Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

Мечеть Селіма

Мечеть Селіма, 1522 р. Зруйнована в 1834 р. Передбачено відтворення [Пам’ятки України, 1999 р., № 1, с. 102].

У довгому переліку архітектурних творів Ходжа-Сінана згадуються дві споруди, створені ним у Криму: «Татар-Хан-Джамі в Ґьозлеві» та «Лазня у пам’ять покійного султана Сулеймана в Кефе».

Перша із цих двох пам’яток добре відома: це євпаторійська Ханська мечеть.

А от другу ми вже не побачимо, бо лазню Сулеймана знесено в XIX столітті. За старими описами, вона стояла на міській площі майже впритул до мечеті Сулеймана.

Ось як описував цю мечеть Евлія в 1666 році:

«Краща із султанських мечетей стоїть усередині фортеці. Соборна мечеть шехзаде Сулейман-хана. Він побудував її, коли правив тут. Усі куполи її будови зсередини та ззовні особливим чином покриті свинцем; це осяяна, повна світла мечеть…».

Зберігся й докладніший опис цієї мечеті, складений 1793 року Палласом:

«Поміж кількома напівзруйнованими будинками всередині міста, досі населеними, видна головна мечеть, яка стоїть майже в центрі, велика, побудована зі шляхетною простотою, прекрасна, ще доволі добре збережена, що називається Біюк-Джамі. Вона має 17 сажнів [тобто приблизно 36 метрів — О. Г.] завдовжки й 14 [29 м] завширшки. Головний її купол — понад 9 сажнів [19 м] у поперечнику, і з трьох боків вона має ще 11 маленьких куполів. Два мінарети заввишки 16 сажнів [34 м] з гвинтовими сходами до самого верху ще існували, коли я доручив намалювати краєвид Кафи з боку бухти… але потім вони були зруйновані. Поблизу цієї мечеті стоїть велика турецька лазня з двома склепінчастими приміщеннями, вона перетворена на гауптвахту, а мечеть — на склади».

Скласти уявлення про зовнішній вигляд цих давно втрачених споруд допомагають креслення та замальовки, виконані наприкінці XVIII століття. Дата побудови лазні невідома, але посвята її «покійному султану Сулейману» вказує на те, що зведено її було не раніше 1566 року, коли помер Сулейман І.

Що ж стосується мечеті, то вона була старшою від лазні, хоча й невідомо, наскільки саме. Є відомості про те, ніби мечеть збудували 1522 року. Однак ця дата суперечить відомостям Евлії про будівництво мечеті шехзаде Сулейманом, адже на 1522 рік Сулейман вже десять років як полишив Кефе і був тоді вже не наслідником-шехзаде, а повновладним султаном.

Тож, якщо вірити даним Евлії про заснування мечеті Сулейманом, вона мусить належати щонайменше до 1512 року. У будь-якому разі потрібний ретельний пошук додаткових архівних даних, що прояснили би дату побудови мечеті.

З’ясування точної дати будівництва мечеті Сулеймана важливе ще й тому, що це дозволило б підтвердити чи спростувати версію про причетність до будівництва цієї мечеті Ходжа-Сінана. Адже якщо будівля справді належить до раннього періоду, 1510-х років, то видатний зодчий навряд чи міг докластися до її створення, оскільки став головним придворним архітектором лише 1538 року.

З іншого боку, відомо, що мечеть Сулеймана була дуже схожа на ґьозлевську Хан-Джамі, найвідоміший кримський витвір Ходжа-Сіна- на. Отже, питання участі Ходжа-Сінана в будівництві (чи подальшому оздобленні) мечеті Сулеймана залишається відкритим.

А безсумнівним є те, що й мечеть, і лазня були пам’ятками архітектури високого художнього рівня, не поступалися кращим стамбульським зразкам і багато додавали до атмосфери османської пишності в найбільшому місті півострова.

Кінець обох архітектурних перлин османського Кефе був однаковим та одночасним. У 1830-х роках феодосійський градоначальник наказав знести мечеть разом із лазнею511 незважаючи ні на задовільний стан обох споруд, ні навіть на заперечення російських поціновувачів старовини (що ж до заперечень кримськотатарського населення, то до них влада в ті часи не дослуховувалася й поготів).

У 1870-х на місці зруйнованої мечеті росіяни звели православний собор Александра Невського, однак і він простояв недовго: вже 1933 року його дощенту зруйнували більшовики. Площа, біля якої колись стояли мечеть і лазня, а потім собор, у наші дні зайнята парком, що має серед феодосійців назву «Морський сад».

[Гайворонський О. Країна Крим. – К.: Майстер книг, 2017 р., c. 296 – 297]