Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

Краків для українця. Частина 1. В глибині віків: найдавніші пам’ятки-ХІХ ст.

«В Кракові, таким чином, можна знайти багато доказів того, що вже по польській землі проходило «пограниччя візантійського Сходу та мистецтва Західної Європи», а також відбувався контакт мистецтва романської, а потім готицької Європи з мистецтвом середньовічної Русі…»

Володимир Мокрий, Голова Фундації Св. Володимира у м. Кракові

Давні пам’ятки з території України

Відвідавши Краків неодмінно треба оглянути унікальні пам’ятки нашої прадавньої історії, що зберігаються тут.

Перша з них походить з передісторичних часів плейстоцену. В ті часи близько 1 млн. років тому Східна Європа була вкрита тундростепами. Тож і на території України паслися стада мамонтів та шерстистих носорогів. Знаменитий Краківський шерстистий носоріг (Coelodonta antiquitatis), знайдений у 1929 р. у озокеритовій шахті біля прикарпатського села Старуня, Івано-Франківської області.

Сенсаційна знахідка цілого шерстистого носорога була зроблена у 1929 р.

Шерстистий носоріг – реконструкція зовіншінього вигляду

Краківський шерстистий носоріг – другий знайдений в доброму стані в озокериті с. Старуня. Перша з знахідка була зроблена 6 листопада 1907 року, коли у тій самій копальні, яка належала німецькій фірмі братів Кампе, на глибині 17,6 м знайдено великий фрагмент забальзамованого волохатого носорога. Після цього розкопки в копальні тривали до 25 листопада, але не дали нових результатів. Згодом коли залишки тварин підняли за них розгорілася боротьба між львівськими та краківськими науковцями. Втім, якщо краківські діячі пішли офіційним шляхом, спритні львів’яни договорилися з власником шахти неофіційно і тож знахідку 24 липня 1908 року перевезли до музею ім. Дідушицьких. Тут її разом із попередньо знайденим мамонтом передано до палеонтологічних зборів і розміщено в одній із найбільших зал 2-го поверху. Тут у сучасному , цей унікальний експонат зберігається і по сьогодні.

Залишки першого Старунського носорога до виготовлення опудала з книги М. Грушевського «Історія України-Русі», 1913 р.

Перший старунський носоріг зберігається у Львові

Улітку 1929 року експедиція Польської академії уміння провела поблизу Старуні масштабні повторні розкопки і виявила ще тушу волохатого носорога, рештки гігантського бика, коня та косулі. Саме цього носорога ми і можемо побачити зараз в краківському музеї. Зазначимо, що в Старуні було зроблено багато інших знахідок хребетних та безхребетних тварин, більшість яких потрапила до фондів краківського зоологічного музею Ягелонського університету по . Так за свідченням співробітників Краківського музею зоології саме звідси походить скелет шерстистого носорога, що є одним з символів цього музею .

А от опудало цілого шерстистого носорога (того другого), його скелет, а також зліпок того як виглядала ця знахідка одразу після відкриття можна побачити лише у Природничому музеї в Кракові, який знаходиться в центрі міста по .

Опудало, скелет та зліпок Старунського другого шерстистого носорога із Старуні можна побачити в Кракові

Не менш знаменитою пам’яткою нашої давньої історії є «Збручанський ідол» – кам’яна постать бога Рода (поляки називають його так як називали цього бога західні слов’яни – Святовидом), яка знайдена у 1848 р. в р. Збруч напроти капища на г. Богіт (територія сучасного національного природного парку «Медобори», Тернопільська область).

Графічна реконструкція-припущення щодо локалізації Збручанського ідола на горі Богіт

Не будемо тут оповідати усю історію цієї унікальної знахідки. Зауважимо лише, що цей кам’яний чотиригранний ідол відомий нам не тільки з шкільних підручників. Адже його зменшена копія є і у Києві в історичному музеї, а також в невеличкому скверику поміж Софійським та Михайлівським соборами. Натомість оригінал значно більшого розміру знаходиться у . Приходьте і подивіться на аутентичну пам’ятку дохристиянських часів коли «Сонце було Богом».

Оригінал Збручанського ідола значно більшого розміру знаходиться у Краківському археологічному музеї

Зауважимо також що ще одну зменшену копію Збручанського ідола, можна побачити у скверику навпроти північного боку Вавелю.

Зменшену копію Збручанського ідола, можна побачити у скверику навпроти північного боку Вавелю

Найдавніший Краків, VII-XV ст.

Виникнення Кракова овіяне таємницею. Його пов’язують з слов’янським племенем полян, про яке відомо дуже мало. У початків міста також лежать зв’язки з Великоморавською державою, з якої християнство та культурні впливи могли поширитися як на терени сучасної Польщі так і України ще до офіційного прийняття християнства.

Відоме з кількох джерел одне з головних «пра-польських» племен – віслян, асоціюють з своєрідною археологічною специфікою Краківської землі в до-державний період раннього середньовіччя.  Характерною рисою Краківської землі є великі кургани, великі городища від 1-5 і до 10 га та так звана біла кераміка. Великі городища в даний період (перед Х ст.) можна знайти також в Великій Моравії. Загалом, в випадку Сілезії чи Малопольщі, зовсім не трудно знайти зв’язки з Великоморавською державою чи Чехією.

Кургани виступають поблизу давніх осередків племінної та ранньо-державної влади: в Перемишлі, Сандомирі, Кракові та недалеко від Гродка над Бугом (Husynne). Монументальні краківські кургани датовані на «віслянський» час, трактуються як матеріальні свідчення буремної епохи пов’язаної з центром племінної влади в районі сучасного Кракова. У місті височать величні кургани Ванди та Крака (припускають що вони походять з VII-VIII ст. н. е.). Краківські кургани нагадують аналогічні на Русі (Чернігів – , кургани) чи Скандинавії (Gammle Uppsala, Jelling). Якщо ще пошукати прототипів, то можна зупинитися на Норвегії, де курганів датованих IX ст. є набагато більше.

знаходиться в міському районі Подгуржа (Podgorze) на підвищенні Ренкавка (271 м н.р.м.) в пасмі Кремьонек між вул. Марієвського (Maryewskiego) та алеєю Сілезьких Повстанців (Powstancow Slaskich).

В сучасній формі був сформований після реконструкції в 1950-х рр. і має 50 м діаметру та висоту 14 м.  Вважається що спочатку він був вищим – до 16 м, і більшим –  діаметр доходив до 63 м. Спочатку був зведений менший курган з піску, потім зроблено ізоляцію з глини і насипано більший курган. Поховання відсутнє, або знаходилося на його верхівці, а тому не збереглося.

За типом зведення: тобто насипанням спочатку невеликого а потім зверху більшого кургану, існує велика подібність до Чорної Могили в Чернігові. За переказом в ньому похований легендарний засновник Кракова – князь Крак. Цей переказ також дуже добре перегукується з аналогічним про заснування Чернігова легендарним князем Чорним, який начебто похований у кургані Чорна могила. Мешканці краківської землі (вісляни?), як і більшість слов'ян дохристиянського часу не ховали а спалювали своїх померлих.

Відомий польський ботанік В. Шафер відшукав на верхівці цього кургану рештки величезного дуба, який зростав на верхівці кургану. Тож в ті далекі часи як на берегах Вісли, так і на берегах Дніпра (згадаємо знахідки ) височили святі дерева слов'ян. Цікаво, що до середини ХІХ ст.  курган Крака оточували чотири менших кургани, які, на жаль, були знищені при розбудові краківських фортифікацій.

Курган Крака за давнім переказом є могилою князя – засновника Кракова

Неподалік від кургана Крака знаходиться один з найстаріших краківських костелів. Непоказна будівля костелу св. Бенедикта сягає Х ст. Зведений початково як ротонда, цей храм є ровесником нашої Десятинної церкви.

Костел св. Бенедикта та його положення на схемі Кракова

Інший стародавній курган - курган Ванди (Kopiec Wandy), знаходиться в межах дільниці Нова Гута (Nowa Huta) між вул. Пташицького (Ptaszyckiego) та Бардоса (Bardosa). Це достатньо далеко від центру, так що щоб дістатися сюди прийдеться скористатися трамваєм № 17 чи 21 з центру до зупинки «Курган Ванди».

Курган Ванди, яка як кажуть поляки «не схотіла німця»

За переказами Ванда була донькою того ж таки князя Крака, яка відмовила саксонському князю стати його дружиною та віддати своїх слов’ян під німецьке панування. Княгиня Ванда не хотіла німця за чоловіка та воліла покінчити з собою, щоб не дістатися йому до рук. В цьому символ віковічного протистояння слов’ян німецькій експансії. За подробицями з відповідних легенд ми відсилаємо читача до Ігнатія Крашевського з його класичним «Старим оповіданням» (Stara Basn), натомість зауважимо, що ці кургани були єдиними монументальними пам’ятками людської діяльності які височіли на надвіслянських плато задовго до того як на крейдяній скелі над Віслою виріс замок Вавель.

Існував і третій краківський курган –  . Він був розміщений на терасі Рудави на відстані 3 км на північний захід від Вавелю на території саду королівського палацу в Лобзові (суч. вул. Гловацького). Об’єкт був досліджений в кінці XVIII ст. і виявився порожнім. В 1950-х рр. його повністю знищили у зв’язку з будівництвом стадіону.

Цікаво також, що стародавні кургани надихнули у поляків до традиції насипання штучних курганів на честь видатних подій чи відомих постатей власної історії. Так видова площадка на горі Високий замок у Львові являє не що інше як такий штучний курган насипаний в 300-ту річницю Люблінської унії.

Краківські кургани свідчать, що сучасний Краків міг бути важливим племінним центром. Імовірно, з цим центром пов’язана також знахідка кладу IX ст. сокировидних гривень з .

Як і Київ, він виник на пагорбах над долиною р. Вісла. Над багнистими розливами луки Вісли вивищувалися окремі вапнякові височини. Сформовані осадами давніх морів – мезозойські пласти вапняків піддавалися ерозії, внаслідок чого було вирізьблено дві платформи – вища та нижча. На іншому невеликому останці за відгалуженням Вісли в бік сучасного Казимира розташовувалася інше вапнякове піднесення – сучасна Скалка.

Вавельский пагорб (зліва) та Скалка (зправа) на малюнку В. Зіна

Саме слово Вавель, як вважають, походить від слова що значило підвищення над розгалуженою заплавою, розливами річки. Давні вапнякові виходи – скалки, щілини яких вкривала наскельна теплолюбна рослинність, не затоплювалися під час розливів річки. 

Гідрологічна ситуація в районі Кракова біля 1250 р.

Зважаючи на це, саме між гирлами річок Прондніка та Рудавки перші поселенці знайшли місце зручне для влаштування граду. Поруч була багата на рибу та сіно заплава Вісли.

Внаслідок господарської діяльності тутешній краєвид суттєво змінився. Заплавні ліси поступилися місцем лукам, а навколишні ліси – полям. А згодом тут постало урбаністичне середовище. В якійсь мірі уявити собі як виглядав Краків колись дає можливість лука Бугу біля Дорогичина, де Замкова гора дуже нагадує Вавельский пагорб. 

Уявити собі ситуацію на Віслі в районі виникнення Кракова дозволяє лука Бугу в Дорогичині

Вапнякові виходи – скалки досі помітні на схилах Вавельского пагорба

Що обумовило то, що саме тут виникло місто? Ситуація для розвитку Кракова як великого середньовічного міста була більш ніж сприятлива.

Як і випадку Києва, найважливішим імовірно, стало вигідне географічне положення. Від найдавніших часів через Краків провадив старовинний транс-європейський торговельний шлях, який брав свій початок десь над Чорним морем і у Києві, проходив крізь т.з. Червенські городи. Тут шлях розділявся. Одна його гілка через Перемишль, Завихост та Віслицю вела до Кракова та Праги, а далі до Регенсбурга.

Схема торгових зв’язків Кракова

В Празі здавна існував великий ринок рабів, яких постачали новостворені слов’янські держави за вказівкою володарів цих держав, або з їх згоди. Работоргівля на Чеських землях мала старе коріння. Значна кількість золотих скарбів в великоморавських Старому Місті і Мікульчицях з IX-X ст. також вказує, що їх частина може походити з торгівлі невільниками, який вели володарі Великої Морави з Венецією. Економічна міць останньої зароджувалося на основі продажу європейських рабів на ринки Північної Африки. Колони рабів переходили Дунай в район сучасного Лінцу в Австрії, звідки походить митний кодекс 903-906 рр., що згадує про цю торгівлю. Слов’янські купці з Чехії та Русі також постачали на продаж коней і віск.

Знахідки виробів різних культурних кіл, зокрема варязько-руського в   біля Кракова – свідчення функціонування торговельного шляху Київ-Краків-Прага

Друга гілка торговельного шляху вела з Володимира (Волинського), Бугом та Віслою вела до Трусо поблизу суч. Ельблонга (з початку XII ст. до Гданська) і далі через Балтику, Фландрію та Рейн вглиб держави франків, аж до Могунції (з так само великим як в Празі ринком рабів). Активна торгівля Русі з Священною Римською імперією в X/XI ст. супроводжувалася також посольствами, які скеровувалися руськими князями до імператорів. В німецьких літописах збереглася інформація про посольства з 959, 973, 1040, 1042 i 1075 рр.

Через Краків проходив також шлях на ринки Чорного моря. Він проходив через землі сучасної України і мав складну траєкторію. Так знамениту атласну тканину, яку завозили до Кракова через Гданськ по Віслі, далі транспортували до Львова а завіти до Кам’янця-Подільського, звідки його переправляли до Білгорода, розташованого на Дністровському лимані. Тут тканини вантажили на кораблі та завозили ними до Кафи. Вже звідти товар розвозився на ринки Анатолії.

Лесові ґрунти в околицях Кракова сприятливі для сільського господарства, тут також наявні великі поклади солі у Величці – експлуатація яких розпочалася ще в ранньому неоліті.

Окрім того багаті поклади металів сприяли добуванню заліза, свинцю, та срібла біля Олькуша. Саме ці фактори призвели до того, що виник град Крака, засновники якого точно невідомі.

Питання щодо різних етнічних впливів на засновників Кракова поки що не вирішено. В ІХ ст. Святополком І район Кракова був включений до Великої Моравії. Вірогідно в Х ст. Краків знаходився в зоні впливу чеських Пшемислідів. В короткий період в районі 950-рр. Малопольща потрапила безпосередньо під чеське панування.

Столицю Віслян згадав, як вважають деякі дослідники в своєму повідомленні Ібрагім ібн Якуб, а фрагменти тої реляції використав в «Книзі w доріг та країн» Абу Абдулах аль-Бакрі, що писав її в 1068 р. у Кордобі в Іспанії:

«Що стосується краю Болеслава, то його відстань від міста Фарага [Прага] до міста [trkw] (що читають як Краква чи Карако – тобто Краків, але певності немає) [вимагає] трьох тижнів подорожі. Місто Фарага [є] найбагатше в краю товарами. Прибувають до нього з міста trkw [Краків?] Руси та Слов’яни з товарами».

Приналежність краю Віслян до Чехії в X ст. підтверджують численні джерела, такі як аль-Масуді, Ібрагім ібн Якуб чи празький документ z 1086 р., а також Dagome iudex. Зауважимо, що найближча до Краківської – Сандомирська земля була відмежована густими пущами та згідно до археологічних матеріалів належала до іншої племінної групи

Суттєва зміна наступила в кінці Х ст., коли містом над Віслою зацікавилися володарі з молодої християнської династії Пястів. Їх держава була до тої пори згуртована навколо городищ в Познані та Гнєзні. В цей час внаслідок експансії Пястів на Помор'я, Мазовію, Сілезію і Малопольщу гинуть старі племінні і виникають нові городища – центри управління регіонами нової держави. Останнім об'єктом стратегії Пястів по розширенню своїх володінь став захоплений у чехів Краків. На противагу ситуації в інших регіонах, ця операція була здійснена біля 989 р. відносно мирно; без руйнування функціонуючих городищ. Навпаки, старі центри, такі як Краків, далі функціонували, але тепер під берлом Пястів.

Схема територіальної експансії держави Пястів в Х ст.

Важко сказати, яке значення він мав Краків в той час. Проте його активна розбудова в той час свідчила про те, що він стає важливим центром влади князя та єпископа. Палісадні фортифікаційні конструкції характерні для укріплень віслян, датовані у Кракові кінцем ІХ ст. В ХІ ст. заміщуються валами та дерев’яними укріпленнями навколо замку – Вавелю та прилеглого до нього нижнього міста – Околу. Рештки цих валів збереглися по вул. Гертруди у вигляді так званої «скарпи» на краківських Плантах. Цікаво, що подібні вали існували і в укріпленнях Києва, оглянути їх фрагмент можна по .

Рештки укріплень Околу у вигляді валу залишилися в районі краківських Плант по вул. Гетруди (Gertrudy)

В Києві рештки оборонних валів міста Ярослава можна побачити по вул. Грінченка

Велике зацікавлення викликають залишки давніх архітектурних споруд передроманського часу виявлені на Вавельському пагорбі та у старому місті. Зокрема, цікавим архітектурним об’єктом є ротонда св. Феликса та Аддукта, яка найчастіше датується зламом Х-ХІ ст. Вона є подібною до вищезгаданої ротонди св. Бенедикта поблизу кургану Крака. Характерний для візантійської архітектури передроманський тип храму-ротонди, зокрема з прибудованими абсидами, окрім Вавелю, проявився і в інших найстарших сакральних спорудах Польщі. Це храми біля князівських палаців (палатіум) в Познані, Гнєзні, Перемишлі та ротонда св. Прокопа в Стрельні. Початково, такий тип споруд поширився з Візантії на терени Великої Моравії і пізнішої Чехії, звідки міг прийти і до Польщі. На Вишеградському граді (Прага) під фундаментами базиліки св. Вавжинца збереглися релікти передроманської ротонди 1070-1080 рр., яка мала план квадрата з прибудованими апсидами. Деякі вчені вбачають в ній прояв візантійської архітектури. На плитках підлоги даного храму зокрема виявлено характерного візантійського грифона. Храми такого типу дійсно поширені в Візантії на Балканах і рідше в Італії. Ротонда, прилегла до палатіум в Гнєзні в свою чергу має план грецького (рівнобічного) хреста.

Хоча в випадку ранніх архітектурних споруд на Вавелі часто підкреслюється їх зв’язок з Великою Моравією і державою Пшемишлідів, загалом погляди на їх вік діаметрально протилежні. Зокрема, частина дослідників відносить їх будівництво не до середини X ст., а до іншого „будівельного буму” після 1000 р. під час правління Болеслава Хороброго. Це свідчить про те що без додаткових даних точне датування навіть таких своєрідних архітектурних споруд є проблематичним.

Зазначимо, що досить рано: з кінця ІХ – поч. Х ст. тип храму-ротонди з’явився і на території Галицько-Волинської Русі. До цього часу вчені відносять розкопані в Перемишлі рештки білокам’яної церкви-ротонди з круглою апсидою. Залишки пізніших ротонд ХІІ-ХІІІ ст. виявлені і на території стародавнього Києва. Призначення цих споруд у Києві досі лишається точно не відомим. Припускається, що тут розташовувались храми латинського обряду.

Вавельский замок у Х-ХІІ ст. А – прямокутна вежа, так званий «стовп» («Stolp»), В – Ротонда Св. Фелікса і Аддукта

Рештки ротонди св. Фелікса та Аддукта

Реконструкція ротонди св. Фелікса та Аддукта

Наразі фрагмент вавельської ротонди, як і цікаві реконструкції зовнішнього вигляду першого Кракова та його споруд, можна побачити на експозиції «Втрачений Вавель» (Wawel zaginiony).

У ХІ-ХІІ ст ранньосередньовічний Краків, як і уся тогочасна Польща, стає зоною поширення романської архітектури, поширеної в тогочасній Західній Європі. Однак і романська архітектура сформувалася під сильним впливом візантійської. А остання в свою чергу наслідувала архітектуру Рима, Греції, а також східні архітектурні зразки.

На Вавельському пагорбі з`являються палатіум (зала на 24 стовпах), кафедра св. Вацлава (Наразі на виставі Королівських поховань можна оглянути її найдавнішу частину – т.з. крипту св. Леонарда), базиліка Гереона, наступні ротонди, а також оборонні вежі. Зокрема в кутку вищої частини узгір’я, де знаходився найдавніший град, відкрито залишки прямокутної вежі ХІІ ст. Наразі на її місці стоїть так звана Датська вежа вавельського замку.

Наразі на місці квадратної романської вежі наразі знаходиться Датська вежа

Прямокутна вежа ХІІ ст. (зберігся лише недосяжний для огляду фундамент ) носить назву стовп “stolp”, проте не слуп (slup) чи вежа (wieza), що характерно для польської мови. Цим словом також називалися сторожові вежі, які ставилися у ХІІ ст. галицькими князями на кордонах своїх земель, зокрема славетний стовп у Столп’ю біля княжого Холма. Краківська вежа збереглася на рівні 18 м від первинної основи. Вона являє собою квадрат з стороною шириною в 8 м. Виконана вона в техніці opus emplectum: зовнішній та внутрішній бік стіни складений з кам`яних блоків, а між ними забутовка з битого каміння. Вежа була облицьована дрібною вапняковою плиткою, мала цоколь та наріжники з великих блоків піщаника. Вона була поставлена не на скалі, а на оборонному валу, що стало причиною її обвалу в ХIV ст.

Оборонна вежа в Столп`ї, найдавніша пам’ятка мурованої архітектури по східний бік Вісли стоїть на кордоні Галицько-Волинського князівства

Залишки іншого стовпа – це фундаменти на холмській околиці Белавіні. Вавельська вежа – пам’ятка синхронна цим давньоруським аналогам. Загалом відомо, що на Русі була поширена переважно дерев’яна фортифікація, а архітектурні зразки прийшли на Русь з Візантії. Чи муровані оборонні вежі на кордонах Галицько-Волинського князівства є прикладом західних архітектурних впливів на найбільш західне руське князівство? Ще одна вежа, але кругла, знаходилася біля в’їздної групи Вавеля поблизу т.з. Смочої ями.

Фундаменти ще однієї вежі в холмському передмісті Белавині

Про зв’язок із Руссю в ХІ ст. свідчить і викарбуваний під кінець життя короля Болеслава Хороброго так званий "руський" динар, на якому напис «Болеслав» виконано кирилицею. Припускалося, що він був випущений для заселених русинами Червенських міст. Проте більшість таких монет виявлено власне в Польщі, а не на території Червенських міст. Отже, імовірно, ця монета була актом маніфестації факту зайняття Києва Болеславом в 1018 р.

«Руський» динар Болеслава Хороброго

Імовірно, руські купці мали свої торгові двори у Кракові, де зберігали і продавали товари, зупинялися під час дороги на Прагу. Свідченням присутності в стародавньому Кракові православного населення у ХІ ст. може бути оцей невеличкий бронзовий вкритий емаллю хрестик візантійського зразка (з ушком для підвіски), що був знайдений в помешканні XII-XIII ст. Вчені припускають, що він походить з могили знищеної при будівництві на цьому місці нової житлової садиби. Побачити цю реліквію можна в підземному музеї краківського Ринку.

Бронзовий вкритий емаллю хрестик візантійського зразка ХІ ст.

Втім, польські історики у випадку Кракова нічого не згадують щодо національних дільниць звичних для інших східноєвропейських міст. Дуже  варто оглянути підземелля Краківського ринку (вхід у Суконних рядах (Sukennice) навпроти Маріацького костелу), щоб уявити як виглядало тогочасне дерев’яне місто. Тут можна також довідатися які ремесла та торгівля сприяли зростанню господарського значення міста.

В «Книзі Рогера» арабського географа Аль-Ідрісі ХІІ ст. про Краків можна прочитати: «місто гарне і велике з великою кількістю будинків та помешкань, ринків, вінниць та городів». Бенедиктинці, які прибули з Франції в 1006 р. і оселилися в Тинці під Краковом та на Святому Хресті, а також цистерці, закладали сади, овочеві городи та городи лікувальних трав так звані «аптеки». 

Реконструкція домонгольської садиби золотаря у підземеллі Краківського ринку

У 1241 р. дерев’яна забудова під Вавелем згоріла

Після спустошення Русі, у 1241 р. монгольська навала прокотилася Польщею. Удар монголів був спрямований на недопущення допомоги поляків угорцям, які знаходилися на головному вістрі монгольського вторгнення. В цей час було спалено майже весь Краків, окрім Вавелю та романського костелу святого Андрія на вул. Гродській (Grodska). За переказом Я. Длугоша людність з прилеглих кварталів, оборонилася у ньому від татар. Напевне були серед цієї людності і русини: місцеві та втікачі з спаленої монголами Русі.

