Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

Краків для українця. Частина 4. Під крилами білого орла: 1924-1939

«Будемо жити!»

Т. Шевченко «Гамалія» – Л. Биков «В бій ідуть одні старики»

Краковом найкраще пройтися ранком, коли вже сплять набродившись за ніч галасливі туристи. Проходиш тихими вуличками і не віриться, що часом на них було зовсім не так спокійно. У 1923 р. році молоду Польську державу потрясла потужна господарча криза. 6 листопада в Кракові відбулися криваві зіткнення робітників з поліцією та військом. Під час цих зіткнень на Щепянській площі загинуло 18 цивільних осіб та 14 військових. Серед загиблих були солдати-українці.

Щепянська площа, на якій 6 листопада 1923 р. відбулися криваві зіткнення робітників з поліцією (Фото автора)

Під час зіткнень на Щепянській площі загинуло 18 цивільних осіб та 14 військових (Фото з )

Цей пункт став поворотним. По відставці уряду В. Вітоса, кабінет Владислава Грабського зміг добитися поступової стабілізації ситуації, що зокрема покращила життя краківських українців. Адже більшість з них утримувала себе і свої родини з найманої праці (дрібні чиновники, в тому числі зазвичай залізничні і т.і.). Як пише Т. Філар економічне покращення відсунуло від Польщі примару «сезонної держави» і, в умовах беззаперечного серця польськості Кракова, призвела до спаду недовіри та кращого сприйняття української громади.

Спокійно протікало життя Кракова 1930-х рр.

Польська влада відповідно до рішення Ліги Народів від 1923 р. про приєднання Галичини (перейменованої на Східну Малопольщу) до Польщі змушена була внести зміни в політику відношення до українців. Починаючи з 1924 і до 1930 р. спостерігається справжній бум діяльності українських громадських організацій в Кракові. Навіть після 1930 р., коли у відповідь на терористичну діяльність УВО (а пізніше ОУН) (яке намагалося роздмухати в українцях гаснучий вогник прагнень до своєї державності), польська влада проводить брутальну пацифікацію, жертвами якої стали сотні українських громадських організацій, у Кракові українські організації продовжують діяти. Посилено лише поліційний контроль за ними. А всі підстави для неспокою у польської влади були, у зв’язку з ростом симпатії до ОУН та загостренням зовнішньополітичної ситуації на українських зібраннях все частіше було чути слова І. Франка «Не пора, не пора, не пора, москалеві, ляхові служить!». Отже якщо вас цікавить прогулянка Краковом передвоєнного часу для українця, то запрошуємо погортати сторінки цього поки ще не надрукованого путівника…

Духовні центри

І знову ми на вул. Вісляній, 11, у церкві Воздвиження св. Хреста, або як її частіше називають св. Норберта. Як добре після спекотних вулиць міста тут у прохолоді присісти тут на лавочці і трохи зануритися у минуле. А бачила ця церква дуже багато…

Інтер’єр церкви Воздвиження св. Хреста парафії св. Норберта (за )

З 1930 р. парафію очолив отець Павло Хрущ – невтомний громадський діяч (був настоятелем по 1944 р.). Це сприяло значному зростанню значення парафії у громадському житті української громади.

Отець доктор Павло Хрущ (Фот. Із архіву Ірени Сидір за )

Отець Павло активно діяв в рамах існуючих громадських організацій, таких як «Просвіта». Він також був заступником голови «Українського педагогічного товариства «Рідна школа». Його головні зусилля були спрямовані на конструктивний розвиток релігійних та культурних справ української громади. Він також займався питаннями налагодження економічного життя українців поблизької Лемківщини, зокрема рекламував діяльність товариства «Сільський господар». Він вважав, що «українська громада в Кракові поза релігійним та культурно-освітнім життям не повинна здійснювати жодної націоналістичної діяльності». Однак сам Отець Павло та його дружина Еміля були помічені польською поліцією в контактах з членом ОУН Миколою Климишиним.

Церква св. Норберта не раз ставала місцем урочистих богослужінь з нагоди свят влаштованих українськими громадськими організаціями. Вона бачила в своїх стінах хрещення не одного видатного українця. Так, наприклад, 2 лютого 1924 р. тут було охрещено Юрія (Єжи) Новосільского, який потім стане одним з найбільш визнаних художників післявоєнної Польщі.

В краківській церкві св. Норберта було охрещено художника Юрія (Єжи) Новосільского (за )

Наслідки невдалої боротьби за створення УНР призвели до Кракова також багато православних українців. Їх релігійним центром стала гарнізонна церква польського війська в кошарах по вул. Повисля (ul. Powisle), 6, що поблизу набережної Вісли.

Місце розташування колишніх кошар по вул. Повисля (Powisle), 6

Так виглядав Королівський Бровар, а потім військові кошари, в яких знаходилася гарнізонна православна каплиця (за )

Будівля в якій вона знаходилася кошари, а перед тим так званий Королівський Бровар була незважаючи на численні протести краків’ян знесена на догоду ультрасучасному монстру. Так, нажаль таке можливо і в самому центрі Кракова. Збережено лише її наріжну частину з відмітками рівня води при великих повенях річки 1813, 1876 i 1903 рр.

Сучасний вигляд залишку колишніх кошар по вул. Повисля (ul. Powisle), 6 (Фото автора)

Необхідно зазначити, що перша православна каплиця постала вже в 1918 р., як гарнізонна церква польського війська в колишньому манежі для об’їздки коней на вулиці Любич (Lubicz). У 1927 р. її було перенесено до «Великої зали» кошар по вул. Повисля, 6, біля Площі на Греблях. В ній було встановлено іконостас XIX ст. з ліквідованої церкви в Мехові. При цьому його було оздоблено і новими образами, які або походили з старих зборів, або були спеціально для цього намальовані. Парафія складала деканат Варшавсько-Холмської децезії Польської Православної церкви.

Православна парафія активно включилася в громадське життя української громади, про що свідчить проведення тут, як і у церкві св. Норберта, урочистих богослужінь (організованих переважно краківським відділенням Українського центрального комітету) та участь її настоятеля у патріотичних зібраннях організованих українськими організаціями міста. Так, наприклад, 25 травня 1931 р. в цій каплиці відбулося жалібне богослужіння за душу Симона Петлюри – отамана УНР, підступно вбитого агентом комуністів в Парижі.

