Олександрівське укріплення

Міститься за 1 км на південний схід від Жванця, трохи далі на південь від дороги, що веде вздовж стрімкого берега Дністра в бік села Браги. Було потужною земляною оборонною спорудою новочасної фортифікації з чотирма бастіонами та равеліном.

Зі спорудженням цього укріплення в 1621 році безпосередньо пов’язаний тогочасний власник Жванця Валентій-Олександр Калиновський, ім’я якого дістала споруда. Думка В.Ґульдмана про причетність до будівництва цього укріплення Яна Тарновського – помилкова, бо той помер 1561 року, задовго до появи новочасних фортифікацій на Поділлі.

Будівництво Олександрівського укріплення було зумовлене загрозою турецьких нападів на важливу стратегічну ділянку – брід через Дністер навпроти Хотина.

Укріплення становило чотирибастіонну систему на трапецієподібному плані й мало площу понад 2 га. Його довший фронт, повернений до Дністра, фланкувався двома великими бастіонами. Між ними, по осі куртини й прилягаючи до неї, був сильно розвинений равелін, ріг якого впирався у пруг берегового урвища. Короткий затильний фронт, у центрі куртини якого містився в’їзд на укріплену територію, фланкували два малі бастіони. За розпланувальною структурою споруда належить до бастіонної системи староголландської фортифікаційної школи, що поширилася в першій половині XVII століття. Невеликим відхиленням від класичної схеми є суцільне прилягання равеліну до куртини головного фронту. Це пояснюється, найімовірніше, топографією місцевості.

У рік завершення будівництва Олександрівське укріплення опинилося в осередді воєнних дій між Польщею і Туреччиною. У серпні 1621 року сюди прибуло об’єднане польсько-козацьке військо під проводом гетьманів Яна Ходкевича й Петра Сагайдачного. Для переправи на протилежний берег Дністра біля Олександрівського укріплення було збудовано міст.

У другій половині XVII та у XVIII століттях укріплення виконувало функції військового табору. 1653 року тут близько двох місяців перебував з військом польський король Ян Казимир, після чого укріплення дістало назву королівського табору. За часів турецького поневолення тут не раз отаборялися турецькі, українські козацькі, польські й російські війська.

1793 року, після другого поділу Польщі й переходу Подільських земель до Росії Олександрівське укріплення в переліку “Укріплень, замків і старовинних валів у Подільській губернії” зазначено під назвою “Бастіоний шанець”, а на докладній мапі середини XIX століття – як “Жванецьке укріплення”. 1828 і 1853 року вали цього укріплення перероблено на польові батареї. Не виключено, що роботи 1853 року були пов’язані із запланованим ще 1844 року військово-інженерним відомством будівництвом нової фортеці.

На зламі ХІХ-ХХ століть укріплення відвідав В.Ґульдман. Називаючи його “польовою батареєю”, він залишив такий опис цієї фортифікації: “Розміщена на скелястому лівому березі Дністра й займає площу близько двох десятин; форму має чотирикутну; оточена з чотирьох боків насипними валами й ровами, які в довжину мають по 70 сажнів; ширина валів -1 сажень, а ровів – 2 сажні. Вхід на цю батарею зі східного боку”.

Нині від Олександрівського укріплення збереглися частково вже розорані – вали й рови, що втратили первісну розпланувальну структуру.