Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

Замок

Поява перших оборонних споруд у Жванці сягає дуже давніх часів. Очевидно, на той час вони були земляними укріпленнями мисового однобічного типу: вал і рів перетинали впоперек мис між улоговиною Вільшанки і заплавою Дністра. Фрагмент цього укріплення зображений на плані другої половини XIX століття і якоюсь мірою ототожнюється з відтинком дороги, що пролягаєвздовж західного фасаду Вірменського костелу.

За даними наших попередніх досліджень, будівництву в кінці XIV – на початку XV століття баштового замку передували два будівельні періоди мурованого укріплення. Воно охопило підвищену частину мису і сформувалося на полігональному плані, зумовленому рельєфом. На прикладі північної збереженої башти замку, у якій виявлено давнє ядро – тристінну вежу*, можна дійти висновку, що на зламах периметральних мурів замку було поставлено тристінні, відкриті зсередини вежі, які частково виступали за лице мурів. Розміщення таких веж на рогах периметральних мурів мало одну своєрідну рису: всі три стіни були різної довжини (в північній вежі – 5,3 м, 9,9 м та 10,5 м) і сполучалися під прямим кутом. Стосовно до оборонних мурів суміжні з ними боки веж утворювали довільні кути залежно від конфігурації плану замку (зокрема, в північній вежі один кут був прямий, другий – тупий). Висота веж і оборонних мурів, що їх з’єднували, на двох перших будівельних етапах залишалася однаковою – до 9 м. Стіни веж першого етапу мали зовні позитивний ухил (тобто потовщувалися до основи); товщина їх у верхній частині дорівнювала 2,0-2,1 м.

Певні комплікації пов’язані з датуванням цього давнього укріплення, яке можна вважати стіновим з огляду на специфічну відкриту форму веж. Спираючись на регіональне близький аналог – Кам’янець-Подільський замок, де первісні укріплення подібної ламаної в плані конфігурації датовано за даними останніх досліджень початком І тисячоліття нашої ери, стінові фортифікації першого будівельного етапу Жванецького замку можна гіпотетичне залічувати до того самого часу.

На другому будівельному етапі збільшення висоти стінових укріплень та їхня дальша трансформація спричинилися до формування наприкінці XIV – у третій чверті XV століття баштового замку з відмітними для того часу елементами фланкованої оборони. Основою цього замку стала наріжна північна частина давнього укріплення з тристінною вежею і відтинками периметральних мурів, що прилягали до неї і мали довжину близько 70 м. З півдня до цього укріплення прилягав п’ятикутний полігон площею близько 1,0 га, по периметру якого було зведено кам’яні мури (південно-західний завдовжки 80 м, південний -60 м, південно-східний – 80 м), що сполучили п’ять наріжних і шосту надбрамну башти, внаслідок чого утворився регулярний замок. Окрім північного боку, повернутого до стрімкого скелястого берега Жванчика, він був оточений по периметру глибоким ровом. Під’їзд до замку було організовано вздовж південних мурів, під захистом двох наріжних башт, а в’їзд на територію – через надбрамну башту, що стояла по осі південно-західного оборонного муру. Обсягово-розпланувальна структура башт на рогах п’ятикутного укріплення не була однаковою. Дві новозбудовані башти на кінцях південного оборонного муру репрезентували тип пунтонів (протобастіонних башт), дві інші наріжні башти були тристінні, відкриті зсередини. Північна, давня вежа зазнала істотної трансформації: з тристінної вона перетворилася на чотиристінну, протобастіонного типу з фланковими боками завдовжки 5 м та 6 м. Башту перебудували, розібравши північно-західну стіну й замінивши її двома стінами, що стояли під прямим кутом. Внаслідок цього вхідний кут, що утворився між фасовими і фланковими боками башт, став дорівнювати 120°, що абсолютно нехарактерне навіть для ранніх споруд протобастіонного типу, де він не перевищує 90°. Водночас було надбудовано оборонні мури, що, як і на попередньому етапі, завершувалися зубцями.

Як п’ятибаштовий замок сформувався не пізніше від третьої чверті XV століття. Наступну перебудову його, що збіглася з повсюдною модернізацією замків в Україні, здійснили XVI століття нові власники Жванця Срочинські. Вони реконструювали всі замкові башти, зокрема найдавнішу північну, в якій надбудували новий ярус зі стрільницями та зубцями.

Найбільших змін зазнав Жванецький замок наприкінці XVI – на початку XVII століття, коли його власником став Валентій-Олександр Калиновський, відомий “герой шляхетського духу”, кам’янецький староста і генерал Подільських земель. У цей період в Україні поширювався новий тип бастіонних укріплень, і Калинова-кий модернізував замок з орієнтацією на новітні досягнення військового мистецтва. Між баштами, рівнобіжне до давніх мурів, споруджено ескарпові стіни (західну, південну, східну) над контрескарпами ровів. Було також повністю перероблено з напільного боку дві наріжні протобастіонні башти: їх засипано зсередини, обличковано ззовні на взір бастіонів, з фланками завдовжки 8 – 9 м та фасами 18 – 20 м. Частково реконструйовано “північно-західну й північно-східну башти. До них, щоб подовжити фланки, прибудовано одноярусні обсяги. Давню північну башту доповнено ще одним, четвертим ярусом зі стрільницями й замкнуто з боку двору п’ятою стіною.

Роботи, що їх виконав Калиновський, дуже змінили вигляд давнього укріплення. Тому сучасники здебільш сприймали їх не як реконструкцію, а як нове будівництво. На встановленій тоді ж на головному фасаді надбрамної башти пам’ятній плиті, а також у записках Якова Собеського (1621 р.) йдеться не про ремонт і модернізацію, а про власне будівництво нового замку. Саме тому в краєзнавчій і науковій літературі помилково усталилася думка про початок будівельної історії замку саме з 1621 року. Ця хибна версія спричинилася ще й до того, що історики стали ототожнювати Жванецький замок з бастіонним укріпленням, яке Калиновський збудував того ж таки 1621 року за 1 км на південний схід від Жванця.

Жванецький замок було трохи пошкоджено під час Хотинської війни. Відбудував його Станіслав Лянцкоронський, власник Жванця з 1626 року.

Більшої руйнації зазнав замок 1653 року за польсько-козацьких воєн, а також у період турецького загарбання Поділля (1672-1699 рр.). Під час здобуття замку Яном Собеським (1673 та 1684 рр.) його зруйновано і спалено.

Після визволення від турків 1699 року Жванець утратив своє військово-стратегічне значення і на початку XVIII століття Лянцкоронські пристосували його під житло. Турецько-татарський напад 1768 року та захоплення Жванця барськими конфедератами 1769 року спричинилися до нової руйнації споруди.

На початку XIX століття власниками замку стали Скоповські, за ними – Йордани, 1830 року – Комари, а в них 1844 року замок викурив російський уряд з огляду на тактичну вигоду місцевості. На основі наявних укріплень військові інженери планували збудувати величезну фортецю, але цей проект не був реалізований, і давній замок покинули.

Вигляд споруди в 50-х і 70-х роках XIX століття зафіксовано на кількох малюнках та світлинах: на той час замок ще зберігав регулярну розпланувальну структуру: були цілі його башти, один бастіон та оборонні мури, а також вали. Уявлення про архітектуру надбрамної башти дають давні світлини. Своєрідною рисою її був широкий проїзд у першому ярусі, перекритий коробовим склепінням. З боку головного фасаду він містився в глибокій ніші з арковою перемичкою, абрис якої – низька й одночасно стрілчаста крива – характерний для вірменських споруд Поділля.

Нині замок зовсім утратив свою розпланувальну структуру. Збереглася тільки північна частина укріплення з північною баштою, а також рештками надбрамної та південно-східної башт. У найкращому стані п’ятикутна чотириярусна північна башта, що стоїть над стрімким схилом пагорба. Внаслідок перепаду рельєфу перший ярус її – напівпідвальний, зі склепінням. Цей ярус має стрільниці з розширеними назовні щоками: в інтер’єрі ширина бойового отвору дорівнює 30 см, іззовні – 118 (123 см). Стіна башти завтовшки 1,7-2,1м.

Під час попередніх досліджень башти виявлено фрагменти давнього ядра її, що належить до стінового укріплення першого будівельного етапу: східну й північно-східну стінгі на висоту двох ярусів; сліди від розібраної в XV столітті північно-західної стіни; замуровані в тому ж столітті стрільниці на рівні першого ярусу, трохи нижче від наявних (рівень давньої підлоги був значно нижчий від сучасного), З боку інтер’єру отвори їх були завширшки 30 – 35 см. Збереглися також стрільниці XV століття, частково перероблені у XVIII столітті на вікна; сліди стрільниць чи зубців, що завершували стіни в XVI, а також 12 стрільниць початку XVII століття, обладнаних водночас із спорудженням п’ятої, внутрішньої стіни башти.

Від надбрамної башти донині залишився напівзасипаний землею перший ярус зі склепінчастим проїздом і одним північним бічним приміщенням. Стан башти дає змогу скласти тільки загальне уявлення про габарити та архітектурні особливості її. Ширина прямокутного в плані обсягу – 14, 8 м, довжина – близько 20,0 м. Судячи з перев’язей стін і розміщення стрільниць обабіч брами, первісно надбрамна башта не і мала склепінчастого перекриття й бічних приміщень, а стіни її були завтовшки 1,27-1,3 м.

Розпланувальна структура напівзасипаної північно-східноі башти, зруйнованої на рівні першого поверху, не простежується, окрім склепінчастого коридору завширшки 3,5 м, що проходить з внутрішнього боку північної і східної стін.

Жванецький замок досі не став об’єктом ґрунтовного наукового дослідження, а воно може дати, висновуючи з попередніх спостережень, багатонадійні висліди.