Романський костел Св. Андрія

Втім, з цим костелом пов’язаний ще один цікавий факт. Тут у сестер-кларисок зберігається ікона-мозаїка Матері Божої з XIІ/XIII ст., що походить з православної школи, пов'язана з традицією бл. Соломії, королівни галицької. Соломія (1211-1268 рр.) була сестрою малопольського удільного князя Болеслава Сором'язливого, а отже як і він мала русинську кров. Той видав її за галицького короля Коломана (від 1215 р.) з династії арпадів. Після його смерті у 1241 р. Соломія повернулася до Кракова та привезла з собою з Галичини цю ікону.

Ікона-мозаїка Матері Божої з XIІ/XIII ст.

Нажаль, сама ікона недосяжна для огляду та молитви, адже знаходиться в покоях сестер-кларисок. Всередині костелу можна лише придбати її фоторепродукцію. В костелі францисканців по вул. Францисканській (ul. Franciskanska) похована блаженна Саломея. Місце її первинного поховання позначено плитою на підлозі костелу. Пізніше її поховання разом з братом — Болеславом Сором’язливим перенесено до каплиці бл. Саломеї цього ж костелу. Каплиця знаходиться в куті північного крила трансепту з боку вул. Братської.

Поховання блаженної Соломії в однойменній каплиці в краківському костелі Францисканців

Місце первинного поховання блаженної Соломії – королеви галицької в центральному приділі перед алтарем костелу Францисканців

Далі, відвідуючи костел домініканців між вул. Столярською та Домініканською (ul. Stolarska i Dominikanska), оглянемо ще дві пам’ятки пов’язані з історією Русі.

Костел домініканців, та схема його розташування

По правий бік від головного вівтаря звернемо увагу на могилу домініканця Яцека Одровонжа, який за легендою заснував домініканську місію в Києві . Цікаво, що перша могила Яцка знаходилася в стіні собору і її довго не могли відшукати. Наразі св. Яцек – один з засновників відомого католицького ордену – спочиває в спеціальній раці у каплиці, до якої можна потрапити спеціальними сходами з лівого приділу костелу.

Могила Яцека Одровонжа в краківському костелі домініканців

Друга цікава могила знаходиться зліва від вівтаря – тут закріплена поховальна плита князя Лешка Чорного. Його правління прийшлося на буремний кінець ХІІІ ст.

Могила Лешка Чорного в краківському костелі домініканців

Тоді в кінці 1279 – поч. 1280 р. галицький князь Лев Данилович претендував на польський трон. Ось як описував ці події М. Грушевський:

«Важнїйший характер прибрали відносини по смерти Болєслава. З ним скінчила ся старша, краківська лїнїя потомства Казимира Справедливого. Властолюбний й енерґічний Лев задумав здобути собі краківське князївство й виступив перед краківськими панами з своєю кандидатурою, але вона не була прийнята: ”по смерти в. кн. Болеслава, оповідає лїтописець, не було князя в Лядській землї (розумій — в Малій Польщі), і захотїв собі сеї землї Лев, але бояре були сильні — вони не дали йому землї”. Краківським князем вибрано старшого репрезентанта молодшої (мазовецької) лїнїї Лєшка Чорного. Не встигши засїсти на краківськім столї, Лев бажав здобути собі при сїй нагодї „городи на украини”, правдоподібно — Люблинську землю, що вже раз належала до Руси за його батька, й звернув ся до всесильного тодї верховода в ордї Ногая, просячи помочи. Ногай дїйсно прислав поміч, а окрім того участь Татар, як поясняє лїтописець, змусила до участи в походї і Василька та Мстислава, що самі по собі не мали, видко, великої охоти помагати Льву в його плянах. Одначе з сеї великої хмари вийшов малий дощ. Лев пішов з своїми союзниками на Краків, але його військо розійшло ся загонами й почало грабувати землю, а Поляки скориставши з сього, несподїваним нападом винищили під Гослицями богато Руси й Татар, і Лев вернувся „с великымъ безчестьємъ”.

Князь Лев Данилович – претендент на Краківське княжіння

З того вивязала ся між Львом і Лєшком погранична війна, що потягнула ся майже цїле князюваннє Лєшка. Лєшко вирізав і спалив Переворськ, пізнїйше повоював околицї Щекарева: „взяв десять сїл і так ішов назад з великою гордостию, пишав ся немов би всю Русь взяв” іронїзує з нього лїтописець, — знову иньшим разом попустошив околицї р. Кросни (знову десять сїл), і т. и. Правдоподібно, користаючи з сього розмиря між Лєшком і Львом, а може навіть і за інїціативою Льва (хоч лїтописець оповідає так, що інїціатива вийшла від самих Татар), ходили Ногай і Тула-Буга в 1286 р., з участию руських князїв на Польщу й спустошили землю Краківську й Сендомирську, але по дорозї своїм перебуваннєм попустошили також околицї Володимира та Львова.

Смерть Лєшка Чорного (1288) дала руським князям нагоду до нових заходів коло польської україни — Люблинської землї. На сей раз, на вість про смерть Лєшка рушив син Льва Юрий на Люблин — „хотяшеть бо coбЂ Люблина и землЂ Люблиньской”. Одначе Люблинцї не піддали ся йому, а він, на борзї вибравши ся, не мав стільки сили, аби силоміць його здобути, і мусїв вернути ся нї з чим. Але трохи згодом Льву таки удало ся здобути собі Люблин.

В боротьбі за краківський стіл, що розпочала ся по смерти Лєшка і потягнула ся на кількадесять лїт, Лев брав дїяльну участь, підтримуючи вибраного малопольською шляхтою Болєслава Зємовитовича кн. плоцького (з мазовецької лїнїї) в його боротьбі з Генрихом вроцлавським (т. зв. Честним, Probus), підтримуваного нїмецькими міщанами Малопольщі). В інтересах Болєслава Лев ходив походом на Краків (1289), а коли облога не повела ся, і Болєслав, що в сїй кампанїї досить слабо підтримував Льва, зовсїм вирік ся претензій на краківський стіл, Лев з під Кракова рушив на Шлезк і пограбив землї Генриха та з величезною здобичею вернувся на Русь».

Тим не менше, Романовичі час від часу об’єднувалися і спільно вступали в договірні стосунки з Краковом, про що свідчить звістка Волинського літопису, яка датується 1273 р.:

«Помирились (Романовичі – авт.) з поляками і з Болеславом князем. Болеслав тоді ж розпочав війну з князем воротиславським (вроцлавським – авт.). Пішли йому на допомогу Лев і Мстислав, а Володимир сам не пішов, а послав свою рать…».

Міщани Кракова були частими гостями на дворі останнього галицько-волинського князя Пяста – Юрія (Болеслава) II Тройденовича отруєного в 1340 р. Він перейшов на православ’я і сприяв оселенню на руських землях поляків та німців, а також притягав західноєвропейських купців і ремісників. 1377 р., польсько-угорське військо польського короля Людвіга Угорського пішло на Волинь. Сам король пішов на Белз, а на Холм пішло лицарство Кракова та Сандомира під керівництвом Седзівоя з Шубіна. Після восьми денної облоги було захоплено замок в Холмі і навколишні міста.

Цікаво також, що Мартин Груневег згадує також русько-візантійські розписи в каплиці при костелі домініканців в Кракові:

«Як увійти до костелу, то видно одразу по правій стороні каплицю, досить велику і цілком розписану в грецькому стилю. Її називають королівською, і майже кожного дня відбувається тут жалобна молитва».

Краківський костел св. Войцеха, Х-ХІІ ст.

Оглядаючи Великий Краківський ринок, звернемо увагу на костел св. Войцеха. Це єдиний з краківських костелів в підземній частині якого виявлено релікти дерев’яної будови перелому Х та ХІ ст. З Великим Краківським ринком пов’язана також локація нового Краківського міста, здійсненого Болеславом Сором’язливим та його матір’ю – русинкою Гремиславою у 1257 р. На Вавелі в східній частині крила королівського палацу на стику з оборонним муром, що йде в бік домініканського кляштору, помітний великий фрагмент вежі збудованої в 2 половині ХІІІ ст. у валах часів Болеслава Сором’язливого (вежа Йорданка).

Прізвисько Болеслава походить від особливостей його особистого життя. На польсько-угорському з'їзді 1239 р. відбулись заручини 13-річного Болеслава з 15-річною Кунегундою, донькою угорського короля Бели IV, яку відіслали до досягнення повноліття до двору Гремислави у Сандомирі. Шлюб відбувся близько 1247 р., але фізично не був реалізований. Говорили про виняткову побожність подружжя, обітниці чистоти, складені Кунегундою, які підтримав Болеслав V, не зраджуючи їй з іншими жінками, і про надзвичайну повагу Болеслава до матері Гремислави, яку він поширював на всіх жінок, через що його назвали Сором'язливим.

Схема локації нового Краківського міста, здійсненого Болеславом Сором’язливим та його маткою – русинкою Гримиславою

Могила Болеслава Сором'язливого як ми вже вказували знаходиться наразі в каплиці бл. Саломеї у заснованому ним костелі францисканців по вул. Францисканській (ul. Franciskanska). З часів фундації у цьому костелі збереглися також готичні стіни з вікнами з боку вул. Братської (ul. Bracka). Цікаво, що князь Болеслав V Сором’язливий після війни з Чехією приймав 1253 року Данила Галицького у Кракові, намовляючи прийняти папську корону. Тут його знайшли і папські посланці, проте Данило вирішив коронуватися в , щоб підкреслити його належність до своїх земель.

Пам’яткова плита Болеслава V Сором’язливого у краківському костелі францисканців

На склепіннях внутрішньої зали Сукенниць представлено герби польських міст, серед яких такі близькі нам Ярослав, Перемишль, Холм, Новий Сонч, Ряшів,Тарнів та ін. Зауважимо, що краківські фахівці брали участь в закладанні замків проти татар і на центральних українських землях. Так, зокрема, у листі короля Сигізмунда ІІ Августа від 6 червня 1552 р. знаходимо подробиці подорожі гармаша Валька. Останнього найняли на будівництво Брацлавського замку. Він мав привести на місце 36 теслів і ковалів на чолі з чотирма майстрами та 60 копачів з майстрами з Кракова.

Герби польських міст пам’ятних для українців чи міст зі складу українських етнічних земель зображені на склепіннях краківських Сукенниць

Готичні мури краківського костелу францисканців

Далі наш шлях лежить на Вавельський пагорб до кафедрального костелу св. Станіслава та Вацлава, де ми можемо знайти чудові свідчення продовження контакту східно- та західно-слов’янської культур. По центру кафедри ми бачимо раку з мощами св. Станіслава – краківського єпископа, чия мученицька смерть була пов’язана з київським походом князя, а потім короля Болеслава ІІ Сміливого.Єпископ був лідером опозиції до Болеслава, а аткож висловив протест проти покарання невірних дружин, які зірвали Болеславу похід на Русь. Адже, довідавшись про зраду своїх дружин, його лицарі без дозволу короля повернулися.

Рака з мощами святого Станіслава

Необхідно також згадати, що сам Болеслав ІІ був сином руської княжни Добронеги – дочки Володимира Великого та сестри Ярослава Мудрого. Кроль був пов’язаний родинними зв’язками з київським князем Ізяславом Ярославичем (на початку 40-х рр. ХІ ст. він був одружений з Гертрудою – дочкою Мешка ІІ), що і зумовило його втручання в справи Русі (). Його поховання ми не знайдемо на Вавелі, після смерті Станіслава він був детронізуваний та помер на вигнанні.

Болеслав ІІ Сміливий або Щедрий

Необхідно зазначити, що в ХІІ-ХІІІ ст. спостерігався значний вплив краківських володарів на ситуацію в Галицько-Волинській Русі. Наведемо лише деякі факти. Син Ярослава Осьмомисла – Олег вирушив в Польщу просити допомоги у краківського князя Казимира Справедливого. Останній виступив у похід на Галич і вибив звідти Володимира Ярославича. Роман Мстиславич – князь який вперше об’єднав Галичину та Волинь в одне князівство був сином князя Мстислава і польської княжни Агнеси, дочки Болеслава Кривоустого. Проте маловідоме що акт об’єднання стався завдяки допомозі Роману від краківського князя, який спочиває у Вавельському кафедральному соборі. Саме тут поховано Лешка Білого – особу максимально заангажовану в Події на Русі. Він і його брат Конрад, попросили допомоги у Романа Мстилавича в боротьбі проти Мешка ІІІ Старого. Після успішної для них битви під Мозгавою (), польські князі віддячили допомогою Роману в поході на Галич. Згідно до розповіді Кадлубка, яка була основою і для історії Яна Длугоша, вокняжіння Романа в Галичі стало можливим начебто лише завдяки повній підтримці, а навіть ініціативі польського князя Лешка Білого. Польське військо на чолі з воєводою Миколаєм разом з Романом поспішило до Галича, випередивши угорські війська, які тільки-но підходили до Карпат. Польський хроніст запевняє навіть, що Роман визнав себе васалом Польщі. Насправді використання польської сили було звичайним явищем в тогочасній Галицько-Волинській Русі, а після одержання столу в Галичі Роман проводив зовсім незалежну політику.

Лешко також став ключовою фігурою в боротьбі за землі Галича та Волині після смерті Романа Мстиславича. З огляду на свої заміри на руські землі, Лешко оженився з невідомою на ім’я дочкою луцького князя Інгвара, а після її смерті з дочкою Ярослава Осьмомисла Греміславою, тоді як його брат Конрад Мазовецький з Агафією, дочкою перемишльського князя Святослава. Лешко прийняв удову по Романі з його синами Данилом та Васильком, плануючи використати їх у своїх зазіханнях на Русь. 1209 р. до Кракова, де перебувала удова Романа Мстиславича Анна з Романовичами близько 1209 р. «…приїхали берестяни до Лешка і прохали Романової з дітьми, бо були вони юні». Лешко дозволив Романовичам посісти Берестя. В 1227 р. краківський князь Лешко Білий почав остерігатися надмірного зміцнення влади Романовичів та вступив в змову з угорським королем Андрієм у боротьбі за Галичину. Угорський король та краківський князь змовились і під прикриттям повернення Романовичам їх земель, вирішили їх поділити. При цьому Данила віддали до Угорщини, а Василько залишився з Анною в Кракові. За відмову від посягань на Галич Лешко (згідно зі Спішською угодою) одержав Західну Галичину з Перемишлем. А вже поза рамками угоди він насильницькі захопив забузькі волинські землі з містами Берестя, Угровеськ, Верещин, Стовп’я та Комів. Посягання поляків на Галицько-Волинські землі припинилися лише після переможної

Сам Лешко Білий згинув від рук одного з удільних князів. Сином Лешка Білого був вже згадуваний в цьому нарисі Болеслав V Сором’язливий, а дочкою благословенна Саломея.

За часу могутності Галицько-Волинського князівства Данила і Василька Романовичів вони підтримували союзні стосунки з мазовецьким князем Конрадом та поморським князем Святополком проти Кракова.

Далі познайомимося з розписами виконаними руськими майстрами, які в тій чи іншій формі збереглися в каплицях: Св. Хреста (21), Маріацькій каплиці (11). Раніше існували вони також в каплиці Св. Трійці (22) та королівській спальні Вавельського палацу.

Розміщення каплиць кафедрального костелу св. Станіслава та св. Вацлава на Вавелі, де було виконано розписи руськими майстрами

Перші такі розписи з’явилися тут в часи Владислава Ягайла. «Дикий литвин», переможець з під Грюнвальду, вихований в традиціях культури Полоцької Русі (суч. Білорусь) як відомо ні слова не говорив по польські, втім спочив на Вавелю (в кафедральному костелі можна оглянути його надгробок, та втілився у бронзі на Грюнвальдській площі. Я. Длугош, який ставився до православних як до варварської секти, зауважував, що король Владислав Ягайло, однак, віддавав перевагу православному мистецтву над латинським. Це пояснюється вихованням Ягайла в колі православної культури Полоцької Русі, впливом його матері Юлії – дочки тверського князя Олександра Михайловича. Мало відомо, що до переходу на католицтво Ягайло був православним. На собор в Констанції (на якому спалили Яна Гуса) Вітовт і Ягайло писали про необхідність визнання православного хрещення та проти необхідності повторного хрещення вірних, які переходять в католицьку церкву. Проте з часом Ягайло прийняв цілком про-католицьку поставу і наприклад дозволив львівському католицькому єпископу карати православних за опір католицизму. Беручи шлюб зі своєю останньою дружиною – Софією Гольшанською Ягайло зовсім не був проти її повторному хрещенню.

Владислав Ягайло на пам’ятнику Грюнвальдській битві у Кракові

Варто пригадати також, що Грюнвальдська битва 1410 р. це так само героїчна сторінка давньої української історії, адже як в складі військ Великого князівства литовського, як і військ Польського королівства були численні полки з українських земель. На жаль, у нас в Україні поки що жодного пам’ятника цій битві немає, а спроба поставити його у Дрогобичі до 600-річниці битви закінчилася звинуваченнями ініціаторів у польському шовінізмі…У самому Кракові, як і більшості польських міст з легкістю відшукаємо вул. Грюнвальдську.

Герб Великого князівства Литовського на пам’ятнику Грюнвальдській битві у Кракові

Ягайло зажадав виконати у головній каплиці Вавелю – Маріацькій розписи, від яких по сьогодні лишилися лише залишки на віконних прийомах. Дослідженнями тут виявлено значні фрагменти кількох сцен, які можна ідентифікувати як «Благовіщення», «Умивання ніг апостолам», «Сходження до пекла», зображення не ідентифікованої святої та рослинні орнаменти. Розписи виконали у 1393 р. руські майстри на чолі з Владикою (Wadyka, Wadycze). У 1394 р. вони розписували також королівську спальню.

Сучасний інтер’єр Маріацької каплиці

Каплиця св. Трійці була розписана у 1431–32 рр. по повелінню другої дружини Ягайла іншої русинки Софії Гольшанської, яка як і її чоловік спочила на Вавелю. Софія була дочкою Андрія Гольшанського – представника роду, який правив Києвом з волі Вітовта. Первинні розписи пізніше були замальовані (втім це розписи Тетмайєра з історії Польщі – так званий «Пантеон Великих Поляків»), втім композиція і образи лишилися ті ж, окрім того збереглися характерні для православних розписів золоті німби, що були навколо голів святих у вихідній композиції.

Розписи в каплиці Св. Трійці (суч. вигляд)

Натомість подібні розписи збереглися у недоторканому стані у каплиці Св. Хреста фундації Казимира Ягелончика, 1470 р. із зображеннями Причастя св. Апостолів, янгольських хорів та кириличними написами (зокрема ці написи можна побачити справа від входу до каплиці над постаттю Богородиці з Ісусом). Невелику каплицю перекриває готичне склепіння з розвинутим розгалуженням нервюр. Оскільки каплицю прибудували до кафедри, то в її інтер’єрі опинилися два контрфорси, один з яких, кутовий, поставлено по діагоналі. Каплиця доступна для огляду в більшість днів. (за квитком у касі кафедрального собору. Окрім того, наприклад, у великодній тиждень вона зачинена). Оглядаючи розписи, керуватимемося найбільш вичерпним їх описом, який нам вдалося відшукати у Історії українського мистецтва. – К. : Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 177 – 178.:

«Фрески, розміщені в чотири яруси, просто й вільно покривають стіни, огортаючи і контрфорси. А на стелі, серед густого мережива нервюр, віялами розгортаються невеликі групи легких постатей з золотими німбами, що сяють на синьому, мов небо, тлі.

Фрагмент розпису каплиці св. Хреста, за М. Грушевським «мальованнє калиці так званої Ягайлонської (розписана руськими майстрами)», Історія України, 1913 р.

Для стилістичних особливостей фресок каплиці властиве органічне поєднання українських традиційних рис (згідно польським джерелам фрески виконано у 1470 р. майстрами псковської школи – авт.) з готикою, з притаманною для неї надмірною увагою до експресії, навіть до замилування муками й стражданнями, що відбиваються в позах і виразах облич, спотворених гримасами болю. Правда, готичні риси в цих розписах не домінують, виявлені вони лише в таких фрескових композиціях, як «Бичування» та «Розп’яття».

Легко й віртуозно майстер пристосовує розписи до площин готичного інтер’єру. Наприклад, «Благовіщення» чудово вкомпоновано в трикутний люнет, в іншому випадку блискуче використано вузькі видовжені площини, куди з великим умінням вписано «Поцілунок Іуди». Композицію цієї фрески побудовано на вдалому розташуванні натовпу по вертикалі, драматизм події підкреслено гнітючим, похмурим колоритом.

У сцені «Перед Каїафою» також майстерно розроблено мізансцену не менш драматичної події. Під маленьким двоколонним ківорієм за великим столом сидить Каїафа, до якого воїн, закутий у лати (воїни подібні до середньовічних лицарів – авт.), підводить Христа зі зв’язаними руками. На другому плані намальовано натовп з воїнами. Для такого особливо драматичного епізоду, як «Розп’яття», майстер використовує найбільшу квадратну площину. В центрі на дуже високому з довгими раменами хресті виділяється біла постать Христа, під якою корчаться теж розп’яті на хрестах два розбійники. Трохи нижче – скорботно зігнута постать Іоанна з воїнами, а з другого боку – знепритомніла богоматір. Експресії і драматизму майстер досягає бурхливим неспокійним переплетенням гострих ліній, силуетами постатей, що схиляються в жалобі або заламують руки від болю й муки, а також умілим застосуванням білого кольору з урахуванням похмурого колориту всієї фрески. Білі плями одягу постаті, що підтримує зомлілу богоматір, виникають немов сполохи в темряві і сприймаються як різкий зойк страждання в тиші ночі.

У фресці «Покладення в труну» привертає увагу постать Марії Магдалини, горе якої виявлено трагічним зламом брів, виразом очей, стриманими жестами піднесеної долоні лівої руки і безсило опущеної правої. В моделюванні облич у майстра своя неповторна манера – гранично скупа, він не застосовує півтонів у передачі форми, виявляючи лише затінені, запалі площини і світлі – виступи лоба, вилиць і носа. Найближчі аналогії такій манері бачимо у галицькому іконопису XV століття (ікона «Собор Іоакима і Анни» з села Станилі – Львівський музей українського мистецтва), в «Розп’ятті» з Рихвалду (Музей етнографії та народного будівництва в Сяноку…(Польща – авт.)».

В своїй «Історії України» 1913 р. М. Грушевський цитує напис на стіні т.з. Ягайлонської каплиці (так у М. Грушевського, мається на увазі Каплиця св. Хреста) в Кракові, яку він називає пам’яткою українсько-білоруської штуки на королівському дворі:

«благоізволениєм, мудростью Бога Отца всемогущага пописана бысть сия каплиця повеленємь великодержавного короля пресветлаго Казимира за божиєі милости короля польского і великого князя литовского и руського, жомоітского і княжати прускаго пана і дедича інних многихь земель господаря и єго королевоє преняснеішеи панеи Єлізаветы іс покольенья цесарскаго внука преназвитяжнеішего цесаря Жикгимонта пана земли Ракуськое і Чеськоє і Угорьскоі под лети нароженья божьего а лето у и о (1470 – авт.) доконьчали шию каплицю письмо месяца октября в…»

Фундаційний напис каплиці св. Хреста, за М. Грушевським, Історія України, 1913 р.

Від себе тільки зазначимо, що каплиця св. Хреста це ідеальне місце для тихої молитви українця що опинився у Кракові.

Розписи в каплиці cв. Хреста

Старий малюнок Олександра Гридлевського, що зображає каплицю cв. Хреста

Перебуваючи на Вавелі слід також відвідати кафедральний музей, що знаходиться навпроти входу до кафедрального собору (вихідний у неділю, відвідування за єдиним квитком у касі кафедрального собору). Зокрема тут можна побачити залишки різьблених деталей передроманського кафедрального собору чи базиліки Св. Гедеона, що своїми орнаментами нагадують різьблені деталі чернігівських храмів. Увагу привертає також бронзова посудина – так званий «водолій» у формі лева, аналогічний знайденому у Переяславі (його копія – то улюблений киянами лев у сквері біля Михайлівського монастиря). Такий посуд, виконаний у формі звіра чи птаха називають акваманілами (лат. aquaemanalis, від «aqua» — вода та «manus» — рука), в середньовіччі його використовували для омовіння рук в храмах при ритуальних обрядах та заможних домах. В давні часи люди вірили, що водолій не просто переливає життєдайну вологу, але й регулює усю водоверть життя.

Переяславський водолій, та його збільшена копія в київському парку (Фото за funnyday.com.ua та etovidel.net)

Обидві посудини: краківська та переяславська – були вироблені у Німеччині у ХІІ ст. та є своєрідними маркерами єдиного торгівельного шляху. Для білорусів цікавими будуть символи королівської влади Казимира Ягелоннчика вироблені в Гродні в ХV ст.

