Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пімсти смерть великих лицарів.

Тарасова гора

2009 р. Вічні Канівські гори

Дата: 14.08.2009

«Над Трахтемировим високо На кручі ніби сирота… Стоїть одним одна хатина… З хатини видно Україну І всю Гетьманщину кругом», – писав Тарас Шевченко… Вздовж Дніпра, нижче Канева – навпроти лівобережного села Келеберди – на п’ять кілометрів тягнеться один із найдавніших природних заповідників України – Канівський.

Земля тут усіяна археологічними пам’ятками ще з часів палеоліту, а для туристів розробили кілька екологічних стежок. Наприклад, вельми популярним є екскурсійний маршрут «Садиба – Велике скіфське городище – Грушки – Тарасова гора».

Звідси пішла Русь

В одну із сторінок історії заповідника вписане життя і творчість великого вченого, історика, археолога, краєзнавця, фундатора Українського історичного музею академіка Миколи Федоровича Біляшівського, який у 1892 році відкрив залишки Родня – одного з перших міст східних слов’ян.

Історичні початки літописного Родня сягають, можливо, V-VI ст. (знайдено антропоморфні фібули). І назва його походить від найдавнішого зі слов’янських богів – Рода (хтонічного, земного, бога землеробства). Власне, воно виникло з поселення полян VІІ-VIІІ ст., відкритого археологами біля підніжжя Княжої гори. Також розкопано (кін. 90-х років минулого століття) поселення полян на території садиби заповідника, на першій надзаплавній терасі – там, де знаходиться спортивна площадка.

Сьогодні тут реконструйовано дві напівземлянки: з лежанкою на колодах, місцем для вогнища; дерев’яними колодами обкладені стіни. Звідси пішла Русь (виникла назва р. Рось, народився бог Род)!

Форпост Руської держави стояв на крутому мисі, гордо здіймаючись над довколишньою місцевістю. Від зсувів і обвалів Княжа гора схудла, поменшала в розмірах, і зараз її площа становить ледь 4 га. Дніпро та Рось із двох сторін робили місто неприступним. Нині гора обмежена з півночі Мар’їним яром, а з півдня – Княжим, зі сходу круто обривається в сторону Дніпра, а на захід – поступово переходить у правобережну рівнину. Десь тут стояли князівські палаци, поодаль знаходилася дерев’яна церква.

З Княжої гори рукою подати до Великого й Малого скіфського городищ, звідки відкривається обшир Дніпра. Яка енергія духу в цій землі! З Канівським природним заповідником межує Шевченківський національний історико-культурний заповідник. Тут, на Чернечій горі, лежить Тарас, наш український Апостол.

Розмай природи

Канівський заповідник репрезентує Канівсько-Ржищівський ландшафтний район, який заодно відноситься до природної області Київського плато (частина Придніпровської височини) і включає нагірну частину (1 415 га) – покриті лісом яри та пагорби, названі широким загалом Канівськими горами. До заповідника входять два заплавні острови Дніпра – Круглик і Шелестів, а також Зміїні острови у Канівському водосховищі. Заповідник – учбова база Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, де проходять польову практику студенти біологічного, географічного та історичного факультетів.

У недалекому минулому Канівські гори були лісовим краєм. Ковилово-різнотравний степ займав переважно верхівки горбів і південні крутосхили. Та вже на початку ХХ ст. вирубування лісів призвело до заміни дуба грабом. Після знищення лісів на крутосхилах почалася сильна грунтова ерозія. Тому нині яри займають майже третину території заповідника. Глибина деяких із них – Сухий потік, Маланчин потік, Комашиний яр – сягає 30-40 м. До заповідника входять також відроги Хмілянського яру (до 80 м глибиною!) – найбільшого (найдовшого й найглибшого) в Європі.

Нині в лісовому покриві домінує граб звичайний. Грабові ліси (грабняки, груди) є похідними, що утворилися на місці колишніх дубових (дубняків або дібров). Останні залишилися тільки на вершинах пагорбів.

Значний інтерес становлять екосистеми заплавних островів. Неповторно мальовничим є заповідне урочище Зміїні острови, яке репрезентує ландшафтну місцевість першої надзаплавної, або борової, тераси Дніпра. Тут на одній ділянці зростають очерет, підсніжник, конвалія, сон-трава.

Вздовж берегів водойм владарює прибережно-водна рослинність. Глухою стіною стоять зарості рогозу вузьколистого та широколистого, очерету звичайного, комишу лісового, куги озерної. Окремими купинами зростають аїр, або лепеха звичайна, бульбокомиш скупчений. У вологе літо, у травні-червні, місцеві луки буяють барвистим різнотрав’ям, відбиваючи всіма кольорами веселки.

Суцільні смарагдові (від зелених блискучих листочків) зарості з жовтими вогниками квіточок (отруйних!) рано навесні утворює пшінка весняна. Близькою до пшінки весняної за екологічною нішею, екологічною валентністю є ведмежа цибуля (левурда, черемша), що полюбляє зволожені місцезростання по днищах балок, лощин тощо. Це «червонокнижна» рослина! – хоча заготовлюється населенням (продається на ринках у Києві). У заповідних (оптимальних) умовах вона надзвичайно агресивна й витісняє інші види.

Однак найчарівніші на Канівських горах – лучні степи, які до кінця ХVІІІ ст. репрезентували більшу половину території лісостепу України. Нині вони збереглись хіба що на 49 га абсолютно заповідної «Михайлівської цілини», на 80 га, у трансформованому вигляді, – в заповіднику «Медобори». Вони раніше квітували на Мар’їній, Княжій горах, Пластунці, Великому й Малому скіфських городищах, Верхніх і Нижніх Грушках, Чернечій горі.

Тепер невеличкі острівці прекрасного, пречудового степу є на Великому скіфському городищі, Верхніх Грушках. Власне, і вони моделюють, відтворюють історичне середовище скіфського (сколотського) степу (VІІІ-ІІІ ст. до н.е.), сарматського півдня Руської рівнини (ІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.).

Улітку лучний степ Канівських гір цвіте, буяє, палахкотить… Квітнуть буркуни білий і лікарський, в’язіль барвистий, материнка звичайна, звіробій звичайний тощо. Повсюди розкидані деревця крислатих диких груш, кущів глоду, шипшини, настовбурчились зарості колючого терну.

Природний заповідник потребує розширення

У Канівському заповіднику існує прикладна проблема розширення, яку необхідно вирішувати. Зокрема, за рахунок приєднання до нього розміщеного поряд (25 км) регіонального ландшафтного парку «Трахтемирів», завдяки чому підніметься природоохоронний статус заповідної території.

Розширення Канівського заповідника передбачено одним із останніх Указів Президента України – від 1 грудня 2008 «Про розширення мережі та територій національних природних парків та інших природно-заповідних об’єктів». Також раніше тут планувалося створення Середньодніпровського національного природного парку площею аж 300 тис. га, а Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі на 2000-2015 роки передбачається створити на базі Канівського природного заповідника – Український лісостеповий біосферний заповідник площею 50 тис. га (до 2010-2012 років).

Це обов’язково слід зробити – адже Канівський заповідник дає змогу віч-на-віч спілкуватися з природою, яка живе за своїми мудрими законами та навчає нас пізнавати розумом і серцем красу й добро цього неповторного світу.

Володимир Гетьман, Державна служба заповідної справи

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 546

Модифіковано : 23.08.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.