2011 р. Звід пам’яток Києва

Людмила Рилкова

489.1.12. Будинок позолотної, фотографії, іконописної (живописної) школи та майстерні 1871 – 74, де навчався Їжакевич І. С., проживав Власій (Бичко) (архіт., іст.). Корпус № 31. На т. зв. банному подвір’ї, вздовж південної ділянки оборонного муру верхньої території Лаври, на ділянці різкого перепаду рельєфу.

1870 військовий інж. О. Середа розробив проект будівництва братських келій на місці огорожі митрополичого саду. В зв’язку з рішенням про розміщення у споруджуваному будинку живописної школи військовий інж. О. Ветринський 1871 переробив проект. 1872 ним же розроблено план заскленої галереї для фотомайстерні. 1873 її зведено над другим поверхом східного крила. Калориферне опалення й влаштування галереї з рейнського скла та стелі з матового скла виконала установа саксонського підданого О. Гейце. 1895 – 96 будинок відремонтовано. 1900, відповідно до рекомендацій київського художника-фотографа Г. Лазовського, перебудовано фотопавільйон за проектом арх. Є. Єрмакова. 1911 будівлю знову відремонтували та електрифікували. Під час відступу з Києва польських військ 11 червня 1920 будинок пошкоджено трьома снарядами. До 1941 використовувався як житловий. У 1942 – 43 зазнав руйнації, 1948 законсервований.

Відбудований 1955 для гуртожитку Управління будівництвом будинків уряду УРСР.

Триповерховий на східному фасаді й одно-, двоповерховий – на західному, з підвалом, цегляний, на стрічкових підмурках, зі складним, наближеним до Г-подібного абрисом плану, вкритий вальмовим дахом з бляшаною покрівлею. Система планування коридорна з одно- та двобічним розташуванням приміщень. Входи до будинку влаштовано у центральній частині східного та на північному фасадах. У підвалі – вхід у продовольчий льох 18 ст. при будинку митрополита (корпус № 2).

Перекриття пласкі. Сходи та сходові майданчики чавунні.

Оформлений без виразних стильових ознак. Побілені фасади розчленовано простими карнизами і гуртами. Прорізи вікон прямокутні, на стінах західного об’єму споруди оздоблені ланцюжками з рустів.

Одна зі споруд, що репрезентує забудову 2-ї пол. 19 ст. Києво-Печерської лаври.

1874 у будинок переведено живописну школу із садиби Іпсіланті (сучасна вул. Січневого повстання, 6-б). За новим статутом вона дістала назву Лаврського іконного закладу, що складався з п’яти відділень: іконописної та живописної шкіл, золотарні, карбувальної та фотомайстерні. У той час у закладі було 25 послушників та учнів. Термін навчання тривав від чотирьох до семи років. До школи приймали підлітків з 13 років.

1876 – 82 тут навчався Їжакевич Іван Сидорович (1864 – 1962) – живописець, графік, народний художник УРСР (з 1951).

1883, після переведення іконописної (живописної) школи у корпус № 30, у цьому будинку залишилися позолотна майстерня, відділення фотографії, житлові приміщення, у підвалі – кухня та їдальня. Золотарня й карбувальня були допоміжними майстернями при Лаврському іконному закладі. Спочатку їх штат складався з десяти осіб – доглядача (завідувача), майстрів та учнів. Надалі, з розвитком церковного будівництва в Україні, штат і обсяги роботи майстерні було розширено. Працівники майстерні здійснювали ремонтно-профілактичні, реставраційні, оздоблювальні роботи у лаврських церквах, виготовляли іконостаси, хрести, іконні рами, інші речі церковного вжитку, золотили їх, виконували різьблення тощо – як для продажу в іконних крамницях монастиря, так і на замовлення прочан і церковних громад. Сусальне золото і срібло постачала майстерня братів Соколових (Ярославська губ.), хімікати, фарби – заклад І. Оссовецького (Київ) та інші підприємства.

З кін. 19 ст. і до закриття майстернею керував її доглядач, позолотних справ майстер ієромонах Феоген (Бойченко-Бабиченко). В 1918 – 19 разом з ним працювали лише два майстри – Д. Лавренюк та П. Левицький, 1920, крім доглядача, – чернець Астіон (Діаковський). На поч. 1920-х рр. майстерня припинила діяльність.

Першим лаврським фотомайстром, який з 1870 фотографував церкви та ризничі ікони, був послушник Є. Гапченко. Відомо, що на Політехнічну виставку у травні 1872 в Москві Лавра представила 12 фотографій. 1878 в іконну крамницю монастиря надійшли для продажу перші 15 знімків Києво-Печерської лаври. 1874 Міністерство внутрішніх справ видало Лаврі свідоцтво як «фотографічному закладові» (комерційному). 1879 його закрито через занедбаність фотографічної справи, 1891 відкрито знову. Відтоді фотографувалися й тиражувалися для продажу види монастиря, портрети священнослужителів, пам’ятки Києва. У ті роки в Лаврі працював фотограф Васильєв з помічниками. У фотомайстерні крім того працювали три – чотири чоловіки. Одними з останніх лаврських фотографів у 1920-х рр. були ієромонах Андрій (Матюх) – доглядач фотомайстерні – та Власій (Бичко).

Після націоналізації фотоархів передано Лаврському музею культів та побуту (нині зберігається у фондах Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника).

В 1900 – 20-х рр. у будинку проживав та працював Власій (світське ім’я – Бичко Володимир Миколайович; 1881 – 1942) – ієромонах. З 1895 – послушник Свято-Троїцького монастиря (тепер с. Густиня, Прилуцький р-н, Чернігівська обл.), з 1899 – Києво-Печерської лаври. 13 червня 1915 прийняв чернечий постриг, з 4 липня того ж року – ієродиякон, з 1922 – ієромонах. Працював у фотографічній майстерні монастиря, після його закриття – у Лаврському музеї культів та побуту, 1926 – 28 у заповіднику. 1929 мешкав у корпусі № 35, потім – на вул. Старонаводницькій, 80 (будинок не зберігся). 1929 – 33 був співаком лаврського хору церкви св. Ольги, залишаючись членом монастирської громади, яка гуртувалася в той час при цьому храмі. 1933 – 38 – священик церкви на Воскресенській слобідці в Києві.

Після впровадження 1933 паспортної системи зміг одержати паспорт, нелегально переховував деякий час кількох лаврських ченців, яким було заборонено проживати в Києві; взимку 1937 – 38 таємно від власниці будинку переховував у сараї архімандрита Валерія (Устименка). Мав організаційні зв’язки з єпископом Іоасафом (Жеваховим), який незадовго до свого арешту 1936 нелегально відвідав Київ і зустрічався з о. Власієм на його квартирі та з іншими представниками т. зв. контрреволюційної монархічної організації. 1930 о. Власій випадково заарештований під час поїздки до ієромонаха Андрія (Матюха), який перебував у сільській парафії Вінницької обл. Чотири місяці утримувався в Харківській в’язниці. 18 квітня 1938 заарештований вдруге «як служитель релігійного культу й активний учасник контрреволюційної монархічної організації». Засуджений на вісім років виправно-трудового табору. Помер в Усольтаборі (поблизу м. Солікамськ, Пермська обл., нині РФ).

Тепер у будинку містяться майстерні центру реставрації та експертизи заповідника.

Література:

Архів «УкрНДІпроектреставрація», № 3828-П. Рилкова Л. П. Фотографія (Паспорт на пам’ятку архітектури). – К., 1987 (рукопис); НКПІКЗ, фонди, КПЛ – ПЛ-131, 263, 659; ЦДАГОУ, ф. 263, оп. 1, спр. 66469.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1272 – 1273.