В колекції музею також ікони – образи характерні для православної традиції, втім виконані у Польщі в 1500-1520 рр. На Вавелю у відділенні Державного архіву в Кракові також зберігаються цінні з точки зору української історії Колекції «Архів Сангушків», «Архів Ходкевичів», бір Зигмунта Глогера, Acta Consularia cracovensis. Так, інформація про першого з київських війтів, ім’я якого дійшло до нашого часу, Ганко Ониковича Михаловича, збереглся у листі-поцесії з Славутського архіву Сангушків від 1542 р. Але попрямуємо далі.

Повстання під проводом Мухи. Художник І. С. Їжакевич. 1939 р.

Так звана злодійська вежа Вавелю зберігає пам’ять про вождя першого козацького повстання 1490 р. – отамана Муху, що зібрав на Галичині 10-ти тисячне військо, взяв Галич, Коломию та Снятин. «Року 1490 на галицькому Поділлю скоїлася ворохобня селян проти шляхти, що забрала у свої руки всі землі. На чолі ворохобників стояв козацький отаман на прізвище Муха» писали у своїх звітах королівські службовці. Лише за допомогою найманих військ та тевтонських лицарів королю вдалося придушити повстання. А славний Муха помер в ув’язненні у цій самій краківський вежі. Караківський воєвода, зі своїм загоном був одним з тих, хто прийшов допомагати придушити козацьке повстання Острянина, коли в червні 1638 р., коли почалась довга облога козацького табору біля р. Старці на Дніпрі у 15 — 20 км південніше Сули, недалеко від села Градизьк.

Злодійська Вежа сучасний вигляд

Оглядаючи Злодійську вежу, згадаємо й іншого ватажка селянського повстання – Олександра Костку Напірського – поляка, що підняв на повстання горян з Підгалля щоб битися проти шляхти разом з козаками Богдана Хмельницького. Тут його тримали після придушення повстання перед тим як 18 липня 1651 р. страшно стратити в Кракові – посадити на палю…Нелюдськими карами шляхта хотіла залякати, як українських так і польських селян, відбити їм бажання до наступних виступів.

Олександр Костка-Напірський в фільмі «Підгалля в вогні»

Залишаючи Вавель, не забудемо також кинути погляд на Гербову браму, де побачимо герби Руського воєводства та давньоруських міст, які входили до Речі Посполитої: галка в короні – Галича, архангел Михаїл – Києва, ведмідь – Холму. Хоча звичайно підбір міст на герб викликає питання. Як і деякі наведені поруч герби невідомих нам міст.

Вавельські каплиці були не єдиними храмами пов’язаними з східною традицією. При цьому варто згадати костел Святого Хреста, який існував колись на місці сучасної вулиці Слов’янської (ul. Slowianska), біля її виходу до вулиці Довгої (ul. Dluga), який був заснований Владиславом Ягайлом та його жінкою Ядвігою в 1390 р. Сюди були запрошені бенедиктинці слов’янського обряду, які мали брати участь в католиченні нещодавно приєднаної до Польщі Русі. Їх результативність мала збільшити обставина, що виконували католицький обряд на церковнослов’янській мові (користуючись глаголицею). Тут також було видано перші слов’яномовні літургічні книги.

Герби Руського воєводства та руських міст на Гербовій Брамі Вавелю

Найстарші будинки Ягеллонського університету — Collegium Maius (Центр міста, ріг вул. св. Анни (Sw. Anny) та Ягелонської (Jagiellonska) пов’язані з пам’яттю про багатьох українців. Студентом і засновником кафедри астрономії Краківського університету був Мартин Русин. На кафедрі Русина, який в числі перших звернув увагу на недоліки системи Пієрбаха, навчалися Яків з Залісся, Іван Брошка з Підляшшя, Микола з Шадка, Михайло з Довгопілля, Амброзій з Бардієва, Григорій з Нового Села, Бернард Ваповський з Радохонець. Також в університеті навчався й викладав поет і науковець Григорій Самбірчик, випускник Падуанського університету Ян Лятос. Окремої уваги заслуговує постать видатного науковця Юрія Котермака з Дрогобича. Наприкінці 1468 р. або на початку 1469 р. він поступив до Яґеллонського університету (Краків), де здобув наукові ступені бакалавра (1470) і магістра (1473).

Фасад Collegium Maius

Постать середньовічного професора біля Collegium Maius нагадує нам про Юрія Дрогобича

Юрій Михайлович Котермак з Дрогобича, більш відомий як Юрій Дрогобич, один із найвидатніших європейських учених свого часу (його вважають вчителем Коперника), разом з поетом Павлом Русином із Кросна брав участь у підготовці перших друкованих книжок слов’янськими літерами в друкарні німця Швайпольта (Святополка) Фіоля.

Юрій Дрогобич на старовинному малюнку

Перші книги кирилицею: «Тріодь Посна», «Тріодь Цвітна», «Осьмигласник» і «Часословець» постали у друкарні основаній у 1491 р. в Кракові німцем Швайпольтом Фіолем.

Фрагмент книги

Тріодь Цвітна (фрагмент), Краків, 1491 р. – подарунок українських емігрантів першому єпископу Стемфорда Костянтину Богачевському (США)

Якщо перші дві були церковнослов’янськими, то Часлословець вийшла майже народною мовою тогочасних русинів-українців.

Фрагмент книги

Шрифти виконав Людольф Борхторп. Книги закупили монастирі, поміж інших в Дрогобичі і Городку, а також церкви на Волині, Литві та Русі. Друкарня, незважаючи на свою ефективність, зустрілася з протидією католицького духівництва. 1491 р. Фіоля, якого підозрювали у зв’язках з гуситами, звинувачено в єресі. І хоча Ян Турзо його швагр вніс суму у 1000 дукатів, як заставу під те що друкар не залишить Краків і явиться до суду, він тим не менш був ув’язнений.

Фрагмент друкованого тексту та графіка «Розп’яття» з книги Швайпольта Фіоля «Октоіх», 1491 р.

Процес закінчився 1492 р. виправданням друкаря. Втім друкарня занепала. На додачу з січня 1492 р. Гнєзненське духівництво заборонило йому друк нових книжок та продаж раніше надрукованих.

Краків в 90-х роках ХV століття, коли кириличні книжки тут друкував Ш. Фіоль

Примірник Тріоді Пісної, 1491 р. надрукований в Кракові в друкарні Швайпольта Фіоля можна побачити в

В практиці міського управління та інших аспектів Магдебурзького права в Києві та інших містах України використовувалися правничі збірники надруковані Б. Гроїцьким у Кракові. Найбільш знаним з них був надрукований тут 1559 року «Порядок міських судів в Короні Польській» із посвятою краківському каштеляну Янові Тарновському.

До Краківського університету (заснований у 1364 р.) українці вступали з першого року його існування. Згодом цей університет мав найчисленнішу українську аудиторію. Тільки протягом XV-XVI ст., як стверджують списки, тут одержали освіту до 800 юнаків-українців, зокрема із Львова -108 чол., з Городка -19, з Кам’янця -14, з Дрогобича – 15, з Бродів – 5, і т.д. Серед студентів зустрічаємо братів Григорія та Михайла, Тичину, Русина Вартоломєя, Матвія Назаркевича з Нового Села та б. ін. Звичайно були серед них і кияни. Так, зберігся запис за 1466 р. – «Дмитро Степанович з Києва».

В кінці XV ст. тут чимало українців училося разом з Коперніком, дехто з них захоплювався астрономією.

Мапа-реконструкція Кракова та прилеглих поселень 1370 р. за Д. Вортманом

У 1409 р. професор Ян Існер у Кракові на розі вул. Голембя і Вісляної (Golebiej i Wislnej) заснував бурсу для убогих студентів (Bursa Ubogich або Bursa Isneri, Contubernium Pauperum). У своєму заповіті Існер зазначив, що у ній мають проживати бідні студенти. «а головно треба до неї приймати…литовців і русинів», які виявляють здібності до наук. На утримання бідних студентів, які жили в тиловій частині будівлі пускалися кошти від багатших студентів, які мешкали в фронтальній частині будівлі. Біля 1462 р. Бурсу для бідних студентів розбудував Ян Длугош, пізніше в 2 пол. XVІ ст. значну суму на її реставрацію призначила королева Анна Ягелонка, завдяки чому бурсу почали називати Ягелонською. У 1786 r. будинок бурси поміняв призначення і став помешканням-бурсою для хірургів. На початку XIX ст. тут знаходилися військові казарми, що викликало значне руйнування будівлі. У зв’язку з відсутністю коштів на відбудову, влада університету у 1838 р. продала будинок. Новий володар розібрав старі стіни бурси і побудував на її місці класистичний будинок (в якому за іронією долі згодом, під час німецької окупації, було розміщено українську книгарню).