9 грудня 1934 р. тут же відбулося траурне богослужіння «за нагоди 13-річниці трагічної смерті 359 лицарів колишньої армії УНР, замордованих московськими катами 21.11.1921 р. під містечком Базар на Україні». А 6 січня 1935 р. траурне богослужіння за спокій души Михайла Грушевського. 27 січня 1935 р. проведено урочисте богослужіння з нагоди оголошення 22 січня 1918 р. у Києві незалежності УНР. А 10 березня 1935 р. заупокійним богослужінням українські емігранти Кракова та околиць тут відзначили 74 річницю смерті Тараса Шевченка…Шкода що людська жадібність навіки знищила для нас це історичне місце.

Студентська академічна «Громада»

Авангардом розквіту українського громадського життя стало студентство. На переломі 1923-24 рр. почав поступово слабнути бойкот українськими студентами польських вищих навчальних закладів. Активний вступ колишніх в’язнів таборів інтернування – солдатів УГА, та емігрантів з наддніпрянської України у краківські вузи оживив українське громадське життя. Його центром вже вкотре став Ягелонський університет.

Collegium Novum Ягелонського університету, тут в залі № IV – збиралися члени Української Студентської Громади (Фото автора)

Українські студенти створили тут організацію самоуправління «Українську Студентську Громаду» (далі просто Громада), перше зібрання та вибір керуючих органів якої відбулися 29 жовтня 1924 р. З 1926 р., внаслідок змін в статуті, до студентів Ягелонського університету в громаду могли долучитися студенти вже знайомих нам Гірничо-металургійної академії та Краківської академії мистецтв. Окрім того тут з’явилися ще студенти Вищих торгівельних курсів, які з 1927-1930 рр. розмістилися в будинках по вул. Сенкевича (Sienkiewicza) 4 та 5.

З 1927-1930 рр. Вищі торгівельні курси розмістилися в будинках по вул. Сенкевича (Sienkiewicza) 4 та 5 (Фото автора)

Докладно велику діяльність цієї організації описано Т. Філаром (2004) та Ю. Новицькою (). Натомість в нашій подорожі відвідаємо місця пов’язані з діяльністю Громади.

З самого початку діяльності у 1924 р. «штабом» Громади стало приміщення по вул. Асника (Asnyka), 3.

«Штаб» Громади знаходився у приміщенні по вул. Асника (Asnyka), 3 (Фото автора)

Тут знаходилася світлиця та кухня Громади. Приміщенням товариство завдячувало Володимиру Стецюрі та його дружині, які взяли на себе всю юридичну та фінансову відповідальність при найманні даного приміщення для Громади.

Далі пройдемося слідами заходів, організованих Громадою у Кракові за допомогою інших українських товариств. 9 червня 1928 р. в Лікарській залі по вул. Радзивілівській (Radziwillowska), 4, пройшло свято товариства «Сільський Господар» і «Скасування Панщини». Тут зокрема пролунали промова Отця Павла Хруща «Роль товариства «Сільський Господар» в економічному відродженні українського села» та Миколи Бажанського на тему «Ліквідація панщини в 1848 р.».

9 червня 1928 р. тут, по вул. Радзивілівській (Radziwillowska), 4 пройшло свято товариства «Сільський Господар» і «Скасування Панщини» (за maps.google.com.ua)

Українські заходи проходили і в серці стародавнього Кракова – на Головному Ринку. Так, 25 травня 1929 року, зусиллями Громади було організовано концерт на честь Тараса Шевченка в залі Булонського при Головному ринку (Sala Bulonskigo, Rynek Glowny), 34.

Тут на Головному ринку (Rynek Glowny), 34, 25 травня 1929 р. відбувся концерт на честь Тараса Шевченка (Фото автора)

Відвідаємо і виразну архітектурну пам’ятку Кракова – своєрідну ротондовидну будівлю, яку видно навіть за вавельского пагорба – бурсу Кузновича. Події, що відбулися тут свідчили про наростання напруги між українськими патріотами та поліційною владою.

Місце де пройшов вечір пам’яті героїв Крут – Бурса ксьондза Кузновича по вул. Скарбовій (Scarbowa), 2 (Фото автора)

30 січня 1934 року, тут в залі тодішнього Товариства Ремісничої Молоді (bursa ks. Kuznowicza ) по вул. Скарбовій (Scarbowa), 2 відбувся організований Громадою (Організаторами урочистості виступили члени Президії громади – Голова Володимир Головацький (студент 3 курсу медичного факультету Ягелонського університету), секретар – Михайло Капришин (студент 3 курсу юридичного факультету Ягелонського університету) та заступник голови – Тарас Даниш (студент 5 курсу медичного факультету Ягелонського університету) захід на честь українських студентів полеглих під Крутами. Він зібрав біля 200 осіб. На думку поліції, цей захід мав антидержавний характер. Як доносили присутні на заході поліцейські, Тарас Даниш виголосив на заході промову, в якій закликав присутніх до присяги, що залишаться вірними ідеям незалежності в очікуванні дня помсти над гнобителем, а день цей має прийти, як Жовті Води, як Корсунь і Батіг, де нарід український помстився за тиск і пригноблення! Далі присутні заспівали Франкове «Не пора…».

І хоча організатори офіційно усі заперечили, справа накликала на Громаду поліційні репресії, які паралізували її діяльність до 1936 року.

З 1 листопада 1938 р. Громада переїхала з вул. Асника у приміщення по вул. Батория 10/І. Саме тут відбулося останнє загальне зібрання Громади 4 березня 1939 р.

Після 1 листопада 1938 р. Українська студентська громада мала приміщення по вул. Баторія 10/1 (Фото автора)

«Просвіта»

Наступним пунктом нашої прогулянки стане непоказна краківська вуличка з моторошною назвою Кроводерська (Krowoderska). Саме тут, в будинку за № 32, з 1922 р. поновила свою діяльність «Просвіта». В колі «Просвіти» 18 листопада 1925 р. також постало Українське педагогічне товариство, згодом УПТ «Рідна школа».

Першою садибою відновленої «Просвіти» став будинок по вул. Кроводерській (Krowoderska), 32 (Фото автора)

Далі попрямуємо на розташовану в історичному ядрі міста вул. Ягелонську, куди у невеличку кам’яничку під номером 10 перемістилася Краківська філія «Просвіти» у 1930-х рр. Це було символічно, бо як ми пам’ятаємо, перша читальня “Просвіти”, у Кракові діяла до 1918 р. в кам’яниці за номером 11 по цій же вулиці (див. ).

У 1930-х рр. краківська філія «Просвіти» містилася по вул. Ягелонській (Jagielloska), 10/ІІІ (Фото М. Лацяк)

Напевне тут, 25 травня 1931 р. відбувся вечір пам’яті Симона Петлюри, після вже згадуваного скорботного богослужіння в православній каплиці по вул. Повисля, 6.

В одному 1932 р. краківська «Просвіта» організувала 5 лекцій, 5 театральних вистав, 2 – вечора-концерти, 1 свято «Просвіти», 1 свято книги та багато іншого.

Зростання значення краківської «Просвіти» відбулося після 1936 р., коли подібні організації на території Західної України були розпущені. На території ж Кракова вона діяла, хоча з постійними проблемами, частково через нестриманість молоді, що подекуди відверто виявляла свою симпатію до ОУН, частково з-за прискіпливості польської влади, яка скрізь ту ОУН бачила.

Станом на 1936 р. кількість членів Краківської “Просвіти” складала 153 особи. Головою філії був тоді від 26 січня 1936 р. Володимир Миськевич. Тут же знаходилися Українське антиалкогольне товариство «Відродження». Цікаво, що саме тут з ініціативи краківської філії Українського центрального комітету 2 вересня 1934 р. було зачитано протест проти прийняття СРСР до Ліги Народів.

Молоді члени організації симпатизували ОУН, старші – були прихильниками Українського національно-демократичне об’єднання (УНДО). Увагу влади привертали Богдан Стебельський – студент Краківської академії мистецтв, член ОУН, керуючий секцією малярів “Зарево” при краківській “Просвіті” та Григорій Мачишин – студент філософського факультету Ягелонського університету, що викладав членам товариства географію та історію України.

Але найбільшою проблемою виявилося питання відвідування краківської “Просвіти” українцями-військовослужбовцями польського війська. Цим надзвичайно було стурбоване військове керівництво. Так, станом на 23 травня 1936 р. «Просвіту» відвідувало постійно 41 рядових, та ще 12 жовнірів з’являлося там не регулярно. Польська військова влада вважала, що відвідування “Просвіти” впливає на солдат негативно, бо заходи влаштовані товариством носять націоналістичний характер. І дійсно рядові-українці неохоче відвідували польські військові світлиці та “Будинок Жовніра”, а воліли до рідної “Просвіти”. При цьому вони переконували друзів робити те саме. Як повідомлялося у скаргах на Генеральний штаб польського війська: солдати перебувають в «Просвіті» разом з цивільними і майже кожний захід закінчується співанням гімну України, який солдати співають стоячи по команді струнко.

Відвідування солдатами-українцями краківської «Просвіти» викликало гострий протест польського військового керівництва (На фото польські вояки у Кракові за ).

На думку влади, атмосфера в “Просвіті” підтримувала у солдат-українців віру в те, що прийде час коли вони матимуть свою державу та будуть її вояками. На основі цих спостережень краківська військова влада просила Генеральний штаб про внесення рішення про заборону відвідування “Просвіти” та парафії військовими. На це було отримано відповідь, що так як ці організації легальні, то цього зробити не можна. Однак в 1937 р. Міське староство Кракова поставило «Просвіті» вимогу: виключити з своїх заходів не членів організації. Таким чином вона таки домоглася не допускання солдатів.

Але, 20 березня 1938 р. “Просвіта» знову вступила в конфлікт з староством. Адже поступив донос, що на захід присвячений річниці смерті Тараса Шевченка було допущено українців-солдатів. 3 серпня 1938 р. “Просвіта” була розпущена. Втім вдалося домогтися її роботи і в 1939 р. В складі нового керівництва були маг. В. Мандичевський та секретар Л. Д. Литвин. До складу президії входила Дарія Костюк – заарештована в 1934 р. у зв’язку з ліквідацією крайової сітки ОУН.

Український центральний комітет

Наступною нашою метою будуть сліди діючого з 1925 р. у Кракові відділу Українського Центрального Комітету (далі УЦК) у Польщі (центральна організація знаходилася у Варшаві). Першим керівником його був вже знайомий нам проф. Іван Фещенко-Чопівський.

З професором Краківської гірничо-металургійної академії Іваном Фещенко-Чопівським ми знову зустрічаємося в історії української громади Кракова, як першим керівником краківського відділу Українського Центрального комітету (за uk.wikipedia.org)

12 серпня 1925 р. УЦК звертався до поліційної влади за дозволом на проведення зустрічей раз на тиждень об 17-19-годинах в приміщенні по вул. Влочкув (Wloczkow, 1 – на місці цього будинку наразі сучасна забудова), з метою реєстрації українських емігрантів та збирання відомостей про їх проблеми, а також проведення репетицій оркестру та хору щоденно об 18-20-00 в приміщенні Дому Спілки шахтарів по алеї Красницького (Al. Krasnickiego), 16. Доходи від заходів за участі оркестру та хору планувалося використати для допомоги бідним емігрантам.

Місце де знаходився будинок по вул. Влочкув (Wloczkow), 1 (не зберігся), та Дім Спілки шахтарів на алеї Красницького (Al. Krasnickiego), 16 – місця пов’язані з становленням краківського відділу УЦК (за byway.pl)

У 1929 р. група діячів краківського відділу УЦК, між іншим Степан Суходіл та Василь Ганський, утворили Спілку українських політичних емігрантів. Спілка мала садибу в приватному помешканні Стефана Суходола вул. Педзихув (Pedzichow), 2/ІІ.

Приватне помешкання Стефана Суходола, вул. Педзихув (Pedzichow), 2/ІІ (за uk.wikipedia.org)

В цьому ж помешканні згодом знаходилося садиба ще одного емігрантського товариства – Товариства українських інженерів емігрантів, головою якого був Степан Суходіл, а заступником працівник Гірничо-металургійної академії – інж. Микола Чижевський.

Великим досягненням краківського відділення УЦК стало отримання у 1928 р. свого приміщення у готелі Вікторія по вул. Звіринецькій (Zwierzyniecka), 7. Тут проводилися організаційні зустрічі, обговорення ситуації з українцями в еміграції.

Краківське відділення УЦК винаймало приміщення у готелі «Вікторія» по вул. Звіринецькій (Zwierzyniecka), 7 (Фото автора)

А 17 травня 1928 р. в залі Театру «Новини» («Nowosci») реалізовано спільний захід з краківською філією «Просвіти» – п’єсу «Назар Стодоля» (по Т. Шевченку з життя запорізьких козаків). Її було повторено 3 червня того ж року.

Місце де знаходився театр «Новини», в якому було поставлено п’єсу «Назар Стодоля», вул. Райська (ul. Rajska), 12 (Фото автора)

Далі пройдемо на вул. Стращевського (Straszewskiego), 28, до приміщення, яке не один раз було прихистком заходів української громади –Технічного товариства. Зокрема, 12 червня 1927 р. тут зусиллями місцевого відділення УЦК було проведено з’їзд української еміграції з теренів Речи Посполитої. Представники в числі 38 прибули з Краківського, Кельцького воєводств, а також Верхньої Сілезії, Тернополя, Львова, Перемишля, Станіслава, Лодзі, Каліша, Склбмержа та Варшави.

З’їзд української еміграції проходив тут в будинку Технічного товариства по вул. Стращевського (Straszewskiego), 28 (Фото автора)

В цій же будівлі 26 травня 1932 р. відбувся жалобний захід присвячені підступно вбитому отаману УНР Симону Петлюрі.

В 1931 р. краківське відділення УЦК змінило адресу на вул. Щепянську (Szepianska), 3/III.

В 1931 р. краківське відділення УЦК знаходилося по вул. Щепянській (Szepianska), 3/III (Фото автора)

Але господарча криза в Польщі викликала великі фінансові труднощі в УЦК, внаслідок чого він вимушений був часто змінювати адресу. В квітні 1932 р. відділ функціонував по вул. Тарловській (Tarlowska), 1, а вже з червня 1932 р. по вул. Довгій (Dluga), 24.

Ще дві адреси краківського відділу УЦК:

1. вул. Тарловська (Tarlowska), 1 (Фото автора)

2. вул. Довга (Dluga), 24 (Фото автора)

У травні 1933 р. фінансова ситуація в УЦК ще більше погіршилася. Її садиба мусила переміститися з вул. Св. Анни (Sw Anny), 4 на вул. Баракову (Barakowa), 14. Остання адреса у суч. Кракові не зберігалася.

В приміщенні по вул. Св. Анни (Sw Anny), 4, також певний час розміщувався краківське відділення УЦК (Фото автора)

Для порятунку ситуації центральне відділення товариства у Варшаві 24.05.1934 р. призначило до керування краківським відділенням свого повноважного представника – колишнього капітана УНР П. Самойлова. Він привів справи до норми. Окрім того допровадив до більшої довіри польської влади до УЦК. За свою лояльну позицію краківське відділення УЦК під керівництвом П. Самойлова навіть отримало приміщення під світлицю та канцелярію у будівлі колишнього підгірського магістрату по вул. Лимановського, (Limanowskiego), 2.

15 серпня 1937 р. тут в залі Спілки Польських Легіонерів було проведено загальне зібрання УЦК з приводу вирішення його проблем.

Будівля колишнього підгірського магістрату по вул. Лимановського, (Limanowskiego), 2, де мав свою канцелярію УЦК (за )

Дані Люблінського відділу Управління Безпеки від 30.07.1953 р. (люб’язно надані П. Подобєдом, БФ «Героїка») ствердити проживання в Кракові напередодні вибуху другої світової війни, а також під час окупації (часові рамки точно не зазначені) наступних офіцерів УНР:

Підполковник Михайло Шадрин (дата народження 01.11.1887 р.) проживав по вул. Костюшки (Koscuszka) 40.

Будинок по вул. Костюшки (Koscuszka) 40, в якому мешкав Михайло Шадрин

Підполковник Варфоломій Єфимович (1889 р.н.) мешкав по вул. Себастяна (Sebastiana), 8.

Будинок по Себастяна (Sebastiana), 8, в якому мешкав Варфоломій Єфимович

Підполковник Адріан Марущенко-Богдановський (дата народження 17.09.1897) мешкав в Кракові по вул. Міській (Miejska), 4/6. Наразі не ідентифікована. Цікаво, що він також закінчив Гірничо-ливарну академію в Кракові.

Полковник Олександр Кузьминський (дата народження 30.08.1884 р.) проживав в Кракові. Точне місце не вказується.

Підполковник ротмістр Михайло Команик (15.08.1886) проживав на вул. Яблоновських (Jablonowskich) 12/ІІІ- 115.

Будинок по вул. Яблоновських (Jablonowskich) 12, в якому мешкав Михайло Команик

Союз Українок

Далі перейдемо на вже знайому нам Щепянську площу. Тут 22 березня 1925 р. з нагоди міжнародного жіночого дня 8 березня в залі Робітничого дому у Кракові на Щепянській площі у Кракові відбулася організована «Союзом Українок» лекція видатного українського географа Володимира Кубійовича по проблемі географії Закарпатської Русі.

В залі Робітничого дому у Кракові на Щепянській площі у Кракові відбулася організована «Союзом Українок» лекція видатного українського географа Володимира Кубійовича (Фото автора)

«Союз Українок» – постав у Кракові 16 серпня 1924 р. В поліційній характеристиці на цю організацію зазначалося: «особи що її сформували являють собою у переважній більшості членів вже існуючого Товариства «Просвіта» і належать до української інтелігенції, що мешкає у Кракові…товариство це має на меті поширення освіти поміж української молоді, що вже частково було розпочато у вигляді навчання дітей українській мові». Серед прізвищ засновниць краківського «Союзу Українок» були Ольга Коритовська – дружина голови краківської «Просвіти» – інженера Романа Коритовського, Ксенія Добрянська – дружина Софрона Добрянського, який невдовзі очолить коло «Рідної Школи» у Кракові, студентка Ельза Крук (з 1926 р. в Президії краківської «Просвіти», Володимира Піпчинська – приватний юрист, Леонтіна Гогульська – дружина лікаря, в кінці 1926 р. член президії Українського педагогічного товариства, Марія Стобруненко – скульпторка з середовища української еміграції в Кракові.

А ось у робітничій залі Спілки Християнських Трудящих по Св. Томаша (Tomasza), 37. 7 червня 1925 р. мали місце аматорські вистави (одноактові комедії – «Які хворі такі і доктори», а також «Ведмідь» А. Фредри та А. Чехова відповідно).

В цьому приміщенні по вул. Св. Томаша (Tomasza), 37, в залі Спілки Християнських Трудящих відбулися постановки Фредри та Чехова (Фото автора)

Принагідно зазначимо, що тут же 3 липня 1927 р. мала місце аматорська вистава – «Метелиця» – драма з часів боротьби українських повстанців з комуністами на Україні. На ньому виступив з патріотичними піснями хор складений з українських емігрантів.

Від середини 1936 року це товариство також підпало під сталий вплив ОУН. До 15 травня 1936 року головою краківської філії товариства була Юлія Зілинська, після цього її заступила др. Марія Тарнавська Коцюбова. Товариство налічувало лише 3 членів.

5 липня 1938 року Староство в Кракові, користуючись розпуском головного керівництва організацією, розпустило краківську Філію «Союзу Українок». Втім вдалося добитися від Міністерства внутрішніх справ ануляції цього рішення. Тож, останнє керівництво організацією було обрано 7 березня 1939 р.

Українське гігієнічне товариство

Наразі попрямуємо до своєрідної монументальної споруди по вул. Зиблікевича, 5/15, де знаходилася тимчасове керівництво краківської філії Українського гігієнічного товариства. До нього увійшли 21 травня 1938 року лікар Омелян Волинець (голова, що мешкав по вул. Зиблікевича 5/15), лікар Роман Турко (заступник голови, мешкав по вул. Аріанській, 7), студент медичного факультету Володимир Конрад (секретар), лікар Дар’я Крвавич (скарбничка – вул. Любомирського 27/4), лікар Ярослав Березовський (вул. Коперніка, 17), студенти медики – Ярослав Буката (вул. Любомирського 27/4) та Володимир Дебера (Любомирського 45/6).

Українське гігієнічне товариство знаходилося по вул. Зиблікевича (Zyblikiewicza), 5/15

За членами президії товариства було влаштовано поліційний нагляд, бо Володимир Конрад в 1935 р. підозрювався в належності до УВО на терені Тернополя, Дар’я Крвавич на думку поліції була «крайньою українською націоналісткою», що регулярно відвідувала «Просвіту» та була пов’язана з особами, що підозрювалися в приналежності до ОУН. Володимир Дебера під час навчання в Ягелонському Університеті належав до Української студентської Громади, але був з неї виключений в 1938 р. у зв’язку з відмовою брати участь в жалобному богослужінні за душі В. Біласа та Д. Данилишина. Ярослав Березовський був охарактеризований як український націоналіст, тоді як Роман Турко та Ярослав Буката не були помічені в політичній діяльності.

Окрім того поліційна справа зафіксувала ще одну постать – Богдана Панасюка (випускника медичного факультет Ягелонського університету), що входив до складу сталої президії Товариства та мешкав по вул. Баторія 6/6. Його було охарактеризовано як українського націоналіста ворожо налаштованого до Польщі та підозрюваного за приналежність до ОУН в Перемишлянах. Поза цими відомостями, як вказує, Т. Філар, виразно бракує конкретних даних про практичну діяльність цього товариства.

Товариство «Згода»

На горизонті українських товариств 6 січня 1929 р. з’явилося так зване Червенсько-Руське товариство «Згода». Його приміщення розміщувалося на приватній квартирі по вул. Гертруди (Giertrudy), 5

Червенсько-Руське товариство «Згода» приміщення розміщувалося на приватній квартирі по вул. Гертруди (Giertrudy), 5 (Фото автора)

Формально його компетенція сягала на всю польську територію. Фундатори «Згоди» – Юзеф Залеський, Альфред Збієвський та ін. – за мету товариства поклали поєднання двох братніх народів русинів та поляків, що походять або населяють червенсько-руську землю для спільної праці на благо Польської Вітчизни. Засобами для реалізації мали бути культурні заходи та створення спільних русько-польських клубів, започаткування стипендій для молоді. Парадоксально, що це товариство було розформовано самою польською владою 14 червня 1929 р. під приводом порушення громадського порядку під час Вече в Кракові 9 червня 1929 р. Також вказувалося що товариство не виконує своїх цілей, а авторитету його членів виразно бракує для досягнення такої важкої мети. Та чи не варто було дати їм хоча б спробувати?

Еліта української колонії

У 1925 р. до Кракова повертається Б. Лепкий. Він продовжує викладати в Ягелонському університеті, де його призначили доцентом, завідувачем кафедри української літератури. У 1926 році при Яґелонському університеті була створена кафедра української філології, де Богдан Лепкий викладав українську літературу. У 1932 р. Б. Лепкий отримав ступінь звичайного професора Ягелонського університету.

Щоб оглянути будівлю, де знаходилася ця кафедра перейдемо на краківську вулицю Голубину (Golebia).

Бувша Кафедра Руських Мов, вул. Голубиній (Golebia), 20 – місце праці Івана Зілинського і Богдана Лепкого (Фото автора)

Не полінуємося та пошукаємо старанно заховану в надрах краківської садиби по вул. Голубиній, 18 меморіальну дошку відкриту 29 травня 1998 р. на честь Б. Лепкого. Для цього треба увійти у двір будівлі по вул. Голубиній (Golebia), 18, повернути наліво і пройти 30 м, де на тильному боці будинку можна знайти меморіальну дошку письменника. Кому прийшло в голову вішати її тут подалі від людських очей і не на тому будинку, нам не зрозуміло.

А щоб оглянути меморіальну дошку Б. Лепкого треба увійти у двір будівлі по вул. Голубиній (Golebia), 18 (Фото автора)

Поруч з Б. Лепким в тій же самій будівлі по вул. Голубиній, 20, починаючи з 1926 р. працював «допоміжним» професором Ягелонського університету в Кракові Іван Зілинський – лемко за походженням. Згодом він став «надзвичайним професором руських мов». З великою активністю і далі працював над дослідженням лемківських говірок. 1927 року опублікував поважне наукове дослідження «Носові звуки в говірці села Красна Короснянського повіту Філологічні праці» (Варшава, 1927).

У 1933 р. Іван Зілинський опублікував «Карту українських говорів», що стала вагомим внеском в українську діалектологію. Особливо енергійно виступив проти гіпотези окремих польських дослідників, які твердили, що основою лемківської, бойківської та навіть гуцульської говірок нібито була польська мова.

Дружина Івана Зілинського – Юлія, також проходила по відомостям польської поліції, як така, що мала контакти з Миколаєм Климишиним з ОУН, який був заарештований по справі вбивства Б. Перацького.

Collegium Novum – де розташовувався філософський відділ де викладав В. Кубійович. Тут же відбулося засідання, на якому В. Кубійовича позбавили звання доцента (Фото з )

Володимир Кубійович – доцент філософського відділу Ягелонського університету був одним з найрадикальніших українських науковців того періоду у Кракові. У 1937 році вийшов підготований В. Кубійовичем «Атлас України та суміжних країв». В листопаді 1938 р. на цю його працю вийшла досить сувора рецензія, розміщена в щоденнику «Польска збройна» – органі Польського Міністерства оборони. Під тиском вказаного Міністерства рада філософського відділу Ягелонського університету позбавила статусу доцента та звільнила з університету. На засіданні ради філософського відділу, згідно спогадам В. Кубійовича, виступали головним чином його (з його факультету – авт.) професори Смоленський і історик Владислав Семкович. Проф. Семкович приніс на засідання «Атлас України» і висловив приблизно таку думку: «то є цінна праця, ми, поляки не маємо такого атласу. Але він (атлас –авт.) шкідливий для польської держави і тому, хоча в моїх жилах і тече руська кров, стверджую, що Кубійовича треба усунути з нашого університету». Але були й інші голоси. Відомий польський хімік проф. Кароль Девонський, який Кубійовича практично не знав, висловив приблизно таку думку: «Якщо ви панство твердите, що праці Кубійовича на високому рівні, але шкідливі для польської держави (чого я не бачу), то подумайте, що ця людина буде робити, якщо її діяльність не буде стимульована в кінці кінців тим, що він є нашим доцентом. Чи не краще було б дати йому проявити себе якось, як професору географії Східної Європи, через створення для нього такої кафедри?».

Кубійович залишає Краків. В який він повернеться вже після того як його окупують гітлерівці. До речі саме він був автором визначення «українська колонія» для української громади в Кракові.

В Яґелонському університеті захистили докторські дисертації (габілітувалися) провідні українські вчені С. Томашівський (1927 р.) та Ю. Панейко (1926 р.).

Степан Томашівський (1875-1930) видатний український історик, учень професора М. Грушевського, аж до смерті в 1930 р. доцент Ягелонського університету в Кракові. С. Томашівський є автором «Української історії», 1919 р. Львів і «Історії української церкви», створення якої (5 том) перервала смерть. Популяризатор ідей В. Ліпінського, створив власну політично-історичну концепцію, поєднуючи елементи католицизму, демократизму та прагматично-релятивної філософії. В Кракові вчений помер та похований на Раковицькому цвинтарі (де саме?).

Степан Томашівський – видатний український історик, пов’язаний з Краківським Ягелонським університетом (за Лазарович, 2005)

Закінчив Яґеллонськй університет у Кракові (1933) і лектор української мови — Юліан Геник-Березовський.

Микола Чижевський (народився 1 жовтня 1890 р. в Гадячі на Полтавщині, помер 1 грудня 1954 р. в Кракові) – видатний металург. Професор Краківської гірничо-металургійної академії. Автор наукових праць в галузі коксованих сталей та ливарної справи. Чижевський ініціював модернізацію ливарної справи у Польщі.

Діяльність проф. Миколи Чижевського як і проф. Івана Фещенка-Чопівського була пов’язана з Краківською гірничо-металургійною академією (Фото автора)

Ще одного надніпрянця, Олексу Харкова (1897-1939) – українського художника родом Кременчука на Полтавщині, ми згадаємо відвідуючи добре відомі усім відвідувачам Кракова королівські кімнати Вавелю, та оглядаючи внутрішні розписи Collegium Maius. Запитаєте, яке відношення має до них Олекса Харків?

Молодому українському художнику довірили реставрацію фресок Collegium Maius, де до 1940 містилася головна садиба Ягелонської бібліотеки (

1921 р. він – колишній вояк УНР та в’язень таборів інтернування – поступає до Краківської академії мистецтв та вчиться у професора С. Дембіцького (малюнок), Я. Войнаровського (графіка) та Ю. Мехофера (живопис). Закінчивши у 1926 р. навчання, О. Харків був задіяний в відновлено поліхромій на Вавелі. Тоді молодим митцем було виконано у техніці фрески групу медальйонів з образами євангелістів, відновлено поліхромії замкових кімнат. В 1927 році йому було довірено реставрацію фресок Ягелонської бібліотеки. З того часу він спеціалізувався на монументальному живописі. Харків намалював ікони і для вже не раз згадуваної нами гарнізонної православної церкви, яка знаходилася на вул. Повисля, 6. 17 вересня 1939 р. митець загинув від куль польських загонів разом зі своїм студентом в Завадові біля Стрия де розмальовував місцеву церкву.

Григорій Крук та скульптурний портрет патріарха Йосипа Сліпого (пізніше використаний як емблема фундації св. Володимира?)

Ще одним талановитим українцем що в описуваний період з`явився в Кракові був скульптор Григорій Крук (1911-1988). Майбутній скульптор народився у селі Братишеві під Вовчою горою на Станіславщині (нині Івано-Франківська область). Мріючи про навчання Григорій обрав описану нами раніше Краківську академію мистецтв. Щоб потрапити в академію мистецтв без атестату зрілості, треба було внести два малюнки людського тіла з натури й дві скульптурні моделі: свої скульптури він подав, а малюнки, яких у нього не було, позичив у приятеля-студента. В 1930 р. 19 річного Григорія було допущено до вступних іспитів у Краківську академію мистецтв, яких успішно і склав. В академії тоді панував дух французької культури, що для сільського хлопця було чимось абсолютно надзвичайним. Він навчався в класі скульптури професора Костянтина Лящки. Фінансовий стан Григорія був тяжким, здебільшого він голодував, іноді рятуючись дешевим супом у їдальні Сестер милосердя. У цей час на його роботи звернув увагу професор вже неодноразово згадуваний нами у зв’язку з Краковом Б. Лепкий, який викладав українську літературу в Ягелонському університеті. Саме він допоміг студентові з роботою — замовленням на виготовлення дизайну для вівтаря краківської греко-католицької церкви Святого Норберта. Цей заробіток дав можливість продовжувати навчання в академії, яку Григорій закінчив з відзнакою. Професор Лепкий і директор Краківського музею мистецтва Станіслав Тілл вважали, що Крукові просто необхідно продовжити навчання, та не в Італії чи Франції, як хотілося йому, а в Берліні. С. Тілл допоміг отримати паспорт, а Б. Лепкий написав лист-рекомендацію Іванові Мірчуку, директорові Українського наукового інституту в Берліні. Так розпочався німецько-французький період діяльності майстра.

УВО-ОУН

Щоб познайомитися зі слідами українського підпілля у Кракові завітаємо на вул. Сенацьку (Senacka), 1 – місце гучного суду над членами Української військової організації (УВО).

Окружний суд на вул. Сенацькій (Senacka), 1 – місце де навесні 1928 р. розглядалася справа членів УВО (Фото автора)

21 червня 1926 року Краковом прокотилася серія арештів, в тому числі польських офіцерів, яких через деякий час було звільнено. Але стартувала «Шпигунська Справа Володимира Волощака» або «Краківський процес УВО». Судили більше 30 українців з території цілої Польщі. Їх захищали українські адвокати др. В. Старосільский та др. С. Шухевич.

На Краківському процесі підсудних членів УВО захищали українські адвокати В. Старосільский (перше фото) та С. Шухевич (друге фото) – колишні офіцери УСС (За Дедик та ін., 2009)

Як писав один з підсудних на цьому процесі, Теодор Семаковський, в цілому Кракові справа викликала величезну сенсацію. Звичайний поляк до того мало чув про УВО, а тут вона несподівано виросла у нього під боком! (УВО була створена на з’їзді українських націоналістів у Празі в 1920 р.) Зала була повна. А в зал засідання пускали тільки за перепустками.

Вулиця Сенацька (на знімку) була тоді заповнена натовпом (Фото автора)

Серед арештованих були Володимира Пепчинська, Теодор Семаковський, Василь Колодій, Василь Костиняк, Марія Бачило, Юлія Бачило, Іван Наконечний, Анеля Наконечна, Роман Шумський, Я. Грицуляк, А. Загробельний, Вацлав Зембінський, Й. Клученко, В. Кубрак, Іван Солхан, С. Яцьків, Хенрик Фельсен, Петро Дутко, Тадеуш Дробенко, Михайло Стефанишин та Маркіян Котович (наводимо в перекладі з польської за Т. Філаром).

Конспіративна квартира УВО у Кракові знаходилася в книгарні Кржановського по вул. Щепянській де працювала Володимира Пепчинська (Фото з uk.wikipedia.org)

На відміну від поляків, українська колонія у Кракові до цього процесу начебто належної уваги не проявила. Як повідомляла польська поліція, на спеціальну зустріч в «Українському Педагогічному Товаристві Рідна Школа», на якій мали збиратися засоби для допомоги ув’язненим українцям, його члени просто не прийшли.

У листопаді 1930 р. у Кракові заарештований польською поліцією Степан Ленкавський – в майбутньому другий після С. Бандери провідник ЗЧ ОУН. У вересні 1932 р., у Львові він опинився перед судом під час процесу «конгресівців» (Процес над учасниками установчого Конгресу ОУН 1929 р.). Засуджений до 4 років ув’язнення.

Краків був для ОУН (Організація українських націоналістів, що з 1929 р. змінила УВО) важливим пунктом на трасі: Львів-Тешин-Прага, яким курсували кур’єри доставки редагованої та виданої в Празі агітаційно-пропагандистичної літератури. В Кракові роботу крайової екзекутиви ОУН по переправлянню націоналістичної літератури через Тешин з Чехії виконував осередок, що складався з М. Климишина, Я. Карпинця та Л. Зацного. Література переправлялася на Львів. У зв’язку з цим польська поліція уважно стежила за всіма українськими легальними організаціями, які проводили діяльність в Кракові.

Тим не менше їй не вдалося вчасно виявити виробника бомб, які використовувалися в терористичних акціях ОУН – Ярослава Карпинця. Цей піротехнік ОУН, що навчався у Кракові, виготовив бомбу, яка не спрацювала під час замаху на Б. Перацького. Атентатник Григорій Мацейко покинув її на місці змаху. Бомба ця була виготовлена на квартирі Карпинця в створеній ним лабораторії по вул. Дембніцький ринок (Rynek Debnicki), 13a. Цікаво, що за наказом С. Бандери Я. Карпинець також виконав в Кракові спеціальні балони, за допомогою яких можна було переправляти та розкидати ОУН-івські відозви та летючки на теренах підрадянської України.

Як згадував сам Я. Карпинець, його лабораторія на Дембніцькому ринку була занадто дорога, щоб знищити її маючи підзору про арешт без наказу С. Бандери. Адже ті речовини, що він мав були дорогі і знову закупити грошей не було.

Бомба для замаху на Б. Перацького була виготовлена на квартирі піротехніка ОУН – Я. Карпинця на вул. Дембніцький ринок (Rynek Debnicki), 13a (Фото автора)

Ярослав Карпинець – піротехнік ОУН (за

Втім, як свідчить акт обвинувачення Варшавського процесу ОУН польська поліція натрапила на сліди М. Климишина та Я. Карпинця. Передчуваючи можливість обшуку у себе М. Климишин переніс і залишив отриману з Тешина літературу до кількох українських студентів, які мешкали неподалік місця його проживання на Пуляського, 15а, за адресою Ружана, 25 (будинок зберігся).

Будинок по вул. Ружана, 25 у Кракові, де мешкали українські студенти, які переховували націоналістичну літературу

М. Климишина та Я. Карпинця (засновників Краківської станиці ОУН) було заарештовано в Кракові напередодні замаху на Б. Пєрацького. Про їх зв’язок з замахом на Перацького довідалися пізніше. На підставі залишеної на місці атентату саморобної бомби стало зрозуміло, що вона виготовлена на раніш виявленій квартирі Карпинця.

Під час того, як поліція проводила обшук в Кракові у Карпинця, Климишина й інших студентів української національності, які були з Карпинцем і Климишиним в контакті, річковики наткнулися на березі Вісли з боку Дембнік, на кілька пакунків затоплених не глибоко у воді, правдоподібно з метою тимчасового укриття. Поліція ствердила, що в тих пакунках містилася українська націоналістична література. Пізніше встановлено на вулиці Ружаній 25, в найближчому сусідстві Карпинця і Климишина а заразом недалеко Вісли, була колонія студентів»українців, які винаймали кілька кімнат в домі Ірени Тушинської. Відчуваючи можливість обшуку, вони вночі винесли матеріали і намагалися сховати їх у Віслі.

Зауважимо також, що М. Климишин контактував з родинами Зілинських, Лепких, Хрущів та ін.

Збереглися поліційні свідчення, що дружина настоятеля парафії св. Норберта Емілія Хрущ займалася доставкою продуктів затриманим 14 червня 1934 р. ОУН-івцям. Цікаво також, що в Кракові до нашого часу зберігся слід санаційних часів – вул. Б. Пєрацького.

Місце спочинку патріотів

В продовження нашої подорожі в рамках 4 частини «Кракова для українця» ще раз попрямуємо на Раковицький цвинтар, який з 1938 р. став місцем останнього спочинку низки українських патріотів. По-перше згадаємо Степана Йосиповича Смаль-Стоцького. Він був одним з керівників національно-культурного відродження Буковини. Противник москвофільства, чимало спричинився до перемоги народовців на Буковині; голова студентського товариства «Союз» у Чернівцях (1879–1882), співзасновник товариств «Народний Дім», «Буковинський Боян», «Руська Школа» й інших, активний діяч «Руської Бесіди». Був дійсним членом Слов’янського інституту у Празі.

С. Смаль-Стоцький (за Лазарович, 2005)

Український патріот помер 17 серпня 1938 р., а 30 вересня 1938 р. був перевезений до Кракова, де спочив на Раковицькому цвинтарі (XXXIV P d 7) в родинному гробівці, який 1936 р. побудував його син, Роман Смаль-Стоцький – на той час професор Варшавського університету, український громадсько-політичний діяч. С. Смаль-Стоцького поховано – як заповідав – у спільному гробівці. Дружина Емілія померла 16 березня 1916 р., а 1936 р. була перенесена із могили (Cb-4–13) до гробівця.

Могила С. Смаль-Стоцького та схема її розміщення на Раковицькому цвинтарі (Фото автора)

За даними УІНП у Кракові на Раковицькому цвинтарі також поховані численні вояки УНР: Білевич Йосип (09.10.1866 – 16.10.1942) – генерал-хорунжий Армії УНР, Доценко Олександр (1897 – 07.06.1941) – підполковник, особистий ад’ютант Головного Отамана Військ і Флоту УНР С. Петлюри, Корогода Юрій (1900 – 1992) – хорунжий Армії УНР, Марущенко (Марущенко-Богдановський) Андріан Федорович (17.08.1897 – 1940) – підполковник Армії УНР, Переверзів Дмитро (31.01.1868 – 27.10.1928) – полковник, начальник постачання 1-ї Запорізької бригади 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР, Чалий Олекса (1896 – 1929) – козак Армії УНР. Їх могили на Раковицькому цвинтарі ще треба відшукати.

Як «Краків» обороняв Київ

Наступна наша подорож пов’язана з Віслою у Кракові. Чи задумувалися польські кораблебудівники, спускаючи на воду в 1926 р. на судноверфі Людвіга Зеленевського в Кракові на Гжегушках (наразі незабудований простір між вулицями Гжегожецькою та Людвіга Зеленевського) новий річковий монітор «Краків», про те що йому прийдеться прийняти участь в боях з німцями за Київ? Чи здогадувалися польські військовики, що більшість суден Пінської військової флотилії будуть служити в радянській Дніпровській, а потім Пінській військовій флотилії?

Розташування верфі на Віслі у Кракові звідки вийшов монітор «Краків»-«Смоленськ» на мапі Кракова 1920 рр. та сучасному знімку. 1 – позначено місце стоянки моніторів

Верф Зеленевського в Кракові, 1912 р.

Не будемо тут зупинятися на його характеристиках. В вересневій компанії корабель прямих зіткнень з ворогом не мав. Він був затоплений екіпажем 21.09.1939 р. у входу в Крулевський (Дніпровсько-Бузький) канал в районі Кузлічина при надходженні Червоної армії. У зв’язку з близькістю сіл монітор не було зірвано, що дозволило підняти його, відремонтувати та включити до складу радянської Пінської військової флотилії як «Смоленськ».

Монітори «Вільно» і «Краків» біля фабрики Зеленевського в Кракові, 1926 р.

Сучасний вигляд того ж місця на Віслі

З початком радянсько-німецької війни корабель воював в Білорусі. 26.07.1941 р. після вогневого нальоту корабель з 28.07.1941 р. перебував на ремонті в Києві. З 07.08.1941 р. включений в Київську групу кораблів Дніпровського ОРК ПВФ (створений 4 серпня 1941 р. Командир – капітан 3-го рангу Палечек О.Є.) для артилерійської підтримки лівого флангу Київського укріпленого району.

Кораблі загону головним чином захищали від літаків переправи та мости. Проте інколи виникали артилерійські дуелі кораблів і німецької артилерії. Зі звіту капітана 2-го рангу Брахтмана Г. І. докладно відомі обставини однієї деталі такої дуелі, в якій приймав участь МН «Смоленськ».

Монітор „Смоленськ” на позиціях під Києвом, 1941

На висотах у районі південніше Віти-Литовської стояла далекобійна батарея ворога, позиції якої з КіУР не проглядалися. Батарея (її називали «Чорт») безкарно обстрілювала Дарницький залізничний міст та місто. Вночі з 14 на 15 серпня 1941 р. МН «Смоленськ» зайняв вогневу позицію у протоці напроти с. Віта-Литовська, тобто зайшов у фланг батареї і подавив її. В подальшому, 28.08.1941 року монітор увійшов до складу Чернігівського загону річкових кораблів для артилерійської підтримки частин в районі Остра та Чернігова на р. Десна.

З 03-08.09.1941 року взаємодіяв з частинами 15 СК і брав участь у знищенні переправ супротивника в районі с. Бобровиця. 09-11.09.1941 року «Краків»-«Смоленськ» прикривав відхід частин 45 і 63 СД на лівий берег р. Десна біля с. Шестовиця, нижче Чернігова. 11-12.09.1941 р. брав участь у забезпеченні переправ частин 61 СК в районі луки – Козероги і Количівка.

Модель Монітора «Смоленськ»

12.09.1941 р., зважаючи на неможливість прориву до Києва, за наказом командування «Краків»-«Смоленськ» підірваний екіпажем в Ладінському затоні на 175 км р. Десна біля села Ладинка. Виключений зі списків ВМФ 22.09.1941 року.

Корпус монітора і досі знаходиться на тому місці, хоча вже суттєво пограбований та понівечений. Його вдалося обстежити пошуковцям. Необхідно було б підняти «Краків»-«Смоленськ» та музеєфікувати. Можливо в цьому можуть допомогти польські фахівці.

Місце загибелі Монітора «Краків-Смоленськ»

У роботі використано матеріали:

Filar T. U stop krolewskiego Wawelu. Spoliecznosc ukrainska w Krakowie w latach 1918-1939. – Krakow-2004. – S. 70-71.

Зілинський І. Дещо про Краків, про його старовинні пам’ятки, та про наукову працю молоді на Ягелонському університеті. Альманах українського студентського життя в Кракові. Краків -1931 р. –с. 5.

Дедик О., Козицький А., Мороз В., Муравський В. Львів. Місто наших героїв / Путівник за ред. А. Козицького. – Львів: літопис, 2009. – 248 с.

Спичаков В. Пинская военная флотилия в документах и воспоминаниях. – Л..: Лига-Пресс, 2009. – 384 с.

Romanowski W. Bandera terrorista z Galicji. Warszawa: Demart. – 2012. – 222 s.