Краків для українця. Частина 1. В глибині віків: найдавніші пам’ятки-ХVIII ст.

«В Кракові, таким чином, можна знайти багато доказів того, що вже по польській землі проходило «пограниччя візантійського Сходу та мистецтва Західної Європи», а також відбувався контакт мистецтва романської, а потім готицької Європи з мистецтвом середньовічної Русі…»

Володимир Мокрий, Голова Фундації Св. Володимира у м. Кракові

Давні пам’ятки з території України

Відвідавши Краків, неодмінно треба оглянути унікальні пам’ятки нашої прадавньої історії, які зберігаються тут.

Перша з них походить з передісторичних часів плейстоцену. В ті часи близько 1 млн. років тому Східна Європа була вкрита тундростепами. Тож і на території України паслися стада мамонтів та шерстистих носорогів. Знаменитий Краківський шерстистий носоріг (Coelodonta antiquitatis) знайдений у 1929 р. у озокеритовій шахті біля прикарпатського села Старуня Івано-Франківської області.

Краківський шерстистий носоріг – другий знайдений в доброму стані в озокериті с. Старуня. Перша з знахідка була зроблена 6 листопада 1907 р., коли у тій самій копальні, яка належала німецькій фірмі братів Кампе, на глибині 17,6 м знайдено великий фрагмент забальзамованого волохатого носорога. Після цього розкопки в копальні тривали до 25 листопада, але не дали нових результатів. Згодом, коли залишки тварин підняли, за них розгорілася боротьба між львівськими та краківськими науковцями. Втім, якщо краківські діячі пішли офіційним шляхом, спритні львів’яни договорилися з власником шахти неофіційно. Тож знахідку 24 липня 1908 р. перевезли до музею ім. Дідушицьких у Львові. Разом із попередньо знайденим мамонтом носорога передано до палеонтологічних зборів і розміщено в одній із найбільших зал 2-го поверху. Тут у сучасному , цей унікальний експонат зберігається і по сьогодні.

Улітку 1929 р. експедиція Польської академії уміння провела поблизу Старуні масштабні повторні розкопки і виявила ще одну тушу волохатого носорога, рештки гігантського бика, коня та косулі. Саме цього другого носорога ми і можемо побачити зараз в краківському музеї. Зазначимо, що в Старуні було зроблено багато інших знахідок хребетних та безхребетних тварин, більшість яких потрапила до фондів краківського зоологічного музею Ягелонського університету по . За свідченням співробітників Краківського музею зоології саме звідси походить скелет шерстистого носорога, що є одним з символів цього музею

А от опудало цілого шерстистого носорога (того другого), його скелет, а також зліпок того як виглядала ця знахідка одразу після відкриття можна побачити лише у Природничому музеї в Кракові, який знаходиться в центрі міста по . Копія – муляж зліпок краківського носорога експонується також у .

Не менш знаменитою пам’яткою нашої давньої історії є «Збручанський ідол» – кам’яна постать бога Рода (поляки називають його так як називали цього бога західні слов’яни – Святовидом), яка знайдена у 1848 р. в р. Збруч напроти капища на г. Богит (територія сучасного заповідника «Медобори», Тернопільська область).

Не будемо тут оповідати усю історію цієї унікальної знахідки. Зауважимо лише, що цей кам’яний чотиригранний ідол відомий нам не тільки з шкільних підручників. Адже його зменшена копія є і у Києві в історичному музеї, а також в невеличкому скверику поміж Софійським та Михайлівським соборами. Натомість оригінал значно більшого розміру знаходиться у . Приходьте і подивіться на аутентичну пам’ятку дохристиянських часів коли «Сонце було Богом».

Зауважимо також що ще одну зменшену копію Збручанського ідола, можна побачити у скверику навпроти північного боку Вавелю.

Територія Східної Галичини багата в залишки минулих століть, притягала найкращих польських археологів, таких як гр. Adam Honory Kirkor, Gotfryd Ossowski, Izydor Kopernicki – колишній січневий повстанець з Києва, чи Włodzimierz Demetrykiewicz. Дослідження проводилися, зокрема, на об’єкті в суч. с. Більче-Золоте відкритому в 1884 р. у маєтку князя Лева Сапєги, а також в розташованій неподалік печері Вертеба. Знахідки з цих розкопок зберігаються у Краківському археологічному музеї.

Найдавніший Краків, VII-XV ст.

Виникнення Кракова овіяне таємницею. Його пов’язують з слов’янським племенем віслян, про яке відомо дуже мало. У початків міста також лежать зв’язки з Великоморавською державою, з якої християнство та культурні впливи могли поширитися як на терени сучасних Південної Польщі, так і Західної України ще до офіційного прийняття християнства.

Відоме з кількох джерел одне з головних «прапольських» племен – віслян, асоціюють з своєрідною археологічною специфікою Краківської землі в додержавний період раннього середньовіччя. Характерною рисою Краківської землі є великі кургани, великі городища від 1-5 і до 10 га , а також так звана "біла кераміка". Великі городища в даний період (перед Х ст.) можна знайти також в Великій Моравії. Загалом, в випадку Сілезії чи Малопольщі, зовсім не трудно знайти зв’язки з Великоморавською державою чи Чехією.

Кургани на півдні сучасної Польщі виступають поблизу давніх осередків племінної та ранньо-державної влади: в Перемишлі, Сандомирі, Кракові та недалеко від Гродка над Бугом у с. . Монументальні краківські кургани датовані на «віслянський» час, трактуються як матеріальні свідчення буремної епохи пов’язаної з центром племінної влади в районі сучасного Кракова. У місті височать величні кургани Ванди та Крака (припускають що вони походять з VII-VIII ст. н. е.). Краківські кургани нагадують аналогічні на Русі (Чернігів – , кургани) чи Скандинавії (Gammle Uppsala, Jelling). Якщо ще пошукати прототипів, то можна зупинитися на Норвегії, де курганів датованих IX ст. набагато більше.

знаходиться в міському районі Подгуже (Podgórze) на підвищенні Ренкавка (271 м н.р.м.) в пасмі Кремьонек між вул. Maryewskiego та алеєю Powstanców Śląskich.

В сучасній формі був сформований після реконструкції в 1950-х рр. і має 50 м діаметру та висоту 14 м. Вважається що спочатку він був вищим – до 16 м, і більшим – діаметр доходив до 63 м. Спочатку був зведений менший курган з піску, потім зроблено ізоляцію з глини і насипано більший курган. Поховання відсутнє, або знаходилося на його верхівці, а тому не збереглося.

За типом зведення: тобто насипанням спочатку невеликого, а потім зверху більшого кургану, існує велика подібність до Чорної Могили в Чернігові. За переказом в кургані Крака похований легендарний засновник Кракова – князь Крак. Цей переказ також дуже добре перегукується з аналогічним про заснування Чернігова легендарним князем Чорним, який начебто похований у кургані Чорна могила. Мешканці краківської землі (вісляни?), як і більшість слов'ян дохристиянського часу не ховали, а спалювали своїх померлих.

Відомий польський ботанік В. Шафер відшукав на верхівці цього кургану рештки величезного дуба, який зростав тут колись. Тож в ті далекі часи як на берегах Вісли, так і на берегах Дніпра (згадаємо знахідки ) височили святі дерева слов'ян. Цікаво, що до середини ХІХ ст. курган Крака оточували чотири менших кургани, які, на жаль, були знищені при розбудові краківських фортифікацій.

Неподалік від кургана Крака знаходиться один з найстаріших краківських костелів. Непоказна будівля костелу св. Бенедикта сягає Х ст. Зведений початково як ротонда, цей храм є ровесником нашої Десятинної церкви.

Інший стародавній курган – курган Ванди (Kopiec Wandy), знаходиться в межах дільниці Нова Гута (Nowa Huta) між вул. Ptaszyckiego та Bardosa. Це достатньо далеко від центру, так що щоб дістатися сюди прийдеться скористатися трамваєм № 17 чи 21 з центру до зупинки «Курган Ванди».

За переказами Ванда була донькою того ж таки князя Крака, яка відмовила саксонському князю стати його дружиною та віддати своїх слов’ян під німецьке панування. Княгиня Ванда не хотіла німця за чоловіка та воліла покінчити з собою, щоб не дістатися йому до рук. Пізніше цей мотив став дуже популярним з огляду на віковічне протистояння слов’ян німецькій експансії. За подробицями з відповідних легенд ми відсилаємо читача до Ігнатія Крашевського з його класичним «Старим оповіданням» (Stara Baśń), натомість зауважимо, що ці кургани були єдиними монументальними пам’ятками людської діяльності які височіли на надвіслянських плато задовго до того як на крейдяній скелі над Віслою виріс замок Вавель.

Існував і третій краківський курган – . Він був розміщений на терасі річки Рудави на відстані 3 км на північний захід від Вавелю на території саду королівського палацу в Лобзові (суч. вул. Głowackiego). Об’єкт був досліджений в кінці XVIII ст. і виявився порожнім. В 1950-х рр. його повністю знищили у зв’язку з будівництвом стадіону. Деякі краєзнавці однак стверджують що фрагмент цього кургану таки збергіся в північно-західному куті стадіону, де зростає великий гіркокаштан-кінський.

Цікаво також, що стародавні кургани надихнули у поляків до традиції насипання штучних курганів на честь видатних подій чи відомих постатей власної історії. Так видова площадка на горі Високий замок у Львові являє не що інше як такий штучний курган насипаний в 300-ту річницю Люблінської унії.

Краківські кургани свідчать, що сучасний Краків міг бути важливим племінним центром. Імовірно, з цим центром пов’язана також знахідка кладу IX ст. сокировидних гривень з .

Як Київ над Дніпром, він виник на пагорбах над долиною р. Вісла. Над багнистими розливами луки Вісли вивищувалися окремі вапнякові височини. Сформовані осадами давніх морів – мезозойські пласти вапняків піддавалися ерозії, внаслідок чого було вирізьблено дві платформи – вища та нижча. На іншому невеликому останці за відгалуженням Вісли в бік сучасного Казимира розташовувалася інше вапнякове піднесення – сучасна Скалка.

Саме слово Вавель, як вважають, походить від слова що значило підвищення над розгалуженою заплавою, розливами річки. Давні вапнякові виходи – скалки, щілини яких вкривала наскельна теплолюбна рослинність, не затоплювалися під час розливів річки.

Зважаючи на це, саме між гирлами річок Прондніка та Рудавки перші поселенці знайшли місце зручне для влаштування городища. Поруч була багата на рибу та сіно заплава Вісли.

Внаслідок господарської діяльності тутешній краєвид суттєво змінився. Заплавні ліси поступилися місцем лукам, а навколишні ліси – полям. А згодом тут постало урбаністичне середовище. В якійсь мірі уявити собі як виглядав Краків колись дає можливість лука Бугу біля Дорогичина, де Замкова гора дуже нагадує Вавельський пагорб.

Що обумовило то, що саме тут виникло місто? Ситуація для розвитку Кракова як великого середньовічного міста була більш ніж сприятлива.

Як і випадку Києва, найважливішим імовірно, стало вигідне географічне положення. Від найдавніших часів через Краків провадив старовинний транс-європейський торговельний шлях, який брав свій початок десь над Чорним морем і у Києві, проходив крізь т.з. Червенські городи. Тут шлях розділявся. Одна його гілка через Перемишль, Завихост та Віслицю вела до Кракова та Праги, а далі до Регенсбурга.

В Празі здавна існував великий ринок рабів, яких постачали новостворені слов’янські держави за вказівкою володарів цих держав, або з їх згоди. Работоргівля на Чеських землях мала старе коріння. Значна кількість золотих скарбів в великоморавських Старому Місті і Мікульчицях з IX-X ст. також вказує, що їх частина може походити з торгівлі невільниками, який вели володарі Великої Морави з Венецією. Економічна міць останньої зароджувалася на основі продажу європейських рабів на ринки Північної Африки. Колонни рабів переходили Дунай в районі сучасного Лінцу в Австрії, звідки походить митний кодекс 903-906 рр., який згадує про цю торгівлю. Слов’янські купці з Чехії та Русі також постачали на продаж коней і віск.

Друга гілка торговельного шляху з Володимира (Волинського), Бугом та Віслою вела до Трусо поблизу поблизу сучасного Ельблонга (з початку XII ст. до Гданська) і далі через Балтику, Фландрію та Рейн вглиб держави франків, аж до Могунції (з так само великим як в Празі ринком рабів). Активна торгівля Русі з Священною Римською імперією в X/XI ст. супроводжувалася також посольствами, які скеровувалися руськими князями до імператорів. В німецьких літописах збереглася інформація про посольства 959, 973, 1040, 1042 i 1075 рр.

Через Краків проходив також шлях на ринки Чорного моря. Він пробігав землями сучасної України і мав складну траєкторію. Зокрема, славетну атласну тканину, яку завозили до Кракова через Гданськ по Віслі, далі транспортували до Львова, Кам’янця-Подільського, а звідти – до Білгорода, розташованого на Дністровському лимані. Тут тканини вантажили на кораблі та перевозили до Кафи (суч. Феодосії). А вже звідти товар розвозився на ринки Анатолії.

Лесові ґрунти в околицях Кракова сприятливі для сільського господарства, тут також наявні великі поклади солі у Величці та Бохні – експлуатація яких розпочалася ще в ранньому неоліті.

Окрім того, багаті поклади металів сприяли добуванню заліза, свинцю, та срібла біля – найстарішого гірничого міста Польщі. Саме ці фактори призвели до того, що виник град Крака, засновники якого точно невідомі.

Питання щодо різних етнічних впливів на засновників Кракова поки що не вирішено. В ІХ ст. район Кракова, імовірно перебував у трибутивній залежності від Великої Моравії Святополка І. У Х ст. Краків виргоідно знаходився в зоні впливу чеських Пшемислідів. Близько 950 р. Малопольща на короткий час потрапила безпосередньо під чеське панування.

Столицю Віслян – Краків вперше згадав, як вважають, в своєму повідомленні єврейський купець з Кордови в Іспанії Ібрагім ібн Якуб близько 965 р. Оригінал цього повідомлення не зберігся. Проте фрагменти оповідання ібн Якуба використав в творі «Книга доріг та країн» Абу Абдулах аль-Бакрі, що писав її в 1068 р. у Кордові в Іспанії. Щодо Кракова він цитує Ібрагіма ібн Якуба:

«Що стосується краю Болеслава, то його відстань від міста Фарага [Прага] до міста [trkw] (що читають як Краква чи Карако – тобто Краків, але певності немає) [вимагає] трьох тижнів подорожі. Місто Фарага [є] найбагатше в краю [слов'ян] товарами. Прибувають до нього з міста trkw [Краків?] Руси та Слов’яни з товарами, a також прибувають з ісламських країн, від євреїв та турків також з товарами, різними монетами, а з собою забирають рабів, олово та різні шкури».

Отже, якщо купці з Русі досягали Праги, то певно відвідували вони і Краків.

Приналежність краю Віслян до Чехії в X ст. підтверджують численні джерела, такі як аль-Масуді, Ібрагім ібн Якуб чи празький документ 1086 р., а також Dagome iudex. Зауважимо, що найближча до Краківської – Сандомирська земля була відмежована густими пущами та згідно до археологічних матеріалів належала до іншої племінної групи.

Суттєва зміна наступила в кінці Х ст., коли містом над Віслою зацікавилися володарі з молодої християнської династії Пястів. Їх держава була до тої пори згуртована навколо городищ в Познані та Гнєзні. В цей час внаслідок експансії Пястів у Помор'я, Мазовію, Сілезію та Малопольщу гинуть старі племінні і виникають нові городища – центри управління регіонами нової держави. Останнім об'єктом стратегії Пястів по розширенню своїх володінь став захоплений у чехів Краків. На противагу ситуації в інших регіонах, ця операція була здійснена біля 989 р. відносно мирно; без руйнування функціонуючих городищ. Навпаки, старі центри, такі як Краків, далі функціонували, але тепер під берлом Пястів.

Важко сказати, яке значення він мав Краків в той час. Проте його активна розбудова свідчила про те, що він стає важливим центром влади князя та єпископа. Палісадні фортифікаційні конструкції характерні для укріплень віслянських городищ, у Кракові датовані кінцем ІХ ст. В ХІ ст. вони заміщуються валами та дерев’яними укріпленнями навколо замку – Вавелю та прилеглого до нього нижнього міста – Околу. Рештки цих валів збереглися по вул. św. Gertrudy у вигляді так званої «скарпи» на краківських Плантах. Цікаво, що подібні вали існували і в укріпленнях Києва, оглянути їх фрагмент можна по .

Велике зацікавлення викликають залишки давніх архітектурних споруд передроманського часу виявлені на Вавельському пагорбі та у старому місті. Зокрема, цікавим архітектурним об’єктом є ротонда св. Феликса та Аддукта, яка найчастіше датується зламом Х-ХІ ст. Вона є подібною до вищезгаданої ротонди св. Бенедикта поблизу кургану Крака. Характерний для візантійської архітектури передроманський тип храму-ротонди, зокрема з прибудованими абсидами, окрім Вавелю, проявився і в інших найстарших сакральних спорудах Польщі. Це храми біля князівських палаців (палатіум) в Познані, Гнєзні, Перемишлі та ротонда св. Прокопа в Стрельні. Початково, такий тип споруд поширився з Візантії на терени Великої Моравії і пізнішої Чехії, звідки міг прийти і до Польщі. На Вишеградському граді (Прага) під фундаментами базиліки св. Вавжинца збереглися релікти передроманської ротонди 1070-1080 рр., яка мала план квадрата з прибудованими апсидами. Деякі вчені вбачають в ній прояв візантійської архітектури. На плитках підлоги даного храму, зокрема, виявлено характерного візантійського грифона. Храми такого типу дійсно поширені в Візантії на Балканах і рідше в Італії. Ротонда, прилегла до палатіум в Гнєзні в свою чергу має план грецького (рівнобічного) хреста.

Хоча в випадку ранніх архітектурних споруд на Вавелі часто підкреслюється їх зв’язок з Великою Моравією і державою Пшемишлідів, загалом погляди на їх вік діаметрально протилежні. Зокрема, частина дослідників відносить їх будівництво не до середини X ст., а до іншого „будівельного буму” після 1000 р. під час правління Болеслава Хороброго. Це свідчить про те що без додаткових даних точне датування навіть таких своєрідних архітектурних споруд є проблематичним.

Зазначимо, що досить рано: з кінця ІХ – поч. Х ст. тип храму-ротонди з’явився і на території Галицько-Волинської Русі. До цього часу вчені відносять розкопані в Перемишлі під кафедральним костелом рештки білокам’яної церкви-ротонди з круглою апсидою. Залишки пізніших ротонд ХІІ-ХІІІ ст. виявлені і на території стародавнього Києва. Призначення цих споруд у Києві досі лишається точно не відомим. Припускається, що тут розташовувались храми латинського обряду.

Наразі фрагмент вавельської ротонди, як і цікаві реконструкції зовнішнього вигляду першого Кракова та його споруд, можна побачити на експозиції «Втрачений Вавель» (Wawel zaginiony).

У ХІ-ХІІ ст ранньосередньовічний Краків, як і уся тогочасна Польща, стає зоною поширення романської архітектури, поширеної в тогочасній Західній Європі. Однак і романська архітектура сформувалася під сильним впливом візантійської. А остання в свою чергу наслідувала архітектуру Рима, Греції, а також східні архітектурні зразки.

На Вавельському пагорбі з’являються палатіум (зала на 24 стовпах), кафедра св. Вацлава (Наразі на виставі Королівських поховань можна оглянути її найдавнішу частину – т.з. крипту св. Леонарда), базиліка Гереона, наступні ротонди, а також оборонні вежі. Зокрема, в кутку вищої частини узгір’я, де знаходився найдавніший град, відкрито залишки прямокутної вежі ХІІ ст. Наразі на її місці стоїть так звана Датська вежа вавельського замку.

Прямокутна вежа ХІІ ст. (зберігся лише недосяжний для огляду фундамент) носить назву стовп “stolp”, проте не слуп (słup) чи вежа (wieża), що характерно для польської мови. Цим словом також називалися сторожові вежі, які ставилися у ХІІ ст. галицькими князями на кордонах своїх земель, зокрема славетний стовп у Столп’ю біля княжого Холма. Краківська вежа збереглася на рівні 18 м від первинної основи. Вона являє собою квадрат з стороною шириною в 8 м. Виконана вона в техніці opus emplectum: зовнішній та внутрішній бік стіни складений з кам’яних блоків, а між ними забутовка з битого каміння. Вежа була облицьована дрібною вапняковою плиткою, мала цоколь та наріжники з великих блоків піщаника. Вона була поставлена не на скалі, а на оборонному валу, що стало причиною її обвалу в ХIV ст.

Залишки іншого стовпа – це фундаменти на холмській околиці Белавіні. Вавельська вежа – пам’ятка синхронна цим давньоруським аналогам. Загалом відомо, що на Русі була поширена переважно дерев’яна фортифікація, а архітектурні зразки прийшли на Русь з Візантії. Чи муровані оборонні вежі на кордонах Галицько-Волинського князівства є прикладом західних архітектурних впливів на найбільш західне руське князівство? Ще одна вежа, але кругла, знаходилася біля в’їздної групи Вавеля поблизу т.з. Смочої ями.

Про зв’язок держави Пястів із Руссю в ХІ ст. свідчить і викарбуваний під кінець життя короля Болеслава Хороброго так званий руський динар, на якому напис «Болеслав» виконано кирилицею. Припускалося, що він був випущений для заселених русинами Червенських городів. Проте більшість таких монет виявлено власне в Польщі, а не на території Червенських городів. Отже, імовірно, ця монета була актом маніфестації факту зайняття Києва Болеславом в 1018 р.

Вищеописані споруди тодішнього Вавелю могла оглядати Анна Ярославна, яка 1050 р. кілька місяців гостила на дворі Казимира Відновителя у його дружини – своєї тітки Добронеги. На згадку про це в сучасному Кракові у .

Імовірно, руські купці мали свої торгові двори у Кракові, де зберігали і продавали товари, зупинялися під час дороги на Прагу. Свідченням присутності в стародавньому Кракові православного населення у ХІ ст. може бути невеличкий бронзовий вкритий емаллю хрестик візантійського зразка (з ушком для підвіски), що був знайдений на Ринку в помешканні XII-XIII ст. Вчені припускають, що він походить з могили знищеної при будівництві на цьому місці нової житлової садиби. Побачити цей артефакт можна в підземному музеї краківського Ринку.

Втім, польські історики у випадку Кракова нічого не згадують щодо національних дільниць звичних для інших східноєвропейських міст. Дуже варто оглянути підземелля краківського Ринку (вхід у Суконних рядах (Sukennice) навпроти Маріацького костелу), щоб уявити як виглядало тогочасне дерев’яне місто. Тут можна також довідатися які ремесла та торгівля сприяли зростанню господарського значення Кракова.

В «Книзі Рогера» арабського географа Аль-Ідрісі ХІІ ст. про Краків можна прочитати:

«місто гарне і велике з великою кількістю будинків та помешкань, ринків, вінниць та городів».

Бенедиктинці, які прибули з Франції в 1006 р. і оселилися в Тинці під Краковом та на Святому Хресті у Свентокшиських горах, а також цистерці, які заснували кляштор в Могилі, закладали сади, овочеві городи та городи лікувальних трав – так звані «аптеки».

Після спустошення Русі, у 1241 р. монгольська навала прокотилася Польщею. Удар монголів був спрямований на недопущення допомоги поляків угорцям, які знаходилися на головному вістрі монгольського вторгнення. В цей час було спалено майже весь Краків, окрім Вавелю та, імовірно, романського костелу святого Андрія на . За переказом Я. Длугоша людність з прилеглих кварталів, оборонилася у цьому костелі від татар. Напевне, були серед цієї людності і русини: місцеві та втікачі з спаленої монголами Русі.

З цим костелом пов’язаний один дуже цікавий артефакт. Тут у сестер-кларисок зберігається ікона-мозаїка Матері Божої з XIІ/XIII ст., яка походить з православної школи, пов'язана з традицією бл. Соломії, королівни галицької. Саломея (1211-1268 рр.) була сестрою малопольського удільного князя Болеслава Сором'язливого, а отже як і він мала русинську кров. Той видав її за галицького короля Коломана (від 1215 р.) з династії арпадів. Після його смерті у 1241 р. Саломея повернулася до Кракова та привезла з собою з Галичини цю ікону.

Нажаль, сама ікона недосяжна для огляду та молитви, адже знаходиться в покоях сестер-кларисок. Всередині костелу можна лише придбати її фоторепродукцію. В костелі францисканців по похована блаженна Саломея. Місце її первинного поховання позначено плитою на підлозі костелу. Пізніше її разом з братом — Болеславом Сором’язливим перенесено до каплиці бл. Саломеї цього ж костелу. Каплиця знаходиться в куті північного крила трансепту з боку .

Галицько-Волинський літопис під 1279 р. повідомляє:

"Того ж року преставився великий князь краківський Болеслав, добрий, тихий, кроткий, смиренний, незлобивий, братолюбивий. Поживши ото багато літ, він тоді в старості поважній одійшов до господа, а тіло його, опрятавши, положили в божниці святого Францішка, у городі Кракові".

Блаженна Саломея також зображена на лівому вітражі в апсиді костелу францисканців. Автором цього вітража є Станіслав Виспянський. Цікаво буде зауважити, що Саломея, яка вступила до ордену кларисок 1245 р., 1262 р. переїхала з Завіхосту з монастирем не до Кракова, а на малопольське оборонне городище на північ від суч. Ойцова, яке разом з сучасним містечком Скала передав їй брат Болеслав. 1268 р. вона померла в розташованому неподалік містечку Скала. 1320 р. Владислав Локетек переніс кларисок до Кракова до костелу св. Андрія. Натомість городищем поблизу Ойцова кляштор кларисок у Кракові продовжував володіти аж до ХІХ ст. Тут існувала так звана . Існуючий тут костел, має також романського попередника.

Далі віддіваємо інший монументальний краківський костел з романською метрикою – костел св. Трійці домініканців між . Тут ми оглянемо інші пам’ятки пов’язані з історією Русі-України.

По правий бік від головного вівтаря звернемо увагу на могилу домініканця Яцека Одровонжа, який за легендою заснував домініканську місію в Києві . Цікаво, що перша могила Яцка знаходилася в стіні собору і її довго не могли відшукати. Наразі св. Яцек – один з засновників відомого католицького ордену – спочиває в спеціальній раці у каплиці, до якої можна потрапити спеціальними сходами з лівого приділу костелу.

Друга цікава могила знаходиться зліва від вівтаря – тут закріплена копія поховальної плити князя Лешка Чорного. Його правління прийшлося на буремний кінець ХІІІ ст.

Тоді в кінці 1279 – поч. 1280 р. галицький князь Лев Данилович претендував на польський трон. Ось як описував ці події М. Грушевський у «Історії України» 1913 р.:

«Важнїйший характер прибрали відносини по смерти Болєслава. З ним скінчила ся старша, краківська лїнїя потомства Казимира Справедливого. Властолюбний й енерґічний Лев задумав здобути собі краківське князївство й виступив перед краківськими панами з своєю кандидатурою, але вона не була прийнята: ”по смерти в. кн. Болеслава, оповідає лїтописець, не було князя в Лядській землї (розумій — в Малій Польщі), і захотїв собі сеї землї Лев, але бояре були сильні — вони не дали йому землї”. Краківським князем вибрано старшого репрезентанта молодшої (мазовецької) лїнїї Лєшка Чорного. Не встигши засїсти на краківськім столї, Лев бажав здобути собі при сїй нагодї „городи на украини”, правдоподібно — Люблинську землю, що вже раз належала до Руси за його батька, й звернув ся до всесильного тодї верховода в ордї Ногая, просячи помочи. Ногай дїйсно прислав поміч, а окрім того участь Татар, як поясняє лїтописець, змусила до участи в походї і Василька та Мстислава, що самі по собі не мали, видко, великої охоти помагати Льву в його плянах. Одначе з сеї великої хмари вийшов малий дощ. Лев пішов з своїми союзниками на Краків, але його військо розійшло ся загонами й почало грабувати землю, а Поляки скориставши з сього, несподїваним нападом винищили під Гослицями богато Руси й Татар, і Лев вернувся „с великымъ безчестьємъ”.

З того вивязала ся між Львом і Лєшком погранична війна, що потягнула ся майже цїле князюваннє Лєшка. Лєшко вирізав і спалив Переворськ, пізнїйше повоював околицї Щекарева: „взяв десять сїл і так ішов назад з великою гордостию, пишав ся немов би всю Русь взяв” іронїзує з нього лїтописець, — знову иньшим разом попустошив околицї р. Кросни (знову десять сїл), і т. и. Правдоподібно, користаючи з сього розмиря між Лєшком і Львом, а може навіть і за інїціативою Льва (хоч лїтописець оповідає так, що інїціатива вийшла від самих Татар), ходили Ногай і Тула-Буга в 1286 р., з участию руських князїв на Польщу й спустошили землю Краківську й Сендомирську, але по дорозї своїм перебуваннєм попустошили також околицї Володимира та Львова.

Галицько-Волинський літопис повідомляє про смерть та похорон Лешка Чорного під 1288 р.:

"Того ж року преставився великий | князь Лестько Казимирович краківський. Єпископ же [Фулко], і ігумени, і попи, і диякони, опрятавши тіло його і співавши належні співи, положили тоді тіло його в Кракові-городі у церкві святої Трійці. І плакали по ньому всі люди, бояри і прості, плачем великим".

Після смерті Лешка Чорного Романовичі вступили в договірні стосунки з Краковом, про що свідчить звістка Галицько-Волинського літопису, яка датується 1273 р.:

«Помирились (Романовичі – авт.) з поляками і з Болеславом князем. Болеслав тоді ж розпочав війну з князем воротиславським (вроцлавським – авт.). Пішли йому на допомогу Лев і Мстислав, а Володимир сам не пішов, а послав свою рать…».

М. Грушевський у «Історії України» 1913 р. пише:

Смерть Лєшка Чорного (1288) дала руським князям нагоду до нових заходів коло польської україни — Люблинської землї. На сей раз, на вість про смерть Лєшка рушив син Льва Юрий на Люблин — „хотяшеть бо coбЂ Люблина и землЂ Люблиньской”. Одначе Люблинцї не піддали ся йому, а він, на борзї вибравши ся, не мав стільки сили, аби силоміць його здобути, і мусїв вернути ся нї з чим. Але трохи згодом Льву таки удало ся здобути собі Люблин.

В боротьбі за краківський стіл, що розпочала ся по смерти Лєшка і потягнула ся на кількадесять лїт, Лев брав дїяльну участь, підтримуючи вибраного малопольською шляхтою Болєслава Зємовитовича кн. плоцького (з мазовецької лїнїї) в його боротьбі з Генрихом вроцлавським (т. зв. Честним, Probus), підтримуваного нїмецькими міщанами Малопольщі). В інтересах Болєслава Лев ходив походом на Краків (1289), а коли облога не повела ся, і Болєслав, що в сїй кампанїї досить слабо підтримував Льва, зовсїм вирік ся претензій на краківський стіл, Лев з під Кракова рушив на Шлезк і пограбив землї Генриха та з величезною здобичею вернувся на Русь».

Літопис Галицько-Волинський з цього приводу повідомляє:

"У РІК 6799 [1291]. Того ж року Лев-князь, брат Мстиславів, син королів, онук Романів, сам рушив на поміч Болеславу. І коли прийшов він до Кракова, то рад був йому Болеслав, і Кондрат, і Локетко, яко отцю своєму, тому що Лев був князь мудрий, і хоробрий, і сильний у бою,— немало бо показав він мужності своєї у многих ратях.

І став Лев їздити довкола города, [роздивляючись], щоби йому можна [було] де взяти його, і городянам погрожуючи, але не можна було [проникнути] нікуди, бо весь він був споруджений із каменю і укріплення його [було] немале — пороками і самострілами коловоротними, великими і малими.

Після цього ж поїхав він у свій стан, а назавтра, вставши, коли сходило сонце, рушив він до [города] Тинця. І билися вони біля нього кріпко, ледве города не взяли: многі городяни ними побиті були, а другі — поранені, а свої всі цілі були.

І прийшов Лев знову до Кракова, і повелів воям своїм споряджатися, маючи намір піти битися до города, і ляхам так само він повелів. І пішли вони всі, і полізли до заборол, і билися кріпко з обох сторін. І в той час прийшла вість Львові-князю, що рать іде на нього велика. І повелів він перестати битися, і почав наряджати полки свої, а Болеслав з Кондратом — свої полки. А сторожів він послав роздивитися противників. Але не було нічого, бо [то] воєводи лядські самі полохали його, аби не взяти города.

Лев тоді, побачивши обман їх і радившись багато з боярами своїми, послав рать свою до [города] Воротславля пустошити Індріхові землі. І взяли вони незчисленне множество челяді, і скоту, і коней, і добра, тому що не входила була ніяка ж рать так глибоко в землю його 1. І прийшли вони до Льва з честю великою і з безліччю здобичі, і Львові радість була велика, що свої всі живі-здорові, а здобичі багато. (За польськими та німецькими джерелами, 30 червня 1289 р. війська Льва Даниловича пустошили землі довкола городів Гроткова і Ниси – Л. Махновець)

Тоді ж Лев поїхав у Чехи, [в город Опаву], на зустріч до короля [Вацлава], тому що мав він із ним приязнь велику, докончавши з ним мир до [скону] свого живоття. Король же, обдарувавши Льва дарами всякими дорогими, одпустив тоді його з великою честю. І приїхав він до своїх полків, і раді були йому бояри і слуги його, бачачи свого володаря.

Коло города ж коло Кракова не досягли вони нічого. І пішов | Лев до себе з честю великою, узявши незчисленне множество здобичі — і челяді, і скоту, і коней, і добра, славлячи бога і пречистую його матір, які помогли йому."

Міщани Кракова були частими гостями на дворі останнього галицько-волинського князя Пяста – Юрія (Болеслава) II Тройденовича отруєного в 1340 р. Він перейшов на православ’я і сприяв оселенню на руських землях поляків та німців, а також притягав західноєвропейських купців і ремісників. 1377 р., польсько-угорське військо польського короля Людвіга Угорського пішло на Волинь. Сам король пішов на Белз, а на Холм пішло лицарство Кракова та Сандомира під керівництвом Седзівоя з Шубіна. Після восьмиденної облоги було захоплено замок в Холмі і навколишні міста.

Цікаво також, що Мартин Груневег згадує в каплиці при костелі домініканців в Кракові також русько-візантійські розписи:

«Як увійти до костелу, то видно одразу по правій стороні каплицю, досить велику і цілком розписану в грецькому стилю. Її називають королівською, і майже кожного дня відбувається тут жалобна молитва».

В презбітерії домініканського костелу з лівого боку знаходиться бронзова плита (відлита по проекту Віта Ствоша) італійця Філіпа Каллімаха (Filip Kallimach), який перебував на дворі львівського єпископа Григорія Саноцького в Дунаєві коло Львова, написав його життєпис. У цьому творі Каллімах пише, що Григорій Сяноцький був русином. Вважається, що Каллімах вперше пропагував ідеї ренесансу на Русі і в Польщі. Він також був вихователем синів Казимира Ягеллончика.

Надзвичайно цікаві коридори кружганків (галерей) домініканського кляштору. Тут ми можемо побачити першого романського костелу домініканців з виразним порталом та вузькими віконцями. Тут також знаходиться виразний готичний цегляний - місце нарад кляшторної ради – капітули. На стінах готичних кружганків окрім численних різновікових епітафій наявні і великі портрети католицьких єпископів-домінканців: єпископа київського та кам'янецького.

Оглядаючи Великий Краківський ринок, звернемо увагу на костел св. Войцеха. Це єдиний з краківських костелів в підземній частині якого виявлено релікти дерев’яної будови перелому Х та ХІ ст. З Великим Краківським ринком пов’язана також локація нового Краківського міста, здійсненого Болеславом Сором’язливим та його матір’ю – русинкою Гремиславою у 1257 р. На Вавелі в східній частині крила королівського палацу на стику з оборонним муром, що йде в бік домініканського кляштору, помітний великий фрагмент вежі збудованої в 2 половині ХІІІ ст. у валах часів Болеслава Сором’язливого (вежа Йорданка).

Прізвисько Болеслава походить від особливостей його особистого життя. На польсько-угорському з'їзді 1239 р. відбулись заручини 13-річного Болеслава з 15-річною Кунегундою, донькою угорського короля Бели IV, яку відіслали до досягнення повноліття до двору Гремислави у Сандомирі. Шлюб відбувся близько 1247 р., але фізично не був реалізований. Говорили про виняткову побожність подружжя, обітниці чистоти, складені Кунегундою, які підтримав Болеслав V, не зраджуючи їй з іншими жінками, і про надзвичайну повагу Болеслава до матері Гремислави, яку він поширював на всіх жінок, через що його назвали Сором'язливим.

Могила Болеслава Сором'язливого як ми вже вказували знаходиться наразі в каплиці бл. Саломеї у заснованому ним костелі францисканців по вул. Franciszkańska. З часів фундації у цьому костелі збереглися також готичні стіни з вікнами з боку вул. Bracka. Цікаво, що князь Болеслав V Сором’язливий після війни з Чехією приймав 1253 року Данила Галицького у Кракові, намовляючи прийняти папську корону. Тут його знайшли і папські посланці, проте Данило вирішив коронуватися в , щоб підкреслити його належність до своїх земель.

Далі наш шлях лежить на Вавельський пагорб до , де ми можемо знайти чудові свідчення продовження контакту східно- та західно-слов’янської культур. По центру кафедри ми бачимо раку з мощами св. Станіслава – краківського єпископа, чия мученицька смерть була пов’язана з київським походом князя, а потім короля Болеслава ІІ Сміливого. Єпископ був лідером опозиції до Болеслава, а також висловив протест проти покарання невірних дружин, які зірвали Болеславу похід на Русь. Адже, довідавшись про зраду своїх дружин, його лицарі без дозволу короля повернулися.

Необхідно також згадати, що сам Болеслав ІІ був сином руської княжни Добронеги – дочки Володимира Великого та сестри Ярослава Мудрого. Кроль був пов’язаний родинними зв’язками з київським князем Ізяславом Ярославичем (на початку 40-х рр. ХІ ст. він був одружений з Гертрудою – дочкою Мешка ІІ), що і зумовило його втручання в справи Русі (). Його поховання ми не знайдемо на Вавелі, після смерті Станіслава він був детронізуваний та помер на вигнанні.

Необхідно зазначити, що в ХІІ-ХІІІ ст. спостерігався значний вплив краківських володарів на ситуацію в Галицько-Волинській Русі. Наведемо лише деякі факти. Син Ярослава Осьмомисла – Олег вирушив в Польщу просити допомоги у краківського князя Казимира Справедливого. Останній виступив у похід на Галич і вибив звідти Володимира Ярославича. Роман Мстиславич – князь який вперше об’єднав Галичину та Волинь в одне князівство був сином князя Мстислава і польської княжни Агнеси, дочки Болеслава Кривоустого. Проте маловідоме що акт об’єднання стався завдяки допомозі Роману від краківського князя, який спочив у Вавельському кафедральному соборі. Саме тут поховано Лешка Білого – особу максимально заангажовану в Події на Русі. Він і його брат Конрад, попросили допомоги у Романа Мстилавича в боротьбі проти Мешка ІІІ Старого. Після успішної для них битви під Мозгавою (), польські князі віддячили допомогою Роману в поході на Галич. Згідно до розповіді Кадлубка, яка була основою і для історії Яна Длугоша, вокняжіння Романа в Галичі стало можливим начебто лише завдяки повній підтримці, а навіть ініціативі польського князя Лешка Білого. Польське військо на чолі з воєводою Миколаєм разом з Романом поспішило до Галича, випередивши угорські війська, які тільки-но підходили до Карпат. Польський хроніст запевняє навіть, що Роман визнав себе васалом Польщі. Насправді використання польської сили було звичайним явищем в тогочасній Галицько-Волинській Русі, а після одержання столу в Галичі Роман проводив зовсім незалежну політику.

Лешко також став ключовою фігурою в боротьбі за землі Галича та Волині після смерті Романа Мстиславича. З огляду на свої заміри на руські землі, Лешко оженився з невідомою на ім’я дочкою луцького князя Інгвара, а після її смерті з дочкою Ярослава Осьмомисла Греміславою, тоді як його брат Конрад Мазовецький з Агафією, дочкою перемишльського князя Святослава. Лешко прийняв удову Романа з його синами Данилом та Васильком, плануючи використати їх у своїх зазіханнях на Русь. 1209 р. до Кракова, де перебувала удова Романа Мстиславича Анна з Романовичами близько 1209 р. «…приїхали берестяни до Лешка і прохали Романової з дітьми, бо були вони юні». Лешко дозволив Романовичам посісти Берестя. В 1227 р. краківський князь Лешко Білий почав остерігатися надмірного зміцнення влади Романовичів та вступив в змову з угорським королем Андрієм у боротьбі за Галичину. Угорський король та краківський князь змовились і під прикриттям повернення Романовичам їх земель, вирішили їх поділити. При цьому Данила віддали до Угорщини, а Василько залишився з Анною в Кракові. За відмову від посягань на Галич Лешко (згідно зі Спішською угодою) одержав Західну Галичину з Перемишлем. А вже поза рамками угоди він насильницькі захопив забузькі волинські землі з містами Берестя, Угровеськ, Верещин, Стовп’я та Комів. Зазіханя поляків на Галицько-Волинські землі припинилися лише після переможної для Романовичів

Сам Лешко Білий згинув від рук одного з удільних князів. Сином Лешка Білого був вже згадуваний в цьому нарисі Болеслав V Сором’язливий, а дочкою благословенна Саломея. Проте, ми не знайдемо поховання Лешка Білого на Вавелі, адже його гробовець був знищений під час побудови нового костела за єпископа Нанкера.

За часу могутності Галицько-Волинського князівства Данила і Василька Романовичів вони підтримували союзні стосунки з мазовецьким князем Конрадом та поморським князем Святополком проти Кракова. Далі оглянемо , де відшукаємо первинне місце поховання краківського єпископа Яна Прандоти. Прандота був сучасником Данила Романовича та був разом з папським легатом Опізо присутній на коронації Данила в Дорогичині (див. ). Спочатку на місці сучасної каплиці Вазів була каплиця Прандоти, де він був похований. Після побудови нової каплиці епітафія Прандоти була розміщена всередині нової каплиці, прямо над входом.

Познайомимося також з розписами виконаними руськими майстрами, які в тій чи іншій формі збереглися в каплицях кафедрального собору на Вавелі: каплиці Св. Хреста (21) та Маріацькій каплиці (11). Раніше існували вони також в каплиці Св. Трійці (22) та королівській спальні Вавельського палацу.

Перші такі розписи з’явилися тут в часи Владислава Ягайла. «Дикий литвин», переможець з під Грюнвальду, вихований в традиціях культури Полоцької Русі (суч. Білорусь) як відомо слабко говорив польською мовою, втім спочив на Вавелю (в кафедральному костелі можна оглянути його надгробок, та втілився у бронзі на Грюнвальдській площі. Я. Длугош, який ставився до православних як до варварської секти, зауважував, що король Владислав Ягайло, однак, віддавав перевагу православному мистецтву над латинським. Це пояснюється вихованням Ягайла в колі православної культури Полоцької Русі, впливом його матері Юлії – дочки тверського князя Олександра Михайловича. Маловідомо, що до переходу на католицтво Ягайло був православним. На собор в Констанції (на якому спалили Яна Гуса) Вітовт і Ягайло писали про необхідність визнання православного хрещення та проти необхідності повторного хрещення вірних, які переходять в католицьку церкву. Проте з часом Ягайло прийняв цілком про-католицьку поставу і наприклад дозволив львівському католицькому єпископу карати православних за опір католицизму. Беручи шлюб зі своєю останньою дружиною – Софією Гольшанською, Ягайло зовсім не був проти її повторному хрещенню. Окрім того відомий сюжет Я. Длугоша (не відомо наскільки правдивий), про те як Владиславом Ягайлом у 1412 р. у православних був відбіраний сатровинний собор Івана Хрестителя в Перемишлі, а тлінні останки князя Володара були викинуті з труни.

Варто пригадати також, що Грюнвальдська битва 1410 р. це так само героїчна сторінка давньої української історії, адже як в складі військ Великого князівства литовського, як і військ Польського королівства були численні полки з українських земель. На жаль, у нас в Україні поки що жодного пам’ятника цій битві немає, а спроба поставити його у Дрогобичі до 600-річниці битви закінчилася звинуваченнями ініціаторів у польському шовінізмі… У самому Кракові, як і більшості польських міст з легкістю відшукаємо вул. Grunwaldzka. А на пам'ятнику Грюнвальдській битві знайдемо герб Руського воєводства – лева.

Ягайло зажадав виконати у головній каплиці Вавелю – Маріацькій розписи, від яких по сьогодні лишилися лише не великі фрагменти на віконних прийомах. Дослідженнями тут виявлено значні фрагменти кількох сцен, які можна ідентифікувати як «Благовіщення», «Умивання ніг апостолам», «Сходження до пекла», зображення не ідентифікованої святої та рослинні орнаменти. Розписи виконали у 1393 р. руські майстри на чолі з Владикою (Władyka, Władycze). У 1394 р. вони розписували також королівську спальню.

Каплиця св. Трійці була розписана у 1431–32 рр. по повелінню другої дружини Ягайла іншої русинки Софії Гольшанської, яка як і її чоловік спочила на Вавелю. Софія була дочкою Андрія Гольшанського – представника роду, який правив Києвом з волі Вітовта. Первинні розписи пізніше були замальовані розписами Тетмайєра з історії Польщі (так званий «Пантеон Великих Поляків»). Проте згальна композиція, а можливо і образів лишилися, окрім того збереглися характерні для православних розписів золоті німби, що були навколо голів святих у вихідній композиції.

Найкраще, у недоторканому стані, русько-візантійські розписи збереглися у каплиці Св. Хреста фундації Казимира Ягелончика, 1470 р. Тут наявні композиції із зображеннями Причастя св. Апостолів, янгольських хорів та кириличними написами (зокрема ці написи можна побачити справа від входу до каплиці над постаттю Богородиці з Ісусом). Невелику каплицю перекриває готичне склепіння з розвинутим розгалуженням нервюр. Оскільки каплицю прибудували до кафедри, то в її інтер’єрі опинилися два контрфорси, один з яких, кутовий, поставлено по діагоналі. Каплиця доступна для огляду в більшість днів (за квитком у касі кафедрального собору. Окрім того, наприклад, у великодній тиждень вона зачинена). Оглядаючи розписи, керуватимемося найбільш вичерпним їх описом, який нам вдалося відшукати у Історії українського мистецтва. – К. : Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 177 – 178.:

«Фрески, розміщені в чотири яруси, просто й вільно покривають стіни, огортаючи і контрфорси. А на стелі, серед густого мережива нервюр, віялами розгортаються невеликі групи легких постатей з золотими німбами, що сяють на синьому, мов небо, тлі.

Для стилістичних особливостей фресок каплиці властиве органічне поєднання українських традиційних рис (згідно польським джерелам фрески виконано у 1470 р. майстрами псковської школи – авт.) з готикою, з притаманною для неї надмірною увагою до експресії, навіть до замилування муками й стражданнями, що відбиваються в позах і виразах облич, спотворених гримасами болю. Правда, готичні риси в цих розписах не домінують, виявлені вони лише в таких фрескових композиціях, як «Бичування» та «Розп’яття».

Легко й віртуозно майстер пристосовує розписи до площин готичного інтер’єру. Наприклад, «Благовіщення» чудово вкомпоновано в трикутний люнет, в іншому випадку блискуче використано вузькі видовжені площини, куди з великим умінням вписано «Поцілунок Іуди». Композицію цієї фрески побудовано на вдалому розташуванні натовпу по вертикалі, драматизм події підкреслено гнітючим, похмурим колоритом.

У сцені «Перед Каїафою» також майстерно розроблено мізансцену не менш драматичної події. Під маленьким двоколонним ківорієм за великим столом сидить Каїафа, до якого воїн, закутий у лати (воїни подібні до середньовічних лицарів – авт.), підводить Христа зі зв’язаними руками. На другому плані намальовано натовп з воїнами. Для такого особливо драматичного епізоду, як «Розп’яття», майстер використовує найбільшу квадратну площину. В центрі на дуже високому з довгими раменами хресті виділяється біла постать Христа, під якою корчаться теж розп’яті на хрестах два розбійники. Трохи нижче – скорботно зігнута постать Іоанна з воїнами, а з другого боку – знепритомніла богоматір. Експресії і драматизму майстер досягає бурхливим неспокійним переплетенням гострих ліній, силуетами постатей, що схиляються в жалобі або заламують руки від болю й муки, а також умілим застосуванням білого кольору з урахуванням похмурого колориту всієї фрески. Білі плями одягу постаті, що підтримує зомлілу богоматір, виникають немов сполохи в темряві і сприймаються як різкий зойк страждання в тиші ночі.

У фресці «Покладення в труну» привертає увагу постать Марії Магдалини, горе якої виявлено трагічним зламом брів, виразом очей, стриманими жестами піднесеної долоні лівої руки і безсило опущеної правої. В моделюванні облич у майстра своя неповторна манера – гранично скупа, він не застосовує півтонів у передачі форми, виявляючи лише затінені, запалі площини і світлі – виступи лоба, вилиць і носа. Найближчі аналогії такій манері бачимо у галицькому іконопису XV століття (ікона «Собор Іоакима і Анни» з села Станилі – Львівський музей українського мистецтва), в «Розп’ятті» з Рихвалду (Музей етнографії та народного будівництва в Сяноку…(Польща – авт.)».

В своїй «Історії України» 1913 р. М. Грушевський цитує напис на стіні т.з. Ягайлонської каплиці (так у М. Грушевського, мається на увазі каплиця св. Хреста) в Кракові, яку він називає пам’яткою українсько-білоруської штуки на королівському дворі:

«благоізволениєм, мудростью Бога Отца всемогущага пописана бысть сия каплиця повеленємь великодержавного короля пресветлаго Казимира за божиєі милости короля польского і великого князя литовского и руського, жомоітского і княжати прускаго пана і дедича інних многихь земель господаря и єго королевоє преняснеішеи панеи Єлізаветы іс покольенья цесарскаго внука преназвитяжнеішего цесаря Жикгимонта пана земли Ракуськое і Чеськоє і Угорьскоі под лети нароженья божьего а лето у и о (1470 – авт.) доконьчали шию каплицю письмо месяца октября в…»

Розписи капилиці св. Хреста надихали українців віддавна. Зокрема художник Андрій Наконечний на замовлення Андрея Шептицького виконав копії фресок каплиці Чесного Христа.

Перебуваючи на Вавелі, слід також відвідати кафедральний музей, який знаходиться навпроти входу до кафедрального собору (вихідний у неділю, відвідування за єдиним квитком у касі кафедрального собору). Зокрема, тут можна побачити залишки різьблених деталей передроманського кафедрального собору чи базиліки Св. Гедеона, що своїми орнаментами нагадують різьблені деталі чернігівських храмів. Увагу привертає також бронзова посудина – так званий «водолій» у формі лева, аналогічний знайденому у Переяславі (його копія – то улюблений киянами лев у сквері біля Михайлівського монастиря). Такий посуд, виконаний у формі звіра чи птаха називають акваманілами (лат. aquaemanalis, від «aqua» — вода та «manus» — рука), в середньовіччі його використовували для омовіння рук в храмах при ритуальних обрядах та заможних домах. В давні часи люди вірили, що водолій не просто переливає життєдайну вологу, але й регулює усю водоверть життя.

Обидві посудини: краківська та переяславська – були вироблені у Німеччині у ХІІ ст. та є своєрідними маркерами єдиного торгівельного шляху. Для білорусів цікавими будуть символи королівської влади Казимира Ягеллончика вироблені в Гродні в ХV ст.

В колекції музею також ікони – образи характерні для православної традиції, втім виконані у Польщі в 1500-1520 рр. На Вавелі у відділенні Державного архіву в Кракові також зберігаються цінні з точки зору української історії колекції: «Архів Сангушків», «Архів Ходкевичів», збір Зигмунта Глогера, Acta Consularia cracovensis. Так, інформація про першого з київських війтів, ім’я якого дійшло до нашого часу, Ганко Ониковича Михаловича, збереглася у листі-поцесії з Славутського архіву Сангушків 1542 р. Але попрямуємо далі.

Так звана Злодійська вежа Вавелю зберігає пам’ять про вождя першого козацького повстання 1490 р. – отамана Муху, що зібрав на Галичині 10-ти тисячне військо, взяв Галич, Коломию та Снятин. «Року 1490 на галицькому Поділлю скоїлася ворохобня селян проти шляхти, що забрала у свої руки всі землі. На чолі ворохобників стояв козацький отаман на прізвище Муха» – писали у своїх звітах королівські службовці. Лише за допомогою найманих військ та тевтонських лицарів королю вдалося придушити повстання. А славний Муха помер в ув’язненні у цій самій краківський вежі. Караківський воєвода, зі своїм загоном був одним з тих, хто прийшов допомагати придушити козацьке повстання Острянина, коли в червні 1638 р., коли почалась довга облога козацького табору біля р. Старці на Дніпрі у 15 — 20 км південніше Сули, недалеко від села Градизьк.

Оглядаючи Злодійську вежу, згадаємо й іншого ватажка селянського повстання – Олександра Костку Напірського – поляка, що підняв на повстання горян з Підгалля щоб битися проти шляхти разом з козаками Богдана Хмельницького. Тут його тримали після придушення повстання перед тим як 18 липня 1651 р. страшно стратити в Кракові – посадити на палю…Нелюдськими карами шляхта хотіла залякати, як українських так і польських селян, відбити їм бажання до наступних виступів.

Залишаючи Вавель, не забудемо також кинути погляд на , де побачимо герби Руського воєводства та давньоруських міст, які входили до Речі Посполитої: галка в короні – Галича, архангел Михаїл – Києва, ведмідь – Холму. Хоча звичайно підбір міст на герб викликає питання. Як і деякі наведені поруч герби невідомих нам міст.

Вавельські каплиці були не єдиними у Кракові храмами пов’язаними з східною традицією. Варто згадати також костел Святого Хреста, який існував колись . Цей храм ніби існував з ХІ ст. і був відбудований королевою Ядвігою в 1373 чи 1374-1399 рр. За іншими даними, цей храм був заснований Ядвігою в 1390 р. Сюди були запрошені бенедиктинці слов’янського обряду (слов'янський обряд був започаткований св. Кирилом і Мефодієм на Мораві в ІХ ст.), які мали брати участь в католиченні нещодавно приєднаної до Польщі Русі. Їх результативність мала збільшити обставина, що виконували католицький обряд на церковнослов’янській мові (користуючись глаголицею). Тут також було видано перші слов’яномовні літургічні книги.

Неподалік Вавелю на раніш згадуваному нами піднесенні над Віслою, яке зветься скалкою розташований . Він стоїть на тому місці, де король Болеслав Сміливий вбив єпископа Станіслава. Проте найцікавішим реліктом історії описуваного періоду в ньому буде для нас поховання Яна Длугоша – укладача праці , в яких можемо відшукати трохи тенденційні але незалежні відомості про історію Русі-України. Длугош разом з іншими видатними діячами Польщі похований в так званій крипті Заслужених під базилікою св. архистратига Михаїла і св. Станіслава братів паулінів.

Найстарші будинки Ягеллонського університету — Collegium Maius ) пов’язані з пам’яттю про багатьох українців. До Краківського університету (заснований у 1364 р.) українці вступали з першого року його існування. Згодом цей університет мав найчисленнішу українську аудиторію. Тільки протягом XV-XVI ст., як стверджують списки, тут одержали освіту до 800 юнаків-українців, зокрема із Львова – 108 чол., з Городка – 19, з Кам’янця – 14, з Дрогобича – 15, з Бродів – 5, і т.д. Серед студентів зустрічаємо братів Григорія та Михайла, Тичину, Русина Вартоломєя, Матвія Назаркевича з Нового Села та б. ін. Звичайно були серед них і кияни. Так, зберігся запис за 1466 р. – «Дмитро Степанович з Києва».

В кінці XV ст. тут чимало українців училося разом з Коперніком, дехто з них захоплювався астрономією.

Студентом і засновником кафедри астрономії Краківського університету був Мартин Русин. На кафедрі Русина, який в числі перших звернув увагу на недоліки системи Пієрбаха, навчалися Яків з Залісся, Іван Брошка з Підляшшя, Микола з Шадка, Михайло з Довгопілля, Амброзій з Бардієва, Григорій з Нового Села та Бернард Ваповський з Радохонець. Також в університеті навчався й викладав поет і науковець Григорій Самбірчик, а також випускник Падуанського університету Ян Лятос.

Окремої уваги заслуговує постать видатного науковця Юрія Котермака з Дрогобича. Наприкінці 1468 р. або на початку 1469 р. він поступив до Яґеллонського університету (Краків), де здобув наукові ступені бакалавра (1470 р.) і магістра (1473 р.).

Юрій Михайлович Котермак з Дрогобича, більш відомий як Юрій Дрогобич, один із найвидатніших європейських учених свого часу (його вважають вчителем Коперника), разом з поетом Павлом Русином із Кросна брав участь у підготовці перших друкованих книжок слов’янськими літерами в друкарні німця Швайпольта Фіоля.

Перші книги кирилицею: «Тріодь Пісна», «Тріодь Цвітна» – богослужебні книги до Великодня, а також «Осьмигласник» і «Часословець» постали у друкарні основаній у 1491 р. в Кракові німцем Швайпольтом Фіолем.

Якщо перші дві були церковнослов’янськими, то Часлословець вийшов майже народною мовою тогочасних русинів-українців.

Шрифти виконав Людольф Борхторп. Книги закупили монастирі, поміж інших в Дрогобичі і Городку, а також церкви на Волині, Литві та Русі. Друкарня, незважаючи на свою ефективність, зустрілася з протидією католицького духівництва. 1491 р. Фіоля, якого підозрювали у зв’язках з гуситами, звинувачено в єресі. І хоча Ян Турзо його швагр вніс суму у 1000 дукатів, як заставу під те що друкар не залишить Краків і явиться до суду, він тим не менш був ув’язнений.

Процес закінчився 1492 р. виправданням друкаря. Втім, друкарня занепала. На додачу з січня 1492 р. Гнєзненське духовенство заборонило йому друк нових книжок та продаж раніше надрукованих.

Примірник Тріоді Пісної, 1491 р. надрукований в Кракові в друкарні Швайпольта Фіоля можна побачити в

можна оглянути місце де колись стояла бурса для бідних студентів з Литви та Русі. Вона була заснована 1409 р. професорoм Яном Існером (Bursa Ubogich або Bursa Isneri, Contubernium Pauperum). У своєму заповіті Існер зазначив, що у ній мають проживати бідні студенти, «а головно треба до неї приймати…литовців і русинів», які виявляють здібності до наук. На утримання бідних студентів, які жили в тиловій частині будівлі використовувалися кошти від багатших студентів, які мешкали в фронтальній частині будівлі. Близько 1462 р. Бурсу для бідних студентів розбудував вже згадуваний нами Ян Длугош. Пізніше в 2 пол. XVІ ст. значну суму на її реставрацію призначила королева Анна Ягеллонка, завдяки чому бурсу почали називати Ягеллонською. У 1786 р. будинок бурси поміняв призначення і став помешканням-бурсою для хірургів. На початку XIX ст. тут знаходилися військові казарми, що викликало значне руйнування будівлі. У зв’язку з відсутністю коштів на відбудову, влада університету у 1838 р. продала будинок. Новий володар розібрав старі стіни бурси і побудував на її місці сучасний класистичний будинок.

В практиці міського управління та інших аспектів Магдебурзького права в Києві та інших містах України використовувалися правничі збірники надруковані Б. Гроїцьким у Кракові. Найбільш знаним з них був надрукований тут 1559 року «Порядок міських судів в Короні Польській» із посвятою краківському каштеляну Янові Тарновському.

Українські сліди у Кракові XVII-ХІХ ст.

Існує інформація, що що в другій половні XVII ст. – перших десятиліттях XIX ст. в Кракові , навпроти отців боніфратрів діяла грецька православна церква, для греків-купців, які перебували у Кракові. Пробощем цієї церкви був отець Юхим Яхневич (Joachim Jachnewicz). Андрій Шептицький, імовірно, купив невелику бібліотеку, яка лишилася після цієї церкви. Свою церкву мали у підкраковській Величці також брати-бенедектинці східного обряду.

В Кракові знаходиться і місце вічного спочинку ректора Києво-Могилянської академії, . Він відомий як автор твору «Вершьна жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного…». 1647 р, він був похований у костелі августіанців, до ордену яких він вступив незадовго до смерті. Монастир августіанців з костелом св. Катерини знаходиться недалеко від Вавелю . Нажаль його нагробок не збергіся.

Костел св. Катерини пов’язаний і з ще одним церковним ієрархом. Лист (до-речі, випускника ), до литовського канцлера Льва Сапєги від 12 грудня 1605 р. знайдений в архіві Ю. Мициком, розповідає про те що Потій приймав участь у церемонії з нагоди свята Божого Тіла, яке 1603 р. припадало на 29 травня. У церемонії приймав участь і король Сигізмунд ІІІ. Того ж дня Потій відправив дві служби Божі (одну у Фарному – тобто , другу на Казимирі в костелі св. Катерини). Ці богослужіння пройшли з великим успіхом. Потій зазначає, що він мав при собі кількох священиків та гарну музику (хор?). Потім він поспішив до Ченстохови, де також відправляв Службу. На свято св. Хреста він повернувся додому до Берестя.

Для впливу на схід – як доводить Ян Самек, був заснований Єжи Радзівілом і від 1595 р. підтримуваний королем Сигізмундом III Вазою найбільший в часи бароко у Кракові , архітектура та убранство якого знаходяться в тісному зв’язку з діяльністю єзуїтів та Петра Скарги, Берестейською унією та Замойським синодом. В костелі знаходяться каплиці апостолів сходу св. Франциска Ксаверего та Франциска Боргіаша а також Архангела Михайла – покровителя Русі-України, в той же час святі східної церкви Кирило Олександрійський та Кирило Єрусалимський рухають символічний трон св. Павла.

Активним критиком східної ортодоксії – православ’я виступав ксьондз Петро Скарга, похований в цьому костелі. Напроти костелу на місці розібраного костелу св. Марії Магдалени (1 половина 13 ст.) встановлено йому .

Втім, унія не об’єднала, а розколола суспільство Речі Посполитої. Проти утисків православ’я виступив братський рух і козацтво.

Залишилися у Кракові і сліди визвольного повстання Богдана-Хмельницького. Загалом зауважимо, що Краківські музеї, зокрема , володіють багатими фондами, в яких поміж іншим зберігається багато цінних артефактів української історії. Зокрема, тут знаходиться бердиш, який 8 листопада (за старим стилем) 1648 року, в день святого Михаїла, під Замостям було піднесено Богдану Хмельницькому. З одного боку на бердиші наявне зображення архистратига Михаїла, а з другого – напис:

“Подъ Замосцемъ Я Богданъ Хмельницькій съ 80 тисячъ козаковъ а ляхамъ жедамъ й попамъ супостатамъ симъ Бердышемъ заграю на ихъ толстыхъ шияхъ…”

Наразі цей бердиш зберігається в фондах Краківського національного музею і має інвентарний номер MNK V-3309. Довжина держака 80,5 см, довжина леза- 34,5 см. Метал пофарбовано у червоний колір.

Нажаль наразі, він не доступний для огляду, але можливо під впливом інтересу до нього зокрема з боку наших земляків ситуація зміниться? (докладніше див. ).

(за )

(за )

(за )

Під час знайомства з середньовічними Краковом варто відшукати також старий тракт, який вів з Кракова на Львів. Він починався у фортечній стіні міста . У 13-14 ст. Краків був оточений муром. Брама на Грудку була згадувана з 1289 р., як одна з брам міста. Через цю браму починався шлях з Кракова через Сандомир на Русь. Брама виходила на сучасну вулицю Westerplatte і була біля виходу вулиці Mikołajska. В 14 ст. вихід вулиці Mikołajskа був зміщений на північ, а сама вулиця дещо змінила шлях. В цей час брама Різників на Грудку була замінена Миколайською брамою. В 15 ст. брама Різників була замурована, а коли 1626 р. розпочалося будівництво кляштору сестер домініканок, була включена до його споруд.

Сама ж вулиця Mikołajska отримала назву від іншого цікавого для нас об’єкту – церкви св. Миколая. Церква св. Миколая 12 ст., в якій молилися подорожні на Русь знаходилася суч. перед спорудами монастиря капуцинів майже на проїжджій частині знаходитися скоромний хрест Барських конфедератів.

Спогад про них переносить нас у невеличке українське містечко Бар, що на Вінниччині, де 29 лютого 1786 р. за ініціативою магнатів братів Красинських, Ю. Пуласького та інших було створено військово-політичне об’єднання польської шляхти, спрямоване проти короля Станіслава Августа Понятовського і Російської імперії. Визнаючи справедливість польських прагнень до незалежності слід однак визнати, що разючу ненависть у барських конфедератів викликало питання вирівняння в правах католиків та не католиків. В ході воєнних дій з російськими військами конфедерати чинили масові розправи над невинним українським населенням, що викликало піднесення гайдамацького руху і стало причиною національно-визвольного повстання на Правобережній Україні — Коліївщини. Події ці добре описав у своїй поемі «Гайдамаки» Тарас Шевченко. Натомість швидко згуба прийшла і нас самих конфедератів, а також пов’язаних з ними польських цивільних патріотів. В могилі під хрестом, який дбайливо зберігався впродовж усіх цих років монахами-капуцинами лежать конфедерати та цивільні, що загинули під час обстрілу Кракова російськими військами та завзятих боїв за місто у 1768 р. В місті ми знайдемо ще багато інших слідів барських конфедератів, зокрема в Тинці чи на міському барбакані. Необхідно відзначити, що згодом проросійські польські сили та російські війська разом розправилися з гайдамаками. Особисто в мене цей хрест породжує єдине питання: коли наші народи стануть розумнішими?

Джерела:

Матеріали путівника «Український путівник по Польщі» С. Семенюка, фотографії з мережі, зокрема Вікіпедії, сайту Вавельського музею ( (у зв’язку з недоступністю ряду пам’яток для фотографування), бази даних «Прадідівська слава», а також особисті фото автора та К. Войцеховського та Р. Ясинського.

Українські студенти в університетах Європи XІV-XVIІІ століть // Авангард. – Ч. 1. (178)85 -1985. – С. 54-58.

Kraków i Lwów w pocztówkach / Cracow and Lviv in postcards. – Warszawa: Arystoteles, 2009. – 240 s.

Walas L. Podziemia Rynku Głównego przewodnik. – Muzeum Historyczne Miasta Krakowa. – 2012 – 44 s.

Nazar A. Tajemnice krakowskich budowli. – Kraków: vis--vis etiuda. – 2009. – 176 s.

Komorowski W., Sudacka A. Rynek Główny w Krakowie. – Wrocław-Warszawa-Kraków- Zakład narodowy Im. Ossolińskich wydawnictwo. – 2008. – 415 s.

Kraków Romański. Materiały sesji naukowej, Red. M. Bochenek. 13.04.2013. – Kraków, 2014. -189.

Parafia grekokatolicka w Krakowe. Przeszłość i teraźniejszość. 2018 -73 s. oraz foto.

Rożek M. Zwiedzamy Kraków w trzy dni. Przewodnik dla każdego. Wydawnistwo WAM. Kraków. – 2008 – 184 s.

Науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», д.б.н.

Парнікоза І. Ю.

«Матеріали дозволено використовувати на умовах GNU FDL без незмінюваних секцій та Creative Commons із зазначенням автора / розповсюдження на тих самих умовах»