На розі вул. Вісляної та Голембя можна оглянути місце де колись стояла бурса для бідних студентів з Литви та Русі заснована Яном Існером

Краків у XVI ст.

Українські сліди у Кракові XVII-ХІХ ст.

Існує інформація, що вимагає додаткових досліджень в архівах, що в другій половні XVII ст. – перших десятиліттях XIX ст. в Кракові , навпроти отців боніфратрів діяла православна церква, пробощем якої був о. Юхим Яхневич (Joachim Jachnewicz).

Зображення Вавеля з Civitates orbis terrarium, перед 1617 р.

В Кракові знаходиться і місце вічного спочинку ректора Києво-Могилянської академії, . Він відомий як автор твору «Вершьна жалосный погреб зацного рыцера Петра Конашевича Сагайдачного…». 1647 р, він був похований у костелі августіанців, до ордену яких він вступив незадовго до смерті. Монастир августіанців з костелом св. Катерини знаходиться недалеко від Вавелю .

Кляштор августіанців у Кракові по вул. Августіанській, 7

Костел св. Катерини пов’язаний і з ще одним церковним ієрархом. Лист (до-речі, випускника ), до литовського канцлера Льва Сапєги від 12 грудня 1605 р. знайдений в архіві Ю. Мициком, розповідає про те що Потій приймав участь у церемонії з нагоди свята Божого Тіла, яке 1603 р. припадало на 29 травня. У церемонії приймав участь і король Сигізмунд ІІІ. Того ж дня Потій відправив дві служби Божі (одну у Фарному – тобто , другу на Казимирі в костелі св. Катерини). Ці богослужіння пройшли з великим успіхом. Потій зазначає, що він мав при собі кількох священиків та гарну музику (хор?). Потім він поспішив до Ченстохови, де також відправляв Службу. На свято св. Хреста він повернувся додому до Берестя.

Для впливу на схід – як доводить Ян Самек– був заснований Єжи Радзівілом і від 1595 р. підтримуваний королем Сигізмундом III Вазою найбільший в часи бароко у Кракові , архітектура та убранство якого знаходяться в тісному зв’язку з діяльністю єзуїтів та Петра Скарги, Берестейською унією та Замойським синодом. В костелі знаходяться каплиці апостолів сходу св. Франциска Ксаверего та Франциска Боргіаша а також Архангела Михайла – покровителя Русі-України, в той же час святі східної церкви Кирило Олександрійський та Кирило Єрусалимський рухають символічний трон св. Павла.

Активним критиком східної ортодоксії – православ’я виступав ксьондз Петро Скарга, похований в цьому костелі. Напроти костелу встановлено йому пам’ятник.

Пам’ятник Петру Скарзі в Кракові

Втім, унія не об’єднала, а розколола суспільство Речі Посполитої. Проти утисків православ’я виступив братський рух і козацтво.

Залишилися у Кракові і сліди визвольного повстання Богдана-Хмельницького. Загалом зауважимо, що Краківські музеї, зокрема , володіють багатими фондами, в яких поміж іншим зберігається багато цінних артефактів української історії. Але наразі йдеться про події 8 листопада (за старим стилем) 1648 року, коли в день святого Михаїла, Богдану Хмельницькому під Замостям було піднесено бердиш – бойову холодну зброю. З одного боку на бердиші наявне зображення архистратига Михаїла, а з другого – напис:

Подъ Замосцемъ Я Богданъ Хмельницькій съ 80 тисячъ козаковъ а ляхамъ жедамъ й попамъ супостатамъ симъ Бердышемъ заграю на ихъ толстыхъ шияхъ…

Наразі цей бердиш зберігається в фондах Краківського національного музею і має інвентарний номер MNK V-3309. Довжина держака 80,5 см, довжина леза- 34,5 см. Метал пофарбовано у червоний колір.

Нажаль наразі, він не доступний для огляду, але можливо під впливом інтересу до нього зокрема з боку наших земляків ситуація зміниться? (докладніше див. ).

Бердиш Хмельницького з національного музею у Кракові, нажаль поки що не доступний для огляду (за )

Наприкінці нашої подорожи відвідаємо пам’ятку ХVІІІ ст. яка також нерозривно пов’язана з Україною. Але являє собою приклад діаметрально протилежного погляду українців та поляків на одні й ті ж самі події. На перед спорудами монастиря капуцинів майже на проїжджій частині знаходитися скоромний хрест Барських конфедератів.

Хрест Барських конфедератів (Фото автора)

Спогад про них переносить нас у невеличке українське містечко Бар, що на Вінниччині, де 29 лютого 1786 р. за ініціативою магнатів братів Красинських, Ю. Пуласького та інших було створено військово-політичне об’єднання польської шляхти, спрямоване проти короля Станіслава Августа Понятовського і Російської імперії. Визнаючи справедливість польських прагнень до незалежності слід однак визнати, що разючу ненависть у барських конфедератів викликало питання вирівняння в правах католиків та не католиків. В ході воєнних дій з російськими військами конфедерати чинили масові розправи над невинним українським населенням, що викликало піднесення гайдамацького руху і стало причиною національно-визвольного повстання на Правобережній Україні — Коліївщини. Події ці добре описав у своїй поемі «Гайдамаки» Тарас Шевченко. Натомість швидко згуба прийшла і нас самих конфедератів, а також пов’язаних з ними польських цивільних патріотів. В могилі під хрестом, який дбайливо зберігався впродовж усіх цих років монахами-капуцинами лежать конфедерати та цивільні, що загинули під час обстрілу Кракова російськими військами та завзятих боїв за місто у 1768 р. Необхідно відзначити, що згодом проросійські польські сили та російські війська разом розправилися з гайдамаками. Особисто в мене цей хрест породжує єдине питання: коли наші народи стануть розумнішими?

На вулиці , оглянемо на стіні будинку меморіальну дошку січневого повстання 1863 р. Тут знаходився вербувальний пункт повстання. На дошці під гербами Литви та Польщі ми вперше можемо побачити і символів русинів – архангела Михайла. Розуміння, що без українців та білорусів в визвольному повстанні не обійтися прийшло таки до поляків, але занадто пізно…

Вербувальний пункт січневого повстання в Кракові по вул. Шпитальній (Szpitalna), 7

Меморіальна дошка січневого повстання в Кракові по вул. Шпитальній, 7

Ще одне місце пам’яті Січневого повстання пов’язане з Україною – краківська на Подгуржу неподалік від монументального костелу св. Йосифа. А. Потебня – українець був офіцером російської армії, який перейшов на бік повстанців та загинув в бою під Пясковою скелею ( )

Вул. А. Потебні (A.Potebni) в районі краківського Подгуржа

У роботі використано:

Матеріали путівника «Український путівник по Польщі» С. Семенюка, фотографії з мережі, зокрема Вікіпедії, сайту Вавельского музею ( (у зв’язку з недоступністю ряду пам’яток для фотографування), бази даних «Прадідівська слава», працю Nazar A. Tajemnice krakowskich budowli. – Krakow: vis-a-vis etiuda. – 2009. – 149 s., а також особисті фото автора та К. Войцеховського та Р. Ясинського.

Українські студенти в університетах Європи XІV-XVIІІ століть // Авангард. – Ч. 1. (178)85 -1985. – С. 54-58.

Kraków i Lwów w pocztówkach / Cracow and Lviv in postcards. – Warszawa: Arystotelis, 2009. – 240 s.

Walas L. Podziemia Rynku Glownego przewodnik. – Museum Historyczne Miasta Krakowa. – 2012 – 44 s.

Nazar A. Tajemnice krakowskich budowli. – Krakow: vis--vis etiuda. – 2009. – 176 s.

Komorowski W., Sudacka A. Rynek Glowny w Krakowe. – Wroclaw-Warzawa-Krakow- Zaklad narodowy Im Ossolinskich wydawnictwo. – 2008. – 415 s.

Krakow Romanski. Materialy sesiji naukowej, Red. M. Bochenek. 13.04.2013. – Krakow, 2014. -189 .

Науковий співробітник Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», к.б.н.

Парнікоза І. Ю.

Вперше опубліковано: