кошари піхоти по вул. Вроцлавській на Лобозові, 9 – артилерійські кошари на Домб’ю, 10 – шпиталь військовополонених при вул. Скарбовій 2-4, за межами фото: 11- форт 51 1/2 Скотники, 12- Форт 38 Скеля, 13- робітничий табір в Могилі, за (Owoc, 2016)

Кошари 8-го полку уланів імені Понятовського, вул. Завила (ul. Zawila). Зважаючи на надзвичайно важкі умови перебування полонених в кошарах полку уланів, після вибуху епідемії полонених переведено в форт 51 1/2 Скотнікі-Сідзіна (Skotniki-Sidzina).

Кошари 8-го полку уланів імені Понятовського, вул. Завила (ul. Zawila), 2016 за (Owoc, 2016)

У форті, в підвальних приміщеннях значно краще було з опаленням. Полонені працювали на розвантаженні вагонів з вугіллям на залізничній станції поблизу. Смертність була масовою, загиблих поховано поблизу цвинтаря в Борку Фалецькому.

Форт № 51 Скотнікі-Сідзіна, за (Owoc, 2016)

Форт Кракус (наразі розібраний), фото 1930-40-х рр., за (Owoc, 2016)

Форт №33 Krakus, знаходився поблизу однойменного кургану. З червня 1942 р. тут утримували 300-500 радянських військовополонених. Полонені розвантажували вагони на станції Краків-Плашів, а також формували склади вугілля на складах в Заблотті.

Шалі, якими радянські військовополонені відміряли рівні порції хліба, за (Owoc, 2016)

Рештки бункеру охоронця табору у форті Кракус, 2016 р., за (Owoc, 2016)

Колишня гарбарня (фабрика вичинки шкір) по вул. Барській (Barska), 82/84 (нумерація на цій вулиці наразі не перебачає чисел 82-84, імовірно, раніше ця вулиця була довшою) – в середині 1943 р. німці влаштували тут найбільший табір радянських військовополонених на 1000 осіб. Територія колишньої гарбарні служила приміщенням табору. Територію було оточено огорожею з колючим дротом. В’язні працювали за межами табору.

План господарського військового складу Ваффен СС по вул. Гжегожецькій (Grzegorzecka), 81-84

Господарський військовий склад Ваффен СС по вул. Гжегожецькій (Grzegorzecka), 81-84. На його території в середині 1943 р. знаходився табір для радянських військовополонених. В цей час на території складів знаходилися бараки, кухня та військові склади зброї та обмундирування. Склади мали свою залізничну колію. Тут в одному бараку в квітні 1943 р. утримували біля ста полонених сержантів радянської армії. Від колишнього табору наразі нічого не лишилося.

У форті №38 Скеля (Skala) з червня 1944 р. по січень 1945 р. було сконцентровано біля 100 радянських військовополонених, які працювали на аеродромі Балиці.

Форт Скеля, фото 2016 р., за (Owoc, 2016)

Робочий табір (Baulager) 15/XIV в Могилі. Навесні 1940 р. терен прилеглий до залізничної станції Могила – наразі Новогутський район «На Скарпі» був зайнятий авіаційними частинами німців. Тут знаходилися складські приміщення та бараки. Обслуговували це примусові робітники та радянські військовополонені. Табір займав 5-10 га та мав біля 15 бараків. Детальний опис табору можна знайти за посиланнями 1 та 2.

Місце, де розміщувався табір військовополонених в Могилі, за

Схеми табору в Могилі за спогадами очевидців, за (Owoc, 2016)

Радянські військовополонені працювали на завантаженні та розвантаженні вагонів, перебиранні картоплі, перевозці вугілля, земляних роботах, розробці каменоломні на скалах Твардовського, притягалися до будівництва мосту в Могилі, а також висилалися до роботи на автомобільних закладах на вул. Гжегожецькій (Grzegorzecka). Також полонених змушували працювати на закладах виробництва зброї фірми Werne Schmeil при вулиці Закопянській (Zakopianskej), яка носила назву Distriktswerk 7. Військовополонених використовували також на роботах на німецькій фірмі Unitas по вул. Татарській (Tatarska), 5. Їх також використовували для перебудови залізничної лінії до Закопаного, а також розбирання будинків. Полонених пильнували власівці.

Радянські військовополонені на німецькій фірмі Unitas по вул. Татарській (Tatarska), 5, за (Owoc, 2016)

Полонені з табору під курганом Крака працювали на закладах ремонту вогнепальної зброї та гармат по вул. Раковецькій (Rakowiecka). Їх робота була виснажливою та небезпечною.

Після ліквідації таборів, радянські військовополонені і далі утримувалися в прифронтовій зоні.

Німці сповідали принцип винищення полонених фізичною працею. В німецьких таборах загинуло 3.3 млн. військовополонених, що після голокосту є найбільшим злочином нацизму (див. також Живі полеглі або табір для військовополонених у Холмі).

. Тут наявні пам’ятники поставлені ще за часів ПНР. В могилах Невеликі цвинтарі радянських військовополонених утворено поблизу форту Скотники та біля цвинтаря в Борку Фалецьким. На останньому поховано 153 радянських військовополоненихглибиною 1,2 м ховали по кілька людей. На терені прилеглим до цвинтаря поховано також радянських солдат, які полягли в боях за Краків в січні 1945 р.

Пам’ятник на місці поховання радянських військовополонених біля форту Скотніки, за (Owoc, 2016 та мат. з мережі)

Пам’ятник на місці поховання радянських військовополонених біля комунального цвинтаря в Борку-Фалецькому, за (Owoc, 2016)

Використано:

Owoc Tomasz Jeńcy Wojenni w ocupowanym Krakowe 1939-1945. Katalog wystawy. Museum historyczne Miasta Krakowa. Kraków, 2016. – 263 s.

Парнікоза І.Ю. Краків для українця. Частина 5 – В кігтях чорного орла. 1939-1945.

Науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», к.б.н.

Парнікоза І. Ю.