Українські сліди в Кракові: доля військовополонених-українців
Жертвам геноциду українців скоєному урядом комуністичної Польщі в 70-ту річницю акції «Вісла» присвячується…
Краків асоціюється в нас з чудовими архітектурними пам’ятками та блакитною поверхнею річки Вісли. Втім, в сповненій драматизму історії міста багато темних сторінок, пов’язаних поміж іншим з численними концентраційними таборами розташованими на теренах міста. Це і сумнозвісний табір в Домб’ю, де польська влада утримувала вояків УГА, німецькі табори для євреїв та військовополонених, розташований неподалік Кракова концтабір в Явожно, через який пройшли жертви акції «Вісла». Через місто пройшли тисячі військовополонених українців.
В перші дні окупації Кракова полонених і поранених спочатку концентрували на відкритих місцях, як в Плашові, потім утримували в збірних пунктах, в тому числі міському магістраті на .
12 вересня 1939 року було створено два табори на 6 тис. осіб: (наразі тут садиба поліції) та в кошарах піхоти на Лобозові, . В перші місяці існування цих таборів багато полонених з них втекли. Полонених з табору в Домб’ю використовували до ремонту аеродрому в Раковицях-Чижині, який бомбардувався в вересні 1939 р.
Збереглася поштова картка Петра Пелешака – управителя школи в Балігруді (суч. Польща), в якому той просив полонених повідомити, чи є серед них Яків Полюга з Самбірщини, який був вчителем, а потім призваний до 24 полку артилерії в Ярославі. Адреса табору в Домб’ю написана вул. B. Pierackiego, 19. Друга поштова картка, яка збереглася, теж до українського вояка в Домб’ю Курася Романа, від його жінки Юлії, яка пише, що уся родина здорова, якого бажають і йому.
Кошари в також служили місцем, через яке пройшло від 3 до 5 тис. польських військовополонених. Комендатура усіх вищевказаних таборів містилася в таборі в Домб’ю.
Ще одним місцем пов’язаним з полоненими українцями – вояками польського війська є шпиталь польських військовополонених у згадуваній в попередній частині «Кракова для українця» бурсі .
Цей шпиталь продовжував функціонувати і після початку німецької окупації, на 5 поверсі цього шпиталю знаходилася зала виділена для українців. Наразі на фасаді цього будинку розміщена меморіальна дошка з прізвищами загиблих тут від ран польських вояків.
Українці на окупованих територіях спочатку сприймали німців, як визволителів від поляків, і активно зайнялися визволенням полонених з числа вояків польського війська. Останніх німці як правило відпускали до дому.
22 червня 1941 р. німецька агресія рушила на СРСР. З.Книш описує, що діялось тоді в Кракові:
«Аж тепер зачалися гарячкові дні. Атмосфера підогрілася і зразу ж підскочила аж до точки кипіння. В Українському Центральному Комітеті, в Допомоговому Комітеті, в нашій організаційній домівці, під українською церквою в місті, в ресторанах і на вулицях, де жили українці – неописаний рух. Люди стоять купками й жестикулюють, кожен хоче сказати, що він чув у радіо, що писала сьогодні газета, якого він дістав листа від «добре поінформованого» знайомого. Сплетні і правдиві вістки перемішані, годі в тому визнатися».
Дійсно, 22 червня українці в Кракові зустріли з ейфорією, вважаючи що німці принесуть волю Україні. В цей день було зібрано конгрес в Кракові, на якому мав бути обраний Український національний комітет – головна українська репрезентація до часу проголошення незалежної держави. Остаточно його обрали в Ряшеві. Проте німці УНК не легалізували, а Г. Франк не прийняв його делегації. Збройною силою комітету мав стати український легіон, який формувався з пізньої осені 1940 р. до квітня 1941 р.
З початком німецько-радянської війни, через виїзд багатьох працівників на Україну (зокрема членів ОУН), праця УЦК послабилась. Українці хотіли перенести УЦК до Львова, проте німці не дозволили, і у Львові постала філія. В Кракові залишилося не багато українських політиків. Деякі знаходилися в постійних подорожах між обома містами. Свідченням зменшення кількості українців в місті є невелика кількість учнів в єдиній українській народній школі в Кракові – 126 в 6 класах. Окрім того, багато українців служило в поліції та охороні в’язниць. Багато було також українських в’язнів, головним чином політичних з ОУН, які проголосили у Львові незалежну Україну, що не входило в плани німців. Через пройшли українські націоналісти, які після проголошення 30 червня 1942 р. в Львові Української держави, були неугодні керівництву фашистської Німеччини. Тільки в 1942 р. тут утримували 300 українців. Тут зокрема після арешту під Белзом і до перевезення до Берліна в 1941 р. утримувався і Степан Бандера.
Втім з 22 червня у Кракові у вигляді в’язнів з’явилися зовсім інші українці. В цьому нарисі прослідкуємо розміщення на території Кракова місць утримання радянських військовополонених, значну частину яких складали українці.
Катастрофа Червоної армії, починаючи з 22 червня 1941 р. призвела до величезної кількості полонених німцями червоноармійців. Щодо вояків СРСР Німеччина не вважала за потрібне вживати норм, передбачених Женевською конвенцією (хоча вона зобов’язувала кожну країну, яка цю конвенцію підписала, застосовувати її засади навіть по відношенню до країн, що не приєдналися, зокрема СРСР).
Для радянських військовополонених на території окупаційного новотвору на місці Польщі – Генеральної Губернії було створено систему постійних таборів – сталагів. Сталаги існували в Острові-Мазовецькій (№ 333), Седльцях (№ 366), Дембліні (№ 307), , Кобежині під Краковом (№ 369), , , Львові (№ 325) та Станіславові (суч. Івано-Франківську) (№ 374). Усі вони підлягали загальному командуванню в Любліні.
Детальну інформацію щодо місць утримання радянських військовополонених (серед яких було багато українців) знаходимо в каталозі вистави «Військовополонені в окупованому Кракові 1939-1945» (Owoc, 2011). Згідно до цієї розвідки в Кракові існували наступні місця утримання радянських військовополонених:
з 10.1941 по 08.1944 р. Є найбільш відомим табором військовополонених у місті. Тут утримувалися полонені з західних армій. В приміщенні знаходилася його комендатура.
На місці головної брами табору – в 1966 р. було встановлено пам’ятник.
При будівництві цього табору використовували радянських військовополонених. На площі 25 га між вул. Zawilła, Skośna, Obozowa та Ernesta Solvaya було збудовано добре оснащений табір. Весною 1942 р., коли табір був ще в будові, в одному з закінчених бараків було зібрано близько 165 радянських військовополонених, яких використовували на побудові доріг та хідників. На початку червня їх перевели до нового табору під курганом Крака.
2. Кошари 8-го полку уланів імені Понятовського, вздовж вулиці Zawiła, сучасна адреса: . На початку листопада 1941 р. тут утримували близько двісті радянських військовополонених. Табір розташовувався у колишніх конюшнях та складах соломи та сіна.
. Сюди радянських полонених було переведено з кошар полку уланів, зважаючи на надзвичайно важкі умови перебування і вибух епідемії.
У форті, в підвальних приміщеннях значно краще було з опаленням. Полонені працювали на розвантаженні вагонів з вугіллям на залізничній станції поблизу. Смертність була масовою, загиблих поховано поблизу .
знаходився навколо кургану Крака. З червня 1942 р. тут утримували 300-500 радянських військовополонених. Полонені розвантажували вагони на , а також вантажили вугілля на складах в Заблотті.
5.Колишня гарбарня (фабрика вичинки шкір) по (сучасна нумерація не співпадає з архівною адресою гарбарні) – в середині 1943 р. німці влаштували тут найбільший табір радянських військовополонених на 1000 осіб. Територія колишньої гарбарні служила приміщенням табору. Територію було оточено огорожею з колючим дротом. В’язні працювали за межами табору.
6. Господарський військовий склад Ваффен СС по . На його території в середині 1943 р. знаходився табір для радянських військовополонених. В цей час на території складів знаходилися бараки, кухня та військові склади зброї та обмундирування. Склади мали свою залізничну колію. Тут в одному бараку в квітні 1943 р. утримували біля ста полонених сержантів радянської армії. Від колишнього табору наразі нічого не лишилося.
, в якому з червня 1944 р. по січень 1945 р. було сконцентровано близько 100 радянських військовополонених. Вони працювали на аеродромі Балиці.
. Навесні 1940 р. терен прилеглий до залізничної станції Могила – наразі Новогутський район «На Скарпі» був зайнятий . Тут знаходилися складські приміщення та бараки. Обслуговували все це примусові робітники та радянські військовополонені.
В районі Могили (або на території аеродрому) були, імовірно, спочатку розміщені радянські військовополонені з Arbeitskommando 1806 Сталагу № 369 (близько 300 людей), які працювали на відновленні . В 1944 р. в таборі в Могилі (в окремій частині) утримували радянських полонених, які висилалися до ремонту доріг, розбірки та будови мосту на Віслі та будівництва оборонних споруд на передпіллях Кракова.
Табір займав 5-10 га та мав біля 15 бараків. Детальний опис табору можна знайти за посиланнями та .
Радянські військовополонені також працювали на завантаженні та розвантаженні вагонів, перебиранні картоплі, перевозці вугілля, земляних роботах, розробці каменоломні , вживалися до будівництва , а також висилалися до роботи на автомобільних закладах на . Також полонених змушували працювати у закладах виробництва зброї фірми Werne und Schmeil , яка носила назву Distriktswerk 7. Додатково військовополонених використовували також на роботах на німецькій фірмі Unitas по . Їх також задіяли для перебудови залізничної лінії до Закопаного та розбирання будинків. Полонених пильнували власівці.
На додачу, полонені з табору під курганом Крака працювали на закладах ремонту вогнепальної зброї та гармат по . Їх робота була виснажливою та небезпечною.
Після ліквідації таборів, радянські військовополонені і далі утримувалися в прифронтовій зоні.
Німці сповідали принцип винищення полонених фізичною працею. В німецьких таборах загинуло 3.3 млн. військовополонених, що після голокосту є найбільшим злочином нацизму (див. також ).
Невеликі цвинтарі радянських військовополонених утворено та . Тут наявні пам’ятники поставлені ще за часів ПНР. На останньому поховано 153 радянських військовополонених. В могилах глибиною 1,2 м ховали по кілька людей. На терені прилеглим до цього цвинтаря поховано також радянських солдат, які полягли в боях за Краків в січні 1945 р.
Джерела:
Owoc Tomasz Jeńcy Wojenni w okupowanym Krakowie 1939-1945. Katalog wystawy. Muzeum historyczne Miasta Krakowa. Kraków, 2016. – 263 s.
Науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», д.б.н.
Парнікоза І. Ю.
«Матеріали дозволено використовувати на умовах GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах».