Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Людмила Рилкова

489.1.39. Палітурня, 1903 – 04 (архіт.).

Корпус № 15. На економічному подвір’ї; північно-східним фасадом прибудована до монастирського муру, торцевими стінами прилягає до корпусів № 14 та 16. Входить до комплексу будівель друкарні. Впродовж 18 – 19 ст. мала назви інтролегаторня, «перепльотня», палітурня, розміщувалась у різних будинках верхньої території Лаври, тривалий час у спеціальному будинку – «у куті від Троїцької брами».

У зв’язку з розширенням видавничої діяльності Лаври було споруджено будинок для палітурні на місці продовольчих складів за проектом арх. Є. Єрмакова. З вересня 1904 палітурня займала перший поверх та одну кімнату на другому. Половину підвалу відвели під кухню та їдальню, іншу – під склад.

Приміщення горища згодом пристосували під склад матеріалів. У палітурних роботах використовували три види шкіри, два – коленкору, оксамит, срібло, два сорти золота тощо.

Під час воєнних дій у грудні 1919 і травні 1920 будинок пошкоджено. 1923 палітурне обладнання та устаткування передано «Київдруку» і вивезено з будинку. Після націоналізації використовувався як житловий, з кін. 1920-х рр. частину приміщень займав окружний архів. У 1930-х рр. – 1941 в ньому містився гуртожиток заводу «Арсенал».

Зазнав руйнувань 1942 – 43, відбудований 1947 – 48. Під час ремонтних робіт у монастирському мурі на тильному фасаді будівлі на рівні першого поверху пробито два вікна. Після ремонту споруду передано Інституту чорної металургії АН УРСР. 1970 в ній розміщено дирекцію та навчальні приміщення курсів підвищення кваліфікації Міністерства культури УРСР.

Будинок двоповерховий з напівпідвалом, цегляний, у плані прямокутний, завершений двосхилим положистим дахом з бляшаним покриттям. Перекриття пласкі. Планування коридорне з одно-, двобічним розташуванням приміщень. Композиція чолового (південно-західного), зведеного у модернізованих неоренесансних формах, фасаду центрально-осьова, симетрична. Його центральну частину з широким вхідним отвором та великим вікном з півциркульною перемичкою на другому поверсі виділено розкріпуванням, що завершується над вінцевим карнизом аттиком складної форми з люкарною.

Вхід до будинку обладнано металевим піддашком на ажурних металевих кронштейнах. Фланги розкріпування і наріжжя будинку акцентовано рустованими лопатками. Фасад розчленовано міжповерховим і підвіконними карнизами, що відокремлюють оздоблений дощаним рустом перший поверх від гладенької стіни цоколю та другого поверху. Великі тридільні вікна з лучковими клинчастими перемичками прикрашено замковими каменями, підвіконними фільонками. Уздовж фасаду на рівні підвального приміщення влаштовано приямок. На відміну від чолового, другий поверх північно-східного фасаду, що височить над монастирським муром, потиньковано і побілено.

Палітурня – виразний за стильовим рішенням зразок будівлі спеціального призначення поч. 20 ст.

Тепер – Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України.

Література:

Архів «УкрНДІпроектреставрація», № 3834-П. Рилкова Л. П. Палітурня (Паспорт на пам’ятку архітектури). – К., 1987 (рукопис); НКПІКЗ, фонди, КПЛ – А-15, ПЛ-256; ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 3068.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1298 – 